Таття 202 1 страница

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного зако­нодавства та додатків 1, II, III, V, VI, VII, VIII до неї» від 23 травня 2000 р.

Положення про Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України. Затверджене постановою KM № 983 від 20 червня 2000 р.

Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України това­рів, що містять об'єкти інтелектуальної власності. Затверджене постановою KM№412 від 28 квітня 2001 р.

Постанова КМ «Про обсяги та порядок ввезення на митну територію України продуктів харчування для власного споживання та перелік предметів, що не можуть бути віднесені до особистих речей громадян» № 1652 від 13 грудня 2001 р.

Постанова КМ «Про затвердження переліку товарів промислового призначення, вивезення яких громадянами України, іноземцями та особами без громадянства за межі митної території України не допускається» № 1911 від 13 грудня 2002 р.

Порядок створення зон митного контролю та їх функціонування. Затверджений постано­вою КМ№ 1947 від 25 грудня 2002р.

Постанова КМ «Про порядок вивезення за межі митної території України громадянами дорогоцінних металів (за винятком банківських металів, пам 'ятних та ювілейних монет Украї­ни із дорогоцінних металів), дорогоцінного каміння та виробів з них, а також: культурних цінно­стей з метою їх відчуження» № 700 від 15 травня 2003 р.

Порядок декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України. Затверджений постановою КМ№ 1375 від 28 серпня 2003 р.

Порядок митного контролю і митного оформлення електроенергії, що переміщується через митний кордон України. Затверджений постановою KM № 1909 від 10 грудня 2003 р.

Порядок митного контролю та митного оформлення природного газу, що переміщується через митний кордон України. Затверджений постановою KM № 1958 від 17 грудня 2003 р.

Постанова КМУ № 1989 від 24 грудня 2003 р. «Питання пропуску через державний кордон автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними».

Постанова KM «Про затвердження Угоди про взаємну допомогу й співробітництво в мит­них справах між; урядами держав-учасниць ГУУАМ» № 309 від 11 березня 2004 р.

Постанова КМ «Про затвердження Державної програми «Контрабанді - СТОП» на 2005-2006 роки» № 260 від 1 квітня 2005 р.

Постанова КМ «Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає лі­цензуванню, та обсягів квот у 2006році» № 1304 від ЗО грудня 2005 р.

Перелік документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України. Затвердже­ний постановою KM № 80 від 1 лютого 2006 р.

Інструкція щодо проведення радіаційного контролю транспортних засобів і вантажів у пунктах пропуску через митний кордон та на митній території України. Затверджена наказом МЕПР№ 27 від 15 травня 2000р.

Інструкція про порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через державний кордон України. Затвердженії наказом МКМ № 258 від 22 квітня 2002 р.

Перелік державних установ, закладів культури, інших організацій, яким надається право проведення державної експертизи культурних цінностей. Затверджений наказом МКМ № 647 від 15 листопада 2002 р.

Перелік товарів, що ввозяться суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на митну те­риторію України та митне оформлення яких здійснюється у визначених митницях. Затвердже­ний наказом ДМС № 74 від 4 лютого 2003 р.

Положення про порядок контролю за ввезенням на митну територію України окремих видів товарів. Затверджене наказом ДМС № 129 від 28 лютого 2003 р.

Інструкція про організацію митного контрою та митного оформлення суден і товарів, що переміщуються ними. Затверджена наказом ДМС № 678 від 17 вересня 2004 р.

Порядок застосування окремих процедур митного контролю товарів, що ввозяться на мит­ну територію України авіаційним транспортом за системою змішаних перевезень. Затвердже­ний наказом ДМС і Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації N° 675/54 від 15 вересня 2004 р.

Методичні рекомендації щодо провадження у справах про порушення митних правил. За­тверджені наказом ДМС № 936 від ЗО грудня 2004 р.

Перелік лікарських засобів, дозволених для застосування в Україні, які відпускаються без ре­цептів з аптек та їх структурних підрозділів. Затверджений наказом МОЗ № 441 від 2 вересня 2005 р.

Порядок здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації. Затверджений наказом ДМС № 314 від 20 квітня 2005 р.

Правила застосування спрощеного порядку здійснення митного контролю предметів, що переміщуються громадянами, які прямують авіаційним транспортом. Затверджені наказом ДМС№ 137 від 18лютого 2006р.

Порядок справляння мита, податку на додану вартість, акцизного й митних зборів при ми­тному оформленні товарів і предметів, що переміщуються громадянами через митний кордон України. Затверджений наказом ДМС № 5 від 12 січня 2006 р.

