Окресліть основні логічні ідеї Л. фон Вітгенштейна

Мова і світ — центральні поняття всієї філософії Вітгенштейна. У його знаменитому «Логіко-філософському трактаті» вони постають як «дзеркальна» пара: мову відображає світ, тому що логічна структура мови ідентична онтологічній структурі світу. Світ складається з фактів, а не з об'єктів, як визнано в більшості філософських систем. Світ представляє весь набір існуючих фактів. Факти можуть бути простими і складними. Об'єкти є те, що, вступаючи у взаємодію, утворює факти. Об'єкти наділені логічною формою — набором властивостей, які дозволяють їм вступати в ті або ті відносини.У мові прості факти описуються простими реченями. Вони, а не імена, є простими мовними одиницями. Складним фактам відповідають складні речення.Вся мова — це повний опис всього, що є в світі, тобто всіх фактів.Мова припускає також опис можливих фактів. Така мова цілком під порядковується законам логіки і піддається формалізації. Усі речення, що порушують закони логіки або що не відбивають спостережуваних фактів, як уважає Вітгенштейн, є безглуздими. Так, безглуздими виявляються речення етики, естетики і метафізики. «Про що не можна говорити, про те слід мовчати» — такий останній афоризм «Трактату». Пізніше Вітгенштейн розглядав мову як рухому систему контекстів,«мовних ігор», підвладну виникненню суперечностей, пов'язаних з неясністю смислів використовуваних слів і виразів, що повинні усуватися шляхом пояснення останніх. Пояснення правил уживання мовних одиниць і усунення суперечностей, за Вітгенштейном, і складає завдання філософії. Л. Вітгенштейн наголошував, що роль мови в пізнанні і діяльності людей неможливо переоцінити. Мова, згідно з його поглядами, не просто засіб передачі іншим знань і намірів, що вже є в людини, вона є важливим засобом пізнання і засвоєння світу, організації спільної діяльності людей. Подібну думку на століття раніше висловлював Вільгельм фон Гумбольдт (1767-1835): пізнання світу залежить від мови, оскільки вона не безпосередньо відображає світ, а інтерпретує його – „... кожна мова утворює тканину, зіткану з понять та уявлень певної частини людства”. Ідеї Гумбольдта пізніше знаходять розвиток у філософії неогумбольдтіанства, зокрема в працях Едуарда Сепіра (1884-1939) та Бенджамена Уорфа (1897-1941). І донині перебуває в колі наукових дискусій гіпотеза Сепіра-Уорфа, згідно з якою в мовному світі все відносне; ми членуємо світ так, як нам підказує рідна мова.Антропологічний підхід до мови, що визначився ідеями німецької класичної філософії і реалізувався у філософській концепції мови Вільгельма фон Гумбольдта, простежуємо й у лінгвістичній філософії Людвіга Вітгенштейна. На думку останнього, мова – це та призма, через яку і за посередністю якої ми взагалі дивимося на світ. При цьому природно, що саму призму ми не помічаємо. Метафора оптичного засобу (чи органу), за допомогою якого ми дивимося на світ, але самого не помічаємо і не можемо помітити, повторюється у Вітгенштейна в різні періоди його творчості. У нормальних ситуаціях, на думку філософа, ми не повинні звертати увагу на свій оптичний інструмент. Але іноді, самі того не усвідомлюючи, переносимо фокус свого зору на ці «призми» (лінзи), вдивляючись у неясні відблиски, які грають на їхній поверхні, уявляємо, що вдивляємося в глибоку сутність досліджуваного явища. Частіше всього це відбувається тоді, коли людина філософствує. Л.Вітгенштейн переконаний: «проблеми, що виникають через неправильне розуміння мовних форм, мають характер глибини. Це глибоке занепокоєння… Воно коріниться в нас та:к само глибоко, як форми нашої мови». У свою чергу неадекватне прочитання форм мови, подібно до окулярів, що спотворюють, породжує неправильне бачення речей. Це посилюється ще й тим, що мисленнєві схеми, моделі, формули і т.ін. нерідко ототожнюються із самою дійсністю. Вербальне трактування часто витісняє реальне бачення ситуації. Звикнувши використовувати мовні форми для відтворення реальності, ми починаємо сплутувати їх з самою реальністю, недооцінюючи складний, багатогранний і далеко не прямий характер зв’язку мови і реальності. У цьому суть «пасток мови».

29. Розкрийте зміст естетичної діяльності і назвіть її основні сфери.

