Етичні аспекти політичних компромісів

Політична етика виступає як важливий елемент масової політичної культури громадянського суспільства і правової держави. Вона функціонує в умовах вивільнення суспільної моралі від диктату панівної одержавленої ідеології. Одночас­но політична етика є і продуктом, і фактором вільного проти­стояння інтересів, конкуруючих позицій, конфліктуючих сто­рін.

Конфліктна ситуація вимагає зробити вибір між проти­лежними цінностями на користь однієї з них. Складність мо­рального вирішення в такій ситуації полягає в кількох пози­ціях. Один із суб'єктів не знає моральних норм. Або не бажає керуватися ними.

Яким же чином може бути вирішене зіткнення?

В умовах, коли конфлікт легітимізується, політична по­ведінка в конфліктній ситуації набуває гласності, підпадає під контроль суспільства. В такій ситуації конфлікт не вихо­дить за межі встановлених або визнаних суспільством норм, відбувається в умовах природного стану. Політична етика одержує можливість подолати зайву принциповість і уникну­ти зайвого морального протистояння.

Політична етика дає перевагу компромісу перед конфро­нтацією. Формується нова процедура вирішення конфлікту, при якій обидві сторони зберігають пристойність. Досягнення згоди на базі компромісу підносить суб'єктів політичного процесу у власних очах і в очах громадського оточення.

У деформованій суспільній свідомості компроміс часто ототожнюється з "угодовством", "опортунізмом". Однак у політичній етиці, як і в етиці взагалі, мова йде не про комп­роміс між добром і злом, а про зіткнення позитивних норм і цінностей. Цінність політичного компромісу полягає в тому, що він йде на користь політичній стабільності, сприяє стійко­сті суспільної моралі.

Компроміс у політиці не тотожний деякій половинчатості, він не є чимось серединним у вигляді ослаблених крайно­щів.

Можливе і таке компромісне рішення, коли перевага від­дається одній із крайнощів (наприклад, більшості або меншо­сті в парламенті). Але тоді це рішення обумовлюється систе­мою гарантій протилежній стороні.

Йдучи на компроміс, не можна не думати про моральний бік справи. Компроміс можна вважати моральним, якщо він приймається з доброї волі. Компроміс у такій ситуації може бути виявом гуманістичної мужності, рішучості і гідності.

Розрізняють добровільність і вимушеність компромісу. Якщо політик вимушений мати справу з прямим носієм зла і з цим не можна не рахуватись, то тут усе треба добре зважу­вати. Адже може здаватися більш легким і навіть героїчним рішення, в результаті якого в жертву приноситься дещо знач­но важливіше. Під час Другої світової війни Швеція вимуше­на була пропускати через свою територію німецькі війська, завдяки чому змогла уникнути німецької окупації.

З приводу такого компромