Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Роль медичних працівників у правовому регулюванні сімейних відносин




Читайте также:
  1. II. ПОРЯДОК ПРИЙМАННЯ І ЗВІЛЬНЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ
  2. Види цивільно-правових відносин.
  3. Головні напрямки державної політики України у сфері міжнаціональних відносин.
  4. Держава як суб’єкт економічних відносин.
  5. Для яких категорій працівників на підприємствах і організаціях за рахунок власних коштів може встановлюватись скорочена тривалість робочого часу?
  6. Домогосподарство як суб'єкт ринкових відносин.
  7. Єдність та диференціація в правовому регулюванні праці
  8. Інформаційне право — це суспільні відносини щодо інформації, які набувають втілення у нормах, врегуль­ованих на публічно-правовому та приватно-правовому рівні.
  9. Класифікація адміністративно-правових відносин.
  10. КУЛЬТУРА СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН
  11. Матеріальна відповідальність працівників
  12. Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну з їх вини підприємству, установі, організації

Органи і заклади охорони здоров'я зобов'язані сприяти реалізації права громадян на участь в управлінні забезпеченням та охо­роною репродуктивного здоров'я і проведенні громадської експер­тизи з цих питань.

При органах та закладах охорони здоров'я можуть створю­ватися громадські консультативні або наглядові ради, які сприя­тимуть їх діяльності та забезпечуватимуть інформованість насе­лення і громадський контроль у сфері забезпечення та охорони репродуктивного здоров'я.

Вимоги щодо надання пацієнтові відповідної інформації містяться у ЦК України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 р., «Про захист прав спожива­чів» від 12 травня 1991 р. (у редакції закону від 1 грудня 2005 р.), інших нормативно-правових актах.

Так, відповідно до ст. 285 ЦК України, повнолітній пацієнт має право на достовірну й повну інформацію про стан свого здоров'я. Батьки (усиновителі), опікун, піклувальник мають пра­во на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного. Ст. 39 «Основ» передбачає, що лікар зобов'язаний пояснити пацієнтові у доступній формі інформацію про стан його здоров'я, мету запро­понованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявності ризику для жит­тя і здоров'я.

Потрібно зауважити, що право пацієнта на інформацію міс­тить, крім того, право на ознайомлення з відповідними медич­ними документами, що стосуються його здоров'я. Це право пе­редбачене ст. 285 ЦК України, а також ст. 39 «Основ».

На практиці процедуру ознайомлення пацієнта з медичною документацією лікарі проводять на прохання того ж пацієнта у присутності лікуючого лікаря, який здатний у разі потреби нада­ти пацієнтові певні пояснення та відповісти на його запитання. Медична документація пацієнта має зберігатися у лікувально-профілактичному закладі. Проте для сприяння подальшому лі­куванню пацієнтові слід видавати консультативний висновок чи виписний епікриз.

Зазначені вище статті містять і застереження щодо повно­ти надання медичної інформації пацієнтам чи їхнім законним представникам. Під законними представниками чинне законодавство розуміє батьків, усиновителів, батьків-вихователів, опі­кунів, піклувальників та представників органів, на які покладе­мо здійснення опіки і піклування (ст. 242 ЦК України тощо).

Згідно зі ст. 285 ЦК України, якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров'я або стан здоров'я батьків (усиновителів), опікуна чи піклувальника пацієнта, або ж іікщо це може зашкодити лікуванню, то медичні працівники ма­ють право надати неповну інформацію про стан здоров'я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.



Відповідно до ст. 39 «Основ», за особливих випадків, коли повна інформація може завдати шкоди здоров'ю пацієнта, лікар може її обмежити. У цьому разі він інформує членів сім'ї або за­конного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого. Так само лікар діє і коли пацієнт перебуває в непритом­ному стані.

Законодавство надає право лікареві самостійно вирішувати про обсяг інформації, яку можна надати пацієнтові в особливих пипадках, а також самостійно визначити приналежність тієї чи іншої ситуації до таких «особливих випадків». Однак воно вказує на характерну ознаку таких випадків, як зазначалося вище, — здатність повідомлюваної інформації завдати шко­ди здоров'ю, зашкодити процесові лікування пацієнта (напри­клад, інформація про невиліковне захворювання пацієнта або про безпліддя може спричинити самогубство пацієнта з певним складом характеру, його відмову від необхідного лікування чи повну байдужість до результату). Важливо, що законодавство не обов'язує лікаря обмежувати подібну інформацію, а лише на­дає лікареві таке право. Останній може скористатися ним, вра­ховуючи інтереси пацієнта.