Порядок справляння митними органами ввізного (вивізного) та особливих видів мита під час митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України. Затверджений Наказом ДМС № ЗО від 23 січня 2006 р.

Постанова ПВС №15 від 8 жовтня 2004 р. «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов 'язкових платежів» (п. 17/.

Постанова ПВС № 8 від 3 червня 2005 р. «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил».

Стаття 202.

Порушення порядку зайняття господарською та банків­ською діяльністю

1. Здійснення без державної реєстрації, як суб'єкта підприємницької дія­
льності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню,
або здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що
підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких
видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, якщо це
було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах,-

карається штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

2. Здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також
професійної діяльності на ринку цінних паперів, операцій небанківських фі­
нансових установ без державної реєстрації або без спеціального дозволу
(ліцензії¹), одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням
умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих
розмірах,-

карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Примітка. Отримання доходу у великому розмірі має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є порядок державної реєстрації і лі­цензування підприємницької та іншої господарської діяльності, у т. ч. банківської і професійної діяльності на ринку цінних паперів. Додатковим об'єктом злочину висту- ПЇиоть система оподаткування, засади добросовісної конкуренції, законні інтереси спо- исивачів.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

РоздЬ VII

< пшття 202

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

2. З об'єктивної сторони злочин може набувати однієї з трьох форм:

1) здійснення без державної реєстрації як суб'єкта підприємництва діяльності, що
містить ознаки підприємницької, у т. ч. банківської діяльності, банківських операцій,
професійної діяльності на ринку цінних паперів та операцій небанківських фінансових
установ;

2) здійснення без одержання спеціального дозволу (ліцензії) видів господарської ді­
яльності, які відповідно до законодавства підлягають ліцензуванню, у т. ч. банківської
діяльності, банківських операцій, професійної діяльності на ринку цінних паперів та
операцій небанківських фінансових установ;

3) здійснення зазначеної діяльності з порушенням умов ліцензування.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначе­ність. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (не-комерційна господарська діяльність). Підприємництвом визнається самостійна, ініціа­тивна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціаль­них результатів та одержання прибутку.

Питання про те, чи є діяльність особи, яка притягується до відповідальності за ст. 202, підприємницькою, чи відповідає вона взятим у єдності ознакам, закріпленим у господарському законодавстві, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуван­ням тривалості та інтенсивності такої діяльності, розміру отриманого або очікуваного доходу, інших факторів (зокрема, чи є ця діяльність для винної особи основним або додатковим, але істотним джерелом її доходу, чи здійснюється вона більш-менш регу­лярно, постійно, на професійній основі). Підприємницька діяльність - це повторюваний у часі процес, спрямований на отримання прибутку. Вона може полягати як у здійснен ні численних угод або дій, так і у виконанні значної за обсягом роботи (наприклад, бу­дівництво певного об'єкта, виготовлення великої партії продукції), що поєднується із системою дій, спрямованих на отримання прибутку.

Не визнається підприємництвом: 1) укладання разових цивільно-правових угод; 2) виконання робіт чи послуг, що не має на меті отримання прибутку (для власних по­треб або покриття власних витрат, на прохання родичів тощо); 3) виготовлення продук­ції, що обертається в межах суб'єкта господарювання - виробника; 4) виконання обо­в'язків найманого працівника на підставі трудового договору; 5) володіння корпоратив­ними правами.

Оскільки отримання прибутку проголошується метою підприємницької діяльності, а не є її фактичним результатом, відсутність прибутку не завжди свідчить про те, що та чи інша діяльність позбавлена характеру підприємництва (наприклад, особа для заво-лодіння ринком реалізує товари за цінами, нижчими за їх собівартість).

Фактично характеру підприємницької діяльності, здійснюваної з метою ухилення від оподаткування та уникнення контрольних процедур з боку держави, може набувати, на­приклад, надання транспортних, туристичних і консультаційних послуг, послуг із ремон­ту квартир, побутової техніки, автомобілів, зайняття торгівлею, здавання майна в оренду або його зберігання, виконання будівельних робіт, виконання інших робіт на підставі ци­вільно-правових договорів тощо. При цьому, кваліфікуючи дії особи за ч. 1 ст. 202, по­трібно враховувати те, що даною нормою кримінальна відповідальність передбачена за здійснення особою, котра не зареєстрована як суб'єкт підприємництва, не будь-яких ви­дів підприємницької діяльності, а лише тих із них, які підлягають ліцензуванню.

