Історіографія давньої історії України 19

німецький славіст М-Фасмер, який виявив на цій териаторіі кілька десятків річок із давньослов'янськими назвами; в Центральній Європі, вважав Фасмер, трапляються лише кельтські, германські, фракійські гідроніми.

Західне походження слов'ян - причому також із позицій автохтонізму - найпослідовніше обстоювали, починаючи з 30-х рр. XX ст., польські вчені Ю.Костшеїіський, Я.Чекаповський, Т. Лер-Сплавинський. Археолог Ю.Костшевський поклав в основу вісло-одерської концепції гіпотезу про слов'янську належність лужицької культури, поширеної в період пізньої бронзи та раннього іалпа між Віслою й Одрою, а також у верхів'ях Ельби й частково в Замдній Україні.

Т.Лер-Сплауинський обгрунтував свою гіпотезу походження слов'ян: внаслідок змішання носіїв культури штгиуовапої кераміки з угро-фінами на землях між Віспою й Одрою сформувалися балто-слов'яни; а десь близько І тис. до н.е-, після розселення носіїв поморської культури з Нижнього Повіслення к середовищі лужицьких племен Півдня Польщі, слов'яни відгалузились від балгів.

Зразком міграційного підходу до вирішення етио історичних проблем є теорія походження слов'ян, висунута О.О.Шахматовим. Етнічний розвиток розглядається прихильниками міграціонізму як Просторова експансія, тобто як переселення, періодична зміна іериторії одним і їй самим народом. Керівною засадою етнічного процесу є рух народів, а оіже, змістом і суттю етнологічних досліджень г вивчення напрямів таких рухів. Слов'яни, заО.О.ІІІахмаювим. входили до однієї з груп східних індоєвропейців, які ще за сивої давнини займали Балтійське узбережжя. В певний період часу одна частина цих індоєвропейців перселиласяна Південь і склала там е инчну основу майбуїніх іранців та фракійців, а друга частина залишилася на місці і розвинулася з часом у балто-слов'янсі.ку етнічну спільність. У Г тис. до н.е- остання розпалася, й у II ст. н.е., коли германські племена переселилися на Подунав'я й Приазов'я, слов'яни зайняли їхню територію й проживали на ній до V ст. Саме гут відбувався процес подрібнення первісної слов'янської спільності, і звідси»; розпочиналося розселення слов'ян в Європі, виникли західна й південно-західна групи слов'ян.

Така концепція егноісгоричного розвитку слов'янства у наш час викликає лише суто історіографічний інтерес, однак свого часу концепція

20 Коцур В.П,, Коцур А-П. Історіографія ісюрії України

О.О.Шахматова активізувала дискусію навколо порушеної проблеми й тим самим стимулювала її подальше вивчення.

Одна з останніх теорій слов'янської прабатьківщини була висунута у 60-х рр. XX ст. відомим польським ісюриком і ліні віє іом Г.Ловмяпським. Її суть: у результаті асиміляції прийшлою індоєвро­пейською людністю північної групи старо^.вронеіішв сформувалися германські народи, а південної, що мала назву -лвепеди» - слов'яни та балти. Відокремившись від балтів у середині І тис. до н.е. слов'яни зберегли егнічну начну старо^вропеіщів.

Ідеї 1.-і Іоіімянського розвиває і певного мірою модифікує польський історик В.Гензель. На його думку, балто-слон'яни вже у II тис. до н.е. займали територію між Дніпром і ІЗіслою, На початку І тис. до н.е. південні балто-слон'яни (предки слов'ян) заселили територію між Віслою й Одрою та асимілювали місцевих мешканців - венедів-іллірійців. Так склалися праслов'яни. •

Для розуміння проблеми етногенезу слов'янства надзвичайну цінність становлять писемні джерела, а саме, повідомлення юіського історика VI ст. Иордана про те, що слов'янські угруповання, відомі в його час під різними назвами, в давнину об'єднувалися під одним спільним іменем - «венеди» Найдавніша в Європі зіадка про цей етнонім, котра міститься в листах римського історика Помпонів Мелли (І ст. до н.е), дійшла до нас через праці 'іакож римського іеюрика, географа й природознавця почагку 1 ст. н.е. Плінія Старшої її. Помпоній Мелла пише, що римський проконсул у Галлії отримав у дар від германців двох «іпдів» (віндів), прибитих штормом до германських берегів на Балтійському узбережжі. Більшість учених тлумачать це повідомлення як свідчення проживання венедів-слов'ян на берегах Балтики вже в І ст- до н.е. Більш конкретними вважаються відомості Плінія Старшого, який, описуючи народи Прибал і ики, згадує сарматів, венедів, гіррів. Ці дані відносяться до 5 р. н.е. і спираються намаїеріали експедиції римського флоту в гирло Вісли, подані римським істориком Філемоним, Ці віломосіі істотно доповню!' римський ісшрик Другої подовшиі І сі. н.е. Іациг V його і іраіп'<Гермапія» наводиіься конкретний опис не лише території венедів, а й кількох важливих рис їхнього життя і побуту. Так. на відміну від сарматів венеди-слов'яни будую гь домівки, а отже е осілим землеробським народом. Вони добрі воїни, мають на

Дата добавления: 2015-05-26