КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Перші спроби національної ідеологи й теорії
НАЦІОНАЛЬНЕ ПРОБУДЖЕННЯ І ВІДРОДЖЕННЯ ЄВРОПИ ТА ПОЧАТОК НАУКИ І. ПРОБЛЕМАТИКА, ЗАВДАННЯ К., 1998. С. 144 Вступ до націології. ПРО НАЦІЮ (НАЦІОЛОГІЮ) Від середини минулого століття національне питання відіграє найактивнішу роль в політичному житті Європи. З цього погляду революційні події 1848 року, що символічно й вічно названі “весною народів”, -свого роду рубікон у новітній європейській історії. Добу 1848-1871 років історики слушно називають епохою національного ренесансу Європи. Попереджуваладоба “національного пробудження” (1815-1848), за влучною назвою французького історика Г. Веля (G. Well) Справді, минуле століття було свідком пробудження цілої низки так званих “неісторичних”, а властиво недержавних народів, як в європейській частині Туреччини, так і в Австро-Угорщині, що в національному плані справді являла собою живий “етнографічний музей”. На сході Європи, тобто в межах колишньої Російської імперії, цей національний процес захопив насамперед її західну територію - від Фінляндії через Балтику до України. Активніше він виявився тут згодом, - з початком XX ст., у зв'язку з першою російською революцією (1905-1906 років). Одним з найяскравіших виявів цього європейського національного відродження XIX ст. було осамостійнення та об'єднання, з одного боку, Італії, а з іншого - Німеччини. Ці дві ііидп мали дололиуялчіс іилішії-іп^, дпсі-іхпіїя, ь”дя”^ Грунтовно змінились європейські міждержавні відносини, які були встановлені на Віденському конгресі під впливом Меттерніха, непримиренного ворога національної засади, що визначається ним революційною й надто загрозливою для державного абсолютизму і централізму.
Так у зв'язку з національними визвольними змаганнями неминуче мусив виникнути конфлікт між державою і нацією, особливо там, де народи перебували під чужим політичним пануванням, а державний централізм виявляв вороже ставлення навіть до культурних змагань недержавних народів, оголосивши непримиренну боротьбу національним змаганням та запрограмоване примусовне їх винародовлення, Звісно, що виникнення нації, як політичного чинника на канві історії Європи і як певної драматичної постаті, яка досі була здебільшого пасивним статистом, мусило викликати зацікавлення з боку політичної ідеології та теорії. Природно також, що перші ідеологи нації повинні були вийти з табору поневолених народів, які передовсім зацікавлені в теоретичному обґрунтуванні та виправданні своїх національно-визвольних змагань. <...> Поки що обмежуся двома типовими і якрави-ми прикладами, які, до речі, й хронологічно належать до перших проявів новочасної національної ідеології. Й. Фіхте (1762-1814). Отже, передовсім згадаю славетні “Промови до німецького народу” Фіхте (1808), Виголошені ним під час розгрому і поневолення Німеччини французькою навалою наполеонівських військ, і які стали справжньою “національною Біблією” не тільки політичного визволення та об'єднання німців, а й залишились свого роду каноном романтичного націоналізму взагалі. Завданням цих промов, як каже німецький історик П. Йоахімсен, автор програмової монографії “Від німецького народу до німецької держави (Історія німецької національної свідомості)”, було показати нації її втрачену самобутність і навчити, як вона може її здобути знову. Це має статися шляхом нового виховання, що є не тільки народним вихованням у розумінні Песталоцці, а й “національним вихованням”. В першу чергу це має бути виховання національної свідомості. Фіхте прагнув пробудити її шляхом прищеплення своїм землякам почуття національної гордості, що свідомо й програмове піднеслась до щабля німецького месіанізму й винятковості водночас. У своїх “Промовах до німецького народу” Фіхте із захопленням пророка проповідував, що лише німецький народ є праджерелом справжньої культури, що тільки німецька мова є справді живою і творчою, що лише німці вносять поважність, працю, ґрунтовність у всі питання культурного життя й що тільки вони зможуть відновити і відродити світ. “Філософія Фіхте, - як каже попередньо цитований автор, - є релігією, а його релігія - моральне домагання. Оце саме надає цій постаті особливу велич і винятковість”.
Ф. Палацький (1798-1878). Зовсім інший характер має документ, який я хочу тут навести. Це вступ із промовистого листа великого чеського історика і будівничого модерної чеської нації - Ф. Палацького, написаного 11 квітня 1848р. у відповідь на заклик всенімецького Франкфуртського сейму, куди його було запрошено. Автор славетної історії чеського народу у своєму листі виклав погляди на право народів на самовизначення. “Право народів, - писав Ф. Па-лацький, - це справді право природи, жоден народ на землі не має права вимагати, щоб для його користі приніс себе в жертву сусід; жоден сусід не зобов'язаний відцуратися або пожертвувати себе для добра свого сусіда. Природа не знає жодних панівних народів або народів-наймитів”. Цікаво порівняти цю національну ідеологію чеського діяча і вченого із поглядами на таку ж справу славетного німецького філософа. Між ними відчувається суперечність, що, власне, не випадкова, а типова для новочасної національної ідеології. Цей дуалізм між німецьким національним аристократизмом, який характеризує програмовий національний месіанізм, винятковість, заборчість, і чеським національним демократизмом, що відзначається свідомою людяністю, визнанням засад рівноправності і толеранції (терпимості) - відтак тягнеться червоною ниткою крізь усю історію національних ідеологій аж до наших часів. Можливо, раніше ця згадана суперечність національних світоглядів не виявлялась так непримиренно гостро і вороже, як тепер, у добу загального розбурхання національних пристрастей і стихій.
Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 321; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |