Радянський рух Опору 2 страница

45. Освіта, наука та культура УРСР у епоху Л.Брєжнєва. Науково-технічна революція та Україна.

На розвиток освіти та культури впливала русифікація. Пріоритет надавався знанню лише російської мови, культури, історії. В Україні 70-х – 80-х рр. русифікації були підпорядковані масові політико-пропагандистські заходи (скажімо, святкування 50-річчя утворення СРСР); освітня політика (російська мова в цей період стала панівною в школі і вузі); культурна політика (кіно, театри, художня самодіяльність спрямовувались на возвеличення всього російського й приниження українського як меншовартісного, другосортного). Русифікація в цей період здійснювалась під прапором “інтернаціоналізації” (як ідеології єдності націй і народностей), яким прикривався російський шовінізм. Будь-який вияв української національної свідомості жорстоко переслідувався, викликав щодо її носіїв звільнення з роботи, репресії. Русифікація гальмувала розвиток національної самосвідомості. Національні меншини були позбавлені шкіл, газет, театрів, постійних радіо- і телепрограм рідними мовами. П.Шелест активно підтримав розвиток національної культури. З його ініціативи значно поширилася сфера вживання української мови, особливо в наукових закладах і системі вищої освіти. Наступник П.Шелеста В.Щербицький суцільно орієнтувався “на Москву”. За два десятиріччя після початку хрущовської реформи кількість україномовних шкіл у республіці зменшилась. А у Кримській області і в Донецьку не залишилось жодної україномовної школи. Інтенсивно скорочувались україномовні видання. 3 11-ти київських театрів тільки один давав усі свої вистави українською мовою. Переважна більшість газет і книг, які читали в Україні, надходила з Росії. Серед книг, що друкувалися в республіці, більшість була російськомовною. Але рівень знань та інтелектуальний розвиток учнів і студентів перевищували показники розвинених країн Заходу. Наслідки русифікації жахливі: половина України перестала розмовляти українською мовою!

46. Дисидентські рухи УРСР (1965-1985рр.): форми діяльності, течії, представники.

"Дисиденти" -інакодумці. Дисидентський рух в Україні зародився у сер. 1960-х років як протест проти бездержавності, панування партійно-державної бюрократії, утисків національно-культурного життя, зростаючої русифікації. Головними центрами активності українського дисидентського руху були Київ і Львів. Дисиденти використовували «сам видав» і «там видав». Серед них були інженери, лікарі, вчителі, журналісти, робітники, науковці, літератори, студенти, митці, священнослужителі, селяни та ін.

Основні напрями:

• самостійницький (керівник - Л. Лук'яненко, І.Кандиба, В.Мороз «Репортаж із заповідника ім. Берії», В.Чорновіл, В.Стус, Є.Сверстюк «Собор у риштуванні» та ін.) виступав за державну незалежність України, яку планували здобути мирними засобами;

• національно-культурницький(І.Дзюба «Інтернаціоналізм чи русифікація», І.Світличний, М.Коцюбинська, 3.Франко) базувався на необхідності духовного і культурного відродження українського народу, передусім його національної самобутності, історії, традицій, мови

• правозахисний(П.Григоренко, М.Маринович, Л.Плющ, С.Глушман)став на захист невід'ємних прав людини, за дотримання конституції і законів, рішуче й послідовно обстоювали права кримськотатарського народу, репресованого комуністичним режимом.

• релігійний(священики В.Романюк, Й.Терля, пастор Г.Вінс) обстоював права віруючих, легалізацію Української греко-католицької та Української автокефальної православної церков, протестантських віросповідань та течій, повернення відібраних державою храмів та відбудову зруйнованих.

47. Криза радянської моделі державного будівництва кінця 70-их – початку 80-их рр.. «Перебудова» М.Горбачова та її особливості в Україні.

