Питання 3. Спроби лібералізації суспільно-політичного життя України у ІІ пол

Спроби лібералізації суспільно-політичного життя України у ІІ пол. 50х рр. - І пол. 60х рр. XX ст..

Питання 2

5 березня 1953 р. помер Й.Сталін. Після його смерті розпочався новий період радянської історії. Гостро постало питання про сталінську спадщину. Спочатку провідні позиції зайняв Георгій Маленков, якого було призначено головою Ради Міністрів СРСР. Однак до влади рвався всемогутній шеф органів безпеки Лаврентій Берія. Вирішальним аргументом у сутичці за владу була військова сила. Військові на чолі з маршалом Г. Жуковим, який після смерті Сталіна повернувся до Москви, заарештували Л. Берію. Його звинуватили у спробі заколоту, шпигунстві, інших, у тому числі й надуманих, злочинах і розстріляли. Після цього на провідні позиції у правлячій верхівці висунувся Микита Хрущов. У вересні 1953 р. він став першим секретарем ЦК КПРС. На початку 1955 р. Г. Маленкова було усунуто з посади голови уряду й замінено Миколою Булганіним, який не претендував на головну роль у керівництві. Наступники Сталіна розуміли, що продовження політики «закручування гайок», терору і репресій безперспективне і таїть у собі небезпеку могутніх соціальних вибухів. Попереджувальним дзвінком стали повстання в'язнів Воркути (1953) та інших концтаборів ГУЛАГу. Нове керівництво пішло на деяку лібералізацію суспільно-політичного життя. Почався період так званої «відлиги». Після смерті Сталіна нові радянські лідери оголосили амністію ув'язненим на термін до п'яти років. На волю вийшли головно кримінальні елементи, оскільки політичні в'язні мали значно триваліші терміни ув'язнення.

Приватиза́ція — політика чи процес продажу або передачі державної чи суспільної власності (особливо націоналізованої промисловості) у руки приватних інвесторів. Приватизація сфери послуг включає державні контракти з приватними фірмами для забезпечення послуг, які раніше виконувалися громадськими установами.

Білет 21. Питання 1. Ставши князем у Києві, Ярослав Мудрий спрямував свої зусилля на відновлення централізованої держави, що послабшала в часи міжкнязівських усобиць та набігів печенігів. Київська Русь у період князювання Ярослава Мудрого (1019-1054) досягла свого найбільшого піднесення. Дбаючи про захист держави, уставлення її кордонів, він у союзі з Мстиславом протягом 1030 — 1031 p. відвоював захоплені Польщею у 1018 р. землі, знову підкорив угро-фінські племена чуді (1030), провів кілька успішних походів проти агресивних ятвягів (1038) і литовців (1040). На півдні Ярослав продовжив будівництво захисних споруд проти кочівників, зокрема закладаючи по Росі міста Юр'їв, Корсунь та ін. У 1036 р. він успішно завершив боротьбу своїх попередників проти печенігів, розгромивши їхні орди під Києвом, після чого вони назавжди покинули руські землі. Перемога над печенігами дала можливість відсунути кордони Русі на 100 км. на південь, однак цілковито опанувати степи та забезпечити вільний вихід до Чорного моря не вдалося. Було розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир. Дбав великий князь про розвиток освіти — засновував школи. В усіх великих містах розгорнулося будівництво храмів, засновувалися монастирі. Найбільший з них — славнозвісний Києво-Печерський — став важливим осередком не лише чернечого життя, а й культури, освіти, літописання. Важливою ознакою доби стало домінування руського люду в державному управлінні. Важливим державним заходом Ярослава Мудрого було започаткування першого писаного зводу законів — «Руської правди», який базувався на «Уставі земляному» — зведенні норм усного звичаєвого права, запровадженого ще князем Володимиром. Найстаршому синові Ізяславу він заповів Київ, Новгород, Псков і Турів, другому за віком — Святославові — Чернігів, Муром і Тмутаракань, третьому — Всеволодові. — Переяслав і Ростов, В’ячеславові — Смоленськ, наймолодшому, Ігорю, — Володимир-Волинський. У разі смерті великого князя його місце посідав найстарший за віком брат (у випадку його відсутності — найстарший син), і всі князі пересувалися на один щабель вверх у князівській ієрархії. Таким чином кожному з князів гарантувалося формальне право на київський престол. Правда, пізніше виявилося, що заповіт Ярослава Мудрого недосконалий.

