Поняття, предмет, метод та система цивільного права

План

Тема 6. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

МОДУЛЬ 2

1. Поняття, предмет, метод та система цивільного права.

2. Учасники цивільних правовідносин.

3. Здійснення цивільних прав і виконання обов’язків, їх захист.

4. Право власності.

Категорія “цивільне право” в юридичній літературі використовується у декількох значеннях:

· як галузь права, тобто система правових норм, що регулюють самостійну групу цивільних суспільних відносин;

· як галузь законодавства, тобто система нормативно-правових актів, що містять цивільно-правові норми;

· як наука (доктрина), тобто система ідей, знань і поглядів на цивільно-правові явища;

· як навчальна дисципліна, тобто система знань про цивільне право як галузь права, галузь законодавства та науку, що викладається у рамках університетського навчального процесу.

Сам термін “цивільне право” (рос. “гражданское право”) бере початок від давньоримського “цивільного права” (jus civile), що регулювали відносини між римськими громадянами (cives), тобто корінними жителями міста-держави Рим. Тому часто науку цивільного права, а іноді і саме цивільне право як систему норм також називають цивілістикою.

Цивільне право як галузь права – це система правових норм, що регулюють майнові та особисті немайнові відносини на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників

Предмет цивільного права становлять цивільні правовідносини, тобто суспільні відносини врегульовані нормами цивільного права. Згідно зі ст. 1 Цивільного кодексу України до предмета цивільного права входять такі групи суспільних відносин:

1) майнові відносини, що виникають стосовно майна. Поняття “майно” поширюється на окрему річ (у тому числі гроші та інші валютні цінності), сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Так, при купівлі-продажу певної речі (наприклад будинку) майнові відносини виникають навколо саме цієї речі, при спадкуванні до складу спадщини включаються як речі, що належали померлому, так і майнові права та обов’язки спадкодавця, зокрема, його борги;

2) особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими. Ці відносини виникають у сфері інтелектуальної власності, зокрема право вважатися автором свого твору та отримувати за нього винагороду є різновидом саме такого особистого немайнового права;

3) особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими. Це відносини, пов’язані із забезпеченням права на життя, ім’я, честь, гідність, ділову репутацію тощо. Особливістю цих відносин є те, що вони не регулюються цивільним правом, оскільки знаходяться взагалі поза межами правового регулювання, а лише охороняються та захищаються ним. Так, саме цивільним правом визначається порядок відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 177 ЦК України об’єктами цивільних правовідносин є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Правове регулювання цивільних правовідносин характеризується використанням переважно диспозитивного методу, основними елементами якого є:

· юридична рівність учасників цивільних правовідносин;

· автономія учасників цивільних правовідносин та їхнє вільне волевиявлення;

· майнова самостійність, у тому числі самостійна майнова відповідальність учасників цивільних правовідносин;

· судовий позовний порядок вирішення спорів як основний спосіб захисту порушеного права.

Систему галузіцивільного права становлять цивільно-правові норми, інститути та підгалузі.

Цивільно-правова норма – це визначене, встановлене або санкціоноване компетентним органом держави правило поведінки у сфері майнових та особистих немайнових відносин.

Цивільно-правовий інститут – це група цивільно-правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини. Найбільш поширеними цивільно-правовими інститутами є інститут правочину (угоди), договору, позовної та набувальної давності, заповіту тощо.

Підгалузь цивільного права – це сукупність декількох однорідних предметно пов’язаних цивільно-правових інститутів. До підгалузей
цивільного права, зокрема, відносять авторське право, зобов’язальне право, спадкове право тощо.

Трапляються випадки, коли підгалузі цивільного права сягають такого рівня розвитку, що перетворюються у самостійні галузі права. Так, трудове право, яке зараз є самостійною галуззю права, до початку ХХ ст. розглядалося як підгалузь цивільного права. У другій половині ХХ ст. виокремилися із цивільного права і стали самостійними галузями права сімейне та житлове право.

Систему джерел цивільного права України становлять:

1) Конституція України. Відповідно до ст. 4 ЦК України Конституція України становить основу цивільного законодавства України. Саме Конституцією закріплені такі основоположні засади цивільного права, як рівність усіх суб’єктів права власності (ч. 3 ст. 13) та непорушність права власності (ч. 4 ст. 41);

2) акти цивільного законодавства. До актів цивільного законодавства належать:

· Цивільний кодекс України – основний акт цивільного законодавства. ЦК України був прийнятий 16.01.2003 та набув чинності 01.01.2004;

· інші закони України. Такі закони, як правило, регулюють вузькоспеціальні відносини і не можуть суперечити ЦК України. Наприклад, особливості майнових відносин у кооперативах встановлюються Законом України “Про кооперацію” від 10.07.2003;

· підзаконні нормативно-правові акти (укази та розпорядження Президента України, Постанови Верховної Ради України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, акти центральних та місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування);

3) чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ч. 2 ст. 10 ЦК України якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законо­давства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору;

4) звичай. Ст. 7 ЦК України встановлює, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

Дата добавления: 2015-05-26