Переяславська рада та укладення Березневих статей 2 страница

20. Конституція П. Орлика та його діяльність в еміграції.

ген писар— Пилип Орлик (1710-1727). «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького …» - перша європейська Конституція. прийнята 5 квітня 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тягина на прав березі Дністера.

Документ склад зі вступу і 16 статей. У вступі було подано іст Укр, пояснено причини чому Укр розірвала з Московією та прийняла протекторат шведського короля. У 16 статтях викладалися засади державного життя. Законодавча влада надається Ген Раді - роль парламенту, до якої входять ген старшини, цивільні полковники від міст, ген радники, полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі. Ген Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Ген Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає ген старшину.

Найвищу виконавчу владу мали гетьман разом із Радою ген старшини. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені: гетьман не мав права розпоряджатися держа скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовн політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

У травні 1711 року розпочався наступ моск військ під проводом Б. Шереметьєва. Завершилось все підписанням Московії з Туреччиною Прутського мирного договору 12 липня 1711- моск уряд зобов’язався передати Туреччині частину укр.. земель, зокрема Азовську фортецю. Москва обіцяла зруйнувати свої фортеці на Дніпрі. 5 березня 1712 р. було видано указ султана за яким на Право Укра і Запорозьку Січ поширювалася влада Орлика. Тому Польща повинна була звільнити завойовані землі. Проте вже у 1714 р. між Туреччиною і Польщею було укладено договір, за яким Право Укр залишалася за Польщею. У 1714 році перебував у Молдавії, потім (1715) разом з частиною старшини скористався запрошенням Карла ХІІ і жив до 1720 року у Швеції, після чого вимушено відбув до Польщі де промешкав два роки, з 1722 року П. Орлик переїхав на територію Оттоманської імперії, де його фактично було інтерновано - на вимогу турецького уряду до 1738 року він оселився в Салоніках (Греція).

Проте він не припиняв пошуки підтримки у різних європейських державах (Франції, Англії, Польщі, Ватикану, Саксонії, Прусії)

21. Політ статус, амін. устрій Правобережжя та політика щодо неї лівобережних гетьманів в ост чверті 17 ст.

Слободищенський трактат 7 жовтня 1660 започаткував поділ Гетьманщини на Прав та Лів. Нова угода з Польщею не була сприйнята більшою частиною лівоб козацтва. Влітку 1662 р. за підтримки польсько-татарських загонів Ю Х здійснив останню спробу відновити свою владу на Лівобережжі-невдала. 1663 р. Ю. Х зрікся булави, а гетьманом обрали Павла Тетерю (1663-1665), який повінстю потрапив під вплив пол короля, хоча намагався обєднати укр.. землі. Проте на Лівобереж- гет Брюховецький (1663-1668), визнав протекцію Москви і надалі продовжував боротьбу за Правобережжя. Протягом 1664 р. на Правобережжі точилися братовбивчі бої. восени 1665 р. гетьманом став Петро Дорошенко (1665-1676). В той час Річ Посполита та Москва ведуть мирні переговори, які закінчились підписанням Андрусівського перемиря (30 січня 1667), яке стосувалося в основному укр.. земель. Пермиря укладалося без погодження з українським правлінням. Під владою Московщини залишалися Лівобережжя, їй поверталися Сіверщина, Смоленщина та на 2 роки – Київ. За Польщею закріплювалися землі Білорусі та Правобережжя.

Але Дорошенко прагнув обєднати Україна. Насамперед він взявся до заходів спрямованих на покращення внутрішнього становища, закріпився підтримкою Туреччини, з якою підписав 1669 р. договір про турецький протекторат. Але цим ще більше посіяв розбрат на Правобережжі. Це призвело до боротьби за гетьманську булаву між Дорошенком, Петром Суховієм та Михайлом Ханенком. Наприкінці травня 1672 р. турецький султан Моххамед 4 рушив на Брацлавщину, найстрашніше те, що українці брали у ній участь у складі обох армій: Дорошенко на боці Туреччини, а Ханенко – Польщі. 18 жовтня 1672 р. було підписано Бучацький мирний договір: Польща віддала Туреччині все Подільське воєводство з Камянцем; Брацлавщиною і Київщиною мав опікуватися Дорошенко пі протекторатом Туреччини; у складі Польщі залишалася Галичин, Волинь та Пн. Київщина. Цей договір не приніс Правобережжю бажаного миру, оскільки Польща не збиралася відмовлятися від укр. земель. Намір Дорошенка вибороти Україні незалежність у союзі з Туреччиною та Кримським ханством стали для правобережжя справжньою трагедією. Край перетворився на пустку. Відчайдушна боротьба за єдину гетьманську булаву виявилась безрезультатною. Дорошенко зрікся булави.

