Причини Другої світової війни. 3 страница

Цей методологічний підхід складає основу концепції за загальним визнанням геніального Дж. М. Кейнса.

Природно, що Кейнс повинен був піддати критиці постулати класичної теорії. Вона “панує над практичною і економічною думкою правлячих і академічних кругів нашого покоління. Я приведу докази того, що постулати класичної теорії застосовні не до загального, а тільки до особливого випадку, оскільки економічна ситуація, яку він розглядає, є лише граничним випадком можливих станів рівноваги”.

Класична загальна теорія покоїлася на аналізі вартості і розподілу. Кейнс висуває і створює свою теорію на основі особливої ролі ефективності сукупного попиту в трактуванні, відмінному від класичної школи.
Сукупний ефективний дохід є базовим поняттям кейнсіанської концепції. Оригінальність аналізу цієї категорії укладено в тому, що Кейнс за початковий пункт бере практичну діяльність підприємця. А початковий етап її полягає в тому, що він здійснює витрати двоякого: а) виплати власникам чинників виробництва – факторіальні витрати при даному рівні зайнятості; б) виплати іншим підприємцям вплетеними в техніко-технологічний ланцюг його діяльності, а також неминучими витратами в його діяльності – витратами використовування при даному рівні зайнятості (натяк на те, що функціонування ринку чогось коштує). У результаті повинен бути прибуток підприємця.

“В тих випадках, коли аналіз економічної кон'юнктури ми проводимо з позиції підприємця, сукупний дохід (тобто факторіальні витрати плюс прибуток), одержуваний при даному рівні зайнятості, доцільно назвати виручкою від цієї зайнятості. З іншого боку – сукупна ціна пропозиції продукції при даному об'ємі зайнятості є очікувана виручка, яка якраз і спонукає підприємця представити попит на працю, рівну саме цьому рівню зайнятості”.

Ще раз підкреслюємо, що Кейнс початковим в аналізі сукупного доходу бере економічні дії підприємця. Дохід підприємця є перевищення вартості виготовленої продукції над витратами при даному рівні зайнятості. Для суспільства ж сукупний дохід дорівнюватиме факторіальним витратам, а це дохід власників чинників виробництва плюс підприємницький прибуток. Основу цієї схеми складає рівень зайнятості праці з його технічною, технологічною, ресурсною озброєністю.

“Отже, якщо припустити, що стан техніки, об'єм застосованих ресурсів і питомі (на одного працівника) факторіальні витрати незмінні, то рівень зайнятості як на окремому підприємстві, або в одній галузі так в цілому по господарству залежить від суми виручки, яку підприємець розраховує одержати за власну продукцію. Підприємець прагнутиме довести об'єм зайнятості до рівня, на якому він має намір мати найбільше перевищення виручки над факторіальними витратами”.

Сукупний попит – це сукупна ціна пропозиції продукції, а сукупна пропозиція – виручка, очікувана підприємцем на базі відповідної зайнятості. Основа першого і другого – зайнятість праці, так як пріоритет праці виступає абсолютно виразно.

Як видно в поняття сукупного попиту і сукупної пропозиції Кейнс вкладає інше, ніж класична схема, зміст.

“Позначимо сукупну ціну пропозиції продукції при зайнятості N через Z. Взаємозв’язок між Z і N, яку можна записати у формі Z = f (N) назвемо функцією сукупної пропозиції. Виручку, очікувану підприємцем при зайнятості N людина, позначимо через D; взаємозв'язок між D і N, який можна записати у формі D = f (N) назвемо функцією сукупного попиту.

Якщо при даній величині N очікувана виручка більше, ніж очікувана ціна пропозиції, тобто якщо D більше Z, то підприємці прагнутимуть збільшити зайнятість понад N (якщо навіть конкуренція їх один з одним через залучення чинників виробництва приведе до підвищення витрат) до такої величини N, при якій Z стала б рівним D. Таким чином, рівень зайнятості визначається точкою перетину функцій сукупного попиту і сукупної пропозиції. Саме в цій точці очікуваний підприємницький прибуток буде найбільшим. Величину D в тій точці кривої функції сукупного попиту, де вона перетинається з функцією сукупної пропозиції, назвемо ефективним попитом”.

