Поясніть, якими трьома потоками розвивалась українська філософія після 20-х років XXст

На початку XX ст. українська культура, як і культура Російської імперії в цілому, перебувала у стані бурхливого розвитку та оновлення. В Україні по­ширювались ідеї найновітніших західних філософських концепцій (неоканті-анства, феноменології), виникали нові напрями розвитку гуманітарної думки. Проте, як відомо, цей процес був перерваний Жовтневим переворотом у Росії (за офіційною радянською версією -соціалістичною революцією). Проголошення Української народної республіки (1918) створило небачені раніше можливості для розвитку української науки. Протягом 1918 р. одна по одній засновувались вітчизняні наукові інституції: Державний архів. Архео­логічний інститут, Археологічна комісія, Академія наук. У навчальних закладах були утворені кафедри української мови, історії, права. Усе це дозволило започаткувати на систематичних засадах гуманітарні дослідження, утому чис­лі - й філософського спрямування. У цей час плідно працювали видатні діячі української науки М.Грушевський, В.Винниченко, В.Вернадський, І.Огієнко, С.Єфремов, А.Кримський та багато інших. Однак, цей період виявився дуже короткочасним. Отже, у XX ст. українська філософська думка, переживши корот­кий період зльоту, надалі розвивалась трьома потоками: в Україні (ра­дянській та Західній) та в діаспорі - за межами України. В цілому за межами України українцями було створено 46 навчальних та науко­вих закладів, у тому числі - Український вільний університет у Відні (1920 р.), пізніше перенесений у Прагу, а потім - у Мюнхен. Серед мислителів, ідеї яких істотно вплинули на стан філософської думки в Україні, перш за все слід назвати В.Зеньковського (1891-1962), який читав у Київському університеті курси психології' та логіки та зробив суттєвий внесок у вивчення історії руської філософії, у розуміння співвідношення філософії та релігії (у 1919 р. виїхав до Югославії); Г. Флоровського (1893-1979), відомого історика Церкви та релігійного світогляду (також виїхав за кордон); відомого філософа київського походження Л. Шестова (1866-1938), надзвичайно ціка­вого творця власної релігійної версії' філософії екзистенціалізму; О. Гічярова (1855-1938)—у певний час професора Київського університету, видатного істо­рика античної філософії, історика західної філософії. О. Гіляров вважав дух ви­явленням внутрішніх можливостей та потенцій природного унівеіХуму, тому саме через осмислення суті духовного ми можемо наблизитись до розуміння дійсності. Всесвітнього значення набули ідеї Володимира Вернадського ( 1863-1945) - видатного українського природознавця, акаде­міка, першого президента Української академії наук в 1919— 1921рр. Працював у галузі мінералогії, геохімії, біогеохімії, біо­логії, геології, гідрогеології. Результати наукових досліджень вчений виклав у численних працях (усього понад 400). У радянській Україні філософія, як і інші гуманітарні науки, перебувала під особливим контролем партійних органів і була перетворена ними у засіб обгрунтування комуністичних догм. Опрацювання класичної філософсь­кої проблематики стало неможливим. Філософію оголо­сили "класовою наукою", теоретичною і методологічною основою марксизму. Проте і за таких умов філософи, що залишились в Україні, продовжува­ли розпочаті раніше дослідження. Перш за все вони вивчали погляди Г. Ско­вороди, суспільно-політичні позиції Кирило-Мефодпвського братства, ме­тодологічні засади природознавства. Достатньо активно опрацьовувались проблеми логіки та соціології. Далеко не всі вчені поділяли погляди фунда­торів комуністичної доктрини. Значна частина університетської інтелігенції висловлювала незгоду з матеріалістичним розумінням історії, марксистсь­кими законами суспільного розвитку, а саме це й було визначено офіційни­ми колами як предмет філософських досліджень.

Дата добавления: 2015-05-26