Способи поліпшення водно-фізичних та хімічних властивостей ґрунтів

Меліорація ґрунтів – вид раціонального природокористування, комплекс заходів для підвищення родючості ґрунту або загального оздоровлення місцевості. Розрізняють меліорацію: гідротехнічну(зрошення, осушення, промивання засолених ґрунтів); хімічну(вапнування, гіпсування, окиснення); фізичну(піскування, глинування, агролісомеліорація та ін.).

До гідротехнічної меліорації земель належать зрошувальна, осушувальна, протипаводкова, протиселева, протиерозійна, протизсувна та ін. Окремо слід виділити снігозатримання – нагромадження снігу на полях для збільшення запасу вологи в ґрунті. Види фізичної меліорації такі:

1) мульчування (покривання ґрунту (повне або в міжряддях) мульчою – мульчпапером, перегноєм, соломою, деревною корою, торфом та ін., при цьому послаблюється випаровування вологи, зменшується амплітуда коливань температури ґрунту протягом доби, унеможливлюється утворення ґрунтової кірки);

2) вертикальне мульчування (для водовідведення з важких ґрунтів: глибоке розпушення слабоводопроникних ґрунтів (на глибину 50–80 см) шляхом нарізки щілин та заповнення їх мульчувальним матеріалом, що виступає прошарком для вертикального скидання надлишків ґрунтових вод);

3) піскування ґрунту (поліпшення властивостей ґрунту для полегшення його механічного складу внесенням піску);

4) глинування (внесення в піщані ґрунти фізичної глини);

5) фітомеліорація (меліорація з допомогою рослин – протиерозійна, полезахисна, пасовищна);

6) фітомеліорація підорного шару ґрунту (розпушують орний шар з одночасним створенням у підорному шарі щілин, які заповнюють мульчувальним матеріалом, а простір між ними засівають однорічними або багаторічними культурами з добре розвиненою кореневою системою, яка розпушує ґрунт);

7) спеціальні види оранки для важких ґрунтів (розпушення орного та підорного шарів зі створенням у підорному шарі щілин, ромбоподібних у вертикальному перерізі, та заповнення їх ґрунтом орного шару);

8) рудеральна, або стихійна фітомеліорація (за рахунок рудеральних видів рослин);

9) створення геоконструкцій (створення ґрунтів штучним шляхом у процесі чергової насипки різнорідних шарів ґрунту, материнської породи та штучних ґрунтових і полімерних матеріалів – геосинтетики);

10) землювання (зняття, транспортування та нанесення родючого шару ґрунту та потенційно родючих порід на малопродуктивні землі);

11) аерація ґрунту (провітрювання ґрунту газону, тобто поліпшення газообміну ґрунтового повітря з атмосферним; перфорація інструментами);

12) первинна обробка ґрунтів (механічна підготовка ґрунтів, що включає переорювання – поличкову обробку, культивування – безполичкову обробку, дискування, розпушення);

13) плантаж, плантажна оранка, плантажна обробка ґрунту (глибока передпосадкова обробка ґрунту глибиною понад 70 см з перемішуванням його шарів).

Хімічна меліорація ґрунту – система заходів щодо хімічного впливу на ґрунт для поліпшення його властивостей та умов вирощування рослин. У процесі хімічної меліорації з корененасиченого шару ґрунту видаляються небезпечні для рослин солі, у кислих ґрунтах зменшується вміст водню та алюмінію, у солонцях – натрію, присутність яких у ґрунтово-поглинальному комплексі погіршує властивості ґрунту та знижує його родючість. Застосовують такі види хімічної меліорації:

1) вапнування (переважно в нечорноземній зоні: внесення в підзолисто-дернові ґрунти вапняних добрив для заміни в ґрунтово-поглинальному комплексі іонів водню та алюмінію іонами кальцію, що нівелює кислотність ґрунту);

2) гіпсування (для ґрунтів солонцево-солончакового ряду: внесення гіпсу, кальцій якого замінює в ґрунті натрій, для зменшення лужності; внесення меліоранта в цьому випадку чергують із плантажем, культивуванням, оранкою, лущенням, промиванням і застосуванням рослин-сидератів та сівозмін);

3) підкислення (внесення в лужні та нейтральні ґрунти сірки, дисульфату натрію, піриту тощо);

4) внесення органічних та мінеральних добрив і ґрунтосумішей у значних дозах, яке зумовлює істотне поліпшення режиму живлення ґрунтів, наприклад піщаних.

