Правопорушення: поняття, ознаки та види

Правопорушення — це суспільно небезпечне винне проти­правне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, за яке чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність.

Кожне правопорушення конкретне, оскільки його чинить конк­ретний індивідуальний чи колективний суб'єкт у певний час, у певно­му місці. Щоб визнати ту чи іншу дію правопорушенням, необхідно встановити, чи має вона ознаки правопорушення.

До основних ознак правопорушення належать:

1) суспільна небезпечність (шкідливість), тобто спричинення шкідливих наслідків чи загроза спричинення таких наслідків за­конним інтересам особи, суспільства, держави, які охороняються законом (шкода може бути моральною, матеріальною та фізич­ною);

2) правопорушенням може бути тільки діяння — тобто у вигляді активної дії (наприклад, вчинення крадіжки) або у формі бездія­льності — коли норми права зобов'язують особу зробити певні дії, а особа їх не виконує (наприклад, ненадання допомоги).

Правопорушення завжди є актом дії суб'єктів. Думки, наміри, переконання, почуття, погляди, соціальні або особисті властиво­сті особи не є правопорушеннями і відповідно не можуть висту­пати як підстави юридичної відповідальності;

3) протиправність діяння, тобто це діяння повинно безпосередньо порушувати вимоги конкретної норми права. Діяння, не врегу­льовані чинним законодавством не вважаються правопорушен­ням;

4) винність діяння, тобто внутрішнє ставлення особи до вчинено­го суспільно небезпечного діяння і його наслідків у формі умис­лу чи необережності. Про винність йде мова тоді, коли особа по­винна була обрати варіант поведінки, але вчинила дії всупереч правовим нормам;

5) деліктоздатність суб'єкта, яка вчинила правопорушення, тобто особа за віком і станом психічного здоров'я усвідомлює харак­тер своїх дій, керує ними та передбачає їх наслідки, а також мо­же нести юридичну відповідальність за їх здійснення. Особа по­винна усвідомлювати, що вона діє протиправно, якщо вона цього не усвідомлює (через малоліття, неосудність або інші об­ставини), то не буде і правопорушення;

6) юридичне карне діяння, тобто за його вчинення передбачаєть­ся певні вид і міра юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, майнового, організаційного чи матеріального харак­теру;

7) причинний зв'язок між діянням і соціально небезпечними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.

Відсутність хоча б однієї з названих ознак не дозволяє розгляда­ти діяння як правопорушення. Ознаки правопорушення повинні аналі­зуватись у сукупності, системно. Для того, щоб те чи інше конкретне діяння було визнано правопорушенням, необхідно, щоб воно відпові­дало певним ознакам, які дозволяють відмежовувати правопорушення від порушення інших соціальних норм і утворюють поняття "склад правопорушення".

Склад правопорушення — це сукупність закріплених у за­коні об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких, суспіль­но небезпечне винне протиправне діяння визнається конкретним правопорушенням.

Склад правопорушення включає чотири елементи:

1) об'єкт;

2) об'єктивну сторону;

3) суб'єкт;

4) суб'єктивну сторону.

Об'єкт правопорушення — це суспільні відносини, які охоро­няються нормами права та на які посягає конкретне правопорушення.

Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішнє вира­ження протиправного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Тобто об'єктивна сторона описує як здійснене правопору­шення.

Прийнято розрізняти обов'язкові і факультативні ознаки об'єктивної сторони правопорушення. До обов'язкових ознак нале­жать протиправність діяння, а також причиннонаслідковий зв'язок між діянням і його шкідливими наслідками.

До факультативних ознак відносять місце, час, спосіб, обстави­ни здійснення правопорушення і які набувають юридичного значення лише тоді, коли вказані в гіпотезі відповідної правової норми.

Суб'єкт правопорушення — це фізична чи юридична особа, яка вчинила правопорушення. Не кожна особа визнається правопору­шником, а лише та, що є деліктоздатною, тобто спроможна відповіда­ти за свої діяння. Рівень деліктоздатності фізичної особи, на відміну від юридичних осіб, деліктоздатність яких виникає з моменту їх ство­рення, визначається законом з урахуванням їх віку та психічного ста­ну здоров'я.

Фізичні особи поділяються на громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства. Існують також поняття "приватна особа", "по­садова особа", "службова особа", "спеціальний суб'єкт".

Суб'єктами деяких видів правопорушення можуть бути не тіль­ки фізичні особи, а й держані органи та громадські організації, але во­ни не можуть бути суб'єктами злочинів.

Суб'єктивна сторона правопорушення — це внутрішнє психі­чне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння та його негативних наслідків. Тобто суб'єктивна сторона описує, чому вчине­не правопорушення.

Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і мета.

Вина може існувати у формі умислу або необережності. У свою чергу умисел поділяється на прямий і непрямий.

Прямий умисел має місце тоді, коли особа усвідомлювала сус­пільну небезпеку свого діяння, передбачала та бажала настання шкід­ливих наслідків своєї протиправної поведінки.

Непрямий умисел має місце тоді, коли особа усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння, передбачала та свідомо допускала настання шкідливих наслідків своєї протиправної поведінки.

Необережна форма вини відрізняється від умислу тим, що пра­вопорушник не усвідомлює суспільної небезпеки своєї поведінки.

Розрізняють два види необережної форми вини — протиправна самовпевненість та протиправна недбалість.

Протиправна самовпевненість має місце тоді, коли особа пе­редбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Протиправна недбалість має місце тоді, коли особа не перед­бачала можливості настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча була і могла їх передбачити.

Факультативними ознаками суб'єктивної сторони правопору­шення є мотив — тобто внутрішнє спонукання особи до вчинення правопорушення, а також мета — тобто уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи протиправне діяння.

Залежно від ступеня суспільної шкідливості чи небезпеки пра­вопорушення поділяють на злочини і проступки.

Злочин — це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єк­том злочину.

Злочинами є тільки кримінальні правопорушення, які посягають на суспільний лад держави, її політичну й економічну систему, влас­ність, особу, політичні, трудові та інші права і свободи громадян.

Злочини різняться між собою за внутрішньою та за зовнішньою ознаками. У чинному кримінальному законодавстві України в основі поділу злочинів на певні категорії покладено два критерії: 1) матеріа­льний (характер і ступень суспільної небезпечності злочинного діян­ня); 2) формальний (вид покарання і розмір його санкцій, передбаче­них законом). За цими критеріями злочини поділяються на:

злочини невеликої тяжкості;

злочини середньої тяжкості;

тяжкі злочини;

особливо тяжкі злочини.

Проступок має зовнішню схожість зі злочином, але він має ме­ншу ступінь суспільної небезпеки.

Проступок — це суспільно шкідлива протиправна винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка порушує при­писи інших, крім Кримінального кодексу України, норм права.

Проступки поділяються на такі основні види:

1) конституційні — це правопорушення, які посягають на поря­док організації та діяльності органів державної влади і управлін­ня, конституційні права і свободи громадян;

2) адміністративні — це правопорушення, які посягають на гро­мадський або державний порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління;

3) дисциплінарні — це правопорушення, які дезорганізують нор­мальну діяльність підприємств, установ, організацій і посягають на трудову, військову, навчальну та інші види дисциплін;

4) цивільні — це правопорушення, що виникають у сфері майно­вих та пов'язаних з ними особистих немайнових відносин.

22 Склад правопорушення:поняття та зміст його елементів.

Правопорушення-поведінка суб'єктів, яка порушує правові приписи.
Склад правопорушення - це сукупність названих у законі ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння визнається конкретним правопорушенням. Такі ознаки мають об'єктивний і суб'єктивний характер.
Склад правопорушення: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона.
Об'єкт правопорушення -ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на які посягає правопорушення.
Об'єктивна сторона правопорушення - зовнішній акт суспільно небезпечного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Вона містить: дію чи бездіяльність, суспільно небезпечні та шкідливі наслідки, причинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обставини та ситуацію скоєння правопорушення.

Суб'єкт правопорушення - індивід чи колектив людей. Індивідуальний суб'єкт - фізична особа, яка є осудною і досягла певного віку. Фізичних осіб поділяють на громадян, осіб без громадянства та іноземних громадян. Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними. Колективним суб'єктом правопорушення може бути юридична особа, державний орган, громадська та інші організації, дії яких пов'язані з колективним ухваленням рішень.
Суб'єктивна сторона правопорушення - внутрішня психічна діяльність особи, пов'язана зі скоєнням правопорушення. Ознаками суб'єктивної сторони є провина, мотив і мета правопорушника.
Провина - психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і суспільно небезпечних наслідків у формі наміру та необережності. Намір як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії (бездіяльності), передбачає суспільно небезпечні та шкідливі наслідки і бажає чи свідомо допускає їх настання. Необережність під час скоєння правопорушення має місце тоді, коли особа передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння і легковажно розраховувала на їх запобігання, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Мотив - внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її скоїти правопорушення. Він впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини.

Дата добавления: 2015-05-26