Порядок складання проекту бюджету 3 страница

Державний бюджет України є основним фінансовим пла­ном. Суспільне значення бюджету полягає в тому, що за допо­могою бюджету досягається вирішення багатьох питань соціального характеру.

Політичне значення бюджету багатогранне і, зокрема, воно полягає в тому, що законодавчий орган затверджує обсяги доходів і видатків бюджету на плановий рік, а тим самим народні представники реалізують волю народу. По відношенню до бюджету і бюджетних відносин, які складають його зміст, право виступає як форма, без якої бюджет не може існувати. Державний бюджет України на­буває свого статусу тільки після затвердження його Вер­ховною Радою України в формі закону (п. 4 ст. 85 Кон­ституції України). Виключно законами України встанов­люються державний бюджет України і бюджетна система Українц.(п. 1. ч. 2 ст. 92 Конституції України). Ці консти­туційні положення складають не лише основу бюджетно-правового регулювання, але і свідчать про основополож­ну роль найвищого представницького органу держави в галузі бюджету. Якщо утворення державного бюджету і ви­користання його коштів здійснюють органи виконавчої влади, то розподіл бюджетних ресурсів — прерогатива Верховної Ради України. Парламент України також роз­глядає і приймає рішення щодо звіту про Державний бюд­жет України.

Місцеві бюджети в Україні мають велике значення у фінан­суванні соціальних потреб населення. Вони в значній час­тині забезпечують фінансовими ресурсами освіту, охорону здоров'я, культуру, житлово-побутові витрати та ін. З рес­публіканського бюджету Автономної Республіки Крим фінан­суються видатки на потреби, загальні для жителів Автоном­ної Республіки Крим, а з обласних і районних бюджетів — відповідно для жителів цих адміністративно-територіальних одиниць.

Державний бюджет — це встановлений законом на певний період основний фінансовий план (розпис) доходів і видатків централізованого фонду коштів держави, необхідних для здійснення її завдань і функцій. Таке ж визначення можна дати і щодо місцевих бюджетів, виходячи з їх особливостей. І Істотною рисою бюджету є те, що він укладається на пев­ний період, Тривалість цього періоду визначається можли­востями фінансового планування, яке, в свою чергу і в кінце­вому підсумку, залежить від економічного становища в країні. Але юридичне цей період встановлюється, виходячи також із співвідношення законодавчої і виконавчої влади в країні. Конституція України закріпила розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Тому з позиції права суть бюджетного періоду полягає в тому, що це період, про­тягом якого виконавча влада реалізовує, втілює в життя ве­ління законодавчого органу — Верховної Ради України. За­кінчується цей період тим, що найвищий орган виконавчої влади — Кабінет Міністрів — організовує складання і подає до парламенту звіт про виконання державного бюджету за минулий рік. Таким чином, юридичний зміст бюджетного періоду і звіту про виконання бюджету зводиться в кінцево­му підсумку до найбільш доцільного періоду, по закінченню якого Верховна Рада України здійснює свої контрольні пов­новаження щодо дій виконавчої влади в галузі бюджету. Виходячи з того, що бюджет є планом, значення бюджетно­го періоду набуває сутнісних ознак, рис бюджету.

В ст. 96 Конституції України встановлено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період, тобто бюджетний період в Україні збігається з календарним роком.

Після закінчення бюджетного періоду в деяких країнах світу має місце так званий пільговий період (разом з бюджетним вони становлять рахунковий період), протягом якого завер­шуються обороти за окремими рахунками. Кожен бюджет складається з дохідної і видаткової частин.

2. Поняття бюджетного права і бюджетно-правового регулювання

Бюджетне право України — це сукупність фінансово-пра­вових норм, що регулюють внутрішньодержавні відносини, які виникають у зв'язку з утворенням, розподілом і викори­станням державного, республіканського (Автономної Рес­публіки Крим), обласних, районних, міських (міст Києва і Севастополя) і місцевих бюджетів.

Найбільш суттєвою рисою бюджетних відносин є те, що всі вони мають єдиний центр — розподіл бюджетних ресурсів. Розподіл їх має два напря­ми: 1) предметний — за галузями діяльності держави і її функціями; 2) структурний — за ланками бюджетної систе­ми. Але в будь-якому випадку бюджетні відносини поляга­ють в розподілі коштів, які надходять до бюджетної системи (як такі, що вже надані державі і врегульовані нормами по­даткового права), і реалізації цього розподілу.

