Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Право особистої приватної власності дружини та чоловіка




Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка 1. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі

договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які

належали їй, йому особисто. 2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.3. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її

одержанню. 4. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. 5. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них6. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. 7. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною

власністю. Стаття 58. Право на плоди та доходи від речей, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка 1. Якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів). Стаття 59. Здійснення дружиною, чоловіком права особистої приватної власності 1. Той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей. 2. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним.

38 Право спільної сумісної власності подружжя Презумпція спільної власності"Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя", - так зазначено у ч. 2 ст. 60 СК. З цього випливає, що у разі незгоди одного з подружжя з такою презумпцією і звернення до суду з вимогою про визнання за ним права особистої власності на певну річ, на ньому лежатиме тягар доказу протилежного. Презумпцію спільності майна можуть спростувати докази про: 1) придбання речі до шлюбу;2) придбання речі на кошти, які належали позивачеві особисто (подарунок батьків, одержання відшкодування за моральну шкоду тощо); 3) придбання речі за рахунок коштів, одержаних від продажу особистого майна; 4) придбання речі в період окремого проживання за власні кошти. Тому не варто поспішати викидати документи, які засвідчують час придбання речі, а також правову та фінансову основу для її придбання.Сфера чинності цієї презумпції дає підставу службовій особі, яка уповноважена на проведення опису майна одного з подружжя, включити до нього на свій розсуд половину з того майна, яке є в помешканні, в якому він проживає з дружиною (чоловіком), або в іншому їхньому володінні і на яке може бути накладено стягнення.

Перетворення особистого майна у спільне За певних умов особисте майно одного з подружжя може перетворитися в об'єкт спільної власності. Автомобіль, який належав чоловікові, був пошкоджений у результаті дорожньо-транспортної події, що трапилася з його вини. На капітальний ремонт автомобіля була витрачена значна сума коштів із сімейного бюджету. Подружжя за спільні кошти здійснили перепланування та добудову будинку, який дружина одержала у спадок. Правові наслідки, які можуть настати у таких випадках, не можуть бути однаковими для усіх ситуацій. Адже дружина може не претендувати на виникнення у неї прав співвласника автомобіля, вважаючи таку фінансову підтримку другого з подружжя актом безвідплатної взаємодопомоги. І у разі її смерті спадкоємці не матимуть права заявляти вимогу про включення цього неіснуючого права до складу спадщини.У другому випадку чоловік також може усно чи письмово відмовитися від зміни правового режиму будинку.У статті 62 СК недарма зазначено, що "у разі спору" це майно може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності. Відсутність спору є свідченням того, що правовий режим майна одного з подружжя, вартість якого істотно збільшилася внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або грошових затрат другого з подружжя, залишається незмінним. Лише у разі доведення того, що такі затрати другий із подружжя робив з метою набуття права співвласності, його спадкоємці одержать шанс на збільшення обсягу спадщини.

