Інституційні аспекти антикризового фінансового управління

З інституційної точки зору, до антикризового менеджменту відносять всіх фізичних (чи юридичних) осіб, які уповноважені власниками суб'єкта господарювання чи силою закону здійснювати планування, реалізацію та контроль цілей, стратегії та заходів, спрямованих на виведення підприємства з кризи, тобто здійснювати фактичне управління підприємством на період його оздоровлення.

На відміну від звичайного фінансового менеджменту, функції антикризового фінансового менеджменту можуть виконувати як штатні працівники підприємства, так і фахівці, залучені ззовні, на тимчасовій основі.

Штатні фінансові менеджери, як правило, належать до топ-менеджменту.

До інституцій та осіб, які, для виконання функцій антикризового менеджменту, залучаються (чи призначатися) ззовні належать:

· керуючі санацією, які призначаються відповідно до рішення господарського суду;

· представники банківських установ чи інших кредиторів у рамках заходів щодо супроводження проблемних кредитів, у томі числі консорціумних;

· контролюючі органи, наприклад, податкові;

· тимчасова адміністрація, яка призначається НБУ з метою фінансового оздоровлення банку у разі істотної загрози його платоспроможності;

· аудитори, незалежні експерти, консультанти.

Вибір інституцій, які здійснюватимуть антикризові функції залежить від конкретних умов прийняття рішення щодо переведення підприємства на режим антикризового управління. Перш за все це залежить від того, в судовому чи в досудовому порядку реалізовуватимуться антикризові заходи, від виду діяльності суб'єкта господарювання, а також від ініціаторів фінансового оздоровлення.

Професійною діяльністю в галузі антикризового менеджменту займаються арбітражні керуючі при здійсненні ними функцій керуючого санацією. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має вищу юридичну чи економічну освіту та ліцензію, видану в установленому законодавством порядку. Як керуючий санацією, арбітражний керуючий реалізує комплекс заходів, спрямованих на виведення підприємства з фінансової кризи, здебільшого, за рішенням господарського суду.

Суб'єктами антикризового управління підприємством як управляючої підсистеми є певне коло осіб, що реалізують його завдання. Сучасна практика дає можливість виокремити вісім груп суб'єктів антикризового процесу (рис. 2.2).
Власник підприємства самостійно реалізує основні завдання та функції антикризового управління без залучення відповідних фахівців. Таке становище характерно для малих та середніх підприємств з обмеженою чисельністю апарату управління або взагалі без нього. Навіть за наявності відповідних фахівців власник підприємства має брати безпосередню участь у формуванні програми анти-кризових заходів, оскільки вони пов'язані зі стратегічними цілями та завданнями підприємства, мають враховувати економічні інтереси та фінансові можливості власника.

В Господарському кодексі України (ст. 211) визначено, що засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання його банкрутству, в тому числі шляхом надання йому фінансової допомоги.
Економіст-фінансист (фінансовий директор, заступник з економічних питань тощо) підприємства найчастіше реалізує коло завдань антикризового управління в умовах обмеженості адміністративного апарату. Це зумовлено тим, що впродовж певного часу кризові явища та банкрутство розглядалися лише як наслідок неефективного управління фінансами, а завдання антикризового управління - як одне з функціональних завдань фінансового менеджменту. Отже, головна увага приділялась фінансовим питанням антикризового управління без врахування інших функціональних сфер діяльності підприємства, потенційних каталізаторів кризових явищ.
Функціональнийантикризовий менеджер-співробітник
підприємства спеціалізується тільки на антикризовому управлінні та має відповідну підготовку (як правило, на рівні магістра).
Впровадження посади функціонального антикризового менеджера в Україні та інших країнах СНД є свідченням гостроти та глибини кризи, що охопила підприємство, а отже він приступає до реалізації завдань антикризового управління вже по факту „розгортання кризи в повному обсязі", з усіма негативними явищами, що її притаманні. Як свідчить закордонний досвід, великі потужні корпорації обов'язково мають в своєму штаті фахівців з ризик-менеджменту, до функцій яких входить антикризове управління. їх головним призначенням визнається постійний моніторинг за станом підсистем підприємства, раннє виявлення ознак кризи та недопущення її розгортання (оперативна локалізація), проведення профілактичних оздоровчих заходів.
В Україні поки що не розпочата підготовка фахівців за спеціальністю „Антикризове управління", хоча окремі вищі навчальні заклади, і зокрема Київський національний торговельно-економічний університет, відкрили відповідну спеціалізацію в межах спеціальності „Менеджмент організацій". Доцільність такого підходу підтверджується і закордонним досвідом - вже п'ять років відповідна спеціальність (062000) введена в Російській Федерації. В основу його підготовки покладено вивчення:
•теорії та практики антикризового управління;
•відповідних розділів права (господарського, адміністративного, трудового, кримінального тощо) в обсягах, необхідних для здійснення антикризового управління;
•основ оцінки бізнесу та нерухомості;
•теорії та практики маркетингу;
•основ загального та функціонального менеджменту (операційного, фінансового, інвестиційного);
•бухгалтерського, податкового та управлінського обліку, фінансового аналізу тощо.
Функціональний антикризовий менеджер-співробітник консалтингової фірми залучається на підприємство на платній основі для реалізації завдань антикризового управління. Цей суб'єкт анти-кризового управління повинен не тільки володіти спеціальними знаннями, але й навичками, мати досвід розв'язання подібних проблем на інших підприємствах, що підвищує ефективність його діяльності. Але існує і недолік орієнтації лише на зовнішніх фахівців - вони не знають повною мірою специфіки окремого підприємства; обмежуються консультативною та навчальною діяльністю.
Певним чином завдання діагностики кризи та розробки пропозицій щодо її подолання покладаються на незалежні аудиторські фірми, оскільки відповідно до міжнародних стандартів в аудиторському висновку за результатами перевірки обов'язково повинна бути оцінена ступінь загрози банкрутства підприємства, а також визначені можливі заходи по відновленню платоспроможності.
Державні та відомчі органи з-поміж спеціалістів Агентства з питань банкрутства, відомчих комісій з реструктуризації здійснюють антикризове управління державними неплатоспроможними та збитковими підприємствами, що занесені до Реєстру неплатоспроможних підприємств або включені до галузевих планів реструктуризації. Завдання антикризового управління, що вирішуються в цьому разі, та повноваження цього суб'єкта управління визначаються відповідними нормативними актами [27, 33].
Представники кредиторів залучаються до антикризового процесу з ініціативи кредиторів, для яких здійснення фінансового оздоровлення підприємства - це вимушений захід, спрямований на повернення боргів. Оскільки у підприємства-банкрута реальних коштів немає, а в разі судового розгляду справи інтереси кредиторів можуть бути задоволені частково або зовсім залишитися без грошової компенсації (це стосується кредиторів 3-4 черг), їх зацікавленість у проведенні антикризового управління цілком зрозуміла - тільки за умови виходу підприємства з кризового стану кредитори можуть повернути свої борги. Завдання антикризового управління в цьому випадку, як правило, обмежуються тактичними діями, спрямованими, по-перше, на недопущення порушення справи про банкрутство, по-друге, на акумуляцію грошових коштів, достатніх для розрахунків з кредиторами.
Іншою може бути тактика захищених та привілейованих кредиторів, вимоги яких будуть задовольняти в першу чергу (наприклад, у разі застави майна), або які мають вирішальний вплив на прийняття рішень комітетом кредиторів (впливова частка в загальному обсязі кредиторської заборгованості). Фахівці з антикризового управління, що залучаються ними, головну увагу приділяють сприянню призначення ліквідаційної процедури та її швидкій реалізації виходячи з наявних інтересів.