Перебудова — проводилася в СРСР у 1985—1991 роках. До початку 1990-х років Перебудова призвела до загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, що спричинило ліквідацію влади КПРС і розпад СРСР. Складові частини Перебудови:

• у внутрішньополітичній сфері — демократизація суспільного життя;

• в економіці — введення елементів ринкових відносин;

• у зовнішній політиці — відмова від надмірної критики так званого капіталістичного ладу, значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної Європи, визнання загальнолюдських цінностей і глобальних проблем.

Перший етап - 1985-1986рр. – початок перебудови та проведення економічних реформ, програма прискореного соціально-економічного розвитку, закони про державне підприємство і кооперацію.

Другий етап - 1987 - весна 1990рр. – період активних політичних перетворень для побудови демократичного, гуманного соціалізму. В червні 1988р. – курс на гласність, ліквідована стаття Конституції СРСР про монополізацію КПРС, відбулися перші вільні вибори народних депутатів СРСР, була заснована нова посада: Президент СРСР. Першим і останнім Президентом СРСР став М. С. Горбачов.

Третій етап - літо 1990-1991рр. - розпочаті перетворення призвели до економічної та внутрішньополітичної кризи в республіках СРСР, яка закінчилася розпадом Радянського Союзу. Економічна програма Рижкова і Абалкіна передбачала вихід на ринкову економіку, проведена грошова реформа, підвищення цін, введення талонів.

48. Політичне життя в УРСР 1985-1991рр. Розгортання національно-демократичного руху.

Після смерті К. Черненка в березні 1985 р. на посаду Генерального секретаря ЦК КПРС було обрано М. Горбачова. Навесні 1990 р. відбулись перші демократичні вибори до Верховної Ради УРСР (голова - В. Івашко). Протягом 1988-1989рр. виникають неформальні організації(Українська гельсінська спілка, Товариство укр. мови ім. Т. Шевченка, екологічна організація «Зелений світ», анти сталінське товариство «Меморіал», студентське об’єднання «Громада»). У вересні 1989 р. виникла масова політична організація — Народний рух України. Одна за одною створювалися політичні партії України. Під тиском демократичних сил Верховна Рада УРСР у 1989 р. прийняла Закон про мову, за яким українська мова набула статусу державної. Гласність, лібералізація, повернення народові правди про його минуле підірвали радянські ідеологічні штампи, прискорили процес досягнення справжнього суверенітету України. У 1989 – 1990 рр. з’являються паростки багатопартійності. З 1990 р. почався рух за вихід із СРСР. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. 19 серпня 1991 р. реакціонери здійснили спробу державного перевороту. Найближчі співпрацівники президента СРСР оголосили про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС). Послідовно й рішуче виступила проти заколотників в Україні тільки опозиція - представники Руху і новоутворених демократичних партій. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР – Акт проголошення незалежності України. 1 грудня 1991 р. відбувся всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України. 1 грудня 1991 р. Україна обирала першого Президента своєї самостійної держави. Уже в першому турі переміг Голова Верховної Ради України, секретар ЦК КПУ Л. Кравчук. Він став першим Президентом незалежної України.

49. Загострення екологічних проблем УРСР у 70-80-их рр.. Чорнобильська катастрофа та її наслідки.

У 70-80-тї роки економіка СРСР розвивалась в основному екстенсивним шляхом. Це мало негативний відбиток на Україні. У ці роки за рішенням центру споруджували гіганти індустрії, що були зорієнтовані на випуск продукції для Союзу. У цьому плані розвивалися підприємства ВПК, яких в Україні було багато, а також металургійні, верстато- та машинобудівні гіганти. Чимало їх, в тому числі гіганти металургії, гірничі та хімічні комбінати, споруджували з орієнтацією на старі технології й проекти. Експлуатація їх надзвичайно погіршувала екологію довкілля, а за забрудненістю повітря, зокрема в Донбасі, середньому Подніпров'ї тощо, Україна була однією з найбільш забруднених регіонів колишнього Союзу. Кожне п'яте з найбільш забруднених міст було в Україні. Серед них виділялися Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Маріуполь, Горлівка, Нікополь та ін.