Добрива можна класифікувати за такими ознаками: походженням (мінеральні та органічні); агрегатним станом (рідкі, напіврідкі, тверді); способом дії (прямі та опосередковані); способом їх внесення в ґрунт (основні, припосівні, підживлювальні, внутрішньоґрунтові, поверхневі). Добрива вносять для поповнення запасу поживних речовин у ґрунті, таких як фосфор, калій, азот. Добрива, які треба вносити окремо, називають простими. Це так звані азотні, фосфорні та калійні добрива. Складні добрива – ті, у які входить кілька компонентів (наприклад, нітрофоска – фосфор, азот і калій).

Органічні добрива – добрива, які містять елементи живлення рослин переважно у формі органічних сполук (гній, компости, торф, солома, зелене добриво – рослини-сидерати, мул-сапропель, пташиний послід, біогумус, фекалії, перепріла тирса та деревна кора, промислові та господарські відходи тощо). Іноді їх вносять комплексно (верховий торф + гній, свинячий гній + вапно тощо).

Органо-мінеральні добрива – гумінові добрива, що складаються з органічної речовини та зв’язаних із нею хімічних або адсорбційно-мінеральних сполук (гумофос, гумофоска, торфо-аміачні добрива, торфо-мінерально-аміачні добрива, гумати натрію та амонію).

Мікродобрива – добрива, що містять мікроелементи, речовини, які рослини споживають у невеликій кількості (борні, мідні, марганцеві, цинкові, кобальтові, молібденові й ін.), а також полімікродобрива, у складі яких два і більше мікроелементів (наприклад, хелати – сполуки органічних речовин з металами: Zn, Cu, B, Mo, Fe, Co).

Бактеріальні добрива – препарати, які сприяють поліпшенню живлення рослин (поживних речовин вони не містять, але містять корисні для рослин ґрунтові мікроорганізми). Це такі добрива, як нітрагін, азотобактерин та фосфорбактерин.

Добрива тривалої дії – це добрива, які розкладаються поступово протягом тривалого часу залежно від потреби в них рослин (наприклад добриво «Апіон» – від рос. «автоматический питающий и осмотический насос» – спеціальна форма добрив, яка забезпечує локальне підконтрольне живлення в зоні корененаси­ченості рослин протягом усього вегетаційного періоду та містить азот, фосфор і калій у співвідношенні 18:6:18, мікроелементи й гумати).

Посадкові ґрунтосуміші,які підвищують уміст гумусу в ґрунті, використовуютьу процесівирощування більшості декоративних рослин. До їх складу входить дернова, листяна, компостна та торф’яна земля, багата органічними складниками. Крім того, у суміші як розпушувачі додають пісок, тирсу, подрібнену деревну кору.

Дернова земля – це продукт розкладу трав’яного дерну з додаванням гною.

Листяна земля – продукт розкладу листя дерев (липи, берези, клена) та чагарників.

Перегнійна земля утворюється в результаті повного розкладу свіжого перегною та соломи протягом 1–3 років.

Компост – органічне добриво, що складається з різних компонентів (господарські відходи, торф, перегній, деревний попіл тощо). Склад посадкових ґрунтосумішей буває різний, наприклад: для ялиць–2 частини глинистої дернової землі, 3 частини листяної землі, 1 частина торфу, 1 частина річкового піску; для ялівцю звичайного та прибережного – 2 частини торфу, 1 частина глинистої дернової землі, 2 частини річкового піску; для листяних порід – у суміші піску та торфу потрібно в 2 рази менше, ніж для ялиці та ще додатково 1/2 об’єму старого компосту або перегною. Використовують спеціальні посадкові добрива («Кеміра», «Агрикола»). Для посадки ацидофілів, наприклад рододендронів – посадкову яму заповнюють сумішшю кислого торфу, хвойної та листяної землі, річкового піску (3:1:2:1). До неї додають повне мінеральне добриво. Для поліпшення механічного складу використовують хвойну землю, яку готують із хвої, кори хвойних дерев, крім тиса.

Дата добавления: 2015-05-26