Засоби масової інформації

Великого значення у вихованні нової людини партія надавала кіно, радіо, пресі. З кожним роком розширювалась мережа

кіноустановок і радіоточок. Станом на 1940 р. в Україні налічувалось

6916 кіноустановок, працювало 10 радіостанцій, 1303 тис. радіоточок.

У республіці в 1939 р. було видано близько 73 млн примірників книг.

На початок 1941 р. виходило близько 2 тис. газет із разовим тиражем

7 млн примірників. У 1938 р. було започатковано нові газети “Советс-

кая Украина”, “Комсомольское знамя”, в 1939 р. — “Колгоспник Ук-

раїни”, в 1940 р. — “Радянська освіта” та ряд журналів.

Поліграфічна база України в 1941 р. мала 930 друкарень, з них 70

у районних центрах. Станом на 1940 р. в Україні працювало 14 рес-

публіканських видавництв, найбільшими з яких були Видавництво АН

УРСР, Держполітвидав, Державне видавництво колгоспної та радгосп-

ної літератури, Держфінвидав, Дитвидав, “Комуніст”, “Молодий біль-

шовик”, “Радянська школа”, Держмедвидав та ін.

З метою подальшого розвитку поліграфічної промисловості побудо-

вано книжкову фабрику ім. Фрунзе у Харкові, книжково-журнальну

фабрику в Києві, Донецький поліграфічний комбінат, реконструйовано

і розширено друкарні в Києві, Дніпропетровську, Одесі, Полтаві, по-

будовано друкарні в ряді обласних і районних центрів республіки.

Найбільшим видавничим центром Західної України у 30-х роках був

Львів. Тут працювала потужна спілка “Діло”, яка видавала часописи

“Діло”, “Бібліотека діла”. Іншим великим газетним осередком був кон-

церн відомого видавця І. Тиктора “Українська преса”. Тут виходили

щотижневики “Наш прапор”, “Новий час”, “Народна справа”, щомі-

сячник для дітей “Дзвіночок”. Періодично друкувалася “Українська

бібліотека”. М. Тараненко крім книжечок для дітей видавав добре ілю-

стрований і відредагований щомісячник “Світ дитини”. Б. Гошовський

редагував журнал для дітей “Юні друзі”. Крім Львова працювали не-

великі видавництва в Коломиї і Жовкві. Усього в Галичині виходило

143 назви газет і журналів.

Навіть в умовах політичного тиску ВКП(б) українська культура

зробила великий крок уперед. Зокрема, протягом 20–30-х років ство-

рено систему народної освіти, що забезпечило доступ до знань широко-

му загалу трудящих, дало змогу ліквідувати масову неписьменність,

увести загальну семирічну освіту в селах і перейти до запровадження

середньої освіти в містах. Було розв’язано проблему кадрів інженерно-

технічної і творчої інтелігенції. Розширювалася практична і теоретична

робота в усіх галузях науки й техніки. Українські літератори, живописці,

скульптори, кінематографісти, театральні діячі збагатили скарбницю

української культури високохудожніми творами.

За даними перепису населення, в 1939 р. істотно збільшилась чи-

сельність інтелігенції. Порівняно з 1926 р. чисельність сільської інте-

лігенції збільшилась у 5,5, а міської — у 6,4 раза. Чисельність індус-

тріальних та аграрно-технічних кадрів збільшилась у 8,2 раза. За тем-

пами зростання до цієї групи наближалася наукова і науково-викладацька

інтелігенція, чисельність якої збільшилась у 6,2 раза, лікарів — у 2,2,

вчителів — у 3,5, працівників мистецтв — у 4,4, юридичних праців-

ників — у 1,3 раза.

Порівняно із серединою 20-х років національний склад інтелігенції

істотно змінився. Майже в усіх видах розумової праці (за винятком

нечисленних “елітних” сфер діяльності — мистецтва і юриспруденції)

більшість становили українці. У цілому частка українців серед інтелі-

генції наблизилася до їх частки у складі всього населення.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Охарактеризуйте економічну і суспільно-політичну ситуацію в країні наприкінці

20 — початку 30-х років.

2. До яких репресивних заходів вдавалася радянська влада для ліквідації україні-

зації?

3. Що було зроблено для розвитку освіти і науки в Україні в 30-х роках?

4. Зміни, що відбулися в театральному і музичному житті України в 30-х роках.

5. Яких успіхів у цей період досягнуто в культосвітній роботі і видавничій справі?

Розділ ІХ

Культура України в роки війни

Чорною хмарою прокотилося фашистське лихоліття

через Україну. Колонізатори масово знищували цивіль-

не населення, примусово вивозили на каторжні роботи

сотні тисяч людей. Було зруйновано 17 тис. промисло-

вих підприємств, майже всі колгоспи й радгоспи. Ко-

лосальних втрат зазнали наукові, культурно-освітні, ме-

дичні установи, вузи, школи. Гітлерівці знищили в Ук-

раїні 714 міст і містечок, понад 28 тис. сіл, позбавили

оселі близько 10 млн людей.

Надзвичайно жорстоке ставлення до жителів міст

і сіл викликало масовий опір окупантам; населення під-

нялося на боротьбу з ворогом. Із перших днів війни

десятки тисяч студентів, викладачів, письменників,

представників творчої і наукової інтелігенції стали захис-

никами Батьківщини. У зв’язку з окупацією ворогом те-

риторії України на Схід було евакуйовано наукові уста-

нови, вищі та середні навчальні заклади, культурно-

освітні установи. Розмістившись на Уралі, у Сибіру,

середній Азії, вони, долаючи труднощі, продовжували

напружено працювати для зміцнення фронту, набли-

ження перемоги.

На окупованій території фашисти пильно контролю-

вали національне життя. Наприкінці 1941 р. вони за-

боронили публічні зібрання, створення товариств. На

початку 1942 р. у Галичині було заборонено всі україн-

ські організації, встановлено ретельний контроль за діяль-

ністю засобів масової інформації, нагляд за діячами

літератури і мистецтва. Школи закривались, дозволялося працювати

лише початковим класам. Почалися масові розстріли інтелігенції. Так,

у Києві були розстріляні поетеса Олена Теліга, поет І. Ірлявський, ре-

дактор газети “Українська дійсність” І. Рогач та ін.

Величезних масштабів набуло пограбування окупантами мистецьких

та історичних цінностей українського народу, відчутних втрат зазнали

історичні та краєзнавчі музеї, бібліотеки, картинні галереї. Лише зі

Львова німці вивезли понад 5 тис. рукописів і понад 3 тис. стародруків,

300 інкунабул, близько 40 тис. томів різної літератури. Усього з Ук-

раїни вороги вивезли понад 330 тис. цінних музейних експонатів.

НАУКА

З початком війни відбулось об’єднання кількох інститутів

Академії наук України, які були евакуйовані на Схід. Пе-

реважна їх більшість, а також Президія АН України працювали в Уфі.

На базі промислових підприємств продовжували працювати Інститут

електрозварювання у Нижньому Тагілі, Інститут енергетики — у Ко-

пейську (Челябінська обл.), Інститут чорної металургії — у Сверд-

ловську, фізико-технічний інститут — в Алма-Аті. Усі вони мали тісні

виробничі зв’язки щонайменше з 300 промисловими підприємствами

Російської Федерації, Казахстану.

Інститут електрозварювання АН УРСР, очолюваний відомим вче-

ним Є. Патоном, досяг вагомих результатів у зварюванні корпусів танків

Т-34, упроваджував цю технологію безпосередньо на 10 танкових за-

водах і 6 заводах, що виготовляли авіабомби.

М. Стражеско інтенсивно працював над вивченням ранової інфекції

і ранового сепсису. Усі свої знання і досвід віддавав лікуванню поране-

них воїнів хірург-офтальмолог В. Філатов, який очолював Український

інститут очних хвороб, що перебував у Ташкенті.

Важливі завдання постали перед українською історичною наукою,

яка була покликана роз’яснювати високі цілі визвольної війни, розкри-

вати перед широкими масами героїчне минуле народу, його самовіддану

боротьбу проти загарбників у різні періоди історії. За час евакуації було

видано перший том чотиритомного підручника “Історія України” для

вузів, що охоплював період з найдавніших часів до 1654 р., науково-

популярний “Нарис історії України”, перший том “Наукових записок”

Інституту історії і археології України АН УРСР.

У роки війни понад 30 українських вузів працювали в ОСВІТА

евакуації. У лютому 1942 р. поновив роботу у Кзил-Орді

(Казахстан) університет, що утворився з об’єднаних в один Київського

та Харківського університетів, Одеський перебував у Байрам-Алі (Турк-

менія), Харківський хіміко-технологічний — у Чугчику (Узбекистан),

Київський індустріальний — у Ташкенті, Миколаївський суднобудів-

ний — у Пржевальську. Окремі вузи влились як факультети до місце-

вих навчальних закладів.

У тилу працювали школи й класи з українською мовою навчання,

зокрема в Саратовській області — 30 українських шкіл і класів, у

Свердловській — 18, у Новосибірській — 11. Там же розміщувались

евакуйовані дитячі будинки, ремісничі училища та інші освітні заклади.

Великим був внесок літераторів у мобілізацію людей на боротьбу з

фашизмом. Близько 80 письменників, майже третина членів Спілки

письменників України, пішли в діючу армію. Серед них М. Бажан,

С. Голованівський, І. Гончаренко, Л. Дмитерко, А. Малишко, І. Му-

ратов, І. Нехода, Л. Первомайський, М. Рудь, М. Стельмах, М. Упе-

ник, П. Усенко та ін. Смертю хоробрих загинули 25 письменників,

серед них О. Десняк, Я. Качура, К. Герасименко, М. Трублаїні, Д. Ка-

невський, М. Шпак, Ю. Черкаський та ін.

Від побіжних зарисовок і нарисів перших днів війни літератори пе-

рейшли до широкого висвітлення подій, поглибленого показу героїки

війни. Зокрема, П. Тичина правдиво відобразив будні війни в поемі

“Похорон друга”. Визначною подією в літературному житті стала пуб-

лікація поеми М. Бажана “Данило Галицький”. У 1942–1943 рр.