Норми бюджетного права містяться в актах, які складають бюджетне законодавство. Базою бюджетного законодавства є Конституція України, що свідчить про велике суспільне значення бюджету.

Конституційні норми, що регулюють бюджетні відноси­ни, встановлені в ст.ст. 85, 92, 95—98 та інших статтях Кон­ституції України. Слід зазначити, що вони є нормами пря­мої дії і водночас складають базу для поточного бюджетного законодавства. Загальне значення для бюджетного законо­давства України має конституційне положення про те, що бюджетна система України будується на засадах справедли­вого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Ця норма роз­вивається в бюджетному законодавстві. Виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які ви­датки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільо­ве спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансо­ваності бюджету України. Контроль за використанням коштів державного бюджету України здійснює від імені Верховної Ради України Рахункова палата.

Цілий ряд конституційних норм є нормами прямої дії:

— регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюд­жету України мають бути оприлюднені (ч. 4 ст. 95);

— Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період (ст. 96);

— Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кож­ного року подає до Верховної Ради України проект Закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Дер­жавного бюджету України поточного року (ст. 96);

— Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюд­жету України. Поданий звіт має бути оприлюднений (ст. 97);

— до повноважень Верховної Ради України належить за­твердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконан­ня (ст. 85);

— виключно законами України встановлюються Держав­ний бюджет України і бюджетна система України (ст. 92) та інші.

Наведені вище конституційні норми є основою для ство­рення бюджетного законодавства і бюджетного права, де вони розвиваються, конкретизуються і деталізуються.

Основу бюджетного законодавства складає Закон Украї­ни “Про бюджетну систему Української РСР” від 5 грудня 1990 року в редакції Закону України “Про бюджетну систе­му України” від 28 квітня 1995 р. // “Відомості Верховної Ради України”. — 1995. — № 26. Ст. 195.

Крім того, до основних актів бюджетного законодавства можна віднести Регламент Верховної Ради України, поста­нову Верховної Ради України від 6 травня 1996 р., якою за­тверджені Правила оформлення проекту Закону України про Державний бюджет України, цілу низку Указів Президента України та інші. Бюджетно-правові норми містяться також, наприклад, в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. (який в цілому не відносить­ся до бюджетного законодавства) та в інших актах.

До числа актів бюджетного законодавства належать також щорічні бюджетно-правові акти — Закон України “Про Дер­жавний бюджет України” на відповідний рік, а також відповідні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим і місцевих Рад. В них конкретизуються загальні нормативні приписи на даний рік, встановлюються обсяги бюджетів, розміри асигнувань за напрямками діяльності, методи бюд­жетного регулювання та ін.

Закріплені в законодавстві бюджетно-правові норми скла­дають в своїй сукупності бюджетне право. Водночас вони мають неоднорідний характер і можуть бути класифіковані на групи за певними критеріями.

За дією у часі бюджетно-правові норми можуть бути по­ділені на постійно діючі і строкові. Постійно діючі норми встановлені в нормативних актах, строк дії яких не обмеже­ний, наприклад в Законах України “Про бюджетну систему

України”, “Про місцеве самоврядування в Україні” та інших. Такі норми діють без обмеження в часі аж до їх відміни новими нормативно-правовими актами чи якоїсь іншої ви­дозміни.

Строкові (періодичні) бюджетно-правові норми містяться в названих вище щорічних актах і тому більшість з них діють протягом певного бюджетного періоду. Але в практиці ро­боти Верховної Ради України мають місце випадки, коли термін дії деяких норм продовжується ще на один період. Такий стан речей відображає об'єктивну необхідність, а самі ці норми і в таких випадках не втрачають періодичний ха­рактер, якщо Верховна Рада визначає новий термін їх дії.

Бюджетно-правові норми можна також поділити на матері­альні і процесуальні. Норми матеріального бюджетного пра­ва об'єднуються в правовий інститут “бюджетний устрій”; вони встановлюють матеріальний зміст бюджету, тобто структуру бюджетної системи, розподіл доходів і видатків бюджетів між різними ланками бюджетної системи, їх обсяги та інше.

Процесуальні та бюджетно-правові норми регулюють по­рядок проходження бюджету від початку його складання до затвердження звіту про виконання бюджету (такий період носить назву “бюджетний цикл”), тобто охоплюють всі стадії бюджетного процесу: складання, розгляд, затвердження, виконання бюджету, а також складання, розгляд і затверд­ження звіту про його виконання. Ці норми складають інститут бюджетно-процесуального права.

Бюджетно-правові норми складають основу бюджетно-правового регулювання, механізм якого включає в себе бюд­жетні правовідносини і акти реалізації суб'єктивних прав і обов'язків.

Врегульовані нормами права економічні бюджетні відно­сини набувають статусу бюджетних правовідносин, в рам­ках яких відбувається практична діяльність по реалізації бюджетно-правових норм. Бюджетні правовідносини явля­ють собою юридичну форму економічних відносин, які ма­ють офіційний характер і забезпечуються засобами держав­ного захисту. Співвідношення між матеріальними, економіч­ними бюджетними відносинами і бюджетними правовідно­синами відображають діалектичний взаємозв'язок змісту і форми. Бюджетні правовідносини є різновидом фінансово-правових і тому вони мають всі особливості останніх, вод­ночас доповнюючи їх власними особливостями. Структура бюджетних правовідносин включає в себе суб'єктів, "їх права і обов'язки по відношенню до об'єкта (предмета) бюджет­но-правового регулювання.

Суб'єктами бюджетних правовідносин є їх учасники, сто­рони, які мають певний об'єм прав і обов'язків з приводу розподілу і використання бюджетних коштів. Особливістю бюджетних правовідносин є те, що коло їх суб'єктів вужче, ніж коло суб'єктів фінансово-правових відносин. Це обумов­люється тим, що об'єктом їх є бюджетні кошти, які належать лише державі, а тому суб'єктами (учасниками, сторонами) бюджетних правовідносин можуть бути лише державно-те­риторіальні утворення і органи державної влади. При цьому органи державної влади виступають як представники відпо­відних державно-територіальних утворень або України в ціло­му. До них відносяться Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада і Уряд Автономної Республіки Крим, органи місцевого самовряду­вання, державної і місцевої виконавчої влади. Розподіл функцій і повноважень між ними випливає з розподілу дер­жавної влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Особливістю прав і обов'язків суб'єктів бюджетних право­відносин є те, що їх обсяг можна визначити в цілком конк­ретних грошових показниках. Але такий матеріальний зміст не може замінити їх юридичного змісту, який чітко і деталь­но врегульований бюджетно-правовими нормами.

Динаміка бюджетних правовідносин, тобто їх виникнен­ня, зміна і припинення, характерна ще однією особливістю — вона носить періодичний характер. Бюджетні правовідно­сини мають загальний характер в тому розумінні, що вони виникають на підставі постійно діючих бюджетно-правових норм. Але в той же час вони приводяться в дію лише в ре­зультаті їх врегулювання конкретними, строковими право­вими нормами в щорічних актах про відповідні бюджети. Тому конкретні бюджетно-правові відносини виникають з початком бюджетного періоду — 1 січня — і припиняються з його закінченням — 31 грудня кожного року.

3. Поняття бюджетної системи і бюджетного устрою України

Закон України “Про бюджетну систему України” містить в собі положення про бюджетну систему і бюджетний устрій України.

У відповідності із статтею 2 Закону бюджетна система Ук­раїни складається з Державного бюджету України, респуб­ліканського бюджету Автономної Республіки Крим та місце­вих бюджетів. Згідно ст. 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і не-упередженого розподілу суспільного багатства між громадя­нами і територіальними громадами.

В фінансово-правовій літературі дається наукове визначен­ня бюджетної системи України. Це заснована на економіч­них відносинах, врегульованих правовими нормами, сукупність видів бюджетів, які існують на території держави” //“Фінансове право”. — Харків: “Консулі”, 1998. — Ст. 127.

Поняття “бюджетна система” відображає тільки загальну структуру бюджетів в Україні, яка визначається адміністра­тивно-територіальним устроєм і побудовою системи органів влади в Україні. Разом з тим Закон “Про бюджетну систе­му в Україні” ввів поняття “бюджетний устрій”, яке відоб­ражає не лише систему бюджетів, а й взаємовідносини між ними.иБюджетний устрій — “це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного ус­трою і адміністративно-територіального поділу України”. Таким чином, бюджетний устрій — більш широке поняття, яке включає в себе бюджетну систему, взаємозв'язок між бюджетами і принципи їх функціонування. При цьому слід враховувати, що Україна є унітарною державою, хоча до її складу входить Автономна Республіка Крим; в той же час в Україні згідно з ст. 7 Конституції, визнається і гарантуєть­ся місцеве самоврядування, здійснення якого неможливе без власних місцевих бюджетів (значний вплив на це має Європейська Хартія місцевого самоврядування, до якої приєдналась Україна.