Однак на практиці буває досить складно визначити, що саме відповідає інтересам хворого — повна інформація чи «свята не­правда». Переважно це визначається національною традицією. Хоча, мабуть, варто керуватися психофізіологічними особливос­тями конкретного пацієнта, його системою цінностей, життєвими орієнтирами, стосунками з родичами тощо. Крім того, одна і та сама інформація може бути повідомлена по-різному.

Ст. 284 ЦК України встановлює, що фізична особа, яка досягла 14 років і яка звернулася за медичною допомогою, має право отримати її, у тому числі обирати методи лікування відповідно до рекомендацій лікаря. Надання будь-якої медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років, проводиться за її згодою або за згодою сім'ї.

Викладені вище законодавчі положення фіксують обов'язок лікаря отримати перед початком медичного втручання інформовану згоду пацієнта, однак залишають чимало запитані, і труднощів у роботі лікарів, що практикують, щодо зміцнення сімейних відносин.

Перша проблема пов'язана із суб'єктом надання інформованої згоди. Так, ст. 284 ЦК України передбачає необхідність згоди пацієнта, який досяг 14 років, на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря. Водночас згідно зі ст. 43 «Основ», якщо пацієнт не досяг 15 років, то на медичне втручання необхідна згода батьків або інших законних представників пацієнта.

Постає питання: чия згода потрібна у разі медичного втручання в організм пацієнта, якому вже виповнилося 14, але ще немає 15 років? Роблячи висновок із аналізу вищенаведених норм, у таких випадках необхідна згода і пацієнта, і батьків чи інших законних представників неповнолітнього.

Від цих випадків треба відрізняти ситуації, коли пацієнт віком від 15 до 18 років має намір укласти із лікувально-профілактичним закладом договір про надання платних медичних послуг. Згідно зі ст. 32 ЦК України, пацієнти віком від 14 до 18 років мають неповну цивільну дієздатність. Іншими слонами, вони мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами та вчиняти ще кілька правочинів (наприклад, самостійно укладати договір банківськім., вкладу), щоправда більшість правочинів тільки за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників. Отже, виходячи м цивільного законодавства України, якщо пацієнт віком від 15 до 18 років бажає укласти з лікувально-профілактичним закладом договір про надання платних медичних послуг на суму, яка перевищуватиме його стипендію чи інші доходи, необхідна згоди його батьків.

Вітчизняне законодавство забезпечує можливість застосування в Укріпні усіх сучасних методів контрацепції, у тому числі (і методу добровільної жіночої та чоловічої стерилізації. Добровіль­на стерилізація може здійснюватися за власним бажанням або за добровільною згодою пацієнта в акредитованих закладах охоро­ни здоров'я за медичними показаннями, встановленими Наказом Міністерства охорони здоров'я від 6 липня 1994 р. № 121 «Про застосування методів стерилізації громадян».

Питання післяпологової та післяабортної контрацепції ре­гламентується основними документами організації акушерсько-гінекологічної допомоги: наказами від 28 грудня 2002 р. № 503 «Про удосконалення організації амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні» та від 29 грудня 2003 р. № 620 «Про організацію стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні».

Додаток 13 наказу № 620 визначає загальні рекомендації та використання контрацептивів після пологів залежно від способу вигодовування дитини.

Тут наголошено на складових кваліфікованої рекомендації засобів контрацепції та застосування їх згідно із сучасними вимо­гами та рекомендаціями ВООЗ, що є суттєвим у виробленні при­хильності жінки до контрацептиву, на термінові його викорис­тання, а також запобіганні контрацептивної невдачі.

Ефективність використання контрацептиву в післяпологовий період залежить від його індивідуального підбору за такими кри­теріями:

а) надання повної інформації щодо методів контрацепції та бажання жінки або подружньої пари користуватися тим або ін­шим методом;

б) стан здоров'я жінки та чоловіка;

в) репродуктивні плани;

г) вік партнерів;

ґ) матеріальні можливості сім'ї щодо використання запропонованого методу.

Породіллі надають інформацію щодо лікувально-профілактичних закладів у регіоні, де можна індивідуально кон­сультуватися з питань планування сім'ї.

Крім того, у цьому додатку наказу № 620 визначені основні підходи до післяабортної контрацепції. Наприклад, надає післяабортну консультацію лікар акушер-гінеколог, який здійснював аборт. Мста проінформувати жінку щодо методів контрацепції, індивідуального підбору контрацептиву підготовленим спеціалістом із питань планування сім'ї відповідно до сучасних методів та принципів застосування. Готують таких спеціалістів центри планування сім'ї відповідно до Положення про цент|і планування сім'ї та репродукції людини, затвердженого наказом № 503: «надання організаційно-методичної допомоги лікувально-профілактичним закладам області з питань планування сім'ї ти підвищення кваліфікації лікарів різних спеціальностей та середніх медичних працівників із зазначених проблем», а також до Положень про основні спеціальності центрів планування сім'ї, затверджених наказом від 4 серпня 2006 р. № 539 «Про організацію діяльності служби планування сім'ї та охорони репродуктивного здоров'я в Україні».

