Система педагогічних наук

Система педагогічних наук - зв ‘язки тавідношення, що склалися в процесі історичного розвитку різних галузей педагогічних знань.

1.Загальна педагогіка містить такі розділи:

*.Загальні основи педагогіки

*Теорія навчання - дидактика

*Теорія виховання

*Школознавство

2. Історія педагогіки

3. Вікова педагогіка

4. Професійна педагогіка:

5.Корекційна (спеціальна) педагогіка вивчає і розробляє питання навчання і виховання дітей з різними вадами:

6. Методика викладання окремих наук

7. Соціальна педагогіка

7. Сутність категорії "навчання". Рушійні сили процесу навчання. Функції навчання.

Навчання – сумісна взаємопов’язана діяльність вчителя та учнів по передачі та засвоєнню знань, умінь та навичок учнями.

Навчання – нескінченний неперервний цілеспрямований процес розв'язання пізнавальних та практичних завдань.

Дидактична сутність навчання полягає в тому, що вона відбувається у спільній взаємодії двох діяльностей: викладання та учіння.

Викладання - передача знань і організація навчання.

Викладання – діяльність вчителя в процесі навчання, що полягає в: *постановці перед учнями пізнавального завдання

*повідомленні нових знань

*, керівництво самостійною роботою

*перевірка знань, умінь, навичок учнів

Учіння – це цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння уміннями та навичками.

В процесі навчання учні розвиваються інтелектуально, формується їх науковий світогляд.

Усім явищам і процесам властиві певні дидактичні суперечності. Вони є джерелом їх розвитку, своєрідним внутрішнім рушієм.

Рушійна силу процесу навчання – це результат протиріч між пізнавальними і практичними завданнями з одного боку, та наявним рівнем ЗУН з іншого боку.

Рушійна сила – це певне психологічне відчуття труднощів по розв'язання поставлених завдань. Вона проявляється у підвищенні розумової активності і спрямована на конкретні дії: оволодіння необхідним обсягом ЗУН, щоб розв’язати поставлене завдання.

Основне протиріччя – це протиріччя між незнаннями і знаннями.

Рушійні сили навчального процесу:

· Між зростаючими вимогами суспільства та процесу навчання і загальним станом цього процесу

· Між досягнутим учнями рівнем ЗУН та ЗУН необхідними для розв'язання поставлених перед ними нових завдань

· Між фронтальним (колективним) викладом матеріалу і індивідуальним характером його засвоєння

· Між розумінням матеріалу вчителем і учнями.

· Між теоретичними знаннями і умінням використовувати їх на практиці

Для рушійної сили це обов’язковий чинник процесу пізнання, але переважно механізм дії рушійної сили непомітний, носить внутрішній характер і не завжди сприймається учнями, тому учитель має глибоко усвідомити сутність рушійної сили, механізм її дії і стосовно конкретної навчальної теми створювати ситуацію, включаючи механізм дії рушійної сили.

3. Функції навчання

Освітня функція. Покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формувань вмінь і навичок.

Розвиваюча функція. Передбачає розвиток учнів в процесі навчання. Розвиваюче навчання сприяє розвиткові мислення, формуванню волі, емоційно-почуттєвої сфери; навчальних інтересів, мотивів і здібностей.

Виховна функція - важлива функція діяльності вчителя, який виховує підростаюче покоління, насамперед у процесі навчання. Зрозуміло, що процес навчання сприяє формуванню наукового світогляду учнів на основі засвоєння системи наукових знань про природу, суспільство і людину, виховання відповідного ставлення до життя і до самих себе. Виховання високоморальної, культурної, всебічно розвиненої особистості.

.

8. Логіка і структура процесу навчання. Механізм формування умінь і навичок учнів.

Логіка і структура навчального процесу.

Етапи засвоєння знань:

І. Постановка мети і завдань – виходячи з того, що навчання нескінченний непевний цілеспрямований процес по розв’язанню пізнавальних і практичних завдань, вона розпочинається з постановки мети і завдань вчителем, щоб мета і задачі були прийняті учнями.

ІІ. Сприймання – навчально-пізнавальна діяльність, вона може бути:

· Чуттєве – коли вчитель діє об’єктом пізнання на органи чуття учнів

· Чуттєво - образне – коли вчитель не тільки діє об’єктом пізнання, а й спирається на життєвий досвід учнів, на ті образи і уявлення, що сформовані в учнів на даний момент навчання.

· Раціональне – коли вчитель пояснює новий для учня матеріал, використовуючи різні засоби навчання

ІІІ. Осмислення – передбачає встановлення зв’язків і відношень об’єктів пізнання на основі виконання логічних операцій: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування. Зрозуміти не значить освоїти. Щойно прийняті та осмислені знання треба закріпити в пам'яті учнів.

ІV. Закріплення – важливий етап засвоєння знань. Воно може бути:

• Репродуктивне повторення (таблиця множення)
• Узагальнення та систематизація (творчі завдання)

V. Застосування знань на практиці – щоб знання не носили формальний характер вчитель повинен навчити учнів користуватись ними. Тому важливим етапом є застосування знань на практиці.

Ці етапи забезпечують міцні та глибокі знання, а також формування вмінь та навичок

Уміння – здатність людини на належному рівні виконувати певні дії

(фізичні, розумові, трудові). Заснована на доцільному використанні людиною знань. Уміння формуються легко за умови глибокого розуміння дітьми суті понять, властивостей, закономірностей зв’язків.

Навичка – дія, доведена до автоматизму, коли людина виконує дію механічно, не замислюючись. Вона характеризується відсутністю спрямованого контролю свідомості, оптимальним часом виконання, якістю.

Механізм формування вмінь та навичок:

· Вчитель пояснює теоретичний матеріал і теорію виконання певного уміння, тобто як, в якій послідовності треба виконувати певну дію.

· Засвоївши теорію учні приступають до виконання вправ чи дій у заданій послідовності, формується елементарне уміння.

· За допомогою системи вправ, щойно сформоване уміння доводимо до навички.

· За допомогою закріплюючих і творчих вправ формуємо складні і комплексні уміння.

Уміння та навички формуються за допомогою таких вправ: вступні, підготовчі, пробні, тренувальні, закріплюючі, конструктивні, творчі, контрольно-перевіряючі.

· підготовчі — готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці;

· вступні — сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій;

· пробні — перші завдання на застосування щойно засвоєних знань;

· тренувальні — набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією, завданням);

· творчі — за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій;

· контрольні — переважно навчальні (письмові, графічні, практичні вправи).

Об’єктивними показниками сформованості навички є:

· Правильність і якість її реалізації.

· Швидкість виконання операцій.

· Відсутність спрямованої свідомості на виконання дії.

9. Сутність, складові та вимоги до змісту освіти. Види освіти. Взаємозв’язок різних видів освіти.

Зміст освіти – це чітко окреслена система ЗУН, якими учні оволодівають у навчальних закладах, досвід репродуктивної діяльності, досвід творчої діяльності, досвід оцінювальної діяльності.

Таке визначення дозволяє вчителю правильно проектувати, методично опрацьовувати зміст навчального матеріалу до кожного уроку.. Відповідно до такого визначення в змісті шкільної освіти правомірно виділяємо знання, вміння, навички, які відображають досвід репродуктивної і творчої діяльності, а також досвід емоційно-ціннісних відносин.

Вимоги до змісту освіти:

1.Розробка державних стандартів і відповідне формування системи й обсягу ЗУН, навичок творчої діяльності.

2. Добір і структурування навчально-виховного матеріалу на засадах диференціації та інтеграції, забезпечення альтернативних можливостей для отримання освіти.

3. Вивчення рідної мови в усіх навчальних закладах, утвердження її як основної мови функціонування загальноосвітньої, професійної, вищої школи.

4. Оптимальне поєднання гуманітарної, природно-математичної складових освіти, теоретичних і практичних компонентів, класичної спадщини та сучасних досягнень наукової думки, органічний зв язок з національною історією, культурою, традиціями

Визначальними чинниками, якими керуються при визначенні змісту освіти для загальноосвітньої школи, є:

* рівень досягнення науки і техніки в різних галузях;

* завдання виховання всебічно розвиненої особистості;

* фізичні і соціально-психологічні можливості учнів певного віку;

* відповідність обсягу змісту відведеному часу на вивчення конкретної дисципліни;

* наявність навчально-матеріальної бази;

* відповідність міжнародним стандартам і національним особливостям..

II. Традиційно виділяють 3 види освіти: загальна, політехнічна, професійна.

Загальна – сукупність знань з основ наук про природу, суспільство, культуру, людину, а також сукупність відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині. Ці знання є основою світогляду людини.

Загальну освіту здобувають ЗОНВЗ (школах, гімназіях, ліцеях, колегіумах).

В межах загальної освіти виділяють такі цикли навчальних дисциплін:

1.Суспільно – гуманітарний.

2. Фізико – математичний.

3. Хіміко – біологічний.

4. Виробничо – технічний.

5. Мистецький.

Політехнічна освіта – це знання про загальні основи виробництва:

- предмет праці;

- засоби праці;

- технології праці;

- виробничі відносини, що формуються між людьми процесі праці.

В ЗОНВЗ учні оволодівають політехнічними знаннями під час вивчення основ наук (фізика, хімія, біологія, географія), на заняттях з трудового і виробничого навчання, практичні заняття в шкільних майстернях, виробничі екскурсії (див. табл..).

Професійна освіта – це освіта, спрямована на оволодіння ЗУН, що необхідні для виконання завдань професійної діяльності.

Професійну освіту людина здобуває у спеціальних навчальних закладах: ПТУ, коледжі, технікуми, інститути, університети, академії, консерваторії і т. д.