М. Рильський видав збірки патріотичних віршів “Слово про рідну ма-

тір”, “Світова зоря”, поему “Жага”. В. Сосюра написав збірки “В го-

дину гніву” та “Під гул кривавий”, видані в 1942–1943 рр. Публіку-

вали свої твори митці С. Олійник, І. Нехода, М. Шпак, М. Нагнибі-

да, С. Воскрекасенко, В. Бичко та багато інших.

Як і всі жанри літератури, набирає силу сатира, яка шукає свій тон,

свої образи, що успішно слугували викриттю ворога. Поезія антифашист-

ського спрямування стає покликом до боротьби з ворогом.

Прозових творів було менше, лише окремі з них досягли рівня уза-

гальнення. До таких належать збірка оповідань та нарисів Ю. Яновсь-

кого “Земля батьків”, твори Івана Ле “Люба”, “Тут були німці”, “Шев-

ченко” та ін. Героїчний опір українського селянства фашистам знайшов

втілення в повісті “Райдуга” В. Василевської. Тему героїзму воїнів на

фронті розкривають у своїх творах А. Головко, Н. Рибак, Ю. Смолич,

О. Довженко, С. Скляренко, О. Ільченко, А. Шиян, О. Копиленко

та ін.

ПРЕСА. РАДІО

Важливу роль у мобілізації народу на боротьбу з

фашистськими загарбниками відігравали засоби

масової інформації, що вже наприкінці 1941 р. були евакуйовані у східні

райони Росії. Українські видавництва об’єдналися в одне — Українське

державне видавництво, яке працювало спочатку в Саратові, а пізніше в

Москві. Воно випускало українську політичну і художню літературу, ли-

стівки, газети і журнали для бійців. Ним видано понад 850 назв книг,

брошур, журналів, плакатів тиражем понад 15 млн примірників.

Багато літературних творів було надруковано у громадсько-політич-

них журналах “Українська література”, “Україна” та “Перець”. Лише

у 38 номерах журналу “Українська література” у ці роки було опублі-

ковано 4 романи, 13 драматичних творів, 140 новел, нарисів і оповідань,

7 поем, 70 віршів та ін.

У тилу ворога розповсюджувалися газети “Радянська Україна”, “Лі-

тература і мистецтво”. Крім центральних свої газети видавали підпільні

організації, партизанські об’єднання і загони. Зокрема, у Вінницькій

області виходила газета “Партизанська правда”, у Київській — “На-

родний месник”, а в партизанському загоні ім. Боженка — “Вільна

Україна”.

Особливого значення в умовах окупації набуло радіомовлення.

Уже в листопаді 1941 р. розпочали роботу українські радіостанції

ім. Т. Шевченка в Саратові та “Радянська Україна” у Москві. У них

працювали редакції останніх вістей, агітації і пропаганди, літературна,

музична та ін. Щоденний обсяг мовлення становив 10 годин 5 хвилин,

з урахуванням транслювання у різних програмах мовлення становило

12 годин 35 хвилин.

ТЕАТР ТА КІНО

Десятки українських театральних колективів,

ансамблів, артистичних бригад несли своє ми-

стецтво фронтовикам, надихаючи їх на боротьбу за свободу і неза-

лежність Батьківщини. Київський театр опери та балету ім. Т. Шев-

ченка послав на фронт 22 бригади, які дали 920 концертів, Запорізь-

кий ім. М. Заньковецької — три бригади, які показали 214 вистав

і концертів, Київський драмтеатр ім. І. Франка здійснив на фронті

206 вистав і концертів.

Усього театри України послали на фронт 108 концертних бригад,

які несли воїнам українську пісню, танці, музику, їхні виступи бачили і

слухали сотні тисяч бійців.

Глибокого патріотизму було сповнене українське кіномистецтво. Вже

наприкінці 1941 р. відновили свою роботу студії художніх фільмів: Київ-

ська (в Ашхабаді) та Одеська (в Ташкенті). Українська студія хро-

нікальних фільмів працювала в Москві та Куйбишеві на базі централь-

ної студії кінохроніки. У Ташкенті розгорнула діяльність студія “Київ-

техфільм”.

Українськими кіномитцями в цей період було створено кілька ви-

сокопатріотичних художніх фільмів, бойових кінозбірників. Зокрема

Київська кіностудія поставила фільми “Олександр Пархоменко”

Л. Лукова, “Як гартувалася сталь” М. Донського, “Партизани в степах

України” І. Савченка. Вищим досягненням в умовах війни став фільм

“Райдуга” М. Донського за сценарієм В. Василевської. Ця картина

одержала багато призів і серед них “Оскар” — премію Академії кіно-

мистецтва США. Цей фільм у 1946 р. удостоївся Державної (Сталін-

ської) премії.

Працівники хронікально-документального кіно створювали своєрід-

ний літопис боротьби з окупантами. При штабах фронтів діяли спе-

ціальні кіногрупи. Вони брали участь у створенні 500 номерів кіножур-

налів та близько сотні воєнних фільмів, зокрема “День війни”, “Народні

месники”, “Чорноморці”, “Битва за Кавказ” та ін.

