Стаття 6. Конституція України (статті 58, 147)

Розділ II

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Конституція України (статті 58, 147).

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 p. (cm. 11).

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 р. (cm. 15).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Рати­фікована Україною 17 липня 1997 p. (cm. 7).

КПК (ст. 409).

Рішення КС у справі про зворотну дію кримінального закону в часі № б-рп/2000 від 19 квітня 2000 р.

Стаття 6. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України

1. Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають криміналь­
ній відповідальності за цим Кодексом.

2. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було поча­
то, продовжено, закінчено або припинено на території України.

3. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його викона­
вець або хоча б один із співучасників діяв на території України.

4. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представни­
ків іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнарод­
ними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення
ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

1. Частина 1 ст. 6 містить загальне правило, відповідно до якого всі особи, незалеж­
но від громадянства, які вчинили злочини на території України, підлягають відпові­
дальності за цим Кодексом (принцип територіальностї). При цьому у частинах 2 і З
містяться певні уточнення щодо загального правила, а в ч. 4 - виняток із нього {прин­
цип екстериторіальності).

Правило, визначене у ч. 1 ст. 6, не означає, що всі особи, які вчинили злочини на території України, мають бути притягнуті до відповідальності незалежно від наявності законних підстав для звільнення їх від відповідальності.

2. До складу територп України відповідно до її законодавства та міжнародних до­
говорів належать:

а) суходіл, у т. ч. острови у відкритому морі, що належать Україні (при цьому ост­
рів - це природно утворений простір суходолу, оточений водою, який знаходиться ви­
ще рівня води під час припливу). Як частина берега розглядаються і виступаючі в море
постійні портові споруди, що є складовою частиною даного порту (крім прибережних
установок та штучних островів);

б) внутрішні води (визначені відповідними лініями або такі, що історично належать
Україні, морські води, води портів, бухт, заток, губ і лиманів, гаваней і рейдів та інші
водойми, частини вод річок, озер та інших водойм);

в) надра в межах кордонів України, у т. ч. надра під територіальним морем (на гли­
бину, доступну для їх геологічного освоєння);

г) повітряний простір над суходолом і водним простором, у т. ч. над територіаль­
ним морем (на висоту до 100-110 км над рівнем моря);

д) територіальне море (прилеглий морський пояс) - смуга прибережних морських
вод завширшки до 12 морських миль (майже 19 км), відлічуваних від лінії найбільшого
відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих
вихідних ліній, які з'єднують відповідні точки;

є) континентальний шельф України (дно і надра під територіальним морем), у т. ч.

континентальний шельф островів, що належать Україні (однак скелі, не придатні для підтримання життя людини або для самостійної господарської діяльності, вважаються такими, що не мають континентального шельфу).

Крім того, до території України прирівнюються певні об'єкти, що перебувають під її суверенітетом:

є) військові кораблі (військовий корабель - це судно, яке належить до військових сил певної держави, має зовнішні ознаки, що визначають національність судна, знахо­диться під командуванням офіцера, який перебуває на службі уряду даної держави, і має екіпаж, підпорядкований регулярній військовій дисципліні) чи шлюпки, що ходять під прапором України, незалежно від того, знаходяться вони у відкритому морі, в тери­торіальних водах іншої держави чи іноземному порту;

ж) військові повітряні об'єкти, які знаходяться в будь-якому місці за межами повіт­
ряного простору України;

з) невійськові кораблі чи шлюпки, що приписані до портів на території України та
ходять під прапором України у відкритому морі (тобто за межами територіальних і
внутрішніх вод іноземних держав);

и) невійськові повітряні об'єкти, зареєстровані в Україні, які знаходяться у відкри­тому повітряному просторі (тобто за межами території України або території іноземних держав).

