Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917—1920 pp

Персоналії

Михайло Фрунзе (1885-1925)

Радянський військовий і державний діяч. Народився в м. Пішпеку (тепер Бішкек, Киргизстан) у сім'ї медичного працівника. Навчався в Петербурзькому політехнічному інституті. З 1904 року — член РСДРП. За участь у революційному русі кілька разів був заарештований, двічі засуджений до страти, яку замінили спочатку 10 роками каторги, а згодом — довічним засланням. Утік із заслання й до 1917 року проводив революційну роботу в армії. Брав участь у жовтневому перевороті в Москві. 1919 року призначений командувачем Південного фронту. У жовтні 1920 року уклав угоду з Н. Махном про спільні дії проти білогвардійських військ. Після розгрому військ П. Врангеля знищив майже всі загони Н. Махна. З 1920 року — командувач збройних сил УСРР. Керував боротьбою проти повстанського руху в Україні. З 1925 року — нарком військових і морських справ СРСР, член Ради праці й оборони СРСР. Під час хвороби 1925 року за особистою вказівкою Й. Сталіна був госпіталізований в урядовій лікарні, де йому примусово зроблено хірургічну операцію. Після операції, не приходячи до тями, М. Фрунзе помер.

(За «Довідником з історії України»)

Аналізуючи невдачі та поразки УНР, можна визначити їх найголовніші причини:

• Директорії, як і Центральній Раді, не вдалося створити єдиний політичний табір. Між її керівниками постійно точилася боротьба за вибір історичного шляху. На протилежних позиціях стояли М. Грушевський і В. Винниченко (прибічники соціалістичного розвитку), М. Міхновський (націоналістичного) та С. Петлюра (соціал-демократичного);

• українські державотворці виявили нерішучість і непослідовність у здійсненні найважливіших соціально-економічних реформ (передусім аграрної);

• ініціатором історичних перетворень в Україні була інтелігенція, яка становила тільки 2-3%;

• найбільшою політичною силою України стало селянство. Проте цей клас, найменш свідомий та освічений, здебільшого був далекий від ідей національного відродження, а тому саме серед селян більшовицька пропаганда мала чималий успіх;

• У HP завжди протистояли ворожі сили (більшовики, «білий рух» та ін.), які кількісно переважали українців;

• сподівання на допомогу європейських країн виявилися марними. Країни Антанти прагнули, передусім, допомогти «білому рухові» в Росії, відродити «єдину й неділиму Росію», українські змагання їх мало цікавили;

• загальна анархія, хаос, отаманщина підривали авторитет української влади, робили її непривабливою в очах багатьох, позбавляли істотної підтримки, призводили до кризи державотворчого процесу.

Українська національна революція мала велике історичне значення:

• у роки революції українська державність, яка була мрією багатьох борців за визволення, стала історичним фактом;

• якщо в попередні роки українська ідея була справою невеликої групи інтелігентів, то в 1917-1920 pp. боротьба за державність об'єднала сотні тисяч патріотів;

• події Національно-визвольних змагань стали важливим уроком для наступних борців за визволення України.

113. Українська СРР в умовах нової економічної політики (1921—1928 pp.)

Дата добавления: 2015-05-26