Кейнс дає ще одне визначення поняття ефективного попиту. “Об’єм витрат праці N, на яку підприємці пред'являють попит, залежить від очікуваних витрат суспільства на споживання (D1) і від очікуваних витрат на нові інвестиції (D2). D = D1 + D2 і є те, що ми раніше визначили як ефективний попит”. Проблема сукупного ефективного попиту проходить у Кейнса у всьому аналізі споживання, інвестицій, ефективності капіталу, норми відсотка, грошей, зайнятості, інфляції і дефляції і ін.

Так він говорить, що первинний імпульс до збільшення попиту дається зростанням споживання. Із зростанням ефективного попиту зайнятість ресурсів зростатиме в точній пропорції із збільшенням ефективного попиту викликаної зростанням кількості грошей. Коли ж буде досягнута повна зайнятість всіх чинників, то з того часу одиниця заробітної платні і ціни ростимуть в точній пропорції із збільшенням ефективно попиту і т.д.

Рівноважний рівень зайнятості залежить від: а) функції сукупної пропозиції, б) схильності до споживання і в) обсягу інвестицій D2. Це і є суть загальної теорії зайнятості.

Кейнс розглядає історію питання ефективного попиту. Він розкриває причини того, чому проблема ефективності попиту випарувалася після Мальтуса з економічної літератури.

Він пов'язує це з соціальними коренями підтримки громадськістю концепції Рікардо, що нехтує функцією сукупного попиту. “Теорія Рікардо у багатьох відношеннях вельми підійшла тому середовищу, до якої вона була звернута. Вона приводила до висновків, цілком несподіваним для непідготовленої людини. Рікардіанське навчання, запропоноване на мову практики, вело до суворих і часто неприємних висновків, що додавало йому відтінок чесноти....Властями імпонувало, що це навчання пояснювало багато проявів соціальної несправедливості і очевидної жорстокості як неминучі витрати прогресу, а спроби змінити таке положення виставляло як дії, які можуть в цілому принести більше зла, ніж користь”.

Не береться до уваги ефективний попит і у класичної школи.
Від аналізу сукупного ефективно попиту Кейнс переходить до “аналізу схильності до споживання, граничної ефективності капіталу і теорії відсотка – три головні проблеми в нашому теперішньому знанні”.

Як вже зазначалось в дослідженні економічних процесів Кейнс виходить з пріоритету праці. Функціонування інших чинників виробництва відбувається як органічна складова праці.

Очевидно неминучість появи понять, що розкривають цей початковий початок: одиниця праці, грошова одиниця.

“Я переконаний в тому, що багатьох непотрібних ускладнень вдається уникнути, якщо при аналізі функціонування економічної системи в цілому суворо обмежуватися двома одиницями вимірювання: грошовою одиницею і одиницею праці”.

Визначальна роль в ефективному попиті належить доходу. Це знакове поняття в концепції. Взаємозв'язок доходу і зайнятості виражений у формулі, де дохід, очікування якого стимулюватиме досягнення рівня зайнятості. Серед понять, що вводяться в оборот є “короткострокового і довгострокового припущення як фактора, що визначає розміри виробництва і зайнятості. “Стан розрахунків на майбутнє весь час піддається змінам, так що нові припущення як би накладається на старі. Тому економічний механізм в кожний даний момент випробовує вплив багатьох чинників, пов'язаних з різними минулими станами розрахунків на майбутнє”.

“Вирішення питання про те, споживати або не споживати залежить від індивідуума; так само йде справа і з рішення питання інвестувати чи ні... ми вживатимемо поняття схильність до споживання замість поняття схильність до заощадження”. Кейнс, як відомо, встановив, що одним з важливих наслідків Першої світової війни було висунення на перший план особистого споживання. Цей базис розгортається в економічному аналізі пріоритетом схильності до споживання порівняно із схильністю до заощадження.