Та особливо страшною виявилася аварія на Чорнобильській АЕС, що сталася в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. За наслідками забруднення вона була справді світовою катастрофою, особливо для країн Європи. Довкола ЧАЕС утворено спеціальну З0-кілометрову зону, з якої було відселено все населення. Спорожніло м. Прип’ять, в якому свого часу налічувалося близько 35 тис. населення, бовваніючи пусткою нестерпного докору колишній тоталітарній системі. В Україні, за офіційними, применшеними, даними, вважають забрудненими території 16 областей, а фактично — всі області республіки, в тому числі її столицю м. Київ. На ліквідацію наслідків катастрофи тільки в 1988—1990 pp. витрачено в тодішньому масштабі цін понад 20 млрд. крб. — сума для тих часів буквально феноменальна. Уже в умовах незалежності держава виявила "піклування" про долю населення України і переклала всі матеріальні клопоти на плечі трудівників шляхом введення спеціального так званого чорнобильського податку, який становить 12%.

Радіаційне забруднення після катастрофи с збудником ракових захворювань серед населення, зокрема малечі, дітей дошкільного та шкільного віку. Воно дуже шкідливо позначається на загальному стані здоров'я населення, внаслідок чого багато людей пішло з життя.

50. Декларація про державний суверенітет України. Дезінтеграційні процеси в Радянському Союзі. Спроба перевороту ДКНС.

Деклара́ція про́ держа́вний сувереніте́т Украї́ни — документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року. Декларація приймалася в роки розвалу СРСР. Це фактично була програма побудови незалежної держави. Декларація надала поштовх і напрямок процесу утворення національних держав на теренах падаючої комуністичної імперії. Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. День прийняття Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України. Декларація про державний суверенітет України стала основою для «Акту проголошення незалежності України». 24 серпня 1991 Верховна Рада Української РСР фактично вдруге проголосила Україну незалежною демократичною державою, прийнявши «Акт проголошення незалежності України», підтриманий всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. Декларація являла собою правовий фундамент для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладанні міжнародних угод. Ро́зпад СРСР — процеси системної дезінтеграції, що відбувалися в державі, суспільстві, народному господарстві, соціальній структурі, громадській і політичній сфері Радянського Союзу, що призвели до припинення існування СРСР 26 грудня 1991 року. Розпад СРСР привів до незалежності 15 республік СРСР і появи їх на світовій політичній арені як самостійних держав. З 1985 року Генеральний секретар ЦК КПРС М. С. Горбачов і його прихильники почали політику перебудови; різко виросла політична активність народу, сформувалися масові, у тому числі радикальні і націоналістичні, рухи та організації. Спроби реформування системи управління призвели до поглиблення кризи в країні. Серпне́вий путч — спроба державного перевороту в СРСР у серпні 1991 року, коли самопроголошений «Державний комітет з надзвичайного стану» (ДКНС) намагався усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова. Увечері 18 серпня на дачі в Криму був блокований Президент СРСР Михайло Горбачов. Його дачу в Форосі відвідали члени ДКНС і запропонували добровільно скласти із себе повноваження. Горбачов відмовився це зробити. 19 серпня 1991 року було оголошено про створення Державного Комітету з надзвичайного стану (ДКНС). У зверненні заколотники(віце-президент Генадій Янаєв, прем’єр-міністр Валентин Павлов, міністр оборони Дмитро Язов та ін.) оголосили про введення надзвичайного стану у деяких районах СРСР, припинення виходу більшості ЗМІ. Також віце-президент СРСР Янаєв, нібито через хворобу Горбачова, бере на себе обов'язки глави держави. Спроба захопити владу провалилася, бо народ не підтримував заколотників і армія перейшла на бік народу.

51. Проголошення державної Незалежності України. Результати та історичне значення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991р.