Сукупність всіх бюджетів, які входять до бюджетної сис­теми України, складає зведений (консолідований) бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад дер­жавного регулювання економічного і соціального розвитку України. Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республі­канський бюджет та бюджети районів і міст республікан­ського підпорядкування Автономної Республіки Крим. При цьому слід мати на увазі, що така система бюджетів Авто­номної Республіки Крим не виходить за рамки бюджетної системи України. Згідно зі ст. 134 Конституції України Ав­тономна Республіка Крим є невід'ємною складовою части­ною України і в межах повноважень, визначених Конститу­цією України, вирішує питання, віднесені до її відання, але нормативно-правового регулювання бюджетних і в цілому фінансових питань вона не здійснює (ст.ст.137, 138 Консти­туції України).

Бюджет області об'єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району об'єднує районний бюджет, бюджети міст районного значення, селищні та сільські бюджети.

Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській, районній у місті Раді адміністра­тивне підпорядковані інші міста, селища чи сільські насе­лені пункти, бюджети цих міст, селищні, сільські бюдже­ти об'єднуються відповідно у бюджеті міста або бюджеті району в місті, Радам яких підпорядковані населені пунк­ти.

Прийняття Конституції України та у відповідності з нею Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. дещо змінило погляд на природу місцевих бюджетів. Як випливає із ст.ст. 140, 143 Конституції України і змісту вказаного Закону, до місцевого самовря­дування відносяться сільські, селищні, міські Ради; район­ні, обласні Ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно зі ст. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” бюджетом місцевого самовря­дування (місцевим бюджетом) є план утворення і викорис­тання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування. Районні і обласні бюджети входять до числа місцевих бюджетів і є планами утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територі­альних громад, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання. Разом з тим, ст. 143 Консти­туції встановлює, що вони формуються з коштів державно­го бюджету для їх відповідного розподілу між територіаль­ними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів залучених на договірних засадах з місцевих бюд­жетів для реалізації спільних соціально-економічних та куль­турних програм. Тому районні і обласні бюджети займають проміжне становище між державними та сільськими, се-лдщними, міськими бюджетами. Бюджетний устрій України грунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності, само­стійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

В Законі України “Про бюджетну систему України” не знайшла свого відбиття, але в фінансово-правовій літературі виділяється як принцип, спеціалізація показників доходів і видатків бюджетів. Цей принцип полягає у конкретному ви­значенні розмірів доходів за джерелами утворення і видатків за їх призначенням,!

Ст. 8 Закону “Про бюджетну систему України” визначи­ла бюджетну класифікацію як “єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних”. Саме че­рез бюджетну класифікацію здійснюється єдиний облік доходів і видатків, складається звітність про виконання бюд­жетів.

Структура бюджетної класифікації розробляється Кабіне­том Міністрів України, а нова її структура була затверджена постановою Верховної Ради України від 12 липня 1996 року.

Бюджетна класифікація України складається з чотирьох розділів:

Розділ І. Доходи бюджету.

Розділ II. Видатки бюджету.

Розділ III. Фінансування бюджету.

Розділ IV. Державний борг.,

Розділ І “Доходи бюджету” поділяється на групи, підгру­пи, статті і під статті. Групи доходів — це податкові надход­ження та неподаткові доходи, доходи від операцій з капіта­лом, офіційні трансферти і державні цільові фонди.

Класифікація видатків бюджетів складається з функціональ­ної, відомчої та економічної структури видатків.

Функціональна структура видатків бюджетів України ви­значає основні напрями державної діяльності:

1. Державне управління;

2. Міжнародна діяльність;

3. Фундаментальні до­слідження і сприяння науково-технічному прогресу;

4. Націо­нальна оборона і т.д. (всього 24 розділи).

Розділи поділя­ються на підрозділи, тобто більш детальні частини. Наприк­лад, розділ “Державне управління” включає в себе шість підрозділів: функціонування законодавчої влади; функціо­нування виконавчої влади; утримання Президента України та його апарату; утримання фінансових та фіскальних органів; загальне планування і статистичні служби; інші видатки на загальнодержавне управління. Підрозділи можуть мати цільові статті і види витрат.

