Посилення колоніальної політики Російської імперії щодо України

В універсалах до українського народу цар обіцяв йому всякі милості та свободи. Наказуючи провести вибори нового гетьмана, Петро І задобрював козацьку старшину, надсилав їй гроші та подарунки. Реальні ж плани самодержця вдало схарактеризував міністр Д. Голіцин: «Задля нашої безпеки в Україні треба, насамперед, посіяти незгоду між полковниками та гетьманами. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже не має такої влади, як І. Мазепа, то, надіюсь, буде приходити з доносами. При цім не треба поводитися з донощиками суворо, якщо двоє прийдуть з брехливим доносом, але коли з ними обійтися ласкаво, то третій прийде вже з правдивим доносом, а гетьман із старшиною будуть боятись... Треба, щоб у всіх полках були полковники, незгодні з гетьманом, якщо між полковниками й гетьманом не буде згоди, то всі справи їхні будуть нам відкриті».

Після розгрому Батурина та знищення Запорізької Січі Петро І ужив заходів щодо обмеження державних прав України, зросійщення її культурно-духовного життя та підриву економіки Гетьманщини. За власним висловом самодержця, він «вирішив прибрати Україну до рук», оскільки розумів, яку небезпеку для нової імперії становила волелюбність українського народу.

Резиденція гетьмана переводилася до Глухова, бо це місто лежало ближче до російського кордону. Українцям знову дозволялося заселяти Батурин та інші міста, зруйновані царськими військами за «зраду» І. Мазепи. У столиці Гетьманщини постійно перебували два російські полки, що підпорядковувалися тільки міністру-резиденту. Для надійного забезпечення своєї влади московський уряд розмістив на території Гетьманщини 10 драгунських полків, утримання яких лягло важким тягарем на місцеве населення.

Заборонивши гетьманові самостійно призначати генеральну й полкову старшину, Петро І почав це робити власноруч. Замість українців на чолі полків і сотень ставали росіяни й німці, які мало зважали на гетьмана, підкоряючись центральним властям. Новопризначені царські ставленики та фаворити (Меншиков, Толстой, Головін, Шереметев та ін.) одержували за службу маєтності та землі Лівобережної України, які конфісковувалися в їхніх власників, зокрема в емігрантів, що повернулися, повіривши в обіцяну царем амністію. Замість амністії на прибічників І. Мазепи чекав наказ заслати їх до Сибіру. Нові, російські, землевласники завозили з Росії своїх кріпаків і насаджували в Україні кріпацтво.

У Гетьманщині проводилися численні мобілізації козаків для участі в бойових діях під час Північної війни 1700-1721 pp. та для важких робіт на будівництві укріплень, каналів (Ладога, Волга — Дон) і нової столиці Московської держави — Санкт-Петербурга. Тисячі козаків поверталися в Україну каліками й жебраками, не діставши ніякої платні за службу, а важкі земляні роботи обернулися для України справжньою трагедією. Наприклад, 12 000 осіб відіслали копати Ладозький канал біля Петербурга.

Ця робота тривала 5 років, і щороку туди переводилося по 20-30 тис. козаків. Від хвороб, голоду й холоду тут загинуло більше половини козацтва.

1714 року зазнала тяжкого удару й економіка України: царський указ заборонив вивозити з Гетьманщини будь-які товари, а отже, гальмувався розвиток торгівлі, українських промислів тощо.

Наступним кроком царського уряду стала низка дискримінаційних заходів щодо української культури та церкви. 1720 року указом Петра І заборонялося друкувати книжки українською мовою. Московська цензура наклала 1 тис. крб. штрафу на друкарню Києво-Печерської лаври за те, що книжка, видрукувана там, «не в усьому до великоросійських подібна». Чернігівську ж друкарню взагалі вивезли до Москви, конфіскувавши все її майно.

У результаті цього гетьман дедалі більше втрачав авторитет. Значна частина української старшини, щоб зробити кар'єру та здобути нові посади, безпосередньо налагоджувала контакти з найближчим оточенням Петра І.

Дата добавления: 2015-05-26