Представники санаторів (інвесторів) залучаються до антикризового процесу при підготовці та проведенні санації підприємства. У перебігу цієї діяльності вони здійснюють оцінку ринкової вартості підприємства, його інвестиційної привабливості вивчають ресурсні та інші наявні можливості для нормалізації життєздатності підприємства (потенціал виживання), беруть безпосередню участь у розробці плану санації, аналізують наявні або генерують власні санаційні пропозиції (антикризову програму підприємства), беруть безпосередню участь у підготовці та реалізації окремих антикризових заходів.
Специфічним суб'єктом антикризового управління є арбітражний керуючий, затверджений постановою суду в разі порушення справи про банкрутство підприємства. Правовий статус арбітражного керуючого, його права та обов'язки визначено Законом України „Про відновлення платоспроможності або визнання підприємства банкрутом" [6, ст.З].
Арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту, діє на підставі ліцензії, пройшовши відповідну спеціальну підготовку [6], акредитована у судових органах та не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів. Одна і та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство.
Арбітражними керуючими не можуть бути призначені:
•особи, які вважаються зацікавленими по відношенню до підприємства-боржника;
•особи, які здійснювали раніше управління цим боржником -юридичною особою, за винятком випадків, коли з дня усунення цієї особи від управління зазначеним боржником минуло не менше трьох років;
•особи, яким заборонено здійснювати цей вид підприємницької діяльності або займати керівні посади;
•особи, які мають судимість за вчинення корисливих злочинів.
Оплата послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків здійснюються за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, за період від дня винесення господарським судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство і до дня першого засідання комітету кредиторів (на якому встановлюється розмір оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого), здійснюється кредитором або боржником, за заявою якого порушено справу.
Кредитори можуть створювати фонд для оплати послуг, відшкодування витрат та виплати додаткової винагороди арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору). Формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням комітету кредиторів та затверджуються ухвалою господарського суду.
Оплата послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за кожен місяць здійснення ним своїх повноважень встановлюється та виплачується в розмірі, встановленому комітетом кредиторів і затвердженому господарським судом, але не менше двох мінімальних заробітних плат та не більше середньомісячної заробітної плати керівника-боржника за останні дванадцять місяців його роботи перед порушенням провадження у справі про банкрутство. Кредитори мають право встановлювати і виплачувати арбітражному керуючому за результатами його діяльності додаткову винагороду, розмір якої затверджується господарським судом (як правило певний відсоток від суми повернених боргів).
Слід зазначити, що українське законодавство пред'являє дуже „м'які" вимоги до професійних, моральних якостей та фінансової відповідальності арбітражних керуючих. Світова практика, і зокрема досвід Російської Федерації, засвідчує доцільність суттєвих законодавчих змін.
Так, відповідно до Федерального Закону Російської Федерації „Про неспроможність (банкрутство)" [26] до арбітражних керуючих додатково (крім вимог, що збігаються з українським законодавством) пред'являються такі вимоги: наявність стажу роботи на керівних посадах не менше 2-х років у сукупності; проходження стажування терміном не менше 6 місяців у якості помічника арбітражного керуючого, членство в одній із саморегульованих організацій арбітражних керуючих (їх зараз в Росії близько ЗО), відшкодування усіх збитків боржнику, кредиторам, третім особам при виконанні обов'язків арбітражного керуючого, відсутність процедури банкрутства по відношенню до нього як суб'єкта підприємницької діяльності, наявність діючого договору страхування відповідальності на випадок спричинення збитків особам, які беруть участь у процедурі банкрутства (одна загальна - на суму не менш як 3 млн руб (приблизно 32 тис. доларів), друга - залежно від розмірів активів боржника).
Професіональні знання та навички формуються в перебігу спеціальної підготовки за єдиною програмою в обсязі не менше 480 годин тривалістю 60 днів з наступною здачею кваліфікаційного іспиту [65]

Об'єктом управління фінансами підприємства виступають його активи,капітал та фінансові потоки, пов'язані з формуванням, розподілом тавикористанням фінансових ресурсів [4, с. 32]. Погоджуючись із такимпідходом, зауважимо, що зазначений об'єкт управління, адаптований доантикризової специфіки, є також і об'єктом антикризового управлінняфінансами підприємства.

Дата добавления: 2015-05-26