Вирішуючи питання про те, чи не набула діяльність конкретної особи з купівлі та продажу товарів ознак підприємництва, потрібно керуватись системним аналізом по­ложень законодавчих та інших нормативних актів, які регулюють торговельну діяль­ність, враховувати їх юридичну силу. Не вимагає державної реєстрації осіб як суб'єктів підприємницької діяльності здійснення несистематичного (не більше чотирьох разів

протягом календарного року) продажу громадянами вироблених, перероблених та куп-іених продукції, речей, товарів на підставі придбаного одноразового патенту на торгів-ІЮ. При цьому кожен раз тривалість торгівлі становить від трьох до семи днів, тобто і.иальна тривалість легальної торгівлі без державної реєстрації як суб'єкта підприєм­ництва може становити 28 днів протягом року. Кількість і вартість укладених угод ку-півлі-продажу упродовж цього терміну законодавством не регламентується. Якщо фпична особа здійснює продаж товарів частіше ніж чотири рази на рік (або понад а днів), тобто систематично, її діяльність набуває ознак підприємництва, і вона має іареєструватися у встановленому порядку як підприємець.

На сьогодні дія ч. 1 ст. 202 поширюється лише на ті різновиди торговельної дія-м.пості, які підлягають ліцензуванню (зокрема, торгівля лікарськими засобами, вете­ринарними медикаментами і препаратами, пестицидами і агрохімікатами, виробами з трогоцінних металів і дорогоцінного каміння, алкогольними напоями і тютюновими іиробами).

За ч. 1 ст. 202 за наявності інших необхідних ознак слід кваліфікувати фактичне

I пйснення особою діяльності, що містить ознаки підприємницької: взагалі без прохо-
іження передбаченої законодавством процедури реєстрації; до отримання свідоцтва

про державну реєстрацію; після скасування на підставі рішення суду державної реєст­рації; з фактичним створенням комерційної структури без звернення за її державною річ-страцією; без створення юридичної особи.

Порушення порядку зайняття незалежною професійною діяльністю, яка поєднуєть-і ■ і одержанням доходів, однак, згідно з чинним законодавством, не може розцінюва-ГИСЬ як підприємницька (наприклад, наукова, літературна, освітня діяльність, діяль­ність приватних нотаріусів та адвокатів), складу цього злочину не містить. Зайняття п кувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має на-іежної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, треба квалі­фікувати за ст. 138.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвід-ЧЄННЯ факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття ібо позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєст­раційних дій, які передбачені законом, шляхом внесення відповідних записів до Єди­ної о державного реєстру - автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на про-

лсення певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Ліцензія є • піним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом пильності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню. Здійснення без ліцен-ІІІ певного виду господарської діяльності, що потребує ліцензування, не може тягнути

II пювідальність за ст. 202, якщо особа, яка займалась такою діяльністю, не могла в

ановленому порядку одержати ліцензію (не було створено орган ліцензування, не '\ пі визначені ліцензійні умови тощо).

Види господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, встановлені Зако­ном «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. і рім того, ліцензування банківської, зовнішньоекономічної діяльності, діяльності з па іання фінансових послуг, каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергети-■ и іа використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, інтелектуальної влас­ної ті, телекомунікацій, виробництва й торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодо-ІИМ, алкогольними напоями та тютюновими виробами здійснюється згідно із законами, пю регулюють відносини у цих сферах. Враховуючи те, що ст. 202 не конкретизує, и им саме законодавством має передбачатись отримання спеціального дозволу (ліцен-ііі), під час притягнення особи до відповідальності за цією статтею потрібно керуватись иммогами й інших (крім Закону від 1 червня 2000 р.) законодавчих актів, присвячених нш линям ліцензування.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

(таття 202

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Фізичні особи — підприємці і службові особи юридичних осіб, зокрема суб'єктів підприємництва, які здійснюють господарську діяльність взагалі без ліцензії, якщо її отримання передбачене чинним законодавством, або після направлення відповідних документів в орган ліцензування, але до отримання ліцензії, підлягають кримінальній відповідальності за ст. 202, якщо в результаті здійснення безліцензійної діяльності отримано дохід у великих розмірах.

Здійснення господарської діяльності з використанням ліцензій, дія яких анульована або строк дії яких сплив, ліцензій, незаконно отриманих від інших суб'єктів господа­рювання, ліцензій на інший, порівняно із фактично здійснюваним, вид діяльності, а та­кож під час оскарження до суду рішення про анулювання ліцензії, що набрало чиннос­ті, за наявності підстав слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 202. У разі, коли орган ліцензування ухиляється від виконання рішення суду про необхідність видачі ліцензії, а зареєстрований суб'єкт підприємницької діяльності, не очікуючи виконання рішення суду, здійснює певну господарську діяльність без ліцензії, може бути застосо­вана ч. 2 ст. 11.