16 липня 1990 року Верховною Радою Української PCP була прийнята Декларація про ́ державний суверенітет України. Це фактично була програма побудови незалежної держави.

Переворот в Москві 19 серпня 1991 р.

19 серпня 1991 року з метою повернення суспільства до попередніх порядків була здійснена спроба державного заколоту. 19—22 серпня 1991 р. масові мітинги-протести проти дій заколотників відбулися у Києві, Львові, Харкові, Донецьку, інших містах України. Головні події розгорнулися у Москві. Серед захисників демократії в Москві було чимало українців. Рішучий опір заколотникам з боку тисяч громадян, дії керівництва РРФСР на чолі з Б. Єльциним, вагання військ, перехід окремих військових частин на бік демократичних сил, нерішучість самого ДКНС спричинили ганебний провал заколоту 22 серпня 1991 р. З радянським періодом в історії країни було покінчено. Виникли сприятливі обставини для здобуття незалежності союзними республіками з-під радянської окупації.

Акт проголошення незалежності України.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Історичний документ виняткового значення для долі українського народу — Акт проголошення незалежності України. За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава — Україна. Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р. проголосив Україну правонаступницею УРСР і частково правонаступницею СРСР. На підтвердження Акта проголошення незалежності Верховна Рада України вирішила провести 1 грудня 1991 р. республіканський референдум. Він був потрібен, щоб нейтралізувати політичні спекуляції противників української незалежності, особливо у східних і південних областях республіки. Світове співтовариство не поспішало з визнанням самостійності України, вичікуючи, як розгортатимуться події. На всеукраїнському референдумі кожен громадянин мав чітко відповісти «Так, підтверджую», або «Ні, не підтверджую» на запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Взяли участь у голосуванні 84%. Із них позитивно відповіли понад 90% виборців. За результатами референдуму вже ні в кого не могло бути сумніву, чи український народ хоче мати свою самостійну державу. Головним завданням стало збереження незалежності й суверенності Української держави.

52.Конституційний процесьуьнезалежній Україні. О.Мороз.

Перші зародки Конституції України спостерігаються в Київській Русі. За часів СРСР було три Конституції. У 1994р. була сформована комісія на чолі з Кучмою та Морозом для створення Конституції України. Мороз зіграв одну з ключових ролей в ухваленні Конституції України. До 1996р. Україна жила за Конституцією 1978р. В ніч на 28 червня 1996р. після ультиматуму Президента України Кучми ВРУ прийняла Конституцію України. 8 грудня 2004р. ВРУ прийняла зміни до Конституції, які змінили з президентсько-парламентської республіки на парламенто-президентську. Після обрання Президентом України Януковича Конституція була незаконно змінена і він отримав ширші повноваження, тобто повернена Конституція 1996р. Після масштабних протестів по всій Україні та втечі Януковича в Росію 21 лютого 2014р. було повернено Конституцію 2004р.

53. Здобутки і прорахунки державотворчих процесів у 1991-1944рр. Л.Кравчук.

Державотворчий процес — це процес формування вищих і місцевих органів влади, органів самоврядування, визначення їх повноважень і взаємодії та конституційне оформлення; визначення кордонів, державних інтересів та на їх основі вироблення пріоритетів зовнішньої, оборонної та внутрішньої політики тощо.

Процес утвердження незалежності України можна поділити на такі етапи:

16 липня 1990 р. — прийняття Декларації про державний суверенітет України.

24 серпня — прийняття Акта проголошення незалежності України.

1 грудня 1991 р. — підтвердження Акта проголошення незалежності України на всеукраїнському референдумі; вибори Президента України.

28 червня 1996 р. — прийняття Конституції України.

