Визначте засоби творення комічного в повісті Г.Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма»

Білет № 2

Охарактеризуйте образ повсталого народу в поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки». Прочитайте напам’ять уривок із поеми.

Український народ у поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки» показаний у момент його величного гніву. На початку поеми герої поеми важко працюють, вони по-християнські мирні та терплячі. Але у відповідь на свою працьовитість та інші високі моральні якості українці дістають тільки знущання від багатих шляхтичем та інших поневолювачів. Терпіння волелюбного українського народу має межі, і він повстає. Гнів народу страшний, він не щадить нікого, хто опиняється на його шляху.

Автор продемонстрував, якими організованими, ідейними можуть бути прості українці, як наприклад, Ярема Галайда, як сильно вони прагнуть до волі. Вони стають вірними ідеї свободи та рішуче б’ються та помирають за неї. Одне покоління передає іншому естафету священної боротьби за національне визволення.

Водночас у жорстокій боротьбі народ не втрачає моральних якостей. Герої, такі як Ярема та Гонта, і під час кривавих сутичок залишаються здатними на людські почуття: Ярема ніжно кохає Оксану, Гонта побивається за своїми дітьми, що були в католицькій вірі, і яких вбив з почуття обов’язку. Тарас Шевченко підкреслює, що народ український не гине, він безсмертний, він здатен на великі вчинки та висловлює упевненість в кращому майбутньому українців.

Уривок з твору:

Сини мої, гайдамаки!
Свiт широкий, воля, -
Iдiть, сини, погуляйте,
Пошукайте долi.
Сини мої невеликi,
Нерозумнi дiти,
Хто вас щиро без матерi
Привiтає в свiтi?
Сини мої! орли мої!
Летiть в Україну, -
Хоч i лихо зустрiнеться,
Так не на чужинi.
Там найдеться душа щира,
Не дасть погибати,
А тут... а тут... тяжко, дiти!
Коли пустять в хату,
То, зустрiвши, насмiються,
Такi, бачте, люди:
Все письменнi, друкованi,
Сонце навiть гудять:
"Не вiдтiля, каже, - сходить,
Та не так i свiтить;
Отак, - каже, - було б треба..."
Що маєш робити?
Треба слухать, може, й справдi
Не так сонце сходить,
Як письменнi начитали...
Розумнi, та й годi!

Повість «Конотопська відьма» розповідає про козацьку старшину, сотника Микиту Уласовича Забрьоху, його писаря Пістряка та відьму Явдоху Зубиху. Повість належить до бурлескно-реалістичних творів. Її основним змістом є сатира на устрій життя козацької старшини.

Комічного ефекту автор досягає, зокрема, за рахунок гіперболізації змальовуваних явищ та яскравих протиставлень: сотник славної козацької сотні Забрьоха не вміє рахувати далі тридцяти, і тому навіть свою сотню не вміє порахувати. «Бо я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати». Його портрет: голова нечесана, чуб непідголений, пика невмита, очі заспані, уси розкудовчені, сорочка розхристана. І «даруйте на сім слові, китаєвих штанів на ніч не знімав».

Писар в повісті також геперболізовано безтолкова людина: щоб пройти з хворостиною в сотникову хату, він пропонує «або стіну протяти, або стелю підняти». Комізм створюють в творі канцеляризми: «вже не взмогах списати сотню за дрижанієм десниці від глумленія п’янственного з молодицями».

Кожний розділ повісті починається фразою «Смутний і невеселий…» або «Смутно і невесело…». Цей прийом анафори протягом твору створює відповідний комічний настрій.
Також комічний ефект дають елементи гротескно-фантастичного в повісті. Епізоди, коли Явдоха не тоне в воді та співає, коли замість неї завзято б’ють колоду, коли сотник під хмарами «полетів, мов ворона» свататись до Олени. Також епізод, де сотник з помічником не можуть знайти дверей на стіні. Мова письменника народна, він уживає слів з насмішкувато-гумористичним забарвленням: «Зараз схопивсь, випозiхався, вичухався, помоливсь богу, нюхнув разів тричі кріпкої роменської кабаки…»

У повісті письменник висміяв моральну і духовну деградацію козацької старшини шляхом гротескно-комічного зображення їхнього життя.

Дата добавления: 2015-05-08