Структура психіки в психоаналізі

ЗигмундФрейд: коротка біографічна довідка

Типове й індивідуальне в характері.

Зі сказаного ясно, що характер не успадковується і не єприродженою властивістю особистості, а також не є постійним інезмінною властивістю. Характер формується і розвивається під впливомнавколишнього середовища, життєвого досвіду людини, його виховання. Впливи ціносять, по-перше, суспільно-історичний характер (кожна людина живе вумовах визначеного історичного ладу, визначеної соціального середовища іскладається як особистість під їх впливом) і, по-друге, індивідуально -своєрідний характер (умови життя і діяльності кожної людини, йогожиттєвий шлях своєрідні і неповторні). Тому характер кожноїлюдини визначається як його суспільним буттям (і це головне!), так ійого індивідуальним буттям. Наслідком цього є нескінченнарозмаїтість індивідуальних характерів. Однак у житті і діяльностілюдей, що живуть і розвиваються в однакових умовах, мається багато загального,тому й у характері їх будуть деякі загальні сторони і риси, що відбиваютьзагальні, типові сторони їхнього життя. Характер кожної людини являєсобою єдність індивідуального і типового. Кожна суспільно -історична епоха характеризується визначеним загальним укладом життя ісуспільно-економічних відносин, які впливають на світоглядлюдей, формуючи риси характеру.

-------------------//------------------------//----------------------------//---------------------

1. ПсихоаналізЗигмунда Фрейда

У ХХ столітті зростаєінтерес до тих мислителів, які зуміли відкрили завісу над темнимиглибинами людського буття. Таким мислителем і був Зигмунд Фрейд. Він народився в 1856 р. в Австрії. Ще в шкільні роки Фрейдпознайомився з вченням Дарвіна, під впливом якого в нього визріло рішеннястати вченим-натуралістом. Фрейд наполегливо оволодіває знаннями, успішно вивчаємови, планомірно готує себе до наукової кар'єри. Але Фрейд був єврей. А вбуржуазної Австрії тих років єврей міг вибрати лише одну з трьох професій. Вінміг бути або юристом, або комерсантом, або лікарем. І хоча медицинаабсолютно не приваблювала Фрейда, він був змушений у 1873 р. вступити намедичний факультет Віденського університету. Пізніше Фрейд працював упсихіатричній клініці Теодора Майнерта. У віці 29 років він пройшов поконкурсу на місце приват-доцента з неврології Віденського університету. Ввіці 36 років він стає професором Віденського університету. До самої своєїсмерті Фрейд займався активною науковою діяльність, опублікувавши за цей часбагато наукових статей і монографій.

До Фрейдапсихологія як об'єкт дослідження мала, як правило, нормального,фізично і психічно здорової людини і досліджувала феномен свідомості.Аналіз несвідомого психічного обмежувався або областю філософськихміркувань про незвідність психіки людини тільки лише до свідомості, або сфероюфізіологічних досліджень про несвідомі рухових актах індивіда.

Неврологічнівчення другої половини XIX століття, зосередивши увагу на патологічнихвідхиленнях від традиційно визнаних норм розуму, оголили необхідністьдослідження внутріпсихічних характеристик особистості і під кутом зору їххворобливих порушень.

Цепередбачало осягнення прихованих мотивів поведінки людини, а також більшглибинне вивчення структури особистості, оскільки дослідник постійно стикавсяз такими поведінковими характеристиками, які не покривалися областюсвідомого і раціонального в людині.

І Фрейд якпсихопатолог, вивчаючи характер і причини виникнення неврозів, опинився переднеобхідністю дослідження природи психічного, в тому числі тих структурпсихіки, які не вписувалися у власне "свідоме" влюдині. Таким чином, самі завдання і об'єкт дослідження привели його додопущенню таких психічних актів, які поряд з свідомими складаютьспецифічний зміст психіки.

Намагаючисьосягнути істота протікання несвідомих процесів, він піддаєнесвідоме аналітичного розчленування. Фрейд виділяє:

1. Приховане, латентненесвідоме: свідоме уявлення про що-небудь, яке в подальшечас може перестати бути таким, але за певних умов здатне зновустати свідомим.

2. Витиснутенесвідоме: уявлення, які не можуть стати свідомими тому,що їм протидіє якась сила, і усунення цієї протидіючоїсили можливо лише на основі спеціальної психоаналітичної процедури, здопомогою якої відповідні подання доводяться до свідомості.

Перший виднесвідомого Фрейд називає передсвідомим, відрізняючи його від витісненогонесвідомого або власне несвідомого психічного, з яким уосновному і має справу психоаналіз.

Досліджуючисферу несвідомого, Фрейд, подібно до багатьох мислителів минулого, піднімаєпитання про те, яким чином людина може судити про своїх несвідомихуявленнях. Якщо останні не є предметом свідомості, не усвідомлюютьсялюдиною, то чи можна взагалі говорити про наявність у психіці несвідомихуявлень. Полемізуючи з філософами, які давали негативну відповідь наце питання і вважали, що варто було б говорити лише про слабо усвідомлюваних, алене несвідомі уявленнях, Фрейд рішуче кладе в основу своїхтеоретичних постулатів поняття про несвідомої душевної діяльності.

На відміну відабстрактних міркувань мислителів минулого, які також допускалиіснування несвідомого психічного, він спирався на конкретнийматеріал, отриманий з клінічних спостережень над людьми, страждаючими неврастенію.Фрейд прийшов до висновку, що несвідоме є неминучою фазоюпсихічної діяльності кожного індивіда: будь-який психічний акт починається якнесвідомий і тільки в подальшому усвідомлюється, але може так і залишитисянесвідомим, якщо на шляху до свідомості зустрічає непереборним для себеперешкоду. Фрейд, таким чином, не обмежився тільки констатацією самого фактуіснування в психіці людини несвідомих уявлень, але прагнуврозкрити механізм переходу психічних актів зі сфери несвідомого в системусвідомості.

Дата добавления: 2015-05-26