Закони як джерела земельного права. 2 страница

21.Поняття і зміст права власності на землю.

За ЗК право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Право власност(ПВ) на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Володіння – сусп\екон ставлення особи до наявного у неї майна, панування над майном. Користування – виробниче чи особисте споживання засобів і продуктів вироб-ва, викор-ння рухомого і нерух-го майна для задоволення своїх життєвих проблем. Розпорядження – визначення, вирішення долі майна, грошей, землі та ін нерух-х об’єктів, а також наявність управл-х і виробн-х відносин. Власник розпоряджається самостійно, незалежно від волі ін осіб. ПВ розгл-ся як правовий інститут, так як становить сук-сть правових норм, які регулюють особливу майнову сферу з приводу відносин землі. ПВ розгл-ся в об’єктивному і суб’єктивному розумінні. В ОР – сукупність правових норм, які регулюють відносини власності, в СР – сук-сть повноважень власника щодо вол-ння, кор-ння і розп-ння землею.Земля може належати: громадянам, ЮО, державі. ПВ на землю набувається та реалізується на підставі КУ, ЗК, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності ЗКУ), земельні ділянки не повертаються. Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжн-х договорів.

22.Земельна ділянка як об’єкт права власності.

За ЗК право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Право власност(ПВ) на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. ПВ на землю набувається та реалізується на підставі КУ, ЗК, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності ЗКУ), земельні ділянки не повертаються. Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжн-х договорів. Земельна ділянка (ЗД) - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності ЗКУ), земельні ділянки не повертаються. Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжн-х договорів.

23.Суб’єкти права власності на землю.

За ЗК право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Право власност(ПВ) на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. ПВ на землю набувається та реалізується на підставі КУ, ЗК, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності ЗКУ), земельні ділянки не повертаються. Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжн-х договорів. Суб'єктами права власності на землю є: 1) громадяни та ЮО - на землі приватної власності;2) територ-ні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;3) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

24.Право власності на землю громадян.

Суб'єктами права власності на землю є: 1) громадяни та ЮО - на землі приватної власності;2) територ-ні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;3) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:1) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;2) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;3) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;4) прийняття спадщини;5) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки нес\г призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки нес\г призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. ноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини. Землі с\г призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

25.Право власності на землю ЮО.

Суб'єктами права власності на землю є: 1) громадяни та ЮО - на землі приватної власності;2) територ-ні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;3) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності. ЮО (засновані громадянами України або ЮО України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: 1) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;2) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;3) прийняття спадщини;4) виникнення інших підстав, передбачених законом. Іноземні ЮО можуть набувати право власності на земельні ділянки нес\г призначення: а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні; б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна. Спільні підприємства, засновані за участю іноземних ЮО і ФО, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у випадках, визначених частинами першою та другою цієї

статті, та в порядку, встановленому ЗК для іноземних ЮО. Землі с\г призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

26.Право власності на землю територіальних громад.

Землі, які належать на праві власності ТГ сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комун-ї власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:1) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);2) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту;3) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;4) землі лісового фонду, крім випадків, визначених ЗК;5) землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК;6) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування. ТГ набувають землю у комунальну власність у разі: 1) передачі їм земель державної власності;2) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;3) прийняття спадщини;4) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;5) виникнення інших підстав, передбачених законом. ТГ сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюють районні або обласні ради.

27.Право власності на землю держави.