Турки висунули на гетьмана знову Ю.Х. (1677-1681). Разом з ним він двічі ходи визволяти Чигирин: у 1677 та 1678 рр. Проте тодішній гетьман Самойлович зумів ати йому відсіч. Ю.Х. поступово втрачав укр.. прибічників, а також довіру турків, які його стратили 1781 р. у Камянці.

З того часу право Укр втратила рештки своєї політ самостійності. Населення масово переселялося на лівобережжя. сусідні держ поділили між собою Правобережжя. За Бахчисарайським миром 13 січня 1681 р. Московщина забезпечила собі Київ, з найблищою околицею; Туреччина – Чорноморське узбережжя і Поділля, а землі між Дніпром та Бугом мали залишитися незаселені.

23. Політика Туреччини щодо Правобережної України в 1677-1699 рр.

Зречення у 1675 Дорошенком гетьманства Туреччина сприйняла як подію, що суперечила її політ планам, бо розраховувала на значну частину Укр. Виходом із такої ситуації було повернення до гетьманства Юрія Хм.- його звільнено зі стамбульської в’язниці Єдикуле та вдруге проголошено гетьманом (1677-1681) правоб Укр з титулом князя Сарматії та України, володаря Війська Запорізького. Навесні 1677 Ю.Х. разом із загонами турецького війська вирушив на Укр. Зупинившись у Немирові, він почав розсилати універсали з вимогою визнати його владу. Такі дії Ю.Х. перешкоджали намірам Самойловича обєднати обидва береги Дніпра. Центром протистояння став Чигирин.

У 1677 відбувся 1-й чигиринський похід. Свій похід проти Укр Туреччина пояснювала прагненням повернути землю та булаву Ю.Х. Перший удар було вирішено задати по Чигирину.коли до міста підійшли об’єднані укр.-моск. сили Ромадановського і Самойловича, турки відступили. 8 липня 1678 турецько-татарська армія під командуванням візира Кара-Мустафи обложила Чигирин. Проте підмога із Москви не квапилася. Турки всетаки вторглися в місто, яке перетворилося на руйновище. Перемога була за турками. Втрата Чигирина унеможливлювала для Самойловича утримання правобережжя. Щоб уникнути закрози нападу турків на Лівобережжя, Самойлович віддав наказ перегнати населення на лівий берег – «Великий згін» 1678-1679. знелюднена Сер і Пд Київщина перетворилися на пустир. Влада Хмел поширилась лише на Поділля. 1685 турками був страчений.

Війни Московії і Туреччини та Кримського ханства за володіння Прав Укр завершились підписанням 13 січня 1681 Бахчисарайського мирного дог. -кордон між Туреч і Московією встановлювався по Дніпру. Туреч приєднувала Пн. Київщину, Брацлавщину і Поділля, а Московія – Лів Укр і Київ. проте цей мир не відповідав інтересам Речі Посполитої. Скориставшись поразкою турецьких військ, завданою йому силами країн Священної Ліги під Віднем 1683, Польща відновила панування на більшій частині Правобережжя. 6 травня 1686 в Москві мі Польщею і Московією було укладено новий договір – «Вічний мир», за яким Польща визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом. Договір заключав за Московією право на володіння лівобережною Гетьманщино, Брацлавщина і Пд.. Київщина ставали нейтральною зоною між двома державами. До Польщі відходили Пн. Київщина, Волинь та Галичина. Поділля залигалося під владою Туреччини, але недовго, вже у 1699 р. було приєднане до Польщі. Уклавши «Вічний мир» Московія приєдналася до держав, які вели боротьбу проти Туреччини та її васала Кримського ханства. Тому у травні 1687 московська армія рушила на Крим. Похід очолив Василь Голіцин, до нього оприєднався і Самойлович. Проте вони не змогли досягти Криму, через пожежу в степу зорганізовану татарами., тому повернули назад. У прорахунку армії було звинувачено Самойловича, через що його було усунено від влади. До влади прийшов Іван Мазепа у 1687 р. і вже у 1689 здійснив другий Кримський похід.

