Порядок складання проекту бюджету 1 страница

План

План

План

План

Вступне заняття

ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ПРАВА

1. Поняття фінансового права

2. Місце фінансового права в системі права держави

3. Система та джерела фінансового права

4. Наука фінансового права і фінансове право

Мета заняття: визначити предмет, метод і систему фінансового права України

1. Поняття фінансового права

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності — відносини з приводу формування і витрачання централі­зованих і децентралізованих фондів коштів, необхідних дер­жаві для виконання її функцій. В цих відносинах завжди проявляється владно-організуюча роль держави в розподілі і перерозподілі національного доходу, тому вони мають влад­но-майновий (грошовий) характер. У фінансових відноси­нах інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями. З іншого боку, у фінансових відносинах виступають органи держави, господарські органі­зації різних форм власності, громадські організації, об'єднан­ня громадян, окремі громадяни, на яких покладаються обо­в'язки по внесенню платежів державі або цільовому вико­ристанню асигнувань, що відпускаються з фондів коштів. Як правило, держава уповноважує управляти фінансовою діяльністю утворені для цього органи (фінансові та кредитні)] Не всі грошові відносини, в яких беруть участь органи дер­жави з владними повноваженнями, є фінансовими.

Фінансове право регулює відносини, що виникають при встановленні бюджетної системи, розподілі доходів та ви­датків між її ланками, складанні, розгляді, затвердженні й виконанні бюджету та звіту про його виконання; збиранні обов'язкових платежів та податків з підприємств, організацій різних форм власності та населення; фінансуванні та креди­туванні; державному страхуванні, державних позиках та організації ощадної справи; регулюванні грошової системи, розрахунках та валютних операціях. Таким чином, фінансо­вим правом регулюються тільки організаційно-майнові відно­сини, що виникають з владної діяльності держави в особі повноважних органів, щодо утворення і використання нею фондів коштів.

Метод фінансово-правового регулювання — це сукупність засобів впливу на учасників фінансово-правових відносин що характеризуються юридичними фактами, з якими пов'я­зуються виникнення фінансових правовідносин, правовим статусом їх суб'єктів та розподілом прав і обов'язків між ними, видами санкцій за порушення приписів держави і порядком їх застосування. Ці юридичні ознаки властиві ме­тодам регулювання всіх галузей права. Фінансовому праву, як і іншим публічним галузям наприклад адміністративно­му, властивий метод владних приписів, метод субординації. Фінансові правовідносини виникають тільки на основі пра­вових актів, обсяг прав і обов'язків як і в адміністративно­му праві, лочно встановлюється державою. Але на відміну від адміністративних правовідносин учасники фінансово-правових позбавлені права оперативної самостійності.

Фінансове право — це сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою забезпечення виконання завдань і функцій дер­жави.

2. Місце фінансового права в системі права держави

Фінансове право є самостійною галуззю єдиної правової системи держави. Самостійність обумовлена його змістом, якісною єдністю суспільних відносин, які регулюються фінансовим правом. Ці відносини скеровані на планову мобілізацію, розподіл і використання централізованих фондів коштів, необхідних для функціонування держави. Але самостійність фінансово­го права не означає, що воно існує відокремлено. Фінансове право тісно пов'язане з усіма галузями правової системи України. В першу чергу фінансове право тісно пов'язане з конституційним, адміністративним та цивільним.

Конституційне право регулює основні питання соціально-економічної системи і політичної організації суспільства, принципи діяльності держави і її органів у всіх галузях, у тому числі і в галузі фінансів, компетенцію органів держав­ної влади і державного управління в сфері фінансів. Форма державного устрою, розподіл в державі влади, участь народ­них мас в управлінні державою, співвідношення державної влади і місцевого самоврядування — все впливає на конк­ретні форми фінансової діяльності. Норми фінансового права конкретизують положення державно-правових норм і забез­печують формування і витрачання державних централізова­них і децентралізованих фондів коштів.

Адміністративне право визначає основні принципи держав­ного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів у галузі фінансово-кредитних відносин, закріплює права й обов'язки посадових осіб фінан­сових і кредитних органів. Виходячи з принципів і положень адміністративного права, норми фінансового права встанов­люють організаційні форми управління фінансово-кредитною системою, структуру фінансових органів, регулюють відно­сини, які виникають безпосередньо при мобілізації, розподілі і використанні фондів коштів державою в особі її органів.