Вчинення особою злочину у межах перелічених територіальних просторів і на те­риторіях перелічених об'єктів є підставою для притягнення її до кримінальної відпові­дальності саме за КК України, а не за кримінальним законом іншої держави, незалежно від громадянства особи і від того, чи є вона, наприклад, членом екіпажу корабля або повітряного судна тощо. Це стосується і випадків зіткнення або будь-якого іншого на­вігаційного інциденту із судном у відкритому морі, що тягне кримінальну відповідаль­ність капітана чи іншої особи зі складу команди судна.

Окремі міжнародні акти вносять певні уточнення до цих правил.

Наприклад, відповідно до Міжнародної конвенції про уніфікацію деяких правил про кримінальну юрисдикцію у справах про зіткнення суден та інші події, пов'язані із судноплавством, у випадку події, що тягне кримінальну відповідальність капітана або іншого службовця на судні, кримінальне переслідування може бути порушено тільки перед владою держави, під прапором якої судно перебувало в момент події (крім подій у портах, на рейдах чи у внутрішніх водах). Конвенція про відкрите море визначає: ка­пітан судна, що плаває під прапором певної держави, який не надав допомоги на морі, до кримінальної відповідальності може бути притягнутий тільки владою держави пра­пора або тієї держави, громадянином якої він є. Місцем вчинення такого злочину є тільки «відкрите море» - усі частини моря, що не є ні територіальним морем, ні внут­рішніми водами якої-небудь держави. Конвенція ООН з морського права визначила, що особа, яка займається несанкціонованим віщанням з відкритого моря, може бути притя­гнута до відповідальності в суді: а) держави прапора судна; б) держави реєстрації уста­новки; в) держави, громадянином якої є ця особа; г) будь-якої держави, де можуть при­йматися передачі; або д) держави, радіозв'язку якої чиняться перешкоди. Конвенція РЄ про захист навколишнього середовища за допомогою кримінального права передбачила обов'язок встановити юрисдикцію щодо відповідних злочинів, якщо вони вчинені: а) на її території; або Ь) на борту корабля чи повітряного судна, зареєстрованого на території (торони або ходить під її прапором, або с) її громадянином, якщо злочин караний від­повідно до кримінального права там, де він був вчинений, або якщо місце вчинення і.чочину не знаходиться під якою-небудь територіальною юрисдикцією.

Згідно з Конвенцією про злочини та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна, злочини, вчинені на повітряному судні, що належить державі - учасниці Конвен­ції, крім судна, що використовується на військовій, митній і поліцейській службі, з метою видачі розглядаються як такі, що були вчинені на території держави реєстрації іижітряного судна. Тобто у певних випадках кримінальна юрисдикція України поши-

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ II

С тиття 6

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

рюється і на злочини, вчинені на борту невійськових повітряних об'єктів, зареєстро­ваних в Україні, які знаходяться у польоті над територією інших держав. Винятками із цього правила згідно із зазначеною Конвенцією є випадки, коли злочин: а) має на­слідки на території іншої держави; б) вчинено громадянином цієї держави чи особою, що постійно проживає на її території або відносно таких осіб; в) спрямований проти безпеки цієї держави; г) полягає у порушенні діючих у цій державі правил польотів чи маневрування повітряних суден; д) здійснення юрисдикції є необхідним для забез­печення зобов'язання цієї держави відповідно до багатосторонньої міжнародної угоди.

Що стосується виключної (морської) економічної зони України (її ширина стано­вить 200 морських миль, або близько 320 км, відлічених у такий самий спосіб, як і територіальне море), то вона, згідно з цією ж Конвенцією, прирівнюється до території України, але не у всіх випадках. Підставою для притягнення особи, незалежно від гро­мадянства, до кримінальної відповідальності за КК України є вчинення нею у межах вказаної зони лише певних видів злочинів (наприклад, пов'язаних з порушенням мит­них, фіскальних, санітарних та імміграційних правил, правил стосовно безпеки експлуа­тації штучних островів, установок і споруд, правил рибальства та інших правил, спря­мованих на збереження живих ресурсів).