Кінооператори України у 1943 р. паралельно з роботою для Цент-

ральної студії кінохроніки почали створювати власні кіножурнали.

У квітні цього ж року на екрани вийшов перший номер кіножурналу

“Радянська Україна” та кілька спеціальних кіновипусків. Важливою

подією став документальний фільм “Битва за нашу Радянську Украї-

ну” (1943), створений О. Довженком. Він супроводжується хвилюю-

чим і пристрасним дикторським текстом, а також глибоко емоційною

музикою, яку написали А. Штогаренко і Д. Клебанов.

Провідними темами у творчості композиторів періоду війни були

патріотизм, віра в перемогу над ворогом. Найбільшу увагу вони при-

діляли створенню масової бойової пісні. Лише за два перших місяці війни

київські композитори створили понад 40 пісень і кілька похідних

маршів. За роки війни було написано близько 350 музичних творів

різних жанрів, зокрема 4 симфонії, 6 опер, 11 квартетів, квінтетів і тріо,

9 камерних творів, 7 творів для фортепіано, 6 маршів, 7 кантат і вели-

ких вокальних творів, понад 130 пісень, романсів та ін.

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

Умови воєнного часу вимагали перебудови всього художнього життя, підвищеної уваги до агітаційно-масових форм. Бригади художників

виїжджали на фронт, заводи, у колгоспи, вели активну художню про-

паганду і збирали матеріали для майбутніх творів. Кореспондентами

фронтових газет, авторами бойових листків були О. Будников, М. Ог-

нівцев, П. Пархет. Багато художників працювали безпосередньо у

військових частинах, у редакціях фронтових газет, зі зброєю в руках

боролися проти ворога. Нелегкими шляхами війни пройшли відомі ук-

раїнські художники І. Макогон, С. Григор’єв, С. Єржиковський,

О. Любимський та майбутні майстри українського образотворчого ми-

стецтва В. Бородай, В. Задорожний, І. Гуторов та ін. Смертю хороб-

рих полягли в боях за батьківщину скульптори Б. Іванов та Г. Пивова-

ров, живописці Ф. Кличко, П. Сударик, О. Нестеренко, графіки

В. Нерубенко, Л. Вербицький, П. Горілий. З усіх жанрів образотвор-

чого мистецтва в цей період найінтенсивніше розвивається графіка. Тут

перше місце посідають агітаційні види — плакат і сатиричний малю-

нок. У сатиричних жанрах працювали художники К. Агніт-Скледзевсь-

кий, В. Гливенко, О. Козюренко, В. Литвиненко. Їхні сатиричні пла-

кати не лише викликали сміх, а й утверджували впевненість у розгромі

фашизму.

Друга світова війна була серйозним екзаменом для української куль-

тури. Ніколи до того перед наукою, освітою, літературою, мистецтвом,

культосвітніми закладами, пресою, радіо не стояли такі складні й відпо-

відальні завдання. Ніколи ще діячам культури і науки не доводилося

працювати в таких тяжких і несприятливих умовах, у які поставила їх

війна. І слід зазначити, що українська культура і її творці виявилися на

висоті свого покликання: вони все підпорядкували завданням розгрому

ворога. В складних умовах війни культура стала могутнім знаряддям у

боротьбі проти фашизму та його людиноненависницької ідеології.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Яких збитків зазнали українська освіта, наука і культура від німецько-фашистсь-

кої окупації?

2. Яку роль відіграли радіо і преса в мобілізації народу на боротьбу з гітлерівцями?

3. Який внесок у розгром ворога зробили письменники своїми творами?

4. Який внесок у розгром фашистів зробили працівники театру і кіно?

Розділ Х

Культура

повоєнного часу

Цей період охоплює близько 15 років — із середини 40-х до кінця 50-х років. Його можна поділити на два історичних відрізки, що істотно різняться. Перший характеризується напруженням сил народу у відбудові

зруйнованого окупантами народного господарства і впро-

вадженням політики морально-політичних репресій,

другий — лібералізацією суспільного життя після

смерті Й. Сталіна в березні 1953 р., коли було зроб-

лено спробу змінити модель радянської системи.

Тривала окупація деформувала духовне життя в Ук-

раїні, послабила гуманістичні ідеали та загальнолюдські

цінності, посилила жорстокість і безправ’я, не лише зав-

дала небаченої шкоди матеріальній базі культури, а й

забрала життя тисяч учених, викладачів, учителів, культ-

освітніх працівників, діячів літератури і мистецтва. За-

гальні демографічні втрати становили в Україні близь-

ко 8 млн загиблих, з яких 5,5 млн цивільного населен-

ня і 2,5 млн воїнів. З України було вивезено понад

330 тис. музейних експонатів, знищено понад 50 млн

книг, повністю зруйновано матеріальну базу інститутів

Академії наук, 20 тис. шкіл.

Другий відрізок увійшов в історію як час хрущовсь-

кої “відлиги”. І найбільш визначальним кроком у по-

дальшій лібералізації суспільства став ХХ з’їзд КПРС

(1956), на якому М. Хрущов виступив з критикою

культу особи Сталіна.