Фінансове право межує з трудовим і пенсійним у тій час­тині, що стосується регулювання відносин з приводу утво­рення і витрачання Пенсійного фонду та Фонду державного соціального страхування. За порушення фінансового зако­нодавства застосовуються санкції кримінально-правових норм і т.д.

3. Система та джерела фінансового права

Фінансове право складається з великої кількості норм, які послідовно розташовані і взаємопов'язані, об'єднані єдністю завдань і функцій держави. Групування цих норм не відбувається за бажанням особи, яка цим займається, воно зале­жить від особливостей відносин, що ними регулюються, тобто має об'єктивні підстави. Групування є зовнішнім, тобто фінансове право входить в єдину систему права України, і внутрішнім. Внутрішнє групування, або систематизація, фінансово-правових норм пов'язане з методологічним підхо­дом до визначення критеріїв, за якими ці норми класифіку­ються.

Під системою фінансового права розуміють поділ його норм за окремими фінансово-правовими інститутами відповідно до особливостей фінансових відносин, які регулюються цими нормами. Як і всі галузі права України, фінансове право поділяється на загальну й особливу частини.

У загальну частину фінансового права як галузі права вклю­чаються норми, які закріплюють загальні принципи, правові форми і методи фінансової діяльності, правовий статус органів, що керують фінансовою діяльністю, а також норми, які регу­люють відносини у галузі фінансового контролю.

В особливу частину включаються певні групи правових норм, які регулюють однорідні фінансові відносини, пов'я­зані між собою як самостійні відокремлені підгрупи, тобто фінансово-правові інститути. До них належать, наприклад, правові норми, що регулюють надходження в бюджет обо­в'язкових платежів, податкове право. Загальна й особлива частини фінансового права являють собою єдине ціле. По­ложення загальної частини застосовуються до всіх інститутів особливої частини,,];

Систему курсу фінансового права як учбової дисципліни побудовано відповідно до системи фінансового права. Найбільш доцільним є групування матеріалу за ознакою за­гальної і особливої частин.

У загальну частину курсу фінансового права включаються питання, які стосуються всіх правових інститутів, що об'єд­нуються в особливу частину: поняття, зміст і методи фінан­сової діяльності, зміст фінансової системи, коло і повнова­ження органів держави, що керують фінансовою діяльністю, види і методи фінансового контролю. В загальній частині визначається предмет і метод фінансового права, зміст, особ­ливості і види фінансово-правових норм і фінансово-правових відносин; співвідношення фінансового права і фінансо­во-правової науки.

В особливій частині курсу фінансового права норми об'єд­нуються у розділи, які включають відповідні фінансово-пра­вові інститути. Фінансово-правовий інститут — це система фінансово-правових норм, якими регулюються однорідні групи фінансових відносин.

Розділи об'єднують по кілька правових інститутів, виходя­чи з однорідності відносин, які регулюються цими право­вими нормами. В Особливу частину входять розділи, які об'єднують норми, що регулюють відносини в галузі: 1) бюд­жету; 2) державних доходів і податків; 3) державного кредиту;

4) державного страхування; 5) державних видатків; 6) бан­ківського кредитування і безготівкових розрахунків; 7) гро­шового обігу і валютного регулювання.

В системі курсу фінансового права віддзеркалюється фінан­сова система України, окремі ланки фінансової системи ви­вчаються в окремих розділах.

В розділи включаються фінансово-правові інститути, на­приклад, розділ “Бюджетне право” складається з двох фінан­сово-правових інститутів: 1) бюджетний устрій; 2) бюджет­ний процес; а розділ “Правове регулювання видатків” також з двох інститутів: 1) правовий режим фінансування народ­ного господарства і 2) правовий режим кошторисно-бюд­жетного фінансування.

Така побудова курсу фінансового права сприяє кращому вивченню норм, які регулюють складне коло фінансових відносин, і скеровує зусилля вчених і студентів як на роз­робку загальних проблем фінансового права, так і на глибо­ке вивчення і вдосконалення окремих фінансово-правових інститутів, зміст яких в умовах ринкової економіки значно змінюється.