Особливий правовий режим мають місця перебування науково-дослідних антарктич­них станцій (Україна має одну станцію), території дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном, автомашини послів під прапором Украї­ни, місця розташування військових частин України на території інших країн, косміч­ний простір, включаючи Місяць, космічні та деякі інші об'єкти. Ці об'єкти не перебу­вають під суверенітетом України. Наша держава лише має право щодо проведення на них окремих видів діяльності, а на території дипломатичних представництв і кон­сульських установ України за кордоном діє принцип імунітету території, який озна­чає заборону здійснення на цій території слідчих дій без дозволу керівника представ­ництва (установи). Злочин, вчинений на цих територіях (об'єктах), тягне відповідаль­ність за КК України відповідно до правил, встановлених у його статтях 7 і 8.

3. Згідно з ч. 2 ст. 6 для того, щоб злочин вважався вчиненим на території України,
достатньо, щоб його було:

1) почато і закінчено на території України;

2) почато, продовжено і закінчено або припинено на території України;

3) почато на території України, а продовжено, закінчено або припинено за її ме­
жами;

4) почато і продовжено на території України, а закінчено або припинено за її
межами;

5) почато на території України, продовжено за її межами, а закінчено або припине­
но знову на території України;

6) почато і продовжено за межами України, а закінчено або припинено на території
України;

7) почато за межами України, продовжено на її території, а закінчено або припине­
но знову за межами України тощо.

Початком вчинення злочину слід вважати вчинення діяння, яке може бути квалі­фіковане як готування до того чи іншого злочину (крім злочину невеликої тяжкості), замах на нього, або, якщо злочин не має стадій готування та замаху,- безпосередній початок вчинення діяння, яке може бути кваліфіковане як злочин.

Під продовженням злочину тут розуміється вчинення діяння, характерного для триваючого чи продовжуваного злочину, а під припиненням злочину - припинення триваючого чи продовжуваного злочину.

Про час вчинення закінченого злочину див. коментар до ст. 4.

4. Відповідно до ч. З ст. 6 злочин вважається вчиненим на території України у разі,
якщо: а) злочин було почато, продовжено або закінчено на території України його ви­
конавцем або хоча б одним із співвиконавців незалежно від їх загальної кількості - при

простій формі співучасті, а також при вчиненні злочину організованою групою чи зло­чинною організацією; б) виконавець (виконавці) злочину діяв за межами України, але принаймні один із його інших співучасників - організатор, підбурювач або пособник -діяв на території України - при співучасті з розподілом ролей.

5. Дипломатичними представниками іноземних держав є глави дипломатичних представництв і члени дипломатичних представництв інших держав в Україні. Вони підлягають кримінальній юрисдикції України лише у разі чітко висловленої згоди на це акредитуючої держави. Вказану згоду на притягнення однієї із вказаних осіб до кримі­нальної відповідальності держава висловлює позбавленням її імунітету від криміналь­ної юрисдикції держави перебування.

Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. (ратифікована УРСР 11 лютого 1964 p.), правом дипломатичного імунітету в Україні користуються: а) дипломатичні агенти - глави дипломатичних представництв та члени дипломатичного персоналу представництв (ст. 31); б) дипломатичні кур'єри (ст. 27); в) члени сімей дипломатичних агентів, які проживають разом з ним і не є громадянами держави перебування (ст. 37); г) члени адміністративно-технічного персоналу диплома­тичного представництва і члени їхніх сімей, які проживають разом з ними і не є грома­дянами держави перебування або не проживають у ній постійно (ст. 37); д) члени об­слуговуючого персоналу дипломатичних представництв, які не є громадянами держави перебування або не проживають у ній постійно - тільки щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх обов'язків (ст. 37); є) домашні працівники співробітників дипломатич­них представництв, які не є громадянами держави перебування або не проживають у ній постійно - тільки у тій мірі, в якій це допускає держава перебування (ст. 37). Відпо­відно ж до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іно­земних держав в Україні, затвердженого указом Президента України від 10 червня 1993 р. № 198/93, імунітет може бути надано працівникам дипломатичних представництв ви­ходячи з принципу взаємності. При цьому належність до осіб, які користуються зазна­ченими в цьому Положенні привілеями та імунітетами, за винятком дипломатичних і консульських кур'єрів та осіб, які перебувають в Україні транзитом, посвідчується до­кументами, що видаються Міністерством закордонних справ України; є) дипломатичні агенти, що проїжджають через територію України, яка видала їм візи, якщо такі необ­хідні, або перебувають на цій території, слідуючи для заняття свого посту або поверта­ються на цей пост чи у свою державу - тільки у межах, необхідних для забезпечення їх проїзду чи повернення. Це саме стосується будь-яких членів їх сімей, які супроводжу­ють дипломатичних агентів або ж слідують окремо, щоб приєднатися до них чи повер­нутися до своєї держави (ст. 40).

До інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами не є під­судними у кримінальних справах судам України у разі вчинення ними злочину на тери­торії України, належить ще значна кількість осіб. Зокрема, правом дипломатичного імунітету в Україні також користуються:

1) згідно з Віденською конвенцією про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. (ра­тифікована УРСР 24 квітня 1963 p.): виконуючі обов'язки глав консульських установ (ст. 15); консульські кур'єри (ст. 35); консульські посадові особи - будь-які особи, вклю­чаючи глав консульських установ, при цьому консульські посадові особи, які є громадя­нами України або постійно проживають в Україні - тільки щодо офіційних дій, що вчи­нюються ними при виконанні своїх функцій (статті 41^4, 71); консульські службовці - будь-які особи, що виконують адміністративні чи технічні обов'язки у консульській установі (статті 42-44); працівники консульської установи - будь-які особи, що викону- ЮТЬ обов'язки по обслуговуванню консульської установи (ст. 44); члени сімей працівни-кіи консульських установ, які проживають разом з ними, а також їх приватні домашні працівники (ст. 53); консульські посадові особи, що слідують до місця призначення або моиертаються на свій пост, або повертаються в державу, яку вони представляють, і про-

їжають через територію або перебувають на території України, яка видала їм візи,

(шиття 6

Розділ II

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

якщо такі необхідні, або,- тільки у межах, необхідних для забезпечення їх проїзду чи по­вернення. Це саме стосується членів їх сімей, які проживають разом з ними і слідують з консульськими посадовими особами або ж окремо, щоб приєднатися до них чи поверну­тися до своєї держави (ст. 54). Усі перелічені вище особи позбавляються імунітету, якщо вони у державі перебування займаються приватною діяльністю з метою отримання дохо­дів (ст. 57); почесні консульські посадові особи (статті 58, 63); працівники консульських установ, які є громадянами держави перебування або постійно проживають у ній, і члені їх сімей, а також члени сімей працівників консульських установ і приватні домашні пра­цівники, які є громадянами держави перебування або постійно проживають у ній,-тільки у тій мірі, в якій це допускає держава перебування (ст. 71).

На сьогодні є чинними консульські конвенції, укладені: а) Радянським Союзом з Великобританією, Єменом, Монголією, Норвегією, Сомалі, США, Францією, Швецією, Японією, а також б) після 1991 р. Україною з Азербайджаном, Болгарією, В'єтнамом, Грузією, Італією, Північною Кореєю, Китаєм, Кубою, Лівією, Литвою, Македонією, Молдовою, Польщею, Росією, Румунією, Туреччиною, Туркменістаном, Узбекистаном, Угорщиною, деякими іншими державами;