Соціальні ідеали Кейнса висловлюються в основному в 24-му розділі “Прикінцевих зауважень про соціальну філософію, до якої може привести загальна теорія”.

Автор різко констатує: «Найзначнішими вадами економічного суспільства, в якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість, а так само довільний і несправедливий розподіл багатства і доходів». Він відзначає, що з кінця XIX ст. були введені прибутковий, додатковий прогресивний податки зі спадку, що зумовило значне зменшення диференціації багатства і доходів. Але виникла й опозиція, яка стверджувала, що через податкові вилучення можна зменшити стимули до нагромадження багатства, а значить, і зростання інвестиційних ризиків. Опоненти вважали, як уже наголошувалося, що зростання капіталів залежить від заощаджень багатих людей за рахунок їх надлишків. Але, як довів Кейнс, до досягнення рівня повної зайнятості зростання капіталу взагалі не стимулюється слабкою схильністю до споживання, а навпаки, стримує його. У сучасних умовах зростання багатства не тільки не залежить від стриманості спроможних людей, як завжди думають, але швидше за все стримується ним.

Кейнс упевнений, що є соціальні і психологічні виправдання значної нерівності доходів і багатства. Він говорить, що є такі види людської діяльності, для успішного здійснення яких потрібна меркантильна зацікавленість і загальні умови приватної власності на капітал. Небезпечні людські схильності, той же нарцисизм, краще спрямувати на «заробляння грошей, інакше вони можуть знайти вихід в жорстокості, нерозсудливому прагненні до влади і впливу та в інших формах самозвеличення».

У скороченні нерівності розподілу багатства в майбутньому певна роль належить теорії процента. До Кейнса високу норму процента виправдовували необхідністю створення достатньої спонуки до заощадження. У Кейнса протилежна думка: “Ми показали, що величина ефективного заощадження неминуче визначається розмірами інвестицій і що збільшенню розміру останніх відповідає низька норма процента, ¼нам вигідніше знижувати норму процен­та до такого її відношення до величини граничної ефективності капіталу, за якого буде забезпечена повна зайнятість”.

Кейнс підкреслює, що гранична ефективність капіталу зі збільшенням маси капіталу веде до зниження норми процента. Навіть можливе настання моменту, коли процент стає величиною нескінченно малою, — це, за Кейнсом, означало б евтаназію рантьє, а отже, евтаназію частини капіталістів, що мають нагоду експлуатувати обумовлену недостатністю цінність капіталу, що дедалі збільшується. Це положення відобразило ситуацію у Великобританії в податковій політиці лейбористського уряду.

Кейнс уважає, що банківська політика на норму процента не може забезпечити оптимального розміру інвестицій, що достатньо широка соціалізація інвестицій виявиться єдиним засобом, щоб забезпечити наближення до повної зайнятості. (У країнах з державним регулюванням була повна зайнятість.) Це не повинно виключати всякого роду компроміси і способи співпраці держави з приватною ініціативою. Але, крім цього, немає очевидних підстав для системи державного соціалізму. Не власність на знаряддя виробництва істотна для держави. Якби держава могла визначати загальний обсяг ресурсів, призначених для збільшення знарядь виробництва і основних ставок винагороди власників цих ресурсів, цим було б досягнуто все, що необхідно. Заходи соціалізації можна вводити поступово, не ламаючи усталених традицій суспільства. А звідси недалеко й до соціалістів і християнських демократів з їхньою мораллю.

“Утвердження централізованого контролю потребує значного розширення функцій держави, але має зберегтися можливість традиційної переваги індивідуалізації. Але найціннішим є індивідуалізм, якщо він може бути очищеним від дефектів і зловживань, це найкраща гарантія особистої свободи в тому розумінні, що як порівняти з усіма іншими умовами він надзвичайно розширює можливості для здійснення особистого вибору. Він служить також кращою гарантією різноманітності життя, що прямо випливає з широких можливостей особистого вибору, втрата якого є найбільш вагомою з усіх втрат у гомогенній чи тоталітарній державі. Бо це різноманіття збереже традиції, які є втіленням найбільш правильного та успішного вибору попередніх поколінь”.