Придбання подружжям майна Відповідно до частини 1 ст. 60 СК, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності296. А у частини 2 цієї статті йдеться про речі, набуті за час шлюбу. Чи виправдана така термінологічна множинність? З точки зору законодавчої техніки, можливо, й ні. Проте, згідно із статей 190 ЦК, майном вважається окрема річ, сукупність речей. Тому у сфері речових (статичних) правовідносин терміни "майно" та "річ" можна трактувати як синоніми. Подружжя може набути майно у спільну власність за різними підставами. Насамперед право спільної сумісної власності може виникнути щодо подарунків, одержаних на весіллі. Чим це має бути засвідчено? Судова практика твердо стала на шлях, відповідно до якого дарування на весіллі подарунків (грошей) родичами, друзями кожного з подружжя не є достатнім доказом того, що обдарованим був саме цей із подружжя. При вирішенні питання про те, хто став власником подарунка, судам належить брати до уваги, кому він був подарований: подружжю чи одному з них297. Якщо збереглися листівки, у яких дарувальник звертався до обох з подружжя, це засвідчує, що обдарованим були вони обоє. Якщо дарується цінна річ або значна грошова сума, бажано, задля запобігання майбутнього спору, чітко (усно чи письмово) визначити особу обдарованого. До набрання чинності Цивільним кодексом України в судовій практиці був випадок, коли батьки вагітної жінки, задля пришвидшення шлюбу з нею того, хто був батьком дитини, подарували йому будинок. Однак він від шлюбу відмовився, а позов батьків про визнання договору дарування недійсним суд не задовольнив, вважаючи, що для цього немає достатньої підстави. За сучасних умов підставою для визнання такого договору недійсним може бути загальна норма, що сформульована у п. 6 ст. З ЦК: справедливість, добросовісність та розумність. У кабінет нотаріуса прийшли подружжя В. А. та М. А., а також їхні батьки задля нотаріального посвідчення договору про купівлю квартири у Я. Гроші за квартиру були внесені батьками дружини та чоловіка порівну, але набувачем у договорі був зазначений лише В. А. Через кілька років у зв'язку з розірванням шлюбу виник спір щодо права власності на квартиру. Для правильного вирішення цього спору слід мати на увазі таке. Ситуація засвідчує, що: 1) батьки дружини та чоловіка уклали з кожним із них договори дарування відповідної суми коштів; 2) на укладення договору одним з подружжя згода другого з подружжя була незаперечною; 3) хоча набувачем квартири за договором формально був лише чоловік, дружина вважається її співвласником і має право на здійснення свого права та на його захист. Численні судові спори щодо майна, придбаного у шлюбі, засвідчують, що довіра одного з подружжя до своєї дружини чи чоловіка буває надмірною, що впевненість у його чи и порядності не завжди мала достатню підставу. Тому треба не дати себе ошукати і, попри любов, спільні сподівання на довге, щасливе життя, дуже тверезо ставитися до документів. Подружжя або один із них можуть бути стороною (набувачами) у договорі довічного утримання (догляду). Якщо формально набувачем значився лише один із подружжя, презюмується, що утримання відчужувала здійснювалося за рахунок спільних коштів, тому фактичними власниками будинку чи іншого майна мають вважатися обоє подружжя.

