Білет 9

1. Суспільство як цілісна соціетальна система.

Так, античні філософи, зокрема Арістотель, Платон, ототожнювали суспільство з державою. У середньовіччі поширеною була думка про те, що суспільство виникло внаслідок домовленості людини з Богом; у нові часи побутувала ідея суспільного договору між людьми, внаслідок якого постало суспільство, хоча деякі філософи (Д. Дідро) вважали, що життя людей завжди було суспільним.
О. Конт і Г. Спенсер вважали його динамічним утворенням, що, як і кожний живий організм, перебуває у постійному розвитку, виявляючи здатність до саморегулювання. Е. Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну реальність, що заснована на колективних уявленнях. Для М. Вебера суспільство — це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій. Г. Тард розумів суспільство як продукт взаємодії індивідуальних свідомостей через передавання людьми один одному переконань, прагнень, спонукань тощо.

Різні аспекти суспільства як соціологічного феномену є предметом багатьох сучасних досліджень. Залежно від погляду на суспільство як фундаментальну категорію соціології формувалися відповідні теорії суспільства, у розвитку яких простежується три періоди:

1. Кінець XVIII — початок XX ст. Соціологія функціонувала як сукупність поглядів щодо промислового суспільства. Всі тодішні теорії виходили з того, що суспільство, яке зароджується, має індустріальний характер, а економічна система визначає тип суспільства, задає принцип суспільного порядку.

2. 20-ті — кінець 60-х років XX ст. зумовлених переходом до стадії організованого капіталізму, передусім в економічній сфері.Суспільство вони тлумачили як державно-монополістичний, організований (з, зрілий, розвинутий капіталізм як менеджеріальне суспільство, як суспільство масової культури.

3. 70—90-ті роки XX ст. На цьому етапі виникають «концепції інформаційного суспільства» (теорії Д. Белла, Р. Дарендофа, О. Тоффлера, Ф. Ферроратті та ін.), які фіксують трансформації в економічній системі, структурі формальної та неформальної влади, інформаційній сфері. Вони розглядають інформаційне суспільство як особливу стадію історичного та соціально-економічного розвитку людства.
До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать:— спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;— цілісність і сталість (єдине ціле);— здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків;— певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв'язків між людьми;— автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціальну систему.

Різними є погляди і на причини та процес виникнення суспільства, які зводяться до трьох теорій:
1. Природна (праця створила людину, перетворивши стадо на культурне угруповання виробників).
2. Божественна (Бог створив людину, заповів їй матеріальний світ і моральний закон).
3. Космічна (людство створене інопланетянами, які маніпулюють ним у власних цілях).

Типологізація суспільств — це класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших.

- за ознакою писемністі (писемні та дописемні.)

- з огляду на наявність і стан промислового виробництва (традиційне (допромислове) та промислове).

- за головним способом здобуття засобів до існування, виокремлюють:

1. Суспільство мисливців і збирачів. Структура його надто проста, а соціальне життя організоване на основі родинних зв'язків, усім править вождь.

2. Садівничі суспільства. Воно теж ще не знає, що таке додатковий продукт, основою його соціальної структури є родинні зв'язки. Але їх система помітно розвинутіша, складніша.

3. Аграрне суспільство. На цьому етапі вже з'являється додатковий продукт, розвиваються торгівля, ремесла, зароджується держава. Система родинних зв'язків перестає бути основою соціальної структури суспільства.

4. Промислові суспільства. Виникають наприкінці XVIII ст. з появою промислового виробництва, використанням у виробничих цілях наукових знань, значного додаткового продукту, розвитку системи державного управління.

Застосування цього критерію іншими соціологами передбачає, крім перших трьох, індустріальне та постіндустріальне суспільства.

- ціннісні критерії:

1. Традиційне суспільство. У ньому індивіди керуються традиційними цінностями. Ця особливість властива насамперед аграрному суспільству, в якому професія переходить від батька до сина. Людина, будучи обмеженою у виборі, змушена діяти згідно з традиціями. Саме такі особливості характеризують доіндустріальне суспільство.

2. Суспільство, кероване зсередини. У такому суспільстві поведінку індивідів визначають особисті цінності, що активізує індивідуальність, посилює вибір, самостійність рішень, власну точку зору. В ньому відсутні чіткі моральні норми, людина повинна шукати опору в собі. Це індустріальне суспільство.

3. Суспільство, кероване ззовні. Індивід у такому суспільстві спрямовує та оцінює свою діяльність, орієнтуючись на оцінки колег, друзів, сусідів, громадську думку. Воно сприяє розвитку тертіальних промислів — маркетингу, послуг. З'являються нові професії, групи робітників, формуються нові громадські організації. Для досягнення успіху індивід повинен враховувати зовнішні обставини, пристосовуватися до них. Це постіндустріальне суспільство.

- розвиненість управління і ступінь соціального розшарування розмежовують суспільства на просте і складне.

1. Просте суспільство. У такому суспільстві не існує бідних і багатих, керівників і підлеглих. Основні його характеристики: соціальна, економічна, політична рівність, низький рівень розподілу праці та розвитку техніки, невеликі територіальні розміри, незначна чисельність, пріоритет кровних зв'язків.

2. Складне суспільство. Сформувалося з виникненням та нагромадженням додаткового продукту, розвитком позааграрних виробництв, зосередженням людей у містах, розвитком торгівлі, передусім зовнішньої. Класове розшарування в ньому зумовило перехід від звичаєвого права до юридичних законів. З виникненням писемності стали окреслюватися контури елітарної культури. Еволюція такого суспільства, утвердження держави уможливили реалізацію масштабних суспільних проектів (розвиток засобів комунікації тощо).

