Володіння як самостійне речове право

Володіння і право володіння чужим майном

Ведучи мову про володіння як правову категорію, слід розріз­няти "право володіння" як елемент права власності і як вид права на чужі речі (відповідно до концепції ЦК), і "володіння" як особливе (окреме) речове право.

Володіння як самостійне речове право я нляєсрбою фактич не шчл о- діння речами, поєднане з намі®м_водрдіти цими речами для^ебе.

Таким чиномГ~володіння включає 2 елементи: об'єктивний (фактичне володіння майном) і суб'єктивний (намір володіти ним дія себе).

При цьому фактичне володіння речами має бути стабільним (тобто існувати протягом достатньо тривалого часу) і безперервним. Слід зазначити, шо це поняття тлумачиться вельми широко. Зокрема, в цивілістиці з часів римського права традиційно вважається, що фактичне володіння речами має місце не тільки тоді, коли річ без­посередньо знаходиться у володільця, але й у будь-якому випадку, коди володілець не втрачає контроль над об'єктом володіння.

Намір володіти річчю для себе виражає посесійну волю особи (її волю як посесора, володільця).

Разом з тим, невірним є ототожнення ставлення посесійного і власницького^[48]. Посесійне ставлення (ставлення особи як володільця до речі) характерне, як вже зазначалося, наміром "володіти річчю дія себе", але не наміром "вважати її своєю власністю". У другому випадку особа вважає себе не просто володільцем, але власником речі. У сукупності із законним володінням річчю намір (воля) вва­жати себе власником речі має давати в результаті не володіння (посідання), а право власності.

Крім того, слід зазначити, що оцінюється (або має оцінюватися) ставлення особи не до будь-якого, а лише до законного володіння речами.

Для того, щоб визначити значення цього факту, звернемося до характеристики видів володіння.

Передусім володіння поділяється на законне і незаконне. За­конне володіння — те, яке має правову підставу (титул). Незаконне володіння не має під собою достатньої правової основи. У свою чергу воно поділяється на добросовісне і недобросовісне.

Добросовісний незаконний володілець не знає і не повинен знати про незаконність володіння річчю. Недобросовісний незаконний власник знає або повинен знати про те, що володіє річчю незаконно.

Власне кажучи, лише законне і незаконне добросовісне володін­ня підпадають під понялтя "володіння" як інститут речового права.

Незаконне недобросовісне володіння річчю є не правовим ін­ститутом, а всього лише фіксацією факту порушення права влас­ності (спроби привласнення чужого майна).

У своїх основних характеристиках володіння нагадує право влас­ності: суб'єктами володіння можуть бути ті ж особи, що можуть бути власниками; його об'єктом є майно, яке може стати об'єктом права власності.

Разом з тим, ці дві категорії не можна плутати. Право власності являє собою вид прав на речі, виражає стан присвоєння майна. Володіння — відображає фактичний стан речей, а не право на речі.

Підкреслюючи ці відмінності, римські юристи виробили короткі, але точні формули для характеристики цих понять: право власнос­ті — "я маю право на річ", володіння — "я маю річ". Відповідно відрізняється і їх зміст, а також підстави виникнення.

Змістом права власності є правомочності володіння, користу­вання, розпорядження майном. Зміст володіння полягає у можли­вості володіння, користування і розпорядження річчю. При цьому всі названі можливості тлумачаться як фактичні стани і не оціню­ються як суб'єктивні права.

Володіння може виникнути:

1) внаслідок за володіння майном (первинне встановлення воло­діння, встановлення волоіІШтя~уперше);

2) внаслідок^псре^ачі володіння майном однією особою іншій (похідне володіння).

Володіння припиняється втратою одного з елементів — об'єк­тивного (втрата фактичного володіння майном) або суб'єктивного (відмова від володіння, тобто припинення наміру володіти майном для себе).

Захист законного володіння здійснюється таким же чином за допомогою тих же позовів, що і право власності.

Захист незаконного добросовісного володіння від третіх осіб здійснюється таким же чином, як захист права власності, а від влас­ника — можливістю протиставлення позову заперечень про добро­совісність і відплатність придбання володіння.

Спеціальні можливості захисту законного володіння від недоб­росовісного незаконного володільця встановлені ст. 400 ЦК, яка передбачає, що недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно не лише власнику, але будь-якій особі, яка мас­на нього інше право відповідно до договору або закону або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання не­добросовісним володільцем цього обов'язку, зацікавлена особа ма< право пред'явити позов про витребування цього майна.

Отже, кожна особа, яка не є власником майна, але була його законним або й незаконним, але добросовісним володільцем, може захистити своє право володіння шляхом витребування майна від незаконного недобросовісного володільця. Право на витребування майна зберігається протягом позовної давності, якщо раніше не припинилась правова підстава (титул) для подання таких вимог.

Дата добавления: 2015-05-31