Естетична діяльність універсальна; вона включає як життєво необхідні сфери суспільного життя (виробництво, побут, етикет, поведінка, мода, традиції, обряди), так і ті сфери, де людина заявляє себе вільною від прямих життєвих потреб, - перш за все - художньо-творчу сферу (створення творів мистецтва, технічний дизайн, різні види самодіяльної художньої творчості, художньо-теоретична діяльність, ужиткове мистецтво, прикрашення побуту та житла, та ін). Естетичне, яке по-суті є результатом „матеріалізації” сутнісних сил людини, є явищем соціальним, бо пов’язане не лише із трудовою та перетворювальною діяльністю, але також із спілкуванням, історичними естафетами різних поколінь, із намаганням людини у будь-який спосіб виразити у зовнішніх формах свій внутрішній духовний потенціал, із проведенням різних громадських, спортивних заходів, державних свят та церемоній. Естетичне, не маючи, як вже зазначалось, емпіричної, фактичної зовнішньої окресленості, пронизує всю різноманітність людської діяльності і поведінки. За своєю суттю естетичне є щось ідеальне, а тому невловиме щодо якісного визначення, бо безпосереднім суб’єктом і носієм естетичного є людина (як правило, вже сформована, із розвиненою свідомістю). Тому можна впевнено стверджувати, що естетичне проявляється не лише у формах людської діяльності, у різноманітних сферах людської життєдіяльності, а в конкретній людині: в її поглядах, переживаннях, способі житя та поведінки.Естетична діяльність хоча й пов'язана із матеріальним виробництвом, лише у мистецтві набуває самостійної цінності. Естетичне знаходить своє втілення в художньому, коли мистецьки створена форма спроможна викликати естетичні емоції. Виникають ці емоції під впливом всього змісту психічного і духовного досвіду людини, всіх компонентів мистецького твору як нерозривної єдності естетичного і художнього. Сфери проявів естетичного безумовно пов'язані із тим, що творить людина, спираючись на унікальні властивості і можливості власного інтелекту. Проте, як відомо, естетичне стосується не лише соціальних та культурних явищ: естетичне поширюється і на природу, космос. Останні відіграють таку колосальну роль не лише в існуванні людини і суспільства, а в усьому спектрі людських відносин до дійсності, що, звичайно, вони не можуть лишитися ні поза духовними спрямуваннями, ні поза проявами естетичного. Таким чином, природа, світ, світобудова постають найпершою, найширшою сферою проявів естетичного в житті сучасного суспільства. В своїх творчих прозріннях людина багато чого запозичає у природи, вчиться в неї аж до того, що й певні інженерні рішення вона здобуває, вивчаючи природні процеси. Людина чутливо сприймає її звуки, ритми, барви, коливання, вібрації, милується різноманітними формами, конструкціями, конфігураціями тощо. Природа для людини є найвищим і абсолютним взірцем. У своїй діяльності людина прагне слідувати цим найвищим зразкам і „віддзеркалювати” цю вищу досконалість у продуктах власної творчості.. Але людина не прагне механічно і просто копіювати природу. Вона завжди хоче бути творцем, прагне перевершити і себе, і природу, створити щось більш геніальне і досконале. Цей рух до абсолютної досконалості і є основою творчості, яка закладена у людській природі. В культурній сфері щодо естетичного пріоритетне місце, безумовно, належить мистецтву як найпершій формі художньої творчості. Про мистецтво мова буде спеціально йти далі, проте відзначимо, що саме мистецтво спеціально спрямоване на виявлення естетичних явищ та якостей у будь-яких їх формах та матеріальних втіленнях. Тому естетику досить часто розглядають як загальну теорію або навіть філософію мистецтва. Дуже важливою для людини і суспільства сферою проявів естетичного постає побут, де людина задовольняє свої важливі життєві потреби (відпочинок, гігієна, харчування, одяг, самообслуговування та ін.). Естетичне збіднення побуту як правило приводить до зниження творчої активності людини, навіть – до втрати нею інтересу до життя. Життєвий настрій людини суттєво залежить від добре налагодженого побуту. Нехтування умовами побуту в радянські часи можна вважати однією із причин негативного ставлення до того суспільного устрою (згадаймо, як іронічно і талановито побутове безладдя радянських часів зображене у фільмі Бортка за твором М.Булгакова "Собаче серце"!). Близькою до сфери побуту є сфера людського дозвілля, якій завжди приділялась серйозна увага: тут фігурують музеї, сквери і парки, зелені та ландшафтні зони масового відпочинку, численні кафе, заміські бази, туристичні траси та маршрути та ін.

Дата добавления: 2015-05-26