Економічна структура видатків групує видатки державно­го і місцевих бюджетів за їх економічним змістом. Вона по­діляється на поточні видатки і капітальні видатки, а також на предметні статті, під статті та елементи витрат.

Розділ III “Фінансування бюджету” передбачає залучення коштів для фінансування видатків бюджету — внутрішнє і зовнішнє фінансування.

У розділі IV “Державний борг” наводиться структура дер­жавного внутрішнього і зовнішнього боргу.

4. Правові основи складу доходів бюджетів і їх розподіл між окремими ланками бюджетної системи України

Кожний бюджет поділяється на дохідну і видаткову части­ни, які мають бути збалансовані між собою.

В дохідній частині бюджету передбачаються всі доходи, передбачені законодавством України (податки і неподат­кові доходи). За соціально-економічними ознаками вони мо­жуть бути поділені на: 1) доходи від господарської діяльнос­ті; 2) доходи від використання природних ресурсів; 3) дохо­ди від зовнішньо-економічної діяльності; 4) доходи від бан­ківської діяльності; 5) доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорого­цінного каміння; 6) державне мито; 7) митні платежі; 8) збо­ри та інші неподаткові доходи; 9) доходи від приватизації;

10) доходи від громадян тощо.

Такий загальний перелік до­ходів всіх ланок бюджетної системи України, Але основним бюджетним питанням є їх розподіл між окремими ланками всередині бюджетної системи. Розподіл доходів належить до повноважень представницьких органів держави, оскільки це є одним з основних пи­тань функціонування бюджетної системи України. Головну роль в цьому відіграє Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні. Верховна Рада встанов­лює постійний розподіл закріплених доходів між ланками бюджетної системи в Законі “Про бюджетну систему Украї­ни” і щорічний перерозподіл регулюючих доходів в Законах про Державний бюджет України. Основним завданням при розподілі доходів бюджетів є наділення кожного з державних органів — суб'єкта бюджет­ного права — таким об'ємом коштів, який міг би забезпечи­ти виконання його завдань і функцій, передбачених Кон­ституцією та законами України. При цьому повинні бути забезпечені збалансованість всіх бюджетів, зацікавленість місцевих органів у збільшенні бюджетних надходжень, за­побігання касових розривів та інше, бездефіцитність бюд­жетів. Доходи кожного бюджету повинні бути найбільшою мірою пов'язані з підвідомчим господарством і соціальною сферою.

З врахуванням юридичного та економічного аспектів роз­поділу доходів між ланками бюджетної системи всі вони можуть бути поділені на закріплені і регулюючі.

До закріплених належать доходи, які постійно діючими нормативними актами віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі строк у розмірі територіального над­ходження повністю або у твердо фіксованому розмірі-(нор­мативі). Прикладами доходів, закріплених за Державним бюджетом України, можуть бути:

— надходження від зовнішньоекономічної діяльності, які повністю, на невизначений строк закріплені за загальнодер­жавним бюджетом;

— плата за землю яка дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України, та інші.

Закріплені доходи створюють основу дохідної бази кожно­го бюджету.'Але для повного покриття потреб кожного з бюд­жетів їх недостатньо і тому кожен з бюджетів (крім державно­го) необхідно врегулювати за допомогою інших дохідних дже­рел. Оскільки потреба в доходах кожного з бюджетів часто змінюється, то держава щорічно здійснює бюджетне регулю­вання — щорічний перерозподіл коштів всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх бюджетів. Досягається це, за допомогою регулюючих доходів та інших методів. Регулюючі доходи — це передбачені в Законі про Держав­ний бюджет або в рішенні про бюджет представницьких органів доходи бюджетів, які щорічно перерозподіляються між різними ланками бюджетів. Розмір частини кожного з доходів, яка передається у бюджет нижчого рівня, визна­чається, виходячи з потреб цього бюджету, і може щорічно змінюватись. Так, в 1997 р. як регулюючі доходи були вико­ристані акцизний збір (50 відсотків його передавались до бюджетів областей, міст Києва і Севастополя), прибутковий податок з громадян та ін. Але вже в Законі про Державний бюджет України на 1998 р. було дано перелік всіх доходів, які в повному обсязі або частково надійдуть до державного бюджету, а в ст. 9 — перелік доходів, які надійдуть до бюд­жетів Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севасто­поля. Таким чином було здійснене бюджетне регулювання, тобто забезпечення вказаних бюджетів дохідною базою.