Ключовим завданням перших років державотворення стало формування трьох основних гілок влади — законодавчої, виконавчої, судової, і становлення державних владних структур. Поряд з цим необхідно було забезпечити утворення управлінських структур на місцях, налагодити ефективну взаємодію місцевої та центральної влади. Незалежна Україна формувалася як багатопартійна держава, у якій вже в перші роки було зареєстровано понад 40 політичних партій. Також діяла значна кількість громадських організацій, серед яких значним впливом користувалися Федерація профспілок України, Український союз промисловців і підприємців, Спілка офіцерів України, Спілка незалежної української молоді тощо. Значно активізувалося за перші роки незалежності релігійне життя. Особливостями державного будівництва в Україні є:

• становлення й утвердження незалежної держави відбувається в умовах незавершеності процесу формування української нації, недостатнього рівня національної самосвідомості;

• у суспільстві досить слабкі демократичні традиції;

• тяжке соціально-економічне становище призвело до розчарування частини населення в ідеї суверенності, чим прагнуть скористатися відкриті й приховані противники незалежності.

Чинники, які сприяли державотворчому процесу.

• Державотворчі традиції.

• Мирний шлях здобуття незалежності.

• Підтримка з боку населення.

• Демократичний вибір.

• Міжнародне визнання України.

• Підтримка з боку США та інших держав.

Чинники, які негативно впливали на державотворчий процес.

• Економічна криза.

• Корупція вищих ешелонів влади.

• Тривала відсутність видимих позитивних зрушень сприяла поширенню апатії в суспільстві.

• Деформованість і незавершеність формування української нації.;

• Невиробленість національної ідеї.

• Втручання Росії, яка не змогла змиритися з втратою України.

Дострокові вибори до Верховної Ради України і Президента України 1994р.

Перехід до ринкових відносин викликав загострення соціально-економічної ситуації в країні, що в свою чергу потягло за собою загострення політичної ситуації. Населення висловлювало невдоволення діяльністю Верховної Ради і Президента України. Зрештою було прийнято рішення провести дострокові вибори Президента і Верховної Ради України. 27 березня 1994 р. відбулись вибори до Верховної Ради України. Було обрано 338 народних депутатів, половина з яких були членами політичних партій. Вибори засвідчили домінування лівих сил у Верховній Раді. 18 травня 1994 р. Головою Верховної Ради було обрано О. Мороза. Новий парламент Прем'єр-міністром затвердив В. Масола. Процес зміни політичної влади в Україні завершили президентські вибори, що відбулись в червні—липні 1994р. У другому турі виборів перемогу здобув Л. Кучма. Його кандидатуру підтримали східні й південні регіони України та Крим. 9 липня новообраний Президент України приніс присягу. Вибори 1994 р. стали свідченням того, що Україна стоїть на демократичному шляху розвитку. Україна стала першою серед країн СНД, де зміна влади відбулася мирним демократичним шляхом.

54. Україна в роки президенства Л.Кучми.

24 серпня 1991 року Кучма був депутатом Верховної Ради, а вже через чотири роки став Президентом України, якою керував 11 років.

Здобутки Кучми

Леонід Кучма в 1994 році змінив на посаді Президента Леоніда Кравчука. Під час виборчої кампанії кандидатуру колишнього директора Південного машинобудівного заводу активно підтримувала Росія.

Він йшов на вибори з гаслами про надання російській мові статусу офіційної і зближення з Росією. Але після того, як він став Президентом, змінив свою позицію.

Під час свого президентства Кучма удосконалив політику "багатовекторності" України, закладену Кравчуком. Він багато і часто спілкувався з Кремлем, але рухав країну до Євросоюзу та НАТО.

При ньому в країні зберігалася внутрішня стабільність. На початку свого правління Кучма провів деякі реформи, зокрема ввів нову національну валюту і сприяв прийняттю нової Конституції країни.

Кучма ввів своїм указом спрощену систему оподаткування малого підприємництва, яка діє досі, провів аграрну реформу і велику приватизацію.

У 1999 році Кучма був повторно обраний на посаду Президента України. Він побудував кампанію на протиставленні поверненню «червоної загрози» і своїм головним здобутком називав мир в Україні.

