Еволюція методів регулювання соціально-трудових відносин в індустріально розвинених країнах

Напрямки аналізу соціально-трудових відносин.

Соціально-трудові відносини – це різноманіття соціальних відносин, що складаються в процесі і з приводу трудової діяльності між її учасниками. Аналіз соціально-трудових відносин звичайно проводять за трьома напрямками: суб'єкти, предмети, типи соціально-трудових відносин. Суб'єктами соціально-трудових відносин виступають індивіди або соціальні групи. Як основних суб'єктів соціально-трудових відносин на підприємстві, в організації виокремлюють роботодавців і найманих працівників.

До суб'єктів соціально-трудових відносин відносять також організації найманих працівників (профспілки), організації роботодавців і державу.

Взаємозв'язки між суб'єктами соціально-трудових відносин виникають на різних рівнях: працівник – працівник; працівник – роботодавець; профспілка – роботодавець; роботодавець – держава; працівник – держава тощо.

Інтереси роботодавців і найманих працівників не ідентичні. Найважливішими сферами їх зіткнення є наступні: гарантії робочого місця; інтенсивність праці (норми виробітку); рівень оплати праці; умови і зміст праці (характер трудових завдань).

Саме ці питання і виступають предметами соціально-трудових відносин. Навколо цих проблем розгортаються конфлікти між працівниками та управлінцями, й вони перетворюються на предмет переговорів і домовленостей.

Як показала практика зарубіжних країн, соціальне партнерство - це найбільш дієвий механізм розв’язання конфліктів і суперечностей між роботодавцями і найманими працівниками. Концепція соціального партнерства виступає як антипод теорії класової боротьби.

Протягом тривалого історичного часу домінували насильницькі методи регулювання соціально-трудових відносин.

Інститут колективних переговорів і угод як форма соціального партнерства одержав офіційний статус у ХХ ст. і став ключовим елементом соціально-трудових відносин в країнах Заходу.

Соціальне партнерство - це така система відносин між найманими працівниками і власниками засобів виробництва або роботодавцями, за якої визнаються розбіжності інтересів даних соціальних груп, що виникають об'єктивно, і право кожної з них захищати їх шляхом пошуку компромісів, взаєморозуміння і співпраці.

Можна виокремити три рівні системи соціального партнерства - національний, галузевий (і регіональний) та безпосередньо виробничий (рівень підприємства і фірми). На національному рівні представники соціальних партнерів - працівників найманої праці, бізнесу і держави - зустрічаються в рамках спеціально створених органів для ухвалення і реалізації рішень.

Основним механізмом реалізації принципів соціального партнерства є колективні переговори. Особливе місце в системі соціального партнерства займає генеральна угода, в якій встановлюються загальні принципи погодженого проведення соціально-економічної політики і визначаються основні мінімальні соціальні гарантії з боку держави і об'єднань роботодавців для всіх трудящих.

Дата добавления: 2015-05-26