24. Відродження та утвердження козацтва на Правобережній Україні в 1689-1699 рр.

гетьманування Івана Мазепи-спирався на козацьку старшину, намагався відмежувати козацький клас від «поспільства». Під час перебування в Москві у 1689 він просив у царя дозволу зробити перепис козаків, щоб відділити справжнє козацтво від селян і щоб надалі не допускати селян до козацького реєстру. Мазепа продовжував розвивати напрямок ств козацької еліти, започаткований Самойловичем, запровадженням посад бунчукових товаришів. Крім бунчукових товаришів, в оточенні Мазепи зявилися ще й значкові та військові товариші. За цими посадами гетьман закріплював особливі привілеї. Чин бунчуковий товариш надававс юнакам з родин генеральної старшини полковників, це була перша особа після полковника. Головним обов’язком було несення військової служби. Військові товариші несли також військову службу, проте за власний кошт. Значкові товариші – проміжна ланка між заможним козацтвом і страшиною.

В 1692 поч заворушення в пд полках, організатор- військ канцелярист Петро Іваненко (Петрик).-агітував проти гетьмана та проти Москви- 26 травня 1692 р. уклав з кримським ханом договір «Удільного князівства Київського, Чернігівськог ой всього війська Запорозького, городового й народу українського» між Укр і Кримом, про «вічний мир і братерство» й взаємну оборону від Москви і Польщі. У договорі також занчалося, що князівство мало обіймати крім Гетьманщини ще й Прав Укр й част Слобожанщини, а полки Харківський і Рибінський мали бути переведені на правий берег Дніпра, щоб відкрити татарам вільний шлях для походів на Москву. Кримський хан визнав Петрика гетьманом. Проте Мазепа зумів тимчасово зупини Петрика і разом з татарами вигнати у Крим. Але зміна на ханському престолі, де втертє було обрано Селім-Ґірея (союзник Дорошенка і негативно ставився до Москви), сприяла Петрикові. Адже в січні 1693 хан надав татарську орду Петрику і той знов ступив на укр.. землі. Проте його знову було зупинено під Полтавою.

В той час Московія знову розпочала боротьбу проти турків і татар, за опанування доступу до Чорного і Азовського моря, відповідно Укр була також у це втягнена. В 1695 р. відбулася перша облога Азова – невдача. Проте було в’язко урецьку фортецю Кизикермень і цілий ряд турецьких фортів. На самому початку 1696 р. татари разом із Петриком зробили набіг на Лівобережжя і прорвалися аж до Гадяча, але Мазепа вжив відповідних заходів, тому татари були прогнані. В 1696 відбувся другий кримський похід – облога Азова. Кампанія тяглась ще чотири роки. Тим часом Австрія уклала з Туреччиною мир у Кар ловцях. Слідом за нею уклала мир і Польща. Тоді цар Петро І залишений своїми союзниками, розпочав в кінці 1699 переговори з турками і вже 30 липня 1700 уклав із Туреччиною у Царгороді перемир’я на 30 років. Туреччина віддала Московії Азов із цілим пy узбережжям Азовського моря. Обидві сторони зобов’язувалися не будувати ніяких укріплень на нижній течії Дніпра і зруйнувати ті фортеці,які були вже побудовані. Царгородський мир відкрив для України частковий доступ до Чорного і Азовського узбережжя.

