Виконання цивільних обов'язків

Виконання цивільного обов'язку, на відміну від здійснення суб'єктивного цивільного права, завжди є юридичним фактом.

Згідно з ч. 4 ст. 14 ЦК підставами звільнення від виконання цивільних обов'язків є: 1) умови договору; 2) положення актів за­конодавства. При цьому договору надається перевага перед актами законодавства: у тих випадках, коли є договір, спочатку мають бути з'ясовані умови договору; якщо ж договору немає або його тлума­чення недостатньо для з'ясування того, як мають виконуватися обов'язки учасниками правочипу. то слід звернутися до актів ци­вільного законодавства.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Це положення, встановлене уст. 14 ЦК, грун­тується на таких засадах цивільного права як неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини:, свобода договору, свобода підприємництва, справе,¹тливість, добросовісність та розумність цивільного законодавства.

Оскільки у ч. 2 ст. 14 ЦК йдеться про те, що особа не може бути примушена до дій. "вчинення яких не є обов'язковим для неї", виникає питання, що слід розуміти під "обов'язковими діями"? Аналіз ч. 1 цієї статті дозволяє зробити висновок, що маються на увазі дії, виконання яких покладається на особу договором або актом цивільного законодавства.

Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохо­чення та відповідальності, які встановлені договором або актами цивільного законодавства. На відміну від традиційного для раніше чинного цивільного законодавства підходу, коли як засіб забезпе­чення виконання обов'язків, в першу чергу згадувалися заходи від­повідальності, ЦК виходить з провідної ролі засобів заохочення.

Засоби заохочення можуть бути встановлені у договорі, наприк­лад, у вигляді позитивних стимулів (надбавка до суми платежу за дострокове виконання роботи).

Однак, на практиці все-таки частіше як стимул до виконання обов'язків застосовуються заходи відповідальності або інші засоби "негативного впливу" на зобов'язану особу, що одночасно мають на меті захист інтересів уповноваженої особи. Наприклад, у договорі позики може бути передбачене його забезпечення за допомогою штрафу, поруки або застави. У таких випадках, крім основного зобов'язання (правовідношення) з договору позики виникають до­даткові (акцесорні) зобов'язання або правовідношення, пов'язані з вимогами відносно забезпечення виконання основного зобов'я­зання. Якщо штраф — це, передусім, захід відповідальності, то застава має метою, насамперед, захист інтересів кредитора, а вже потім "принагідно" стимулює боржника до виконання зобов'язання загрозою втрати заставленого майна.

§ 5. Загальні положення про захист цивільних прав та інтересів

Захист цивільних прав — це правомірна реакція учасників цивіль­них відносин, суспільства та держави на порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права з метою припинення порушення, поновлення чи визнання цивільного права або компенсації завданої уповноваженій особі шкоди.

Для особи право на захист полягає у можливості використання в межах, визначених законом засобів самозахисту, а також у мож­ливості звернення до відповідного державного, самоврядного чи громадського органу або уповноваженої особи за захистом свого цивільного права чи інтересу.

Класифікація видів захисту цивільних прав можлива за різними підставами: залежно від способів, форм, порядку здійснення тощо.

Зокрема, залежно від порядку захисту цивільних прав можна виокремити:

1) судовий захист (ст. 55 Конституції, ст. 16 ЦК);

2) адміністративний захист (ст. 17 ЦК);

3) захист нотаріусом (ст. 18 ЦК);

4) самозахист (ст. 55 Конституції, ст. 19 ЦК);

5) захист за допомогою інших громадських, державних та між­народних інституцій (органів прокуратури — ст. 121 Конституції та Закон України від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру"; Уповно­важеного Верховної Ради України з прав людини — ст. 55 Консти­туції та Закон України від 23 грудня 1997 р. "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"; після використання всіх національних засобів правового захисту — Європейським судом з прав людини, який діє відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Підставами дія захисту цивільного права є його порушення, не­визнання або оспорювання.

Порушення цивільного права — це результат протиправних дій, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

Невизнання — це дії носіїв пасивного цивільного обов'язку, які полягають у запереченні цивільного права уповноваженої особи, внаслідок чого остання повністю або частково позбавляється можливості реалізувати своє право. Несприятливий наслідок може мати місце як при абсолютному, так і при відносному цивільному правовідношенні.

Оспорювання — це такий стан цивільного правовідношення, за якого між його учасниками існує спір з приводу наявності чи від­сутності у них суб'єктивного права, а також щодо належності такого права певній особі. Оспорюване цивільне право ще не порушене, але виникає невизначеність у праві, шо зумовлює неможливість його повного або часткового використання. Наприклад, при роз­гляді справи про визначення частки майна у спільній власності

ірони правовідносин спільної власності (співвласники) зверта- ся ло суду для того, щоб вирішити цей спір і визначити дійсну

і ку кожного із співвласників.

Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він ие суперечить пальним засадам цивільного законодавства. Наприклад, інтерес редиторів фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, у чсреженості її майна для подальшого задоволення боргових вимог -.ахитається шляхом призначення над майном безвісно відсутньої особи опікуна, котрий має здійснити виконання обов'язків цієї особи перед кредиторами за рахунок її майна (ст. 44 ЦК).

Суб'єкт цивільного права може обрати один або кілька способів захисту.

За загальним правилом право на звернення до суду має особа, яка має матеріально-правову заінтересованість у справі. Разом з і им, справу щодо захисту цивільного права чи інтересу можуть порушити не тільки особи, які мають матеріально-правову заін­тересованість у ній, але й інші особи, яким ие дозволяє закон, з метою захисту інтересів інших осіб.

Слід зазначити, що у більшості випадків захист цивільних прав ідійснюється за бажанням потерпілого, тобто від нього залежить, шертатися за таким захистом або залишити правопорушення без правових наслідків.

Нездійснення уповноваженою особою дій, спрямованих на захист суб'єктивного права, за загальним правилом не тягне за собою його втрату, за винятками, передбаченими законом. Наприклад, замовник за договором підряду в разі виявлення допущених у роботі відсту­пів від умов договору або інших недоліків негайно зобов'язаний заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (ст. 853 ЦК).

Дата добавления: 2015-05-31