2) згідно з Конвенцією про спеціальні місії від 8 грудня 1969 р. (Україна приєдна­
лась до Конвенції 14 лютого 1993 p.): кур'єри спеціальної місії (ст. 28); представники
посилаючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу (ст. 31);
члени адміністративно-технічного персоналу спеціальної місії (ст. 36); члени обслуго­
вуючого персоналу спеціальної місії - щодо дій, вчинених ними при виконанні службо­
вих обов'язків (ст. 37); приватний обслуговуючий персонал спеціальної місії - у тій
мірі, в якій це допускає приймаюча сторона (ст. 38); члени сімей представників поси­
лаючої сторони в спеціальній місії, сімей членів її дипломатичного персоналу і сімей
членів адміністративно-технічного персоналу спеціальної місії, які супроводжують та­
ких членів спеціальної місії - якщо вони не є громадянами приймаючої держави або не
проживають у ній постійно (ст. 39); представники посилаючої держави в спеціальній
місії та члени її дипломатичного персоналу, які є громадянами приймаючої сторони або
постійно в ній проживають - щодо дій, вчинюваних ними при виконанні своїх функцій
(ст. 40); представники посилаючої держави у спеціальній місії та члени її дипломатич­
ного персоналу, які проїжджають через територію України або перебувають на цій те­
риторії, направляючись для здійснення своїх функцій або повертаючись у посилаючу
державу - тільки у межах, необхідних для забезпечення проїзду або повернення. Це
саме стосується будь-яких членів їх сімей, які супроводжують зазначених осіб або ж
слідують окремо, щоб приєднатися до них чи повернутися до своєї держави (ст. 42);

3) згідно з міжнародними договорами, які передбачають надання права дипломатич­
ного імунітету главам, членам і персоналу представництв іноземних держав у міжна­
родних організаціях і посадовим особам цих організацій:

3.1) згідно з Конвенцією про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй від 13 лютого 1946 р. ((УРСР приєдналась до Конвенції 20 листопада 1953 p.): кур'єри Об'єднаних Націй (розділ 10); представники (усі делегати, їх заступники, радники, технічні експер­ти і секретарі делегацій) членів ООН у головних та допоміжних органах ООН і на кон­ференціях, що скликаються Об'єднаними Націями, при виконанні ними службових обов'язків і під час поїздок до місця засідання і назад - щодо сказаного чи написаного ними, а також щодо дій, вчинених ними як представниками. Ці положення є недійсни­ми щодо взаємовідносин між представниками і владою держав, громадянами яких вони є або були (розділ 11); посадові особи Об'єднаних Націй - тільки щодо сказаного чи написаного ними, а також щодо дій, вчинених ними як посадовими особами (розділ 18); Генеральний секретар і усі помічники Генерального секретаря, їхні дружини і неповно­літні діти - у межах, що згідно з міжнародним правом надаються дипломатичним пред­ставникам (розділ 19); експерти у відрядженнях у справах Об'єднаних Націй - щодо сказаного чи написаного ними, а також щодо дій, вчинених ними при виконанні служ­бових обов'язків (розділ 22);

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

3.2) згідно зі Статутом Міжнародного агентства з атомної енергії від 26 жовтня
1956 р. (ратифікований УРСР 2 квітня 1957 p.), Угодою між Україною та Міжнародним
агентством з атомної енергії про застосування гарантій у зв'язку з Договором про не-
рошовсюдження ядерної зброї, від 23 вересня 1996 р. (Угода-1) (ратифікована Украї­
ною 17 грудня 1997 р.) та Угодою про привілеї та імунітети Міжнародного агентства з
втомної енергії від 1 липня 1959 р. (Угода-2), на яку зроблено відсилання в Угоді-1:
кур'єри Агентства (розділ 11 Угоди-2); представники держав - членів Агентства (всі
керуючі, представники, заступники, радники, технічні експерти і секретарі делегацій)
(ст. XV Статуту, розділ 12 Угоди-2); інспектори та інші посадові особи Агентства -
щодо сказаного або написаного ними та всіх дій, вчинених ними як посадовими особа­
ми (ст. 10 Угоди-1, розділ 18 Угоди-2); Генеральний директор Агентства, посадові осо­
би, що виконують його обов'язки в його відсутність, а також заступники Генерального
директора та посадові особи Агентства, що мають еквівалентний ранг, їх дружини і
неповнолітні діти - у межах імунітету, який надається згідно з міжнародним правом
дипломатичним представникам (розділ 20 Угоди-2); експерти, що працюють у коміте­
тах Агентства або перебувають у відрядженнях від Агентства, у тому числі як інспек­
тори,- щодо сказаного, написаного або вчиненого ними при виконанні своїх офіційних
функцій (розділ 23 Угоди-2);