Від системи фінансового права як галузі права і як пред­мета викладання слід відрізняти систему фінансового зако­нодавства, тобто систему всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, які регулюють фінансові відно­сини в державі. Фінансове законодавство — це зовнішня форма фінансового права, що відображає його внутрішню сутність (структуру).

4. Наука фінансового права і фінансове право

Зарубіжна наука не розділяє науку фінансового права і фінансову науку. Вчені вважають, що фінансові відносини не існують поза фінансовими правовідносинами, тому роз­глядати фінансово-правову науку окремо від фінансової (еко­номічної) вони вважають за неможливе.

Питання про межі науки фінансового права і зв'язок її з фінансовою наукою є важливим, оскільки воно повинне сприяти встановленню співвідношення між економічними і правовими дослідженнями в галузі державних фінансів. Дер­жава, пізнаючи об'єктивні економічні закони, встановлює зміст економічних суспільних відносин в залежності від особ­ливостей груп однорідних суспільних відносин і правові норми, які регулюють ці відносини. Право не зливається з базисними категоріями, але не можна ігнорувати економічні фактори, досліджуючи певні фінансово-правові проблеми.

Суспільні (економічні) відносини, отримуючи відповідну юридичну мотивацію, стають правовідносинами. Тому еко­номічні дослідження повинні спиратися на фінансово-пра­вову науку, а юристи-фінансисти — на обгрунтовані дослід­ження фінансової науки. У сучасних умовах, коли Україна ставить за мету побудувати правову державу, питання про розвиток правової науки, в тому числі і фінансово-правової, набуває особливого значення.

Наука фінансового права є самостійною галуззю публіч­ного права, яке досліджує усі сторони життя держави, ос­кільки її функціонування неможливе без фінансового забез­печення.

Наука фінансового права досліджує, якими юридичними засобами держава в особі своїх органів та органів місцевого самоврядування мобілізує кошти для утворення централізо­ваних і децентралізованих фондів коштів та витрачає їх для свого функціонування. В коло досліджень науки фінансово­го права входять суспільні (економічні) відносини, що ви­никають під час мобілізації коштів юридичних осіб, грома­дян, з інших джерел на потреби, які пов'язані із здійснен­ням владних державних повноважень.

Наука фінансового права як одна з галузей юридичної на­уки вивчає історію фінансового законодавства, розробляє наукові рекомендації щодо його вдосконалення. В завдання науки фінансового права входить також вивчення фінансо­вого законодавства інших держав, його порівняльний аналіз і використання позитивного досвіду для вдосконалення прак­тики й оновлення фінансово-правових актів.

В Україні фінансова наука і наука фінансового права ви­ходять з того, що зв'язок між ними повинен допомагати вста­новленню співвідношення між економічними і правовими дослідженнями в галузі фінансів. Обидві науки виходять з того, що фінанси існують і будуть існувати доки існують товарно-грошові відносини і об'єктивний закон вартості. Державі властива функція управління фінансами, тому вона встановлює зміст економічних відносин і приймає правові норми, що їх регулюють. Незважаючи на те, що держава і право — це не економічні категорії, ігнорувати економічні фактори при встановленні, застосуванні, дослідженні фінан­сово-правових норм неможливо. Економічні закони існу­ють об'єктивно, але держава за допомогою владних приписів надає економічним відносинам правового характеру, пере­творюючи їх у правовідносини. Тому з різних вихідних мо­ментів досліджуються фінансові явища економістами і юрис­тами. Економісти для своїх досліджень залучають правовий матеріал, а юристи спираються на теоретичні обгрунтуван­ня фінансової науки.

Фактичним матеріалом для фінансового права є законо­давство, державна фінансово-правова практика, дані інших правових наук та економічної науки, наслідки конкретних соціальних досліджень. Але фіксація та опис фактів — це ще не наука. Наука фінансового права включає в себе цілеспря­мований збір, наукову обробку, наукову класифікацію фактів фінансової діяльності, включення їх в систему понять фінан­сово-правових інститутів, виявлення закономірностей роз­витку фінансових явищ і відбиття їх у наукових визначен­нях. Тому, на наш погляд, істотним елементом науки фінан­сового права є наукові поняття, категорії, які є наслідком узагальнення фактичного матеріалу і які відображають сутність і основні закономірності розвитку фінансів та фінан­сового права.