У дер-й власності(ДВ) перебувають усі землі У, крім земель комун-ї та приватної вл-сті. Право ДВ на землю набувається і реаліз-ся державою в особі КМУ, Ради міністрів АРК, обласних, Київської та Севаст-ї міських, районних державних адмін-цій відповідно до закону. До земель ДВ, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать:1) землі атомної енергетики та космічної системи;2) землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;3) землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;4) землі під водними об'єктами загальнодер-го значення;5) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності ВРУ, Президента України, КМУ, інших органів державної влади, Націон-ї академії наук України, держ-х галузевих академій наук;5) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. До земель ДВ, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: 1) землі атомної енергетики та космічної системи;2) землі під державними залізницями, об'єктами держ-ї власності повітряного і трубопровідного транспорту;3) землі оборони;4) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;5) землі лісового фонду, крім випадків, визначених ЗК;6) землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК;7) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності ВРУ, Президента України, КМУ, інших органів державної влади, Націон-ї академії наук У, держа-х галузевих академій наук; є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорноб-ї катастрофи. Держава набуває права власності на землю у разі: 1) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;2) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цив\правовими угодами;3) прийняття спадщини;4) передачі у власність державі земельних ділянок комун-ї власності територ-ми громадами;5) конфіскації земельної ділянки.

28.Поняття та зміст спільної власності на землю.

Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність- СЧВ) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність-ССВ). Суб'єктами права спільної власності на землю можуть бути громадяни та ЮО. Суб'єктами права спільної власності на земельні ділянки територіальних громад можуть бути районні та обласні ради. Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:1) при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок;2) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;3) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;4) за рішенням суду. Вол-ння, кор-ння та розпор-ння земельною ділянкою, що перебуває у СЧВ, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядкуДоговір про СЧВ на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально. Учасник СЧВ має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник СЧВ на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки. Учасник СЧВ відповідно до розміру своєї частки має право на доходи від використання спільної земельної ділянки, відповідає перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільною земельною ділянкою, і повинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільної земельної ділянки. При продажу учасником належної йому частки у СЧВ на земельну ділянку інші учасники мають переважне право купівлі частки відповідно до закону. Земельна ділянка може належати на праві ССВ лише громадянам. У ССВ перебувають земельні ділянки:1) подружжя;2) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено

угодою між ними;3) співвласників жилого будинку. Володіння, користування та розпор-ння земельною ділянкою ССВ здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у ССВ, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. Поділ земельної ділянки, яка є у ССВ, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено

за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

29.Права і обов’язки власників земельних ділянок.

Власники земельних ділянок мають право: 1) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;2) самостійно господарювати на землі;3) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;4) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;5) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;6) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Власники земельних ділянок зобов'язані: 1) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;2) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;3) своєчасно сплачувати земельний податок;4) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;5) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;6) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;7) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;8) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників земельних ділянок.

30.Право користування землею як різновид права природокористування.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право володіння – сусп\екон ставлення особи до наявного у неї майна, панування над майном. Право користування – виробниче чи особисте споживання засобів і продуктів вироб-ва, викор-ння рухомого і нерух-го майна для задоволення своїх життєвих проблем. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підпр-ва, установи та орг-ції, що належать до державної або комунальної власності. Право землекористування – це правовий інститут, що охоплює сукупність однорідних земельно-правових норм, які закріплюють і регулюють підстави, умови та порядок надання, зміни і припинення використання земельних ресурсів. Парво землекористування є системою закріплених у земельному законодавстві правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з добуванням корисних властивостей земельних ресурсів. Водночас право землекорист.виступає як правомочність фіз. або юр особи щодо користування земельною ділянкою і є право відношенням, що виникає у процесі використання земельних ресурсів.

Право землекористування як важливий правовий інститут правомочності землекористувача і зем.правожношення ґрунтується на фундаментальних конституційних положеннях та вимогах земельного законодавства. Йому притаманні певні принципи як основні засади його правового регулювання.Основними принципами права землекорист є: його похідність від права власності на землю; використання зем ділянок за основним цільовим призначенням; раціональне використання й ефективна охорона земельних ресурсів; поєднання особливостей використання землі, як основного засобу виробництва, просторово-територіального базису і природного ресурсу; пріоритетність екологічної безпеки при використанні земельних ресурсів; гарантованість прав на земельні ділянки і прав землекористувачів тощо.

Дата добавления: 2015-05-31