Доба Центральної Ради

Джерела

Витяг зі Звернення Тимчасового уряду

Громадяни!

Тимчасовий комітет членів Державної думи за сприяння й співчуття столичних війск і населення досягнув нині такого ступеня успіху над темними силами старого режиму, що він дозволяє йому розпочати міцнішу побудову виконавчої влади.

Для цієї мети Тимчасовий комітет Державної думи призначає міністрами першого громадянського кабінету... осіб, довіра до яких країни забезпечена їхньою попередньою громадською та політичною діяльністю...

У своїй теперішній діяльності кабінет керуватиметься такими засадами:

1. Цілковита й негайна амністія щодо всіх справ політичних і релігійних, зокрема терористичних замахів, військових повстань і аграрних злочинів і т. ін.

2. Свобода слова, друку, спілок, зборів і страйків з поширенням політичних свобод на військовослужбовців у межах, прийнятних у воєнно-технічних умовах.

3. Скасування всіх станових, віросповідних і національних обмежень.

4. Негайне готування до скликання на засадах загального, рівного, таємного й прямого голосування Установчих зборів, які встановлять форму правління й конституцію країни.

5. Заміна поліції народною міліцією з виборним начальством, підлеглим органам місцевого самоврядування.

6. Вибори до органів місцевого самоврядування на засадах загального, рівного, таємного й прямого голосування.

7. Нероззброєння й невиведення з Петрограда військових частин, що брали участь у революційному русі.

8. За умов дотримання суворої військової дисципліни в строю та під час виконання військової служби — усунення для солдатів усіх обмежень у користуванні громадянськими правами, наданими решті громадян.

Тимчасовий уряд уважає за свій обов'язок додати, що він аж ніяк не має наміру скористатися воєнними обставинами для якої-небудь затримки в здійсненні реформ і заходів, викладених вище.

Голова Державної думи М. Родзянко.

Голова Ради міністрів кн. Г. Львов.

Міністри: П. Мілюков, М. Некрасов, О. Коновалов, О. Мануйлов, М. Терещенко, В. Львов, А. Шингарев, О. Керенський.

3-4 березня 1917 року в Києві була організована Українська Центральна Рада (УЦР), яка об'єднала представників головних українських політичних партій. Ідея створення Центральної Ради народилася на зборах Товариства українських поступовців (ТУП), яке було започатковане М. Гру-шевським, С. Єфремовим і Є. Чикаленком після Революції 1905-1907 pp. як міжпартійний політичний блок усеукраїнського масштабу. Товариство українських поступовців, засноване в Києві 1908 року, згуртувавши представників української інтелігенції, планувало домагатися автономії України в рамках конституції буржуазної Росії.

Центральна Рада перетворилася на керівний осередок української націонал-демократичної революції, об'єднавши під революційними гаслами політичні партії, інтелігенцію, представників культурно-освітніх, селянських, кооперативних, військових, студентських товариств та речників церкви. Помітне місце в Центральній Раді, що стала своєрідним парламентом, посіли представники національних меншин: євреї, росіяни, поляки.

Керівником (головою) Української Центральної Ради був обраний Михайло Грушевський, видатний український історик і політичний діяч. У 1917 році він належав до партії українських есерів. Від самого початку діяльності Центральної Ради М. Грушевський стояв на автономістських позиціях. Його підтримував інший керівник Центральної Ради Володимир Винниченко, відомий український письменник, лідер Української соціал-демократичної партії. Знаними діячами Центральної Ради були також Б. Мартос, С. Петлюра, І. Стешенко, П. Христюк тощо.

Крім прибічників автономії України у складі Росії, до Центральної Ради входили й прибічники негайного проголошення незалежності України. Одним з них був Микола Міхновський, що активно виступав за створення українських державних інституцій, передусім українського війська.

Між автономістами та самостійниками в Центральній Раді спалахнула боротьба, яка не могла не позначитися на єдності українського визвольного руху.

Сергій Ефремов (1876-1937)

Український учений, державний і громадський діяч. Народився в с Пальчику на Черкащині. Закінчив Київський університет. У 1905—1907 pp. перебував в Українській радикальній партії, згодом став одним з ініціаторів створення Товариства українських поступовців. Після реорганізації ТУП в Українську партію соціалістів-федералістів став її головою. Одночасно в Центральній Раді виконував обов'язки секретаря з національних справ. Після жовтня 1917 р. повернувся до наукової діяльності. Автор фундаментальної праці «Історія українського письменства», монографій про творчість Т. Шевченка, І. Франка. Заарештований за сфабрикованою справою 1930 р. Загинув у сталінському «політізоляторі» ймовірно 1937 р.

Дата добавления: 2015-05-26