Але при нестачі коштів для збалансування бюджетів дер­жава може використати і такий метод бюджетного регулю­вання як дотації, субвенції, субсидії, які можна назвати єди­ним терміном — трансферти. Цей метод застосовується у багатьох країнах світу. Щоправда, в законодавстві України ці терміни лише згадуються без розкриття їх суті, але, вико­ристовуючи світовий досвід, фінансово-правова наука ви­робила їх поняття.Дотація являє собою певну суму грошо­вих коштів, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюд­жету нижчого рівня для покриття його дефіциту. Вона має загальний характер і не підлягає поверненню до бюджету вищого рівня (сам термін походить від латинського слова гіоіаііо — дар). На відміну від дотації субвенції і субсидії мають цільовий характер і це передбачає, що у випадках їх невикористання або використання не за цільовим призна­ченням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані. Різниця між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція передбачає як обов'язкову умову участь у ви­діленні коштів на певні цілі з бюджетів нижчого рівня поряд з сумою субвенції, а для субсидії це не обов'язково Але у випадках невикористання або використання не за цільовим призначенням субвенції і субсидії мають бути повернені до бюджету, з якого вони були виділені. Законом про Держав­ний бюджет України на 1998 р. було передбачено виділення дотацій республіканському бюджету Автономної Республіки Крим, обласним та міському (міста Севастополя) бюджетам (всього їх 22) на загальну суму 2.502.213 тис. гривень на фінансування видатків, що не покриваються власними та закріпленими доходами.

Таким чином, як випливає з викладеною вище, Держав­ний бюджет України складається із закріплених доходів, а республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети — з трьох: 1) власних джерел, які надходять від об'єктів, що є їх власністю; 2) закріплених доходів, тобто доходів, які постійно закріплені за ними і 3) доходів, що надійшли в порядку бюджетного регулювання (процентних відрахувань, дотацій, субвенцій, субсидій). Крім.цього, вони можуть на власний розсуд і запозичувати кошти, Ст. 70 За­кону України “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлює, що органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позички з інших бюджетів на по­криття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити в банківсь­ких установах. Ще одним джерелом фінансування видатків з цих бюджетів є позабюджетні цільові (у тому числі ва­лютні) фонди коштів, створення яких передбачене ст.б8 За­кону про місцеве самоврядування. Ця ж стаття надає право органам місцевого самоврядування, за рішенням зборів гро­мадян за місцем їх проживання, запроваджувати місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування.

Законом України “Про бюджетну систему України” врегу­льовано доходи бюджетної системи України. Вони утворю­ються не лише за рахунок надходжень від сплати юридич­ними і фізичними особами податків, зборів та інших обо­в'язкових платежів, а й за рахунок інших джерел, встановле­них законодавством України. Закон встановлює доходи сто­совно кожної з ланок бюджетної системи України окремо. Розмежування ж їх між окремими рівнями бюджетної сис­теми здійснюється відповідно до ст. 16 Закону, яка регла­ментує здійснення бюджетного регулювання.

Бюджетне регулювання — це щорічний перерозподіл коштів всередині бюджетної системи з метою збалансуван­ня всіх бюджетів на рівні, необхідному для виконання кож­ним місцевим органом своїх завдань і функцій. Бюджетне регулювання здійснюється кожним представницьким орга­ном щодо бюджетів безпосередньо нижчого рівня, тобто обласні ради регулюють районні і міські (міст обласного підпорядкування) бюджети, районні ради — селищні, сільські, міські (міст райнного підпорядкування) бюджети, міські Ради — бюджети районів в містах. Верховна Рада України, яка здійснює розподіл бюджетних коштів, при цьому регулює обласні, міські (міст Києва і Севастополя) бюдже­ти, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Верховна Рада Автономної Республіки Крим регулює бюд­жети районів, які входять до її складу.

Розмежування доходів в процесі бюджетного регулювання здійснюється з урахуванням економічного, соціального, екологічного, природного стану відповідних областей, районів та населених пунктів.

У процесі бюджетного регулювання застосовуються мето­ди, зміст яких вже був викладений вище: процентні відраху­вання від регулюючих доходів, дотації, субвенції, субсидії. Їх перелік і розміри визначаються в кожному році окремо.

Дата добавления: 2015-05-10