Першочерговою справою в повоєнний період стала робо- ОСВІТА

та закладів освіти, науки і культури як невід’ємної скла-

дової нормалізації життя. Ще під час воєнних дій слідом за визвольною

ходою військових частин розпочалася відбудова шкіл, вищих навчаль-

них закладів, театрів, видавництв, культосвітніх закладів та виробни-

чих структур.

Виняткова увага приділялася закладам народної освіти. В Україні

поширився рух за відбудову зруйнованих шкіл, спорудження нових мето-

дом народної відбудови. Якщо на кінець 1943/44 навчального року пра-

цювало лише 12802 початкові, семирічні та середні школи, де навчалось

1770 тис. учнів, то з визволенням усієї України на початок 1945/46

навчального року працювало вже 30512 шкіл, де навчалось 1851 тис. дітей.

Свідченням державної турботи про підвищення загальноосвітнього

рівня населення є перехід у 1953 р. до обов’язкової семирічної освіти та

скасування в 1956 р. плати за навчання. Було відкрито вечірні школи

робітничої та сільської молоді, яка не змогла здобути освіти в денній

школі. Так, у 1948 р. в республіці без відриву від виробництва навча-

лося 185 тис. молодих працівників. У 1950–1951 рр. було 4896 шкіл

робітничої та сільської молоді, де навчалось 343,3 тис. учнів.

Особливого значення набувала проблема педагогічних кадрів.

У 1945/46 навчальному році у школах працювало лише 182 тис. вчи-

телів при потребі 245 тис., причому понад 40 % з них взагалі не мали

педагогічної освіти. Основною базою підготовки вчителів у повоєнні роки

були учительські інститути, а після 1950 р. — педагогічні, які готували

вчителів для 5–10-х класів, і педагогічні училища — для початкових.

Було створено також спеціальні педагогічні класи при 177 середніх

школах республіки, які за перші 5 повоєнних років підготували 2,6 тис.

учителів. У результаті вжитих заходів кількість учителів у республіці з

року в рік збільшувалася. Вже на початок 1950 р. у загальноосвітніх

школах працювало 291,3 тис. вчителів, а в 1960 р. — близько 408 тис.

У 50-х роках педагогічні кадри готувались в 7 університетах, 36 педа-

гогічних інститутах, 43 педучилищах. З 1956 р. вони почали готувати

вчителів широкого профілю, які могли викладати не лише основні, а й

споріднені дисципліни.

Багато уваги приділялося підвищенню професійної кваліфікації, це

завдання реалізували республіканський Інститут підвищення кваліфікації

керівних працівників народної освіти та обласні інститути удосконален-

ня вчителів.

На кінець 1943/44 навчального року було здійснено реевакуацію

вузів. На час визволення України від ворога, тобто у жовтні 1944 р.,

двері відчинили 113 вузів і 455 технікумів, у яких на стаціонарі навча-

лись 101 тис. студентів і 96 тис. учнів. Крім відбудованих вузів, які

працювали до війни, було створено 16 нових вищих навчальних закладів.

У повоєнний час формувалась освітня система в Західній Україні. До

початку 50-х років у Західну Україну було направлено понад 35 тис.

учителів із Східної України. Галичина, Волинь і Буковина мали найви-

щий відсоток українських шкіл — понад 93 %. У 1946–1947 рр. тут

було створено 22 вузи, серед них Ужгородський університет, медінсти-

тути Чернівецький, Івано-Франківський та ін. У 24 вузах Західної

України в 1950 р. навчалося понад 30 тис. студентів.

У період 1950–1959 рр. кількість студентів в Україні збільшилася

з 201,9 до 643,8 тис. Було здійснено укрупнення вузів, у результаті

зі 160 їх стало 140, що сприяло консолідації науково-педагогічних

сил, зміцненню вузівських кафедр, ефективному використанню коштів.

У 1958/59 навчальному році працювало 50 вечірніх та 194 заочних

відділення при стаціонарних вузах, один вечірній та один заочний вузи.

У них без відриву від виробництва навчалося 168,5 тис. студентів. Це

майже у чотири рази більше, ніж у 1950/51 навчальному році.

Здійснювалась підготовка науково-педагогічних кадрів для вузів.

У вищій школі України в 1958 р. працювало 805 докторів і 8103 кан-

дидатів наук. З кожним роком збільшувалася кількість викладачів вузів,

які брали участь у науково-дослідній роботі кафедр.