Питання 2. У грудні 1925 р. відбувся XIV з'їзд ВКП(б), який проголосив курс на індустріалізацію СРСР. За формулою Сталіна, плани мали носити не прогнозний, а директивний характер, тобто бути обов'язковими до виконання. Передбачалось досягти 19 % щорічного приросту промислової продукції, а в 1929р. Перша п'ятирічка становила суму річних планів, які постійно підправлялись у бік збільшення. Для України встановлювалися напружені темпи зростання важкого машинобудування, хімічної промисловості, видобутку електроенергії. Фактично закріплювалась дореволюційна структура господарства, розрахована не на впровадження нових технологій, а на використання енергетичних і сировинних ресурсів. Сталін встановив темпи приросту промислової продукції на другий рік п'ятирічки. Така "надіндустріалізація" не підкріплювалася реальними можливостями. Зростання промислової продукції подавалось не в конкретному обчисленні, а в карбованцях. Отже, досить було встановити великі ціни на нову продукцію, як валові показники різко зростали. Це дало змогу оголосити про виконання першої п'ятирічки за 4 роки і 3 місяці. Щорічний приріст промислової продукції в середньому становив близько 16 %, тобто менше, ніж було заплановано. У роки другої п'ятирічки 1933-1937 p. темпи зростання були визначені на рівні 16,5 %.

Більшовики не надавали великого значення матеріальним стимулам праці. Карткова система давала можливість робітникам і службовцям придбати мінімум товарів. Ігноруючи економічні важелі піднесення продуктивності праці, керівники більшовицької партії і уряду намагалися скористатися ентузіазмом мас, а також неоплачуваною працею мільйонів безневинно ув'язнених. Щоб зберегти темпи розвитку промисловості, робітників та інженерно-технічних працівників фактично прикріпили до підприємств і установ, а порушення дисципліни прирівнювалось до кримінального злочину. Таким чином, позитивним підсумком індустріалізації для України стало зростання підприємств важкої промисловості (майже в 11 разів), будівництво нових шахт, електростанцій і в підсумку перетворення України в індустріально-аграрну країну, яка за рівнем окремих галузей промисловості випередила деякі європейські держави. Негативні наслідки: підрив розвитку сільського господарства, легкої і харчової промисловості; нераціональне й нерівномірне розміщення продуктивних сил; посилена централізація управління промисловістю; ігнорування економічних механізмів розвитку економіки; зниження життєвого рівня населення (поширення державних позик, торгівля алкогольними напоями, черги, продовольчі картки, хронічний дефіцит товарів і послуг, житлові проблеми тощо).

Питання 3. Етнос — стійка, історично сформована на певній території спільність людей — плем'я, народність, нація, — що мають спільні риси, усталені особливості культури та психічного складу, а також усвідомлюють свою єдність і відмінність від інших подібних утворень (самосвідомість), фіксовані у етнонімі.

Білет 22. Питання 1. УЦР, після її офіційного проголошення 17 березня 1917 р., стала фундатором відродження української нації, політичного і духовного визволення власного народу, яке ще називали “українізацією” та реалізації його права на самовизначення. Вона об’єднала під своїм прапором провідні українські політичні партії, змусила російську революційну демократію рахуватись і вести діалог з українськими національними силами, проголосила Українську Народну Республіку. Цінним є державницький досвід УЦР формування у складній воєнно-економічній ситуації, самостійної фінансової системи, відокремленої від Росії, процес створення української національної валюти, стабілізації грошового обігу, який також надто проблематичний у сучасному державному будівництві України. Еволюція цього політичного процесу знайшла закріплення у чотирьох універсалах, з яких «вершиною державотворення став ІV Універсал».

1 Універсал. 10 червня (23 за новим стилем) 1917 — оголошено на другому Всеукраїнському Військовому З'їзді, проголосив автономію України.

Умови: - Проголошення автономії України в складі Росії;- Джерелом влади в Україні є український народ;- Управління України має здійснювати всенародні українські збори;- Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;

II Універсал. 3 липня (16 - за новим стилем) 1917 — проголошено на сесії Української Центральної Ради, зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом.

Умови: - Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть в Україні;- Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд;- Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України;- Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.

III Універсал. 7 листопада (20 - за новим стилем) 1917 — поставлено на голосування членами Малої Ради, чим надано їм значення законопроектів, проголосив Українську Народну Республіку (УНР).

Умови: -Україна проголошується Українською Народною Республікою, не відділяючись від Росії;- До установчих зборів в Україні вся влада належить УЦР та Генеральному Секретаріату;- Скасовується право приватної власності на землю;-УЦР починає мирні переговори з Німеччиною та її союзниками;- Впроваджуються демократичні свободи: свобода мови, свобода друку та ін.;- Запроваджується 8 годинний робочий день;- Встановлюється державний контроль над виробництвом;- На грудень призначаються вибори до всеукраїнських установчих зборів.

Судова реформа.

IV Універсал. 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 — поставлено на голосування членами Малої Ради, чим надано їм значення законопроектів, проголосив УНР самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу.

Умови: УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;Держава має встановити контроль над торгівлею та банками

На завершальному етапі своєї державницької діяльності УЦР повертається до активного формування Української Армії. Негативне ставлення до УЦР перекликається з втратою довіри і до сучасної державної влади, мало б слугувати повчальним уроком національного державотворення.

Дата добавления: 2015-05-26