- за політичними режимами суспільства поділяють на демократичне, авторитарне, тоталітарне; за панівною релігією — на християнську і мусульманську. Марксизм за способом виробництва, виробничих відносин і класової структури виділив первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну суспільно-економічні формації.

Социальное — исходное и центральное понятие социологии. При решении проблемы социального чаще всего делается акцент на то, что социальное — это эффект, возникающий в результате скоординированного взаимодействия индивидов.

Но скоординированность присутствует и в стадных сообществах животных.

С точки зрения другого подхода, социальное трактуется как своеобразный эквивалент проявления чувства привязанности, притяжения. Социальное предстает как окультуренная форма животно-инстинктивных побуждений.

Специфіка социальной системы состоит в том, что она формируется на базе той или иной социальной общности (социальная группа, социальная организация и т. д.), а ее элементами являются люди, чье поведение детерминируется определенными социальными позициями (статусами), которые они занимают, и конкретными социальными функциями (ролями), которые они выполняют, социальными нормами и ценностями, принятыми в данной социальной системе, а также их различными, индивидуальными качествами (социальные качества личности, мотивы, ценностные ориентации, интересы и т. д.).

Всем этим признакам отвечает человеческое общество, представляющее собой сложноорганизованную систему высшего «органического» типа, суперсистему, или социетальную систему, включающую в себя все виды социальных систем и характеризующуюся структурно-функциональной целостностью устойчивостью, равновесием, открытостью, динамизмом, самоорганизацией, самовоспроизводством, эволюцией.

Основные законы существования общества заключаются:

в единстве и борьбе индивидуального и общественного, личности и общества;

в единстве и борьбе личности, социальной общности и окружающей их среды.

Основные законы функционирования общества:

Закон определяющей роли производственных отношений развитии общественных систем: для того, чтобы что-то потреблять, что-то распределять или обменивать, надо что-то произвести или воспроизвести;

Закон взаимосвязи общественного разделения труда от роста народонаселения и уровня развития производительных сил и производственных отношений - разделение труда развивается прямо пропорционально объему и плотности (как материальной, так и моральной) обществ, уровню производительных сил и производственных отношений. Если оно прогрессирует непрерывно в процессе социального развития, то потому, что общества становятся постоянно более плотными и, как правило, более объемистыми, потому, что происходит кооперация производительных сил, повышается качественно их интеллектуальное состояние, потому, что в производственных отношениях реализуются новые достижения научно-технического прогресса;

Закон необходимого и прибавочного рабочего времени - на воспроизводство своей общественной жизни личность затрачивает необходимое рабочее время, а для воспроизводства жизни общества - прибавочное рабочее время, в свою очередь общество (общность) затрачивает соответственно свое рабочее время для воспроизводства своей жизни и общественной жизни человека;

Закон неравномерности распределения благ и ценностей: от каждого по способностям - каждому по его труду. Труд есть не потребность, он является средством удовлетворения потребностей.

Основные законы развития общества:

Закон возрастания потребностей - удовлетворенная потребность рождает новую потребность;

Закон общественной организации труда (взаимосвязи общественного разделения и кооперации труда): с углублением общественного разделения труда возрастает значение коллективного труда, кооперации, происходит объединение специализировавшихся форм труда, для удовлетворения возрастающих потребностей личности и общества. Общество движется в направлении обобществления средств производства;

Закон взаимосвязи структуры и функций: изменения в структуре общества не могут происходить без изменения функций и наоборот - изменение размеров социальных единиц неизбежно побуждает в них прогрессирующую дифференциацию или объединение социальной активности, естественное разделение или объединение труда.

Основные законы, определяющие состояния общества и общественных отношений:

Закон соответствия уровня развития производительных сил уровню производственных отношений;

Закон соответствия организации гражданского общества уровню развития производительных сил и производственных отношений;

Закон соответствия политического строя, государственного устройства уровню развития гражданского общества и уровню развития производительных сил и производственных отношений.

2. Позитивізм О. Конта.

Вклад в развитие социологии. Создал классификацию наук, назвал науку социологией, определил методы социологии, задачу социологии (познание объективной реальности), доказывал, что социология как наука может возникнуть только лишь на определенном этапе развития общества.

Основные работы: «Дух позитивной философии» и «Курс положительной философии».

Конт - создатель позитивизма. Сумел систематизировать и объединить основные доктрины европейского естествознания. Объявил о необходимости создания новой теории общества, которая должна быть позитивной.

Главная идея позитивистского метода Конта - отделение наук от метафизики и теологии.

Задача науки - открывать законы, понимаемые как постоянные, повторяемые связи между явлениями.

Термин “позитивный” (по Конту) может быть использован в 5 значениях: реальный, полезный, определенный, полезный, положительный.

Базовые принципы позитивизма:

1. постулат онтологического натурализма (утверждение, что социокульт. и природные явления качественно однородны. Поэтому общественные процессы должны анализироваться и объясняться с помощью законов природи.

2. постулат методологического натурализма (система социального знания должна строиться по модели естественных наук и использовать их методы).

3. постулат феноменализма (абсолютизация роли опыта и чувственных данных в противовес умозрительным выводам).

4. постулат ценностной нейтрации (социолог как ученый должен воздерживаться от любых ценностных суждений относительно природы изучаемых явлений и полученных результатов).

5. признание инструментального характера научного знания и ориентация на социальную инженерию.

Дата добавления: 2015-05-26