3.3) згідно з Конвенцією про привілеї та імунітети Дунайської Комісії від 15 травня
1963 р. (ратифікована УРСР 14 грудня 1963 p.): представники держав у Комісії та їх
иіступники під час їх перебування у зв'язку з діяльністю Комісії на території однієї зі
Сторін, крім випадків, коли вони є громадянами цієї Сторони,- у межах імунітету, який
надається у даній державі дипломатичним представникам (ст. IV); радники та експерти
держав - учасниць Конвенції під час їх перебування у зв'язку з діяльністю Комісії на
ісриторії однієї зі Сторін, крім випадків, коли вони є громадянами цієї Сторони (ст. IV);
посадові особи Комісії на території кожної держави - учасниці Конвенції (ст. V); Ди­
ректор Секретаріату і Робочого апарату Комісії та його помічники - у межах імунітету,
який надається у цій державі дипломатичним представникам (ст. V);

3.4) згідно з Конвенцією про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН від
21 листопада 1947 р. (СРСР приєднався до Конвенції 10 січня 1966 p.): кур'єри спеціа­
лізованих установ ООН (розділ 12); представники членів спеціалізованих установ у за­
сіданнях, що ними скликаються,- при виконанні ними своїх обов'язків та при поїздках
до місця засідань і назад (розділи 13 і 14); посадові особи спеціалізованих установ -
щодо сказаного чи написаного ними, а також дій, вчинених ними як посадовими осо-
бами (розділ 19); головний адміністратор і посадові особи, що виконують його обо-
в'язки за його відсутності, а також їхні дружини і неповнолітні діти - у межах імунітету,
який надається згідно з міжнародним правом дипломатичним представникам (розділ
1 1); голова Конференції і члени Виконавчої ради ЮНЕСКО, а також їхні заступники і
радники (Додаток IV); заступник Генерального директора ЮНЕСКО, його дружина і
неповнолітні діти - у межах імунітету, який надається згідно з міжнародним правом

іипломатичним представникам (Додаток IV); експерти (крім посадових осіб, про яких і ідеться у розділах 19 і 21), що працюють у комітетах або виконують доручення ЮНЕСКО - щодо сказаного чи написаного, а також вчиненого ними при виконанні

I іужбових обов'язків (Додаток IV);

3.5) згідно з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права від 16 грудня
І''66 р. (ратифікований УРСР 19 жовтня 1973 p.): члени Комітету з прав людини і спе­
ціальних погоджувальних комісій - у межах імунітету, який надається експертам, що
направляються Організацією Об'єднаних Націй у відрядження, як це передбачено у
ВІ пювідних розділах Конвенції про привілеї та імунітети ООН (ст. 43);

3.6) згідно з Угодою про правоздатність, привілеї, імунітети Міжнародної організа­
ції космічного зв'язку «Інтерсупутник» від 20 вересня 1976 р. (ратифікована СРСР

II і рудня 1976 p.): представники членів «Інтерсупутника» у Раді, а також члені їхніх
І імі-іі. що проживають разом з ними,- у межах імунітету, що надається дипломатичним

Дата добавления: 2015-05-31