НАУКА

У повоєнні роки розширилась мережа науково-дослідних

установ, збільшилась чисельність наукових кадрів. У бе-

резні 1944 р. повернулася з евакуації Академія наук України. Вже у

вересні 1944 р. у її складі було 24 науково-дослідних інститути, в яких

працювало 50 академіків і 63 члени-кореспонденти. А в середині

50-х років у складі АН України були 81 академік та 100 членів-ко-

респондентів. У повоєнні роки було внесено зміни в організацію науко-

вих досліджень. Якщо в 1945 р. налічувалося 267 науково-дослідних

установ, то в 1950 р. — 462, було створено понад 30 нових інсти-

тутів — радіофізики та електроніки, фізико-технічний низьких темпе-

ратур у Харкові, машинознавства та автоматики, суспільних наук, гео-

логії, корисних копалин у Львові, металофізики, металокераміки і

сплавів у Києві та ін. Зміцнювалася матеріально-технічна база. Попри

всі морально-психологічні труднощі, некваліфіковане втручання партій-

них і державних чиновників, репресії українські вчені збагатили науку

фундаментальними розробками, винаходами й відкриттями. Зокрема,

багато було зроблено для розвитку ракетної техніки, космонавтики, ви-

користання атомної енергії. Українські вчені брали активну участь у

підготовці до запуску першого штучного супутника Землі в жовтні

1957 р., польоту в космос першої у світі людини — Ю. Гагаріна. Ге-

неральним конструктором космічних кораблів у 1956 р. став українсь-

кий вчений С. Корольов. Широке визнання як конструктор турбореак-

тивних двигунів здобув академік А. Люлька. Одним з творців танка

Т-34 був генерал-лейтенант М. Духов.

З 1949 р. в Інституті фізики під керівництвом М. Пасічника роз-

горнулися дослідження в галузі фізики атомного ядра. В Інституті елек-

трозварювання успішно досліджувався і впроваджувався у виробництво

новий метод електрошлакового зварювання кожухів доменних печей,

суцільнозварних мостів, суден тощо.

Певних результатів було досягнуто літературознавцями, мовознав-

цями, етнографами, мистецтвознавцями, економістами, філософами, пра-

вознавцями. Робота останніх зосереджувалась у створеному в 1946 р.

Інституті філософії та секторі держави і права. Літературознавці до-

сліджували творчість українських класиків та письменників сучасної

України. Науковці зібрали рукописи Т. Шевченка, Марка Вовчка,

М. Коцюбинського та багатьох інших видатних письменників, продов-

жено видання десятитомника Т. Шевченка. У 1949 р. розпочато ви-

дання 20-томного зібрання творів І. Франка, на початку 50-х років

видано повне зібрання творів І. Котляревського у двох томах, підготов-

лено 5-томне зібрання творів Лесі Українки. В Інституті мовознавства

ім. О. Потебні здійснювалися дослідження фонетичної системи, грама-

тичної будови і лексичного складу сучасної української літературної мови,

збиралися матеріали для атласу української мови. Мистецтвознавці дос-

ліджували теорію та історію образотворчого мистецтва України, музи-

ки, театру, кіно.

Особливо пильну увагу партійне керівництво приділяло вивченню

вітчизняної історії, зокрема 29 серпня 1947 р. ЦК КП(б)У прийняв

постанову “Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії

України Академії наук УРСР”. У ній було піддано критиці практично

весь науковий доробок інституту, зокрема “Короткий курс історії Ук-

раїни” за редакцією С. Білоусова, однотомний “Нарис історії України”

за редакцією К. Гуслистого, перший том чотиритомної “Історії Украї-

ни” за редакцією М. Петровського. Історики звинувачувались у націо-

налістичних збоченнях, відродженні “реакційних вигадок” В. Антоно-

вича і М. Грушевського.

ЛІТЕРАТУРА

Постійного контролю зазнавали діячі літератури і

мистецтва. З ініціативи партії в Україні було прове-

дено кампанії, спрямовані проти творчої інтелігенції. Лише протягом

1946–1948 рр. ЦК КП(б)У прийняв низку постанов: «Про спотворення

та помилки у висвітленні історії літератури в книзі “Нариси історії украї-

нської літератури”», «Про журнал сатири і гумору “Перець”», «Про

журнал “Вітчизна”», “Про репертуар драматичних і оперних театрів

УРСР і заходи до його поліпшення”, “Про політичні помилки та незадо-

вільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР”, «Про

перевірку виконання Спілкою письменників України постанови ЦК

ВКП(б) про журнали “Звезда” і “Ленинград”», “Про стан і заходи

поліпшення музичного мистецтва на Україні у зв’язку з постановою ЦК

ВКП(б) «Про оперу “Большая дружба” Вано Мураделі» та ін.

У названих документах спотворювалося культурне життя в Україні,

зокрема література, мистецтво, стан історичної науки, близько сотні

українських діячів науки, культури і мистецтва було звинувачено в ук-

раїнському буржуазному націоналізмі. Особливу завзятість у цій бо-

ротьбі проявляв Л. Каганович, який у 1947 р. був першим секретарем

ЦК КП(б)У. Він постійно провокував союзне керівництво, органи дер-

жавної безпеки на політичні репресії щодо національно-патріотичних сил

в Україні.

Великої втрати зазнала українська культура в результаті вилучення

з бібліотек у 1954 р. 111 назв книг, які вийшли у 1925–1953 рр. Під

заборону потрапили книги багатьох політичних діячів і письменників

(М. Скрипника, П. Любченка, С. Єфремова, О. Олеся, В. Еллана-

Блакитного, М. Зерова, Л. Квітки, І. Микитенка, Д. Гофштейна та ін.).

Обходячи політичні утиски, українські літератори доносили до читача

високі ідеї гуманізму, почуття патріотизму, любові до своєї Батьківщини.