У нормативах наказу № 503 щодо надання медичної допомоги жіночому населенню за спеціальністю «Акушерство та гінекологія» в умовах амбулаторно-поліклінічних закладів визначена методика надання консультації з питань контрацепції в післяаборний період відповідно до методів контрацепції, викладених у в розділі «Питання планування сім'ї. Методи контрацепції».

За умови настання вагітності спеціаліст з'ясовує причини контрацептивної невдачі (неправильне використання, погано ііі дібраний метод щодо стану здоров'я жінки та її партнера тощо) і консультує, який інший метод жінка може обрати після аборту. Та остаточно вирішити, який метод контрацепції застосовувати, має жінка.

Питання післяабортної інформованості щодо застосуванні! контрацепції також зазначені у пам'ятці пацієнтці щодо штучного переривання вагітності (додаток 2 наказу № 508). У цьому документі вміщена інформація про мережу центрів, кабінеті м, пунктів планування сім'ї, основним завданням яких є наданий можливості подружжю своєчасно народити бажаних дітей, дотримуватись інтервалу між пологами з найменшою шкодою для здоров'я. Застосування методів запобігання небажаної вагітності здійснюється відповідно до клінічного протоколу, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27 грудин 2006 р. № 905 «Про затвердження клінічного протоколу з акушерської та гінекологічної допомоги "Планування сім'ї"».

Згідно з нормативними документами, в Україні діє модель акушерської допомоги, що зорієнтована на сім'ю. Від класичної моделі акушерського догляду її відрізняє: спільна підготовка до пологів та появи в сім'ї дитини всіх членів сім'ї; присутність нп пологах близької для жінки людини; перший контакт матері Й дитини після її народження; спільне перебування матері і дитини після народження; фізіологічне ведення пологів із мінімальним медикаментозним та акушерським втручанням.

Модель акушерської допомоги, яка зорієнтована на сім'ю:

1. Вагітність сприймається як природний фізіологічний про­цес.

2. Навчання в школі «Відповідального батьківства» прохо­дить сумісно (вагітна та її чоловік), схвалюється участь інших членів сім'ї.

3. Сім'я бере участь у прийнятті інформованих рішень та ра­лом із медичним персоналом складає єдину команду.

4. Усі етапи пологів відбуваються в одному приміщенні.

5. Схвалюється за бажанням матері присутність близьких людей на пологах.

6. Схвалюється участь чоловіка в пологах.

7. Ретельне дотримання приватності.

8. Чутливе ставлення медичного персоналу.

9. Мати й немовля отримують спільний догляд.

10. Догляд за немовлям проводять переважно в присутності матері в її палаті.

11. Схвалюється використання домашніх речей як матері, так і дитини.

12. Виписують зі стаціонару не пізніше третьої доби після фі­зіологічних пологів.

В Україні створена широка мережа державних, комунальних і приватних лікувально-профілактичних закладів, які надають правові та медичні послуги з планування сім'ї та охорони репро­дуктивного здоров'я. До них належать фельдшерсько-акушерські пункти, сільські лікарські амбулаторії, жіночі консультації, по­логові будинки, центри планування сім'ї та репродукції людини, гінекологічні та урологічні кабінети поліклінік, онкологічні та дерматовенерологічні диспансери та ін.

Відповідно до чинного законодавства та організації медич­ного обслуговування послуги з планування сім'ї та охорони ре­продуктивного здоров'я жінкам переважно надають у межах акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги, яка здійснюється на амбулаторному і стаціонарному рівнях. Послуги і планування сім'ї та охорони репродуктивного здоров'я між амбулаторним і стаціонарним рівнями базуються на тісній взаємодії і спадкоємності всіх ланок медичних закладів, що надають цю до­помогу згідно з визначеною етапністю:

• первинна медико-санітарна допомога;

• кваліфікована акушерсько-гінекологічна допомога;

• спеціалізована акушерсько-гінекологічна допомога.

На І етапі — первинна медико-санітарна допомога (ПМСД) медико-санітарну допомогу надають на фельдшерсько-аку­шерських пунктах та сільських лікарських амбулаторіях, які працюють за принципом територіального обслуговування населення. Жінкам, які не мають серйозних порушень здоров'я, пропонують такі послуги: спостереження під час неускладненої вагітності, медичні огляди для профілактики, спостереження за жінками, що перенесли акушерські та гінекологічні операції, видача контрацептивних засобів, призначених лікарем тощо, забезпечення населення інформацією щодо профілактики гінекологічних захворювань та ускладнень вагітності. Жінки можуть звертатися до спеціаліста самостійно у приймальні години. Переважно ПМСД надають амбулаторно, а також в умовах денного стаціонару.

