Конур В.П., Коцур А.П.Історіографія історії України

це ім'я серед козацької старшини, канцеляристів і взагалі серед будь-яких політичних діячів часів Хмельницького та пізніше в докумен гах не зустрічається. Від розв'яіапня цього пи'іапня залежало багато інших питань про вірогідність даних літопису Пеличка. '(окрема письмових пам'яток - гетьманських універсалів, різного роду листувань, промов тощо, внесених Величком у свій літопис, як таких, що нібито унаслідувані ним від Зорки.

З другої половини XIX ст. в істориків з'явилося два погляди на питання про існування гетьманського канцеляриста Зоркн, а відтак і на питання про вірогідність джерел, на яких побудував свій літопис Величко. До істориків, що вважали Самійла Зорку за особу історично вірогідну, а джерела, які йому приписує Величко, за цілком певні, належали С.Соловйон, М.Костомаров. М.Максимович, 0-Левицький, В.Антонович, історик лііератури, аіігор цікавої праці про українські літописи К-Заклинський. На подібних позиціях стояли історики XX ст. - Д.І.Багалій, що виклав свій погляд у «Нарисах української історіографії», П.Клепацький та ін.

Скептично до свідчення про Зорку та про вірогідність джерел літопису С.Велнчка поставилися Г.Карпов, І.Крип'якевич,В.Іконников.

Найпереконливіше показав сутність цього питання і суперечки навколо нього М-Петровський у своїй праці «Псевдо-діаріуш Самійла Зорки». Він проаналізував літопис Величка з точки зору найновіших історичних джерел, знайденії'; дослідниками іі архівах протягом другої половини XIX і першої третини XX століття, і прийшов до висновку, що нові дані не дають ніяких підстав визнавати існування Зорки і наявність його діаріуша. на який так щедро посилається Всличко-

Історична концепція, якою пройнятий літопис Пеличка, близька до концепції автора літопису Самовидця. Проте ці пам'ятки значно відрізняються одна від одної. Наприклад, у концепції Полячка чіткіше виявляється поняття про народ і народність. Якщо Самовидець і значною мірою Грабянка піц українським народом розуміють головним чином козацтво, до якого включається іакож і сг;ірі[іин;і. то Величко визначає народ як ціле українське суспільство, В літопису Величка велике місце у вшвольиійборогьбі і у суспільному жиїтінадано посполитим та взагалі простому народові, хоча діяльність гетьманів, козацтваісгаршини,яків інших істориків ХУІІ-ХУШ століть, займає центральне місце.

У Величка чіткіше, ніж у будь-кого з його попередників і сучасників, окреслене поняття України і українського народу. Ці назви у нього виступають як цілком визначені територіальні і національні народні кагегорії. Україна цьої обічна і 'і оі'обічна у нього - чітке понятгя території обох боків Дніпра, населеної українським, менше зустрічається — малоросійським і лише в окремих випадках - козацьким народом від верхів'я 1 Іівнічного Дінця до верхів'їв Случі, Горині і Прип'яті із сходу на захід та від Чорного моря до верхів'я Дніпра з півдня на північ.

Осібно у Величка стоїть Галичина під назвою, поширеною в XVI- XVII століттях, князівство Руське з найголовнішими містами - Львів. Галич та ін. Ці землі, разом з Волинню, вій відрізняє від України Малоросійської, хоча населення їх називає своїм народом.

Історію України Величко, на відміну від більшості істориків XVII-XVIII століть, подав не ізольовано, а в зв'язку з найголовнішими історичними гюдіямиу Польщі, росії, Швеції, Угорщині, Молдавії, Валахії, Туреччині. Криму і деяких західноєвропейських державах. Він прагнув показати історіюУкраїнииатлі світової іс'юрії і поставити і-ероїчне минуле українського народу поруч з історією сусідніх народів і держав.

У 1991 р. літопис Самійла Вели'іка - на й монументальні ший твір української іс'горико-мемуарної «рози ХУІІ-ХУПІ ст., вперше перекладено українською мовою і видрукувано у двох книгах видавництвом художньої літератури «Дніпро».

Однією з цікавих пам'яток української історіографії цього періоду Є «Коротке описання Малоросії» (автор невідомий). Хроніка місі ить події з історії України від давніх часів до 1734 р. Починається вона згадкою про домонгольськнй період історіїРусі, завоювання її" Батиєм. захоплення України Литвою і Польщею, Більш докладні оповідання починаються від початку Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького і особливо по мірі наближення до кінця XVII та початку XVIII століття. «Корогке описання Малоросії» лише на перший погляд нагадус хроніку або літопис. Справді ж, це коротка, але систематично зв'язана історія України від великокнязівської доби, а головне від XIV ст. до 1734р., хоча й позначена в хронологічі юму порядку по роках на зразок літопису.

Фактична сторона подій у книзі описана з великою простотою. Це зробило ЇЇ більше, ніж будь-який інший тогочасний історичний твір, доступною для широких кіл читачів.

Коцур В.П.. Коцур А.П. Історіографія іс і орії України

Автор «Короткого описання Малоросії» зумів догодити смакам освічених кіл ко;!ацько-старшинської Інтелігенції, що цікавилась історією свого краю, серед якої цей твір довго корис гувався найбільшою популярністю. Текс і из нього вносилися переписувачами у нові списки відомого вже літопису Самовидця. Багато запозичив з цього твору пізніше в 70-х роках XVIII ст. В.Г.Рубан для свого «Короткого літопису Малої і'осіі», «Коро і ке описання Малоросії» лягло в основу ісюрнчних праць про Україну французького історика Жан-Бенуа Шерера, який з додатком «Опису України Боплана» був надрукований у Парижі в 178Й р. Ним користувалися і часто наслідували йому дворянські іс'юрики першої половини XIX ст. Його використав Микола Маркевич для своєї «Истории Малороссин».

Від першої половини XVIII ст, залишилося кілька менш цінних історичних хронік, відомих під назвою літописів,

«Чернігівський літопис» містить у собі коротку хроніку подій під 1587 до 1725рр. Разом ч літописом, як додаток, О. Лазаревський вперше надрукував Коломацькі чо.ішбигні, які егали близьким приводом для арешту П.Полуботка та іншої генеральної сгаршини в 1723 р. Коломацькі чолобитні були знайдені в архів; Григорія По-іетики,

До подібного ж роду, правда, більш поширених, хронік можна віднести «Летописец, или описание краткое, знатнейших действ й случаев, что в котором году лсялося в Украйни ма;іороссийской обенх сторон Дненра й кто именно когда гетьманом бьі;і коіацки.'ч». При надрукуванні цього твору В.Антонович довів, що автором його був генеральний ободний ЗО-х-40-х років XVIII ст. Яків Юхимович Лизогуб, і назвав цю хроніку літописом Лизогуба,

Від початку XVI ст. до кінця XVII ст. так званий літопис Лизогуба являє собою складену рік за роком хронологію, джерелом якої і різного роду козацькі хроніки, особливо літопис Самовидця. В окремих випадках записи-.іі і опису Ли.іогуба текстуальне співпадають із літописом Самовидця. Від оповідань 90-х років XVII ст. і до кінця твору до 1737 р. джерелом лІ'юпису були родинні записи сім'ї Лизогубів. Вони є більш поширеними, ніж попередні оповідання про участь українських козаків у Північній війні, про побудову Петром І Печорської фортеці і арсеналу у Києві, про страту Мазепою Кочубея та Іскри.

Дата добавления: 2015-05-26