25. Козацтво Правобережжя на зламі 17-18. Повстання Семена Палія

Наприкінці 17 ст. більшість земель Правобережжя лежали пусткою. Це непокоїло польський уряд, бо занедбані внаслідок кривавих воєн та масові втечі населення землі, в які безперешкодно вторгалися турецько-татарські орди, становили загрозу для поновлених східних воєводств. Єдиним надйним способом зменшення цієї загрози було заселення сплюндрованого краю. З огляду на це польський король Ян ІІІ Собеський знову звернувся до козацтва. Заохочуючи заселення пусток, польський уряд рішенням 1685 р. надав козацтву «прадавні привілеї та вольності». Згідно з тією ухвалою козаки створювали на заселених ними землях власний полково-сотенний устрій. Так відродилися чотири полки: Богуславський, Корсунський, Брацлавський, Фастівський на чолі з полковником Самійлом Івановичем, Захарією Іскрою, Андрієм Абазином та Семеном Палієм. Відновлені полки були не тільки військовими, а й адміністративно-територіальними одиницями. Кожен із полковників заохочував заселення пусток, сприяв створенню в містах органів козацького самоврядування, зокрема й козацьких судів.

Особливою активністю у віродженні козацького ладу відзначався фастівський полковник Семен Палій. Восени 1683 р. Палій очолював загін запорожців, який допомагав королю Яну ІІІ Собеському в обороні Відня від турецьких військ. Повертаючись і зпоходу Палій зі своїми козаками вирішив не повертатися на Січ, а залишитися на Правобережжі.

Після того як цей район знову було заселено, польська шляхта спробувала вигнати звідти козаків. Правобережне козацтво на чолі з полковником Семеном Палієм підняло повстання.повстання мало на меті визволення Правобережної України від польського панування та обєднання з Лівобережною Гетьманщиною. Сили повстанців налічували 12 тис., коли до них приєдналися інші козацькі ватажки — Самійло Самусь, Захар Іскра, Андрій Абазин. Незабаром перед повстанцями впали такі польські твердині, як Немирів, Бердичів та Біла Церква. Влада фастівського полковника поширилась на значні території – т.зв. Паліївщину. В останні десятиліття 17 – на початку 18 ст. Палій став господарем Київщини, Брацлавщини,Східної Волині та Центрального Поділля. Повстанці автоматично ставали союзниками шведів, які на той час були в стані війни з поляками – адже 1700 р. почалася Північна війна. Це занепокоїло Москву, яка одразу відгукнулася на прохання польського короля Августа ІІ надати допомогу, але використал для цього війська Мазепи. Навесні 1704 р. війська Мазепи перейшли Дніпро і зайняли Київщину й волинь.Семена Палія заарештували і ув’язнили, через рік відправили у заслання в Сибір. Польща, значну частину якої окупували шведські війська,не могла претендувати на правобережну Україну. За таких обставин правобережжя опинилося під владою Мазепи.

26.Гетьманування Івана Скоропадського.

Гетьман Лівобережної України (1708–1722). Намагався посилити політ вплив козацької старшини. 1706 Мазепа призначив Скоропадського на уряд полк. Стародубського, обраний на гетьмана у Глухові 6.11.1708. Петро І не довіряв Скоропадському, приховував від нього військові плани, відмовився затвердити пропоновані Скоропадським пункти нової угоди України з Москвою (Решетилівські статті 1709) й затримав (до 1710), видачу йому інсталяційної грамоти на гетьманський уряд.Полтавська перемога Росії розв'язала руки Петрові І щодо Укр - стала територією рос військ окупації^. Росія не тільки тримала тут постійно своє військо (10 драгунських полків), коштом місцевого населення, але щораз більше втручалася у внутр справи Укр. Козацьке військо було передане під командування рос. генералів, а ген. артилерія була вивезена до Росії. У Глухові, куди була перенесена столиця Гетьманщини (1709), моск резидент наглядав за діяльністю гетьмана, який мусив радитися з ним у всіх справах. Цар не тільки залишив за собою виключне право призначати ген старшину й полковників, але й наставляв, чи міняв на ці уряди зовсім чужих для Укр людей: росіян, молдаван, сербів, поляків.