Питання для осмислення:

1. Поняття фінансового права

2. Метод фінансово-правового регулювання

3. Місце фінансового права в системі права держави

4. Система та джерела фінансового права

5. Наука фінансового права і фінансове право

Тема 2

ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ НОРМИ ТА ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

1. Фінансово-правові норми, їх види, особливості та зміст

2. Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості

3. Органи та організація фінансового контролю

4. Види і методи фінансового контролю

Мета заняття: визначити сутність фінансово – правових норм та фінансово – правових відносин.

1. Фінансово-правові норми, їх види, особливості та зміст

Відносини, що виникають у процесі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів державою та її органами, регулюються фінансово-правовими нормами. Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі, є загальнообов'язковими правилами пове­дінки, що встановлені компетентними органами і забезпе­чені при їх застосуванні примусовою силою держави. Нор­ми права мають специфічні ознаки, які виділяють їх з вели­кої кількості соціальних правил, що існують у суспільстві.

Норми права всіх галузей — це обов'язкові правила пове­дінки загального характеру. Приписи, що містяться в нормі і вводяться в дію офіційно, повинні виконуватися кожним суб'єтом, якщо він опиняється в умовах, що передбачені правилом. Кожна правова норма формулюється державою, містить чітко визначені юридичні права і обов'язки. Якщо правило, яке міститься в нормі, не виконується добровільно, держава примушує дотримуватися його, застосовуючи захо­ди, які передбачаються санкціями. Таким чином, норми усіх галузей права мають імперативний, тобто обов'язковий, ха­рактер, забезпечений примусовою силою держави. Всі ці оз­наки властиві й фінансово-правовим нормам, які регулю­ють відносини тільки в галузі фінансової діяльності і містять приписи і заборони, що встановлюються державою з приво­ду мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів.

Норма фінансового права безпосередньо визначає поведін­ку громадян, підприємств, організацій за певних обставин (наприклад, обов'язок сплачувати податок при наявності самостійного джерела доходів) і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди.

Категоричність фінансово-правової норми проявляється в усіх її видах, які визначаються характером поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин, що регулюється цією нормою (активна чи пасивна): в зобов'язуючих, забороняю­чих і уповноважуючих нормах.

Зобов'язуючі фінансово-правові норми приписують здійснити певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачан­ня коштів державою. Вони регулюють відносини в галузі фінансового планування (бюджетного, кредитного, касо­вого і т.д.), встановлюють обов'язковий порядок дотримання ставок заробітної плати і т.д. Зобов'язуючі фінансово-пра­вові норми містяться у всіх фінансових законах і норма­тивних актах.

Забороняючі фінансово-правові норми приписують не чи­нити дій, які порушують або підривають фінансову дисцип­ліну. Наприклад, правилами касових операцій забороняєть­ся видача готівки під звіт, доки особа не звітує повністю за раніше отримані під звіт суми.

Зобов'язуючі і забороняючі норми схожі між собою визна­ченістю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.

В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Категоричність у цих видах норм проявляється дещо своєрідно. Суб'єкти фінан­сових правовідносин у межах своєї компетенції можуть кон­кретизувати вимоги держави. У випадках застосування упов­новажуючої норми її імперативний характер поєднується з певними правомочностями, встановленими у суворих ме­жах.

Так, законодавство дозволяє Радам збільшувати загальні суми доходів і видатків своїх бюджетів, але без зміни розмірів відрахувань у ці бюджети від загальнодержавних податків і доходів, передбачених у періодичних актах про бюджет. Межі застосування уповноважуючої норми виражені в категоричній формі. Поєднання імперативності і повноваженості перед­бачає досягнення ефективності у керівництві фінансами з урахуванням місцевих особливостей.

Категоричний вираз фінансово-правових норм стосується в основному відносин, які виникають при обов'язковому методі фінансової діяльності. При добровільному методі імпе­ративність все одно є, але виражається дещо інакше. Фінансова-правова норма — це загально-обо­в'язкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, які виражені е категоричній формі й забезпечені примусовою силою держава. Змістом усіх фінансово-правових норм є діяльність держави щодо регу­лювання фінансових відносин шляхом офіційного їх закріп­лення у формі прав і обов'язків суб'єктів цих відносин.

Структура фінансово-правових норм, тобто їх внутрішня будова, складові частини (елементи), не відрізняються від структури норм інших галузей права, але в їх складових час­тинах відбиваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються.

Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нор­мою юридичні права і обов'язки у галузі фінансової діяль­ності. Ці умови завжди виражені конкретно.

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка сторін фінансових відносин при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права і обов'язки суб'єктів фінан­сових відносин і завжди виражена в безумовно визначеній формі.

Гіпотеза норми, що міститься в статті податкового закону, визначає умову, за якої громадяни сплачують прибутковий податок: наявність самостійного джерела доходів. Диспози­ція приписує означеним суб'єктам сплачувати податок.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки. За порушення фінан­сового законодавства застосовуються дисциплінарні, адмі­ністративні і кримінальні заходи. Але до порушників фінан­сової дисципліни застосовуються і специфічні заходи — фінансові. Найпоширенішою санкцією є стягнення пені за порушення строку внесення платежів у бюджет. За недотри­мання фінансової дисципліни можуть застосовуватися до юридичних, фізичних і посадових осіб санкції у вигляді штрафів, до бюджетних установ — повне або часткове за­криття бюджетного фінансування.

Примусове стягнення не внесених у строк платежів може застосовуватися як в адміністративному (безспірному) по­рядку, так і в судовому (до громадян). До порушників фінан­сово-кредитної дисципліни широке коло впливу застосову­ють кредитні установи. Вони можуть збільшувати платню за позички, позбавляти можливості одержання кредиту, ого­лошувати своїх клієнтів неплатоспроможними. У сучасний період, коли господарські органи різних форм власності, як і кредитні установи, будують свої відносини на договірних засадах, банки мають право не тільки підвищувати розмір плати за кредит, але й зменшувати її при виконанні умов, визначених під час укладання кредитного договору. Це є свідченням того, що господарська реформа істотно змінює характер фінансово-правових норм. Уповноважуюча норма дає можливість кредитним установам обирати умови надан­ня позичок, але в певних межах. Заохочення і пільги засто­совуються до клієнтів, що добре працюють, своєчасно по­вертають позички банкам.

2. Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу виконують три основні функції: 1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час розповсюджується дія фінансово-правової норми; 2) закріплюють конкретну поведінку юри­дичних осіб і громадян в галузі мобілізації, розподілу і вико­ристання фондів коштів, якої вони повинні додержуватися; 3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав і правових обов'язків.

Наприклад, фінансово-правові норми, що містяться в нор­мативному акті про податок на додану вартість, реалізують­ся в конкретних правовідносинах, що виникають між фінан­совим органом і підприємством будь-якої форми власності при внесенні ним нарахованих сум податку на додану вартість. Модель поведінки учасників цих правовідносин (правова норма) сформульована компетентним органом, який затвердив нормативний акт про податок на додану вартість. В цьому акті встановлені права і обов'язки учасників фінан­сових відносин при внесенні податку на добавлену вартість, який є одним із найважливіших доходів державного бюдже­ту. Конкретизуються ці приписи в правовідносинах, що ви­никають між фінансовим органом і підприємством, яке вно­сить платежі в бюджет. У випадку невнесення платежу в строк або неподання фінансовому органу в строк звіту за відповідний період у дію приводяться юридичні засоби за­безпечення прав податкових інспекцій, що представляють інтереси держави в цілому, і обов'язків конкретного плат­ника. Одночасно з забезпеченням юридичних прав подат­кових інспекцій у правовідносинах забезпечується право другого учасника — платника податку на додану вартість. (В фінансових правовідносинах реалізуються всі фінансо­во-правові норми. Приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання фондів коштів, які містяться в фінансово-правових актах, є юридичною формою, що на­повнюється матеріальними засобами при здійсненні пози­тивних дій (внесення платежів, витрачання коштів); цим і досягається мета правового регулювання. Фінансові відно­сини існують тільки у формі правовідносин.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є пове­дінка суб'єктів (внесення плати), а юридичним — суб'єктивні юридичні права і обов'язки, що встановлені фінансово-пра­вовими нормами. Суб'єктивні права — це належна уповно­важеній особі (фінансовому чи кредитному органу) для за­доволення її (тобто держави, від імені якої він виступає) інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпече­на юридичними обов'язками другої сторони відносин. Саме обов'язки другої сторони фінансових відносин, які містять­ся у нормі, і є гарантією додержання прав уповноваженого державою органу. Обов'язок другої сторони фінансових правовідносин може полягати в утриманні від дій (наприклад, заборона витрачання коштів, що призначаються на оплату праці, на інші потреби) або, навпаки, виконання обов'язку (внесення платежу).