Так, у ці роки прийшли до широкого загалу поеми А. Малишка “Про-

метей”, О. Гончара “Прапороносці”. М. Рильський створює “Ленін-

градські нариси”, М. Бажан — “В дні війни”, П. Воронько — “Весня-

ний грім”, М. Стельмах — “Шляхи світання”, В. Некрасов — “В око-

пах Сталінграда”, Ю. Яновський — роман “Жива вода”, П. Панч —

роман “Гомоніла Україна”, в якому змалював події з української історії

1639–1648 рр., та ін. Плідно працювали О. Довженко, В. Сосюра,

А. Малишко, Л. Первомайський, П. Тичина, М. Рильський, О. Копи-

ленко, М. Стельмах. Боротьбі з пережитками присвятили свої твори

сатирики і гумористи Остап Вишня та С. Олійник.

Після визволення України повертаються з евакуації і віднов- ТЕАТР

люють роботу театри, створюються нові колективи, зокре-

ма 18 у західних областях. На кінець 40-х років в Україні діяло 96 те-

атрів.

Стало помітним підвищення художнього рівня театрального мистец-

тва, особливо в постановці спектаклів “Милана” Г. Майбороди в Київ-

ському академічному театрі опери та балету ім. Т. Шевченка, “Дума

про Британку” Ю. Яновського в Київському драматичному театрі

ім. І. Франка, “Даруйте коханим тюльпани” О. Сандлера в Одесько-

му музично-драматичному театрі.

Значною подією в мистецькому житті республіки стало проведення в

березні–травні 1958 р. фестивалю “Перша українська театральна вес-

на”, участь в якому взяли майже всі театри, активно включившись у твор-

че змагання за право показу глядачам кращого доробку. Високу оцінку

дістали спектаклі “Веселка” М. Зарудного Вінницького обласного музич-

но-драматичного театру ім. М. Садовського, “Мій друг” М. Погодіна

Харківського академічного театру ім. Т. Шевченка, опера “Лісова пісня”

В. Кирейка Львівського театру опери та балету ім. І. Франка. Ці спек-

таклі одержали дипломи лауреатів фестивалю.

Великі завдання на завершальному етапі війни постали КІНО

перед працівниками українського кіномистецтва. У червні

1944 р. повернулася з евакуації й одразу розгорнула свою діяльність

Київська студія художніх фільмів. Відбудовчі роботи розпочалися на

Одеській студії художніх фільмів. Творчим успіхом кінематографістів

був вихід на екрани фільмів “Нескорені” за повістю “Батьки і діти”

Б. Горбатова — про боротьбу шахтарів Донбасу проти фашистських

окупантів, “Зігмунд Колосовський”, “В далекому плаванні” за мотива-

ми “Морських оповідань” К. Станюковича, “Украдене щастя”, “Доля

Марини”, “Командир корабля” та ін.

Розгорнула роботу Українська студія хронікальних фільмів, яка по-

вернулася до Києва влітку 1944 р.

Кіностудіями України 1951 р. було випущено лише 9 фільмів, а в

1956 р. на Київській, Одеській та Ялтинській кіностудіях щорічно

знімалося 4–7 фільмів. Позитивну оцінку глядачів дістали “Тривож-

на молодість” режисерів О. Алова і В. Наумова, “Весна на Зарічній

вулиці” Ф. Миронера та М. Хуцієва. Кращою стрічкою в 1956 р.

став фільм І. Савченка “Тарас Шевченко”. Схвально було зустрінуто

екранізацію творів літератури. Так, А. Бучма та О. Швачко зняли

фільм “Земля” за повістю О. Кобилянської, М. Донськой — “Мати”

за романом М. Горького, В. Івченко — “Назар Стодоля” за п’єсою

Т. Шевченка та ін.

Переломною у розвитку українського кіномистецтва стала хрущовсь-

ка “відлига”, яка дала можливість митцям певною мірою відійти від

ідеологічних штампів. Наприкінці 50-х років в Україні щороку виходи-

ло на екрани 16–20 кінокартин. Почали працювати студії хронікаль-

но-документальних і науково-популярних фільмів. Діячі українського кіно створили низку фільмів, які здобули широку популярність. Серед них “Надзвичайна подія” режисера В. Івченка, “Партизанська іскра” О. Маслюкова та М. Маєвського, “Григорій Сковорода” І. Кавалерідзе та ін.

МУЗИКА

У повоєнний час композитори звернулись до великої му-

зичної форми, що характеризується розширенням тема-

тики і жанрів, поглибленням образної сфери, підвищенням майстерності.

На початку 60-х років Б. Лятошинський закінчив Третю симфонію,

поему “Гражина” за повістю А. Міцкевича. Тепло зустріли слухачі Дру-

гу симфонію і сюїту “Король Лір” Г. Майбороди, ораторію “Жовтень”

К. Данькевича, сюїту “Пам’яті Лесі Українки” та “Партизанські карти-

ни” А. Штогаренка, “Прикарпатську симфонію” С. Людкевича та ін.

В оперному мистецтві слід відзначити опери “Богдан Хмельниць-

кий” К. Данькевича (лібрето О. Корнійчука і В. Василевської), “Ми-

лана” Г. Майбороди (лібрето А. Турчинської), “Украдене щастя”

Ю. Мейтуса, “Довбуш” С. Людкевича, оперу-інтерпретацію драми-

феєрії Лесі Українки “Лісова пісня” В. Кирейка. Виходять на сцену

балети “Маруся Богуславка” А. Свєчникова, “Ростислава” Г. Жуковсь-

кого, “Хустка Довбуша” А. Кос-Анатольського та ін.