Репресії супроти колишніх мазепинців та їхніх родин, депортованих у Сибір, конфіскація їх маєтків і щедра роздача їх російським вельможам, створення в Укр величезних лятифундій й обмеження права зем надань гетьмана, численні й чимраз більші мобілізації козаків і посполитих на важкі будови військ укріплень, каналів (Ладога, Волга-Дін) і нової російської столиці Петербургу — все це утруднювало, а навіть паралізувало діяльність українського уряду. Нарешті, 1722 Петро І утворив Малоросійську Колеґію, яка значно обмежувала владу гетьмана й права українського уряду. Економічна політика Росії в Україні по 1709 набирає виразно колоніального характеру: обмежуються або й забороняються торгові відносини Гетьманщини з Західною Європою, чорноморськими країнами й Запоріжжям, гальмується розвиток української промисловості (зокрема гутницької й салітряної); економічне і фінансове життя Гетьманщини піддається під монопольний контроль російського уряду й купецтва. Чималих утисків зазнає також культурне і церковне життя (заборона українського друку 1720). Все це погіршувало політичну й моральну атмосферу країни, тероризувало українську людність, сприяло численним доносам на гетьмана та його уряд, кінець-кінцем дезорганізувало українське національне й громадське життя.

Ск протестував проти рос. утисків, загарбань і здирств, був проти утворення Малорос. Колеґії. Гетьман відзначився благодійництвом- започаткував спорудження Гамалієвського монастиря, а в Стародубі церква Предтечі. Турбувався гетьман і про розвиток Чернігівського Єлецького монастиря. Був також і великим шанувальником мистецтва. Так, після великої пожежі 1718 року дуже постраждала Києво-Печерська лавра. Іван Скоропадський опікується створення нових розписів Успенського собору. У чернігівській друкарні на початку XVIII ст. були видані книги Іоанна Максимовича.

27. Павло Полуботок та діяльність Першої Малоросійської Колегії.

Наказний гетьман України (1722—1724) по смерті Івана Скоропадського, чернігівський полковник. Полуботок виступав проти знищення залишків українського суверенітету та обмеження царського впливу в Україні.

Після поразки Карла XII і Мазепи Петро I починає ліквідувати останні залишки української автономії. Замість уряду гетьмана він створює у 1722 р. Малоросійську колегію, яка не мала у своєму складі жодного українця. Мета Малоросійської колегії — «привести їх батьківщину до покори». Малоросійська колегія на чолі з генералом Степаном Вельяміновим-Зерновим (ще вона налічувала шість штаб-офіцерів та прокурора), ввела податки і збори і цілком довільно розпоряджалась цими сумами. Без упину чинили свавілля великоруські війська і обтяжували народ постоями. А козаків продовжували посилати на далекі роботи, де вони гинули. Налічують за п'ять років (1721—1725 рр.) загиблих на цих роботах на Ладозькому каналі, на Кавказі, на Волзі до 20 тисяч козаків.

Одержавши звістку про смерть Івана Скоропадського у 1722 р., Петро I велів виконувати обов'язки гетьмана полковнику Полуботку з генеральною старшиною, радячись у всіх справах з головою колегії Вельяміновим. Полуботок прагнув увести порядок та законність в українському управлінні і покласти край старшинським зловживанням, на які посилався цар Петро. Розіслав універсали, які забороняли старшині під страхом суворих покарань використовувати козаків на свої потреби. Зайнявся реформою судових установ, прагнучи попередити хабарництво та зловживання суддів, неправий суд і утиски народу: розпорядився, щоб у судах сільських, сотенних та полкових судив не один суддя або отаман одноосібне, а з ним засідало кілька асесорів для контролю. Нормував апеляції вищому суду на рішення нижчого. Доклав зусиль, щоб ввести порядок у судочинстві вищого війського суду.

Вельямінов надіслав скаргу на Полуботка, що він протидіє колегії, Петро вирішив ще більше обмежити українське самоврядування і викликав Полуботка з найголовнішою старшиною в Петербург. Він наказав заарештувати його і всю старшину, яка була з ним у Петербурзі, і посадити у Петропавловську фортецю. Велів заарештувати також усіх, хто брав участь у складанні коломацьких пунктів, і прислати їх до Петербургу.