Юридичний обов'язок — це приписана зобов'язаному суб'єк­ту і забезпечена можливістю державного примусу міра необ­хідної поведінки, якої повинен дотримуватися цей суб'єкт. Ним може бути і фінансовий орган (наприклад, за встанов­леними щороку Верховною Радою нормативами частина прибутку на додану вартість передається в бюджети облас­тей. Фінансові органи мусять виконувати приписи Верхов­ної Ради).

Суб'єктами фінансових правовідносин є юридичні особи і громадяни, які на підставі правових норм можуть бути учас­никами фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових пра­вовідносин — це фонди коштів, які формуються, розподіля­ються і використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, об'єкт фінансових правовідно­син пов'язаний з інтересом управомоченої державної сторо­ни. Як бачимо, фінансові правовідносини мають ті ж харак­терні риси, що властиві усім видам правовідносин. Але фінан­сові правовідносини виникають у специфічній діяльності держави, тому вони мають і свої особливості. По-перше, вони виникають тільки в сфері фінансової діяльності дер­жави і пов'язані з мобілізацією, розподілом і використан­ням централізованих і децентралізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий характер. По-друге, од­нією стороною фінансових правовідносин виступає держава в особі органів державної влади, державного управління, особливо часто в особі фінансово-кредитних органів, які наділяються владними повноваженнями по відношенню до другого учасника відносин. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовідносин наділена правом привести в дію юридичні засоби, що забезпечують фінансові приписи дер­жави, бо вона виступає в інтересах держави в цілому. По-третє, особливістю фінансових правовідносин є також і те, що їх виникнення, зміна і припинення не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов'язані з фінансово-правовим актом (тобто вони виникають, змінюються і припиняються на підставі закону).

Для виникнення фінансового правовідношення видання закону або підзаконного акта недостатньо, оскільки в них установлюються типові ознаки для виникнення фінансових правовідносин. Так, податкове законодавство встановлює типову ознаку податкового суб'єкта — наявність самостійного джерела доходів. Для того щоб громадянин, який займаєть­ся підприємницькою діяльністю, був суб'єктом податкових правовідносин, необхідний індивідуальний фінансовий акт — декларація про доходи, які одержав цей громадянин.

Зміна фінансових правовідносин також здійснюється на підставі нормативного акта, в якому передбачаються факти і події. Так, для громадянина в разі народження дитини су­купний оподатковуваний дохід щомісяця зменшується (за основним місцем роботи) на величину розміру мінімальної місячної заробітної плати.

Припинення фінансових правовідносин відбувається та­кож у суворо встановлених нормативними актами випадках: наприклад, погашення фінансового обов'язку, вихід на пен­сію і т.п.

Держава для її безперебійного функціонування повинна постійно керувати фінансовою діяльністю, мобілізовувати, роз­поділяти і використовувати кошти, які є частиною національ­ного доходу країни. В зв'язку з цим у фінансових правовідно­синах держава виступає як владний суб'єкт, що за допомо­гою законодавства розпоряджається майном (у даному ви­падку це майно — кошти); відносини, що виникають при цьому, мають владно-майновий (грошовий) характер. Дер­жава, здійснюючи через систему своїх органів господарсько-організаторську функцію, забезпечує можливість нормальної фінансової діяльності підприємств різних форм власності. Фінансові відносини можуть носити і переважно організа­ційний характер, наприклад складання фінансових планів, їх затвердження, здійснення фінансового контролю. На основі організаційних фінансово-правових відносин виникають май­нові (грошові). Наприклад, держава встановлює види і поря­док внесення обов'язкових платежів, нормує видатки і т.п. На цій основі виникають конкретні фінансові відносини, які за матеріальним змістом класифікуються на: бюджетні, з при­воду обов'язкових сплат підприємств в бюджет; податкові; з приводу державного майнового і особистого страхування; державного кредиту; банківського кредитування і розрахунків; оперативного регулювання грошового обігу і валютних опе­рацій; видатків державного бюджету.

Дата добавления: 2015-05-10