На II етапі — кваліфікована акушерсько-гінекологічна допо­мога (КАГД) — послуги з планування сім'ї та охорони репродуктивного здоров'я надають як амбулаторно, так і у стаціонарних відділеннях.

В амбулаторних умовах допомогу надають (згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я № 503) в районних та міських жіночих консультаціях, гінекологічних та урологічних кабінетах поліклінік, а також у дитячих поліклініках. На цьому етапі основну увагу приділяють медичній допомозі з репродуктивного здоров'я. Жінки звертаються за направленням спеціалістці ПМСД та профільних спеціалістів або самостійно для лікарського огляду і лікування в амбулаторних або стаціонарних умовах.

В умовах стаціонарних відділень акушерсько-гінекологічну та неонатологічну допомогу (згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України № 620) надають у пологових будинках або м акушерсько-гінекологічних відділеннях центральних районних лікарень та районних лікарень. Лікар другого етапу встановлює діагноз та визначає можливість лікування пацієнтки на цьому етапі або видає направлення на третій етап надання медичної допомоги. Вагітних із низьким та високим ступенем прогнозованого акушерського та перинатального ризику постійно спостерігає ні кар акушер-гінеколог РЛ і ЦРЛ зі збереженням нагляду на ними медичного персоналу.

III етап — спеціалізована акушерсько-гінекологічна допомога (САГД) здійснюють амбулаторно та н умовах стаціонарних відділень. Надають вагітним високого та вкрай високого про­гнозованого ризику розвитку акушерських і перинатальних ускладнень та вагітним з тяжкою екстрагенітальною патологією, жінкам зі складною гінекологічною патологією за направленням спеціалістів першого та другого етапів у спеціалізованих аку­шерських та гінекологічних відділеннях лікувальних закладів обласного рівня. Крім того, спеціалізовану гінекологічну до­помогу надають у спеціалізованих центрах, які займають­ся виключно конкретними проблемами — плануванням сім'ї, лікуванням безпліддя, клімаксу, онкологічних захворювань, дерматовенерологічних захворювань тощо — та потребують залу­чення спеціалістів, які пройшли спеціальну підготовку із зазна­чених проблем. У спеціалізованих центрах жінки за короткий час можуть отримати високий рівень медичних послуг із використан­ням найсучасніших методів діагностики й лікування.

Після отримання спеціалізованої медичної допомоги пацієн­тів направляють на реабілітацію або на диспансерний нагляд за місцем проживання. Реабілітацію хворих із розладами репро­дуктивного здоров'я здійснюють у закладах санаторно-курортної системи (як у спеціалізованих санаторіях, так і в гінекологічних відділеннях санаторіїв загального профілю).

Окремі законодавчі акти у сфері охорони здоров'я доповню­ють та конкретизують зміст лікарської таємниці. До них належить Закон України «Про донорство крові та її компонентів», Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» тощо.

Серед професійних обов'язків медичних і фармацевтичних працівників, назначених у ст. 78 «Основ», є обов'язок дотримуватися вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю. Ст. 145 КК України передбачає кримінальну відповідальність за незаконне розголошення лікарської таємниці. Невиконання лікарем обов'язку дотримуватися вимог про сімейної етики і деонтології за наявності підстав також може п тягнути за собою юридичну відповідальність (цивільно-право відповідальність закладу, в якому працює лікар, тощо).





Дата добавления: 2015-05-31; Просмотров: 5542; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:

  1. II. ПОРЯДОК ПРИЙМАННЯ І ЗВІЛЬНЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ
  2. Види цивільно-правових відносин.
  3. Головні напрямки державної політики України у сфері міжнаціональних відносин.
  4. Держава як суб’єкт економічних відносин.
  5. Для яких категорій працівників на підприємствах і організаціях за рахунок власних коштів може встановлюватись скорочена тривалість робочого часу?
  6. Домогосподарство як суб'єкт ринкових відносин.
  7. Єдність та диференціація в правовому регулюванні праці
  8. Інформаційне право — це суспільні відносини щодо інформації, які набувають втілення у нормах, врегуль­ованих на публічно-правовому та приватно-правовому рівні.
  9. Класифікація адміністративно-правових відносин.
  10. КУЛЬТУРА СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН
  11. Матеріальна відповідальність працівників
  12. Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну з їх вини підприємству, установі, організації

studopedia.su - Студопедия (2013 - 2019) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.005 сек.