28. Гетьманщина в період правління Данила Апостола.

Влітку 1727 уряд Петра II, зважаючи на зростаючу напруженість російсько-турецьких відносин і підготовку нової війни, прагнув залучити на свій бік козацьку старшину. Цар ліквідував першу малоросійську колегію і дозволив обрати нового гетьмана. 1 жовтня 1727 року на генеральній раді у місті Глухові миргородського полковника Данила Апостола було обрано гетьманом. У 1728 році новообраний гетьман їздив на коронацію Петра II, де подав петицію про відновлення державних прав України на основі Березневих статей 1654. У відповідь на гетьманську петицію російський уряд видав так звані «Рішительні пункти» 1728 року, які, ставши своєрідною конституцією Гетьманщини, значно обмежували гетьманську владу і політичну автономію Лівобережної України.

Основні напрямки політики гетьмана. Зважаючи на реальні обставини, Апостол взявся за проведення ряду управлінських і соціально-економічних реформ, які значно упорядкували державне життя Гетьманщини:

У 1729-1731 було проведено так зване Генеральне слідство про маєтності. Під час проведення дослідження на основі документів і повідомлень старших людей було визначено і повернуто в державне користування рангові (державні) землі, які були безпідставно захоплені в приватне володіння.

Було проведено реорганізацію фінансової системи України, вперше встановивши точний бюджет державних видатків. Продовжував здійснювати судову реформу, розпочату Павлом Полуботком; в 1730 році видав «Інструкцію українським судам», де встановлювався порядок апеляції у судових справах.

Вистоювались інтереси української торгівлі у руслі вимагань від російського уряду зміни дискримінаційної торговельної системи, запровадженої ще Петром I. На початку 1728 року Данило Апостол зібрав у Глухові представників купецтва і гостро поставив питання перед російським урядом про скасування заборони (ембарго) на експорт традиційних українських товарів — зерна, воску, шкіри, прядива та інше. Було відновлено право гетьмана призначати Генеральну Військову Канцелярію та полковників. Значно було зменшено кількість росіян у гетьманській адміністрації. Їм було заборонено купувати землі в Україні. Українські адміністративні органи отримали наказ про матеріальне сприяння тим з росіян, хто бажав виїхати з України. Кількість російських полків в Україні було обмежена до шести.

Київ з-під влади генерал-губернатора було переведено під юрисдикцію гетьмана. Під гетьманську владу були повернути запорожці, які з 1708 року були змушені жити на території Кримського ханства. Вони отримали також право на заснування в 1734 році Нової Січі на річці Підпільній.

Гетьманування Данили Апостола було спрямоване на захист державних прав українського народу та боротьбу з російським впливом на Україну, чим йому вдалося тимчасово стримати процес повної інтеграції Гетьманщини в структуру Російської імперії.

29. Гетьманщина в період «Правління Гетьманського уряду» (1734—1750).

Із зміною царів у Санкт- Петербурзі змінювалася й їхня політика на Україні. Зразу ж після смерті Апостола нова імператриця Анна Іоаннівна знову заборонила вибори гетьмана й заснувала ще одну колегію під назвою «Правління гетьманського уряду». Складалася вона з трьох росіян і трьох українців на чолі з російським князем Шаховським. Правління гетьманського уряду повинно було керуватися «Рішительними пунктами» 1728 р. гетьмана Данила Апостола. Шаховськой мав таємні інструкції поширювати чутки, що в надмірних податках і невмілому керівництві Гетьманщиною винні попередні гетьмани. Це мусило переконати українців у тому, що скасування Гетьманщини найкраще відповідає їхнім інтересам.