Під час виборів команда Президента обіцяла країні іншого Кучму, проте під час другої каденції вдалося зробити менше, ніж під час першої.

До здобутків Кучми варто зарахувати договори про кордони та встановлення системи дружніх стосунків із лідерами країн Співдружності незалежних держав, для яких Україна стала альтернативним Росії лідером.

"Україну ми створили, тепер нам потрібно створити українців", - ще одна з фраз Кучми, яка стала крилатою.

Провали Кучми

Реформи Кучми не були доведені до логічного кінця. Вже до кінця його першого терміну почали проявлятися негативні тенденції. Приватизація багатьох підприємств була проведена на користь особисто пов'язаних з Кучмою осіб.

Також Кучма не мав повного контролю над Верховною Радою, хоча неодноразово намагався його встановити. Головними його опонентами були Олександр Мороз та відновлена Комуністична партія на чолі з Петром Симоненком.

У 2000 році, після зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, в Україні розгорівся "касетний скандал". Тоді з трибуни Верховної Ради лідер Соціалістичної партії Мороз заявив, що у нього є записи, що свідчать про те, що Кучма причетний до вбивства журналіста.

У країні почалася безстрокова акція "Україна без Кучми". Її вимогами були відставка президента, міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, голови СБУ Леоніда Деркача і генпрокурора Михайла Потебенька.

9 березня 2001-го біля Адміністрації Президента сталися зіткнення учасників акції з міліцією. Тоді було затримано декілька сотень протестувальників, 19 з них були засуджені за "організацію масових заворушень" терміном від 2 до 4,5 років.

Демонстрації тривали до квітня 2001 року. Під тиском акцій Кучма відправив у відставку міністра внутрішніх справ і голову Служби безпеки.

Верховна Рада кілька разів безуспішно намагалася почати проти Леоніда Кучми процедуру імпічменту. Його рейтинг довіри становив 20%, недовіри - приблизно 60%.

У країні посилився адміністративний тиск, була відновлена цензура. Кучма потрапив у зовнішню ізоляцію.

Відносини з Росією також перебували в напрузі через конфлікт навколо острова Тузла, що пов'язаний з боротьбою за Керченську протоку.

Критика Кучми у 2004-році була частиною виборчої кампанії його наступника Віктора Ющенка. Після інавгурації Ющенка для Кучми, який склав повноваження, ця критика не спричинила жодних правових наслідків.

55. Помаранчева революція. В.Ющенко.

Помара́нчева револю́ція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004, як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів. Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції. Для захисту своїх демократичних прав до Києва приїхало сотні тисяч людей зі всієї України. Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів. За результатами голосування у повторному другому турі виборів перемогу одержав Віктор Ющенко. Віктор Ющенко - -український політик, голова партії «Наша Україна», Третій Президент України (2005–2010), голова Національного банку України, прем'єр-міністр України, лідер Помаранчевої революції.

56. Становище України в роки президенства В.Януковича.

З часу приходу Януковича до президентської влади в 2010 році, й узурпації ним Конституції (див. статтю «Конституція України») в Україні постійно зростали протестні настрої, про це, зокрема, 7 лютого 2014 року сказав міністр МВС Захарченко в інтерв'ю «Комсомольській правді»: — «Кілька цифр для прикладу. Тільки за останні два роки в країні зафіксовано 328 тис. масових заходів, в яких взяли участь понад 100 млн осіб. І в багатьох випадках порядок забезпечували саме підрозділи „Беркута“ і внутрішні війська».Зростання протестних настроїв у суспільстві фіксувались багатьма соціологами. Як зазначали фахівці: «Порівняно з жовтнем 2012 року, кількість людей, які готові виходити на вулиці, зросла на 5% і значно зменшилась кількість тих, хто точно не збирається протестувати, — з 51 до 36%».Так званий «Чорний четвер», коли уряд України ухвалив призупинити процес підготування до укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, лише підштовхнув людей до активних дій. Протестувальники так швидко відгукнулись на заклики до організації Євромайдану.Хвиля протестів прокотилась Україною та світом. Водночас з 21 до 23 листопада акції пройшли без використання політичної символіки.[63]За оцінкою української служби Deutsche Welle, станом на 28 листопада на всеукраїнський страйк вийшли десятки тисяч українських студентів.У зв'язку з подіями Євромайдану, символом і синонімом режиму Януковича стало словосполучення «Золотий Унітаз». У багатьох неофіційних промовах словосполучення вживається як евфемізм правління Віктора Федоровича та його політичного оточення.