39Права та обов'язки подружжя щодо утримання Дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного (ч. 1 ст. 75 СК). Вирішення питання щодо конкретних способів такої підтримки безпосередньо залежить від подружжя. Разом із тим, законодавство передбачає певні правові механізми, які забезпечують право кожного з подружжя на утримання. Новий СК містить три групи правових норм, які визначають умови та порядок реалізації права подружжя на утримання: I — норми, які визначають загальні умови надання утримання одному з подружжя (статті 75—83 СК); II — норми, що встановлюють право дружини на утримання під час вагітності та права чоловіка та жінки у разі проживання з ними дитини (статті 84—88 СК); III — нор: ми, що визначають право на утримання того з подружжя, із яким проживає дитина-інвалід (ст. 88 СК). I. У першу чергу законодавство встановлює загальні правила щодо взаємного утримання подружжя. Згідно з ч. 2 ст. 75 СК право на утримання один із подружжя набуває за наявності певних підстав. До них, зокрема, належать: а) непрацездатність одного з подружжя; б) потреба у матеріальній допомозі (нужденність); в) здатність другого з подружжя надати матеріальну допомогу. Непрацездатним визнається той з подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом (60 років для чоловіків, 55 років для жінок) або є інвалідом I, II чи III групи (ч. 3 ст. 75 СК). Що стосується другої умови — потреби у матеріальній допомозі, то новий СК чітко визначає умови, за наявності яких один із под: ружжя може вважатися таким, що її потребує. Це випадки, коли його доходи (заробітна платня, пенсія, доходи від використання майна тощо) не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 4 ст. 75 СК). Останньою умовою надання одному з подружжя утримання є здатність другого з подружжя надати таке утримання. При вирішенні цього питання мають бути враховані різні обставини — рівень доходів того з подружжя, який повинен надавати утримання, знаходження на його утриманні інших осіб (неповнолітніх дітей, батьків, інших родичів тощо), працездатність, стан здоров'я тощо. Якщо у одного з подружжя виникло право на утримання, воно не припиняється й у разі ро: зірвання шлюбу. Законодавство містить спеціальні правила щодо визначення права на утримання колишнього подружжя, тобто осіб, які розірвали шлюб (ст. 76 СК). Суд визначає розмір аліментів, які надаються одному з подружжя (колишньому подружжю). При цьому він враховує різні обставини, що мають істотне значення: можливість одержання цією особою утримання від своїх повнолітніх дітей або батьків, умови виникнення непрацездатності, майновий стан платника аліментів тощо. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі (ч. 2 ст. 77 СК). Вони визначаються у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 1 ст. 80 СК). У житті можуть виникнути обставини, які не існували на момент визначення судом розміру аліментів: хвороба платника аліментів, виникнення у нього обов'язку утримувати інших членів сім'ї тощо. Законодавство враховує таку можливість. Згідно з ч. 3 ст. 80 СК розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом зменшений або збільшений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану. Законодавство встановлює випадки, за яких одному з подружжя не буде надаватися утримання. За новим СК це можливо, коли: один із подружжя не має права на утримання (ч. 5 ст. 75 СК); право одного з подружжя на утримання припиняється (ст. 82 СК); один із подружжя позбавляється права на утримання за рішенням суду. У ч. 5 ст. 75 СК встановлені випадки, коли один з подружжя взагалі не має права на утримання. У зв'язку з цим не виникає потреби в позбавленні його цього права. В першу чергу це правило враховує випадки, коли один із подружжя негідно поводився у шлюбних відносинах (зловживав алкогольними напоями або наркотичними речовинами, влаштовував сімейні сварки, вчиняв протиправні дії, які потребували втручання органів міліції тощо). Права на утримання за новим СК не має також той з подружжя, який утратив працездатність внаслідок скоєння умисного злочину. Право одного з подружжя на утримання може бути припинене (ст. 82 СК). Припинення права виникає на майбутнє після настання обставин, які передбачені законом. Припинення права одного з подружжя на аліменти виникає автоматично, тобто в силу прямого припису закону в разі: 1) поновлення працездатності того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, 2) реєстрації з ним повторного шлюбу. Достатньо встановити один з указаних фактів для того, щоб вирішити питання щодо припинення права на аліменти. СК встановлює й інше правило. Право одного з подружжя на аліменти може бути припинене за рішенням суду якщо: 1) одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги; 2) платник аліментів неспроможний її надавати. Вказані обставини мають бути доказані в суді зацікавленою особою. Наприклад, платник аліментів тяжко захворів і не має можливості надавати утримання другому з подружжя. Для звільнення його від аліментного обов'язку він має надати суду відповідні докази. За рішенням суду один із подружжя може також бути позбавлений права на утримання або його право може бути обмежено строком. Це можливо у випадках, передбачених ч. 1 ст. 83 СК (подружжя перебувало у шлюбних відносинах нетривалий час, непрацездатність або тяжка хвороба одного з подружжя була при: хована при реєстрації шлюбу тощо). II. СК передбачає спеціальні правила щодо утримання одного з подружжя у разі проживання з ним дитини. У цьому випадку потреба в матеріальній допомозі пов'язана з тим, що один із подружжя опікується дитиною, у зв'язку з чим його можливість діяти на ринку праці є певною мірою