Імператорський уряд також видає Шаховському наказ відохочувати представників української старшини від шлюбів як із польською чи білоруською знаттю, так і з правобережними українцями. В той же час належало всіляко заохочувати шлюби між українцями та росіянами. Намагання позбавити українців самобутності набирали також інших форм. Анна Іоаннівна запровадила Таємну канцелярію. Нишпорки канцелярії пі дстрахом смертної кари зобов’язували населення доносити про «слово і діло», ніби спрямовані проти імператриці. У 1734 р. новий голова Губернаторської ради князь Барятинський заарештував увесь Київський магістрат, конфіскувавши його давні хартії прав, щоб із часом міщани забули їхній зміст і не могли порушити питання про свої права, не маючи документів. Того ж року імперський Сенат двічі відмовлявся затвердити посадником Києва українця, поступившись лише після того, як було доведено, що у місті немає жодного росіянина, який міг би претендувати на цю посаду.

Через плутанину в нормах українського права, яке все ще спиралося на Литовський статут XVI ст., у 1728 р. було створено кодифікаційну комісію. У 1735 р. російський уряд значно скоротив реєстр козацького війська. Лівобережне козацтво було переділене на заможних – виборних козаків та збіднілих – підпомічників. Збіднілі озаки, які не могли забезпечувати себе під час походу, вилучалися з реєстру. У 1744 р., через 16 років діяльності, комісія, до якої входило 18 членів, нарешті уклала новий кодекс під назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ».

30. Діяльність Кирила Розумовського.

1750 р. у Глухові Кирила, брата чоловіка імператриці Єлизавети, проголошують новим гетьманом.

За Розумовського Гетьманщина переживала «золоту осінь» своєї автономії. Проводячи більшу частину часу в Санкт-Петербурзі, де він брав активну участь у придворній політиці, Розумовський також підтримував тісні контакти з Лівобережжям. Розумовський починає організовувати окрему систему судочинства. У 1763 р. після тривалої підготовки Гетьманщину було поділено на 20 повітів, кожен із власними судами, які розглядали карні, цивільні та межові (земельні) справи. Суддів обирали звичайно з маєтної знаті. Як і раніше, міщани судилися власними судами. Розумовському ще раз удалося підпорядкувати Київ і запорожців. Крім того, він розпочав дещо поверхову модернізацію козацького війська шляхом систематизації його вишколу, забезпечення уніформою та вдосконалення артилерії. Гетьманові вдалося надати Глухову європейської витонченості, прикрасивши його грандіозними палацами, англійськими парками й театром, де виступали оперні трупи навіть з Італії.

Оскільки гетьман часто їздив до столиці імперії, країною правила старшина. Саме за гетьманування Розумовського козацька верхівка нарешті домоглася перетворення з корпусного офіцерства на типове дворянство. Тепер вона стала називати себе шляхтою, тобто дворянством.

Коли Розумовський попросив дозволу встановити дипломатичні стосунки з європейськими дворами, його петицію було відхилено. Намагання Розумовського звільнити українське військо від участі у війнах, прямо не пов'язаних з українськими інтересами, теж зустріли негативну реакцію. Так у 1754 р. бюджет Гетьманщини було поставлено під російський контроль, а митні кордони між Росією та Україною скасовано. Коли Розумовський добивався права вільно розподіляти землі на Лівобережжі, йому повідомили, що цією прерогативою користується лише імператриця.

Коли у 1762 р. до влади прийшла Катерина II, Розумовський повертається в Гетьманщину й займається її справами. У 1763 р. він збирає старшину на раду в Глухові. Спочатку її метою було обговорення реформ судочинства. Під кінець ради делегати ухвалили надіслати імператриці петицію з рішучим закликом повернути втрачені вольності й створити на Лівобережжі шляхетський парламент на кшталт польського сейму. В основі Глухівської петиції лежали посилання гетьмана й старшини на те, що їхня країна є окремим політичним та економічним цілим, пов'язаним з Росією лише в особі монарха. Розумовський звернувся до імператриці із пропозицією зробити посаду гетьмана спадковою в його родині. Катерина II вирішує скасувати автономію взагалі. Вона наказала Розумовському прибути до столиці та зажадала його відставки. 10 листопада 1764 р. після деяких зволікань і спроб досягти компромісу Розумовський залишив гетьманство.

Дата добавления: 2015-05-26