Розгортання народної боротьби за національне і соціальне визволення

Восени 1625 року козацька Україна знову повстала. Уряд Речі Посполитої направив на Подніпров'я 30-тис. військо, очолюване коронним гетьманом Станіславом Конецпольським. Об'єднане 20-тис. козацько-селянське військо на чолі із запорізьким гетьманом Марком Жмайлом сміливо вступило в бій зі шляхтою біля Курукового озера (навпроти Кременчука).

За своїм звичаєм повстанці оточили табір возами, викопали рови й шанці, розставили гармати. Кілька днів біля козацького табору точилася жорстока битва. Полякам удалося захопити перші лінії козацької оборони. Через обстріл ворожих гармат повстанці зазнавали великих утрат, але и козаки дошкуляли полякам, несподівано переходячи в наступ і нищачи їхню кінноту. Шляхетське військо опинилося в скруті: не стало харчів, почалися морози й тому С. Конецпольський вирішив розпочати з козаками переговори. Запорожці пристали на запропонований мир.

Щоправда, замість гетьмана М. Жмайла підписав Куруківський трактат представник козацької старшини Михайло Дорошенко, який отримав гетьманську булаву внаслідок перевороту в козацькому таборі. Згідно з Куруківським трактатом:

• кількість реєстру обмежувалася 6 тис. козаків, з яких 1 тис. мусила перебувати на Січі;

• щорічна сплата уряду реєстровцям — 60 тис. злотих (по 10 злотих на одного козака);

• повернення нереєстрових козаків (близько 40 тис.) до своїх панів та виконання ними своїх повинностей.

За часів М. Дорошенка реєстрове військо було поділене на 6 полків: Білоцерківський, Канівський, Чигиринський, Корсунський, Переяславський і Черкаський.

Ситуація, що склалася після укладення Куруківського договору, неминуче мусила призвести до нового повстання. Цього разу на чолі козаків став талановитий керівник Тарас Федорович (Трясило).

Навесні 1630 року він звернувся до українського народу з універсалом, у якому закликав приєднуватися до козацької армії та виганяти шляхту з України. Запорожців активно підтримало населення Подніпров'я та Лівобережжя. Повсталі розгромили польські гарнізони в Черкасах, Корсуні та Каневі. А тим часом повстання охоплювало нові території України: Брацлавщину, Волинь і Галичину. Коронний гетьман С. Конецпольський універсалами закликав магнатів і шляхту збирати великі загони й приєднуватися до його війська, щоб «гасити цей вогонь хлопською кров'ю».

Авангард польського війська очолив «коронний стражник» С. Лащ — людина, яка вирізнялася неймовірною жорстокістю. Розповідали, що коли його загін напав на українське селище Лисянка на Великдень, поляки перебили всіх православних, що були в церкві, не жаліючи жінок, дітей і священиків; після цього каральний загін вирізав містечко Димер.

Готуючись до битви з каральними загонами, Т. Федорович зосередив 30-тис. військо повстанців у Переяславі. Протягом трьох тижнів точилися жорстокі бої. 28 травня 1630року вночі козацький загін увірвався в польський табір і знищив «Золоту корогву» — добірний польський загін, який складався із 150 шляхтичів.

На початку червня відбулася вирішальна битва під Переяславом. У ній загинуло багато шляхтичів, польське військо втратило артилерію, але в козацькому таборі розгорілися чвари, старшина та реєстрові козаки прагнули угоди з поляками.

Т. Федорович з великим загоном козаків, які не хотіли підписувати мир зі шляхтою, пішов на Січ. Реєстровці ж уклали з польськими воєначальниками новий договір (за цим договором козацький реєстр збільшувався до 8 тис. осіб, а не внесені до цього реєстру українці мали повернутися до панських маєтків), який не був затверджений урядом.

Щоб перешкодити подальшим виступам запорожців, польський уряд наказав збудувати на дніпровських порогах могутню фортецю Кодак. Під керівництвом французького інженера Гійома де Боплана 1635 року її будівництво було завершене. На високих бастіонах були встановлені гармати, усередині фортеці перебував великий гарнізон, до складу якого входило кількасот найманців.

Фортеця Кодак перешкоджала переселятися в степи «Дикого поля» втікачам з України, запорожцям заважала підтримувати сталі зв'язки з батьківщиною. Крім того, поляки не давали козакам ловити рибу, полювати, займатися промислами.

У ніч з 11 на 12 серпня 1635 року загін запорожців на чолі з Іваном Сулимою таємно підійшов до фортеці. Раптова атака на Кодак мала успіх. По приставних драбинах козаки швидко піднялися на високі мури, знищили гарнізон і зруйнували фортецю. Побоюючись нового повстання, реєстровці підступно схопили Судиму й ще п'ятьох керівників повстання та передали їх полякам. Козаків відправили до Варшави, де й стратили.

Після придушення повстання І. Сулими багато його учасників відступило на Запоріжжя. Туди ж ішли втікачі від панської неволі — селяни, кріпаки й збіднілі мешканці міст. Україна стояла на порозі нового народного вибуху.

Дата добавления: 2015-05-26