Здійснення операцій з металобрухтом без державної реєстрації або без ліцензії, отримання якої передбачено законодавством, слід кваліфікувати за ст. 213. Незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва, якщо ці дії вчинені у значних розмірах, кваліфікується за ст. 203-1.

Під порушенням умов ліцензування розуміється недотримання винним тих організа­ційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, які є обов'язковими для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню (напри­клад, здійснення господарської діяльності на території адміністративно-територіальної одиниці, яка не вказана у ліцензії, або встановлено факт передачі ліцензії чи її копії ін­шій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності). Пору­шенням умов ліцензування визнається також порушення порядку одержання ліцензії на певний вид господарської діяльності.

Ліцензійні умовите нормативно-правовим актом, який затверджується спільним на­казом спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування та органу ліцензуван­ня. Вони можуть стосуватися кваліфікаційних вимог до працівників суб'єктів господа­рювання, їх кількості; особливих вимог щодо будівель, приміщень, обладнання, інших технічних засобів, матеріально-технічної бази тощо.

Банківська діяльність - це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юри­дичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Банком визнається юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБ здійснювати у сукупності зазначені операції. Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, яка надається НБ.

Крім операцій, які становлять банківську діяльність, банк має право здійснювані такі банківські операції: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цін­них паперів; 3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням кліпі тів; 4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені; 5) надання гаран тій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх вико нання у грошовій формі; 6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ричи к виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); 7) лізинг; 8) послуги з відпо відального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та доку­ментів; 9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборот них платіжних інструментів; 10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; 11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу НБ банки також мають право здійснюві 111 деякі інші операції: випуск, обіг, погашення державної та іншої грошової лотереї; пері

печення валютних цінностей та інкасацію коштів; довірче управління коштами та цін­ними паперами за відповідними договорами; депозитарну діяльність і діяльність з ве­дення реєстрів власників іменних цінних паперів тощо.

За фактичне здійснення без державної реєстрації та ліцензій банківських операцій (наприклад, купівлі-продажу та обміну іноземної валюти, конвертаційних операцій) особи, які не є працівниками банків і небанківських фінансових установ, до відповідаль­ності за ч. 2 ст. 202 притягуватися не повинні. Зазначена діяльність вказаних осіб згідно ІЗ законодавством взагалі не може бути зареєстрована і проліцензована НБ. Здійснення банківських операцій - виключна прерогатива банків і тих фінансових установ, які ма­ють ліцензії НБ, і створення яких має відповідати встановленим вимогам, зокрема у питаннях організаційно-правових форм, розміру статутного капіталу, кадрового і тех­нічного забезпечення. У зв'язку з цим здійснення банківських операцій приватними особами, фізичними особами - підприємцями та службовими особами юридичних осіб, я к і не є фінансовими установами, утворює склад злочину, передбаченого ст. 203.

Фінансовою установою визнається юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру. Фінансові послуги - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб И власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавст-Юм,- і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. До небанківських фі­нансових установ належать кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі то­вариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інве-стиційні фонди і компанії, інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо ринку бан­ківських послуг - НБ; щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів -ДКЦПФР; щодо інших ринків фінансових послуг - Державною комісією з регулю-иання ринків фінансових послуг України. Остання з названих структур видає ліцензії ІЛЯ здійснення фінансовими установами: 1) страхової діяльності; 2) діяльності з на-і.шня послуг накопичувального пенсійного забезпечення; 3) надання фінансових кре-іп гів за рахунок залучених коштів; 4) діяльності з надання будь-яких фінансових по-I іуг, що передбачає пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фі-іичних осіб. Здійснювати перераховані види діяльності дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії, а тому здійснення саме таких операцій небанківських фінансових установ без спеціального дозволу за певних умов може кваліфікуватись за •1.2 ст. 202.

Замість вжитого у ч. 2 ст. 202 звороту «професійна діяльність на ринку цінних паперів» регулятивне законодавство використовує інше поняття - «професійна діяль­ність на фондовому ринку». Це - діяльність юридичних осіб з надання фінансових та піших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними па­норами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, уста­новленим до такої діяльності законодавством. На фондовому ринку здійснюються і. і к і види професійної діяльності: 1) діяльність з торгівлі цінними паперами (брокер-I мса і дилерська діяльність, андеррайтинг, діяльність з управління цінними папера-

і; 2) діяльність з управління активами інституційних інвесторів; 3) депозитарна

іьність; 4) діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку. Ліцензійні умови, у і ч. вимоги до розміру статутного і власного капіталу, порядку його визначення, лікві-іпості, кваліфікаційні вимоги до фахівців професійного учасника фондового ринку, необхідні умови договорів, які укладаються під час провадження професійної діяльнос-іі на фондовому ринку, інші вимоги та показники встановлюються законами України та по|)мативно-правовими актами ДКЦПФР.