Музику до оперет пишуть О. Рябов, В. Рождественський, О. Сан-

длер, Я. Цегляр, А. Кос-Анатольський, С. Жданов, В. Лукашов.

Розвивається пісенна творчість. Популярними стають пісні П. Май-

бороди, А. Філіпенка, А. Кос-Анатольського, Л. Ревуцького, П. Ко-

зицького, М. Дремлюги, А. Штогаренка, І. Шамо.

Доробок українських композиторів сприяв подальшому розвитку всіх

музичних жанрів.

АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

Повоєнні роки позначились якісним зростанням образотворчого мистецтва. Важливою подією стали з’їзди архітекторів

і художників, де розглядалися питання

відбудови та нового бачення образу міст і сіл. Відбудовчі роботи поча-

лись одразу після визволення території України від фашистів. Відбудо-

вувалися та реконструювалися міста. За генеральним планом відбудо-

вувався Київ. Було проведено конкурс на кращий проект забудови

Хрещатика. Як результат кияни мають своєрідний архітектурний ан-

самбль, образ якого визначають вдало розкритий мальовничий рельєф

нагірної частини вулиці, багатоповерхові будинки, оздоблені керамічною

плиткою світлого кольору, та широкі тротуари, засаджені каштанами.

Значним досягненням українського містобудівництва стала Нова

Каховка (1951–1954). Чітко розплановано вулиці, вперше використа-

но серії типових житлових будинків. Зведено Будинок культури за ти-

повим проектом І. Рожина, який прикрашено мотивами українських

народних орнаментів, що надає архітектурному образу урочистого зву-

чання.

Серед громадських споруд, зведених українськими архітекторами в

першій половині 50-х років, високим художнім рівнем вирізняються

матроський клуб у Севастополі (архітектори Богданов, Киреєв); в

1958 р. було завершено будівництво Виставки передового досвіду

в народному господарстві України в Києві.

Тематика українського живопису повоєнних років присвячена подіям

Другої світової війни. На матеріалах фронтових спогадів створено вели-

ку кількість картин. Фронтові малюнки, особисті враження і пережи-

вання стали підгрунтям для написання полотен Д. Безуглим “Фор-

сування Дніпра”, С. Отрощенком “Німецькі окупанти на Україні”,

Л. Чичканом “Помстимося”, С. Самусєвим “Подвиг сержанта Якова

Приходька”. Трагічні події перших днів війни знайшли правдиве відбит-

тя у творі Т. Яблонської “Ворог наближається”. Авторами полотен на

тему війни переважно були художники-фронтовики, безпосередні учас-

ники боїв, що, безумовно, позначилося на характері їхніх полотен.

Популярними були історичні теми: “Богдан Хмельницький залишає

в заставу кримському ханові свого сина Тимоша” В. Задорожного, го-

рельєф “Переяславська Рада” І. Гончара, скульптурна група “Перед

боєм. Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Богун” А. Біло-

стоцького та О. Супруна.

Портрети О. Шовкуненка партизанки Майї Вовчик-Блакитної, на-

родної артистки СРСР Марії Литвиненко-Вольгемут, С. Ковпака ви-

різняються не лише віртуозною технікою виконання, а й умінням досягти

повноти і витонченості у відтворенні духовних якостей героїв творів.

Великих творчих успіхів у повоєнний час досягло українське теат-

рально-декоративне мистецтво. Оформлення вистав стає лаконічним,

посилюється емоційне звучання. На цій ниві працювали М. Духновсь-

кий, Ю. Злочевський, В. Меллер, Д. Нірод та ін. Видатним майст-

ром сценографії став народний художник СРСР А. Петрицький, який

увесь свій талант віддавав театру, оформив вистави “Макар Діброва”,

“Богдан Хмельницький”, “Князь Ігор” та ін.

Творчими досягненнями позначена книжкова графіка. Провідним

майстром української книжкової графіки був В. Касіян, найпопуляр-

нішими стали виконані ним ілюстрації до Шевченкового “Кобзаря”

(1954). Митці книги підійшли до вирішення складної проблеми —

синтезу ілюстрування й оформлення видань, тим самим підготувавши

грунт для бурхливого розвитку української книжкової графіки наступ-

ного періоду.

У скульпторів так само провідними стали події й образи воєнного

часу. Створюються меморіальні ансамблі, встановлюються пам’ятники

героям війни і праці. Помітною подією в монументальній скульптурі

став пам’ятник молодогвардійцям (1954). Його автори В. Агібалов,

В. Мухін, В. Федченко та архітектор О. Сидоренко створили мону-

мент, сповнений героїко-романтичного звучання.

Українські митці засвідчили зміцнення зв’язків українського мистец-

тва з життям народу, багатогранність пошуків, правдиво відбили герої-

чний шлях і натхненну працю, пов’язану з відбудовою України.

Дата добавления: 2015-05-26