Російсько-українська війна

Різні погляди

Персоналії

Довідка.

Дейнеки (від турецького deqnek — кий, палиця) — селяни, озброєні киями.

Мартин Пушкар (Пушкаренко) (?-1658)

До 1648 року перебував на Запоріжжі. На початку Національно-визвольної війни приєднався до української армії, брав участь у низці битв. 1648 року став полтавським полковником. У березні 1651 року на чолі козацьких полків прийшов на допомогу І. Богуну, який обороняв Вінницю.

Належав до тієї частини козацької старшини, яка, виходячи з вузьких особистих інтересів, виступала за воєнно-політичний союз із Московською державою. Після смерті Б. Хмельницького полковник вороже поставився до державницької політики гетьмана І. Виговського.

Діючи в тісному зв'язку з московським урядом, який шляхом поглиблення суперечностей в українському суспільстві намагався поширити свій вплив у Гетьманщині, у кінці 1657 року М. Пушкар спільно з кошовим Я. Барабашем очолив збройний виступ проти гетьманської влади. У червні 1658 року заколотники були розгромлені урядовими військами в бою під Полтавою, у якому загинув і сам полтавський полковник.

Яків Барабаш (?-1658)

У 1657 — 1658 pp. обіймав посаду кошового отамана Запорізької Січі. Разом з полтавським полковником М. Пушкарем, виходячи з вузькостаршинських інтересів, очолив анти-гетьманську опозицію, яка проводила промосковську політику, спрямовану на підпорядкування України царській владі.

Наприкінці 1657 року став співорганізатором заколоту 1657—1658 pp. проти гетьмана І. Виговського. Після розгрому основних сил заколотників під Полтавою намагався втекти до московських військ, які наступали на Лівобережжя. У серпні 1658 року його схопили козаки й стратили.

(За «Довідником з історії України»)

Історики по-різному оцінюють Гадяцький договір. Одні вбачають у ньому видатну пам'ятку державницької та правової думки України, інші — українську національну програму, величну пам'ятку Козаччини. Сучасна українська академічна історична наука критично ставиться до цього державного акту, вважаючи, що він:

• засвідчив відмову від реалізації ідеї соборності та незалежності України;

• знищував соціально-економічні завоювання доби Хмельниччини;

• неминуче підштовхував до спалаху соціальних конфліктів в Україні.

Дізнавшись про Гадяцький договір, російський цар Олексій Михайлович видав грамоту до українського народу, у якій звинуватив І. Виговського в зраді й закликав народні маси до боротьби з гетьманом. 100-тис. російське військо, очолюване князем О. Трубецьким, узяло в облогу м. Конотоп.

До Конотопа підійшли армія І. Виговського та його союзники: польське військо на чолі зі С. Потоцьким і кримська орда під керівництвом хана. 9 липня 1659 року відбулася кривава битва, у якій російське військо було вщент розбите, загинула добірна російська кіннота. Відомий російський історик В. Соловйов так писав про цю подію: «Цвіт московської кавалерії загинув за один день, і московський цар більше ніколи не зможе зібрати таку чудову армію, цар Олексій Михайлович з'явився перед своїм народом у жалобному вбранні, і Москву охопила паніка... Ходили розмови, що цар збирався перебратися до Ярославля за Волгою і Виговський наступає прямо на Москву».

І. Виговськии не зміг скористатися результатами блискучої перемоги.

Проти політики гетьмана виступила старшинська опозиція, яку створили промосковські полковники І. Безпалий, Т. Цецюра та В. Золотаренко. Замість спроби знайти спільну мову з опозицією, І. Виговський розпочав кривавий терор в Україні. Татари змушені були відступати до Криму, щоб захистити його від запорожців. На Лівобережжі всюди розгорнувся протигетьманський рух, позиції І. Виговського послабшали навіть на Правобережжі. Скориставшись новим виступом проти гетьмана, московські війська під командуванням Г. Ромодановського захопили Лівобережну Україну.

За таких обставин І. Виговський у жовтні 1659 року зрікся булави й виїхав до Польщі. Через деякий час його призначили сенатором і київським воєводою. З 1662 року І. Виговський брав активну участь у діяльності Львівського братства.

На початку 1664 року колишнього гетьмана звинуватили в зраді й без суду, за наказом полковника С. Маховського, розстріляли під Вільхівцем недалеко від Лисянки. За одними даними, І. Виговський похований у Великому Скиті біля с Рудки Гніздичової у Галичині, за іншими — у Скиті Манявському.

У жовтні 1659 року, скориставшись тяжким становищем України, московські війська під командуванням князя О. Трубецького захопили Лівобережну Україну. Під тиском обставин Ю. Хмельницький був змушений у 1659 році підписати Переяславські статті, які значно обмежували державні права України.

Дата добавления: 2015-05-26