Як ми бачимо, автор чітко виступає за економічну систему ринкової економіки з втручанням уряду в її функціонування. Це змішана економіка. Ринковий капіталізм нестабільний. Немає автоматичного механізму його регулювання. На міжнародному рівні змі­шана економіка домінуватиме не більше ніж 25 років. Нова система миру, яка об’єднає індивідуалізм та державу, може бути більш сприятлива для збереження миру, ніж стара. Існує природна войовничість народів, але найбільше значення мають економічні причини війни, а саме надзвичайне зростання кількості населення та конкурентна боротьба за ринки. Утім якщо народи навчаться забез­печувати для себе повну зайнятість за допомогою внутрішньої політики (та додамо, якщо вони зможуть до цього ж досягти рівноваги в динаміці населення), тоді не має бути потужних економічних сил, розрахованих на протиставлення інтересів однієї країни інтересам сусідів. Міжнародна торгівля вже не була б ареною зіткнень.

За відповідного ефективного попиту, щоб досягти приросту світового багатства, не потрібно виняткових умінь та надзвичайного везіння, а достатньо середніх здібностей та вдачі. Цей ефективний попит залежить від держави та її інвестиційної політики. Економіка капіталізму недосконала, серед її вад — циклічність. Кейнс уважає, що втручання держави не змінює циклічності (він прибічник теорії циклів Кондратьєва). Вона пов’язана з механізмом коливання граничної ефективності капіталу. Початок циклічних коливань — бум, на останній стадії якого ще є оптимістична оцінка очікуваної діяльності капітальних благ. Але, коли починається паніка, вона набуває раптової катастрофічної сили, що сприяє різкому падінню ефективності капіталу, виникає зростання ліквідності, а отже, і зростання норми процента. Але державна бюджетна, кредитно-інвестиційна політика може послабити спад та посилити піднесення. Ці інвестиції бажано спрямувати в галузі, що не виробляють предметів споживання.

Кейнс уважає, що інвестування громадських робіт та його механізм оздоровлення економіки прийнятні для різних часів і цивілізацій. Отже, зайнятість, а також сукупний дохід зростатимуть, якщо інвестиції йдуть і на громадські роботи: або на будівництво надзвичайно дорогих споруд, або на будівництво єгипетських пірамід, або на добування золота на значних глибинах. Кейнс робить висновок, з яким не може погодитися добропорядний економіст: “Стародавній Єгипет був удвічі щасливішим і, безумовно, завдячував своїм казковим багатством тому, що він розпоряджався двома такими видами діяльності, як будівництво пірамід і добування дорогоцінних металів, плоди яких не могли безпосередньо задовольняти потреби людини і не використовувались для споживання, а отже, у міру збільшення достатку не втрачали своєї цінності. Ми стали надто передбачливими, нас важко відрізнити від “благородних фізіократів”. Ми тепер надто ретельно оцінюємо кожне рішення перед тим, як збільшити “фінансовий час”, який покладаємо на нащадків, на будів­ництво будівель, що призначені для наших дітей. У нас немає таких легких способів позбавлення страждань, заподіяних безробіттям”.

Але якщо народи навчаться забезпечувати собі повну зайнятість за допомогою внутрішньої політики і якщо вони зможуть досягти рівноваги в динаміці населення, тоді не повинно бути могутніх економічних сил розв’язання проблем не мирним способом. Кейнс розуміє складність сучасної ситуації. Потрібні ідеї, які мають хоч який-небудь шанс на успіх. Тож ідеї економістів і політичних мислителів — і коли вони мають рацію, і коли вони помиляються — мають набагато більше значення, ніж заведено думати. Насправді тільки вони і правлять миром.

Розділ VІІІ (ЗМ 8). Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина ХХ)

Дата добавления: 2015-05-26