Результатами Євромайдану стали:

• Масові повалення пам'ятників В. І. Леніну по території всієї Україні, початком якого було повалення пам'ятника Леніну в Києві 8 грудня 2013 року.

• Створення Самооборони і формування Правого сектору.

• Звільнення Прем'єр Міністра України Азарова М. Я.

• Введення санкцій США проти окремих посадовців України.

• Усунення Януковича від виконання повноважень президента.

• Призначення нових президентських виборів і виборів до деяких органів місцевого самоврядування.

• Прихід до влади праволіберально-консервативного уряду на чолі з Арсенієм Яценюком.

• Кримська криза.

• Російська інтервенція в Україну 2014.

Кри́мська кри́за — сукупність військово-політичних та соціальних подій в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, що почалися 23 лютого 2014 року, коли Верховна Рада України усунула Віктора Януковича від виконання обов'язків президента України. Загострення кризи відбулося через російську інтервенцію до Криму з подальшою окупацією півострова, що де-факто почалася 27 лютого 2014 року і триває досі. Криза є частиною хвилі проросійських виступів у південно-східних регіонах України.Російсько-українська війна (2014) або Російська інтервенція в Україну (2014) — військова інтервенція Російської Федерації в Україну з метою встановлення контролю над територією Кримського півострову, а саме територіальними одиницями — Севастополь та АР Крим, а також Сходом України (Донецькою та Луганською областями). Також зявлялись повідомлення про завоювання південного-сходу України та створення Новоросії.Розпочата 20 лютого 2014 року зі вступом збройних сил Російської Федерації на територію Автономної республіки Крим як збройний етап реалізації плану[Джерело?] керівництва Російської Федерації по встановленню контролю над Україною. Офіційно була підтримана 1 березня рішенням Ради Федерації російського парламенту на запит президента Володимира Путіна.Самопроголошений «голова Ради міністрів АР Крим» Сергій Аксіонов звернувся до Путіна посприяти у «забезпеченні миру і спокою» на території Криму. 1 березня Президент РФ Російський президент відправив до Ради Федерації пропозицію про введення російських військ у Крим. Обидві палати Державної думи 1 березня 2014 р. об 17:20 проголосували за введення російських військ на територію України, і в Крим зокрема. Легітимність рішення піддається сумніву.

57. Наш край у роки Світових воєн.

Перша світова війна

Західна і Наддніпрянська Україна опинилися по різні боки фронтів, оскільки Росія і Австро-Угорщина належали до протилежних блоків. Українці, мобілізовані в армії цих країн, вимушені були битися один проти одного. Війна розколола українські політичні сили і цим ослабила український рух. Партії Західної України активно підтримували уряд Австро-Угорщини і Німеччини у війні з Росією, сподіваючись, що у разі поразки Росії держави-переможці допоможуть українцям створити самостійну державу. Партії Наддніпрянської України поставилися до війни неоднозначно: більшість українських партій, у т.ч. частина УСДРП на чолі з С.Петлюрою, керівництво ТУП підтримали Росію у війні; частина ТУП (його Київська рада) пропонувала українцям дотримуватися у війні нейтралітету; частина УСДРП на чолі з В.Винниченком засудила війну і виступила за поразку Росії. Уряди Росії та Австрії здійснювали масові репресії проти українства.

Дата добавления: 2015-05-26