обмеженою. З урахуванням гендерних особливостей кожного з подружжя СК містить два правила, які встановлюють: а) право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини (статті 84, 85 СК); б) право чоловіка на утримання у разі проживання з ним дитини. Дружина має право на утримання за наявності таких умов: 1) вона є вагітною або має дитину, яка проживає з нею і не досягла 3 років, а якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку — шести років; 2) чоловік — батько дитини може надавати матеріальну допомогу. З цього випливає, що дружина, яка виховує маленьку дитину, не повинна доказувати свою потребу у матеріальній допомозі. Вирішення питання не залежить також від її працездатності. У ч. 4 ст. 84 СК передбачено, що право на утримання дружина має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища. Чоловік зобов'язаний утримувати дружину, з якою проживає дитина, тільки у разі, якщо він є батьком цієї дитини. Право дружини на утримання припиняється, якщо за рішенням суду виключено відомості про чоловіка як батька з актового запису про народження дитини. Аліменти, які дружина отримала за попередній час поверненню не підлягають. Не тільки дружина, а й чоловік мають право на утримання у разі здійснення ним опіки над малолітньою дитиною (ст. 86 СК). Право на утримання виникає у чоловіка за наявності таких підстав: 1) із чоловіком проживає дитина, яка не досягла 3 років, а якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку — шести років; 2) дружина — мати дитини може надавати своєму чоловікові матеріальну допомогу. Таким само чином, як і щодо дружини, право чоловіка на утримання припиняється, якщо він не здійснює опіки над дитиною. Сімейний кодекс (ч. 1 ст. 87) передбачає дві підстави припинення права на утримання: якщо дитина передана на виховання іншій особі; у разі смерті дитини. Дружина також звільняється від обов'язку утримувати свого чоловіка й у разі, якщо відомості про неї як про мати дитини було виключено за рішенням суду з актового запису про народження дитини (ч. 2 ст. 87 СК).III. Спеціальні умови надання утримання одному з подружжя пов'язані з фактом проживання з ним дитини-інваліда. Зрозуміло, що за таких обставин може виникнути багато проблем майнового та особистого характеру і той з батьків, який опікується дитиною, потребує додаткової підтримки. Умовами надання утримання одному з подружжя, згідно зі ст. 88 СК є: а) проживання з одним із подружжя дитини-інваліда, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду й опікування нею; б) здатність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу. Важливою особливістю права на утримання у цьому разі є те, що воно не обмежене строком. Відповідно до ч. 1 ст. 88 СК право на утримання триває протягом усього часу проживання батька або матері з дитиною-інвалідом. Розмір аліментів визначається за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Вирішуючи це питання, суд виходить із необхідності найбільшого забезпечення інтересів дитини. Права та обов'язки подружжя з утримання можуть виникати не тільки із закону, а й встановлюватися договором. Новий СК безпосередньо називає два види договорів подружжя, які пов'язані з їх взаємним утриманням: а) договір подружжя про надання утримання (ст. 78 СК); б) договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати (ст. 89 СК). У першому випадку сторони вправі визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. При цьому вони можуть відійти від положень сімейного законодавства і на власний розсуд визначити свої права та обов'язки, наприклад, не пов'язувати виникнення права на аліменти з непрацездатністю одного з подружжя. Сторони в договорі можуть визначити форму надання утримання (грошова або натуральна), розмір аліментів, порядок їх сплати тощо. Договір подружжя про надання утримання укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Він має для сторін обов'язковий характер, тому його виконання забезпечується певними юридичними засобами. Відповідно до ч. 2 ст. 78 СК стягнення аліментів за договором подружжя може здійснюватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Таким чином, сторонам не треба звертатися до суду, захист їх прав здійснює нотаріус шляхом учинення виконавчого напису на борговому документі. Другий вид договорів подружжя пов'язаний із заміною права на утримання одного з подружжя на певне нерухоме майно (ст. 89 СК). Такий договір підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Подружжя вправі домовитися і щодо одноразової сплати суми аліментів. У цьому разі обумовлена грошова сума має бути внесена на депозитний рахунок нотаріальної контори до посвідчення договору. Такий порядок повною мірою забезпечить інтереси одержувача аліментів і зробить неможливим порушення його прав. Новий СК уперше поширює правила щодо взаємного алімен: тування подружжя на осіб, які знаходяться у фактичних шлюб4 них відносинах (ст. 91 СК). Винятки становлять лише ті умови набуття або припинення права на утримання, які пов'язані з фактом реєстрації шлюбу. В ч. 1 ст. 91 СК сказано, що право на утримання набувають жінка або чоловік, які тривалий час проживали однією сім'єю. Закон не визначає конкретного строку такого проживання. У разі спору таке питання має вирішуватися судом. Зі змісту ст. 80 СК випливає, що, на відміну від подружжя, після припинення спільного проживання фактичне подружжя втрачає право на утримання. Якщо непрацездатність однієї зі сторін виникла після припинення спільного проживання, то вона не може звертатися до суду з вимогою про стягнення аліментів.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 1156; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.016 сек.