Визначте особливості інтелектуального театру Б. Шоу

Розкрийте поняття «нова драма». Визначте особливості драматичного конфлікту та розвитку сценічної дії у п’єсі «Ляльковий дім».

1. Це п'єси про людську душу, в яких йдеться про трагічну боротьбу особистості за власний духовний світ.

2. Драматург істотно збагатив коло тем: соціальні проблеми, становище жінок у суспільстві, спадкові хвороби, влада грошей.

3. У п'єсах «нової драми» немає чіткої межі між трагедією і комедією.

4. Композиція п'єс має інтелектуально-аналітичний характер. Аналітизм композиції полягає в тому, що майже всі п'єси розпочинаються показом зовнішньої ілюзії щастя, а закінчуються катастрофою. Інтелектуальні тому, що завершуються осмисленням персонажами власного життя.

5. Незавершена кінцівка — найвидатніший внесок «нової драми» Ібсена в світову драматургію. Тут конфлікт не вичерпується після завершення дії. Так, наприклад, в «Ляльковому домі» розв'язка не є розв'язанням проблем, а є їхньою постановкою. Відкритість фіналу відповідає вимогами проблемного театру, який створив Ібсен.

Особливості драматичного конфлікту в п'єсі Г. Ібсена "Ляльковий дім"

Зміст її здається простим: є дуже порядна буржуазна сім'я, де чоловік і жінка вірні одне одному і є люблячими батьками. Він робить все, щоб родина не знала матеріальних нестатків. Вона прикрашає собою власний салон і має величезний успіх у "світі". Така собі Барбі у спеціально для неї зробленому будиночку. Але у її минулому є "кістяк у шафі". Давно, коли її чоловікові потрібна була медична допомога і не вистачало коштів на лікування, вона звернулася за позикою до лихваря Крогстада. На її борговому листі повинен був розписатися як гарант її батько, що саме вмирав тоді. І бідолашна жінка підробила його підпис, та ще й датувала його кількома днями по смерті батька. Тепер Крогстад шантажує її цим документом, пише листа її чоловіку. Несподівано, після розмови з фру Ліппе, Крогстад віддає кримінальний доказ, але врятувати ситуацію вже не можна: занадто вже багато всього довелося передумати й пережити колишній ляльці, що нарешті стала людиною.

Річ у тому, що Нора не хоче більше бути жінкою-лялькою, але бути просто жінкою вона ще не готова. І вона йде з дому, від родини, щоб знайти своє місце у людській спільноті незалежно від волі будь-якої іншої людини.

Цікаво, що той гнів, ті колючі слова, яких не пожалів для коханої дружини Хельмер, здається, мотивовані не тим, про що він каже, а можливістю розголосу. Другий лист від Крогстада повністю змінює його настрій: лялькою знову можна бавитися..

Але нічого в житті повернути не можна, як би нам цього не хотілося...

Продовжуючи на новій основі традиції ібсенівського театру, Б. Шоу створив неповторно своєрідну драматургічну систему.

Боротьба за нове суспільство була для Шоу невіддільною від боротьби за таку драму, яка могла б поставити перед глядачем нагальні питання сучасності. Нічого подібного на англійській сцені того часу не було: за винятком традиційних шекспірівських вистав, у репертуарі театрів переважали мелодраматичні та псевдоісторичні п'єси. Б. Шоу почав створення нової драматургічної системи з пропаганди творчості Г. Ібсена. У 1891 році побачила світ книга Шоу "Квінтесенція ібсенізму". Головну мету "ібсенізму" Шоу вбачає у викритті буржуазної моралі, в руйнуванні фальшивих ідеалів. Новаторство Ібсена в галузі драми виявляється, на думку Шоу, в наявності гострих конфліктів і розумних, тонких дискусій. Дискусія стає невід'ємною частиною сучасної драми. У 1885 році Шоу створює свою першу п'єсу "Дома удівця", з якої почалася "нова драма" в Англії. Потім з'явилися "Волокита" (1893) і "Професія місіс Воррен" (1893—1894),— всі вони ввійшли до циклу "Неприємних п'єс". У передмові до збірки "Неприємних п'єс" Шоу писав, що глядач "стикається в них із жахливими і потворними виявами суспільного устрою Англії". Різкий викривальний пафос вирізняє найвизначнішу п'єсу циклу — комедію.

"Професія місіс Воррен", злу сатиру на вікторіанську Англію. Як і Ібсен, Шоу виявляє глибоку невідповідність між видимістю й сутністю, зовнішньою респектабельністю і внутрішнім убозтвом своїх героїв. Загострюючи сценічну ситуацію до гротеску, він робить головною героїнею повію, яка зібрала капітал, займаючись своїм ганебним ремеслом. Намагаючись виправдати себе перед донькою, вихованою в абсолютному незнанні джерела родинних прибутків, місіс Воррен малює їй страшну картину злиденного існування своєї сім'ї, що й підштовхнуло її до заняття проституцією. Але, як зізнається вона доньці, залишити свій прибутковий "промисел" і знехтувати законами суспільства, які виправдовують будь-які засоби досягнення багатства, місіс Воррен не може, тому що "любить наживати гроші". Шоу зображує місіс Воррен і як жертву несправедливого устрою суспільства, заснованого на безжальному пригніченні й експлуатації людини, і як його втілення, символ. При побудові п'єси Шоу керувався принципом ретроспективно-аналітичної композиції: в цьому відчувається значний вплив Ібсена. Пружина дії — поступове "пізнавання" правди, викриття минулого місіс Воррен. У фіналі п'єси конфлікт розв'язується після гострої дискусії між місіс Воррен та її донькою Віві, образ якої є першою спробою створення позитивного героя у творчості драматурга.

Дата добавления: 2015-05-26