Усі види освіти перебувають між собою у тісному зв язку. Загальна освіта є науковою основою політехнічних та професійних знань. Від рівня та якості загальної освіти залежать успіхи молоді в оволодінні професією, яку вони набувають в середніх та вищих навчальних закладах. У процесі політехнічної освіти учні засвоюють основи сучасного виробництва та дістають певне професійну підготовку. У професійному навчанні політехнічні знання поповнюються і дістають загальний розвиток

10. Підручник: сутність, функції та структура. Вимоги до відбору змісту підручника.

Підручник – це навчальна книга, в якій розкривається зміст навчального матеріалу з певного предмета відповідно до вимог навчальної програми..

Головне призначення підручника – допомогти учням самостійно закріпити і поглибити знання, здобуті на уроці.

Вимоги до підручника:

- науковість змісту навчального матеріалу;

- точність, простоту, доступність викладу;

- чіткість у формулюванні визначень, правил, законів;

- логічність, послідовність, систематичність;

- естетичне художнє оформлення.

Функції підручника:

Навчальна, інформативна, розвиваюча, виховуючи, керуюча, коригуючи, управлінська, методична, перспективна.

Структура підручника:

Підручник складається з двох компонентів: текстового і позатекстового.

Текстовий – основні тексти, які відповідають навчальній програмі.

Окрім основних, підручник містить додаткові тексти, мета яких —розширити, поглибити знання учнів з важливих компонентів змістунавчального матеріалу (документи, історичні довідки, цікавинки та ін.).

До позатекстового належать:

а) апарат організації засвоєння: запитання і завдання; інструктивні

матеріали (пам'ятки, зразки розв'язання задач, прикладів); таблиці;

підписи-пояснення до ілюстративного матеріалу; вправи;

б) ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, картки, креслення, схеми, таблиці, картинки тощо);

в) апарат, орієнтування (вступ, зміст, бібліографія, форзац, умовні позначки)

11. Документи, в яких відображається зміст освіти. Державний стандарт початкової загальної освіти, навчальний план загальноосвітньої школи, навчальна програма.

Нормативні документи, в яких відображено зміст освіти:

Вимоги держави і суспільства до змісту, обсягу та рівня загальноосвітньої підготовки громадян України визначає державний стандарт загальної середньої освіти.

Державний стандарт загальної середньої освіти (див. стандарт) –це звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної середньої освіти, а також гарантії держави щодо її здобуття.

2.Освітні стандарти галузей знань:

3. Державні вимоги до рівня засвоєння змісту середньої освіти за ступенями навчання (початкова, основна і старша школа).

На основі Базового навчального плану Мін. Освіти і науки розробляє та затверджує типові навчальні плани для різних типів загальноосвітніх навчальних закладів, які трансформують зміст шкільної освіти у площину навчальних предметів і курсів.

Базовий навчальний план –це документ, затверджений Міністерством освіти і науки, в якому визначається структура загальної середньої освіти, визначаються освітні галузі та розподіл годин між ними за роками навчання, встановлюється гранично допустиме навантаження учнів для кожного класу, встановлюється кількість навчальних годин, фінансованих з бюджету.

На основі Базового навчального плану Мін. Освіти і науки розробляє та затверджує типові навчальні плани для різних типів загальноосвітніх навчальних закладів, які трансформують зміст шкільної освіти у площину навчальних предметів і курсів.

Навчальні плани для масових шкіл, ліцеїв, гімназій передбачають два компоненти:інваріантний, варіативний.

Державний (інваріантний) компонент визначає перелік навчальних дисциплін, що є

обов язковими для вивчення в усіх типах ЗОшкіл і потрібний для всебічного і гармонійного розвитку школярів. Він включає:

- мовно – літературну освіту;

- математичну освіту;

- суспільствознавчу;

- природничі науки;

- естетичні науки;

- оздоровчо – трудові предмети, т.б. предмети загальної освіти.

Освітні дисципліни відповідають структурі діяльності людини, містить знання про людину, природу, суспільство, культуру, науку, виробництво і є змістовою основою для формування в учнів цілісного уявлення про світ на рівні загальноосвітньої підготовки,достатньої для вибору професії та продовження освіти.

Шкільний (варіативний) компонент – це варіативна частина, перелік навчальних дисциплін, які вводяться для поглибленого вивчення предмету, для розвитку творчих здібностей учнів, для диференціації в навчанні, індивідуалізації, профільності навчання, задоволення освітніх потреб груп і окремих учнів. Затверджується він радою школи. Це: вибірково-обов язкові предмети;

- додаткові предмети;

- курси за вибором учнів;

- фа культактиви;

- консультації.

Навчальна програма – це документ, в якому визначається зміст навчального матеріалу з певного предмета, розділи, теми, кількість годин, відведених на вивчення за роками навчання.

Структура навчальної програми:

1. Пояснювальна записка.
2. Розділи, теми, підтеми.
3. Кількість годин, відведеного на вивчення теми, розділу.
4. Критерії і норми оцінювання.
5. Список авторів.

Відповідно до навчальних програм розробляються підручники.

Дата добавления: 2015-05-26