ДКЦПФР видає ліцензії на такі види діяльності на ринку цінних паперів: 1) брокер-

а діяльність; 2) дилерська діяльність; 3) андеррайтинг; 4) діяльність з управління

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Роздиі VII

Стаття 202

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

цінними паперами; 5) діяльність з управління активами; 6) діяльність з управління іпотеч­ним покриттям; 7) депозитарна діяльність депозитарію цінних паперів; 8) депозитарнії діяльність зберігача цінних паперів; 9) діяльність із ведення реєстру власників іменних цінних паперів; 10) діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку; 11) розрахунко­во-клірингова діяльність.

Не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами: 1) розмі­щення емітентом власних цінних паперів; 2) викуп емітентом власних цінних паперів; 3) проведення юридичними особами та фізичними особами-підприємцями розрахун­ків з використанням векселів та/або заставних; 4) провадження юридичними особами на підставі договорів комісії або договорів доручення купівлі-продажу (обміну) цін­них паперів через торговця цінними паперами, який має ліцензію на провадження брокерської діяльності, а також на підставі договорів купівлі-продажу або міни, укла­дених безпосередньо з торговцем цінними паперами; 5) внесення цінних паперів до статутного капіталу юридичних осіб. Без участі торговця цінними паперами можуть здійснюватися такі операції: 1) дарування та спадкування цінних паперів; 2) операції, пов'язані з виконанням рішення суду; 3) придбання акцій відповідно до законодавст­ва про приватизацію.

Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю вважається закінченим злочином з моменту, коли внаслідок здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації або господарської діяльності без ліцензії чи з порушенням умов ліцензування особа одержала дохід у великих розмірах. Про поняття доходу у ве­ликому розмірі див. примітку до ст. 202. Зайняття підприємницькою діяльністю беч державної реєстрації або зайняття господарською діяльністю без ліцензії, не пов'язане з фактичним одержанням доходу у великому розмірі, має тягнути адміністративну відпо­відальність (зокрема статті 145, 160, 160-2, 164, 164-5, 177-2, 195-6 КАП). Здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії, що не поєднується з одержанням дохо­ду у великому розмірі, охоплюється ст. 166-8 КАП.

Під доходом у данрму разі слід розуміти так званий чистий дохід - всю суму надхо­джень від виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг з урахуванням ви­трат, пов'язаних із здійсненням такої діяльності (придбання сировини та інших товарно-матеріальних цінностей, оренда приміщень, витрати на транспортні засоби, оплата праці тощо). Дохід суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його гос­подарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортиза­ційних відрахувань (ч. 1 ст. 42 ГК). Фактичні дані, що підтверджують розмір отриманого доходу, можуть встановлюватись за допомогою висновків експерта, актів документаль­ної перевірки виконання податкового законодавства, матеріалів ревізії фінансово-господарської діяльності. Обґрунтованість викладеного розуміння доходу як криміно-утворюючої ознаки підтверджується і правилом, згідно з яким «усі сумніви щодо дове­деності вини особи тлумачаться на її користь» (ч. З ст. 62 Конституції України) і яке дозволяє вирішувати питання матеріального права у разі неоднозначності положені, кримінального закону.

Дії громадянина, який одержав доходи від діяльності, що містить ознаки підприєм­ницької, без державної реєстрації і не сплатив з них податки, мають кваліфікуватись ли­ше за ст. 202 і додаткової кваліфікації за ст. 212 не потребують, оскільки такі доходи не підлягають декларуванню згідно із податковим законодавством. Водночас самостійну кримінально-правову оцінку за ст. 212 (крім інкримінування ст. 202) має отримувати умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів з тих доходів, одержання яких пов'язується із зареєстрованою у встановленому порядку господарською діяльністю, яка однак здійснюється без одержання ліцензії або з порушенням умов ліцен­зування. Якщо зазначена діяльність не поєднується з ухиленням від сплати податків, дії винного слід кваліфікувати лише за ст. 202. Див. також коментар до ст. 212.

Дата добавления: 2015-05-31