Розвиток історичної науки

Українська культура в першій половині XIX ст.

Усупереч колонізаторській, русифікаторській політиці російського уряду, ідеї національного відродження поступово, але невпинно охоплювали українські землі, що перебували в складі Росії. Важливими подіями на цьому складному шляху стало відкриття університетів у Харкові (1805 рік) та в Києві (1834 рік). У цей час у Харкові виходить друком популярний часопис «Украинский вестник», а в Києві з ініціативи першого ректора новоствореного університету, історика та етнографа М. Максимовича створюється Тимчасова комісія для розгляду давніх актів, у роботі якої брали активну участь М. Костомаров, Т. Шевченко, М. Берлинський. Завдяки діяльності комісії 1852 року засновано Київський центральний архів, що став головною джерельною базою для вивчення вітчизняної історії.Величезну роль у розвитку української історичної науки в зазначений період відіграли історики-народники: М. Маркевич, М. Костомаров, П. Куліш, А. Скальковський. У своїх працях вони дослідили історичний шлях українського народу, розкрили негативні наслідки входження України до складу Росії, боролися проти представників шовіністичної польської та російської історіографії.

Література та мовознавство

На початку XIX ст. панівні кола як Російської, так і Австрійської імперії, щоб повністю денаціоналізувати український народ, усіма засобами намагалися знищити його першооснову — рідну мову. Російський царизм заборонив навчання українською мовою, усілякого переслідування зазнавали українські пісні, звичаї, народний епос. Усупереч цим шовіністичним намаганням, представники національно-свідомої української інтелігенції наполегливо боролися за збереження й дальший розвиток народних традицій. Велику роботу в цьому напрямку проводили М. Максимович, І. Срезневський, О. Павловський та ін.

Аналогічні процеси відбувалися й на західноукраїнських землях, що перебували в складі Австрійської імперії. У цей час першу в Галичині граматику української мови підготував І. Могильницький. Його дослідження підтримав професор Львівського університету І. Лавринський, який уклав 6-томний українсько-польсько-німецький словник, здійснив переклад польською мовою «Повісті временних літ».

Провідна роль у відродженні й розвитку рідної мови, духовних засад українського національно-визвольного руху, вітчизняної культури, безсумнівно, належить Тарасові Шевченку. Його поетична збірка «Кобзар» (1840), поема «Гайдамаки» (1841) та інші твори стали справді епохальним явищем. Важко знайти інший приклад, коли б творчість і особистість однієї людини такою мірою віддзеркалювали національну ідею, ментальність і духовний світ українського народу.

Окрім Т. Шевченка, величезну роль у розвитку української мови та літератури в першій половині XIX ст. відіграли І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Г. Квітка-Основ'яненко.

Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843)

Письменник, громадський діяч. Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812 р.), у виданні першого в Україні журналу «Украинский вестник» (1816—1817). Один із засновників жанру соціально-побутової комедії в українській драматургії (п'єси «Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці»), Своєю творчістю сприяв формуванню нової української літератури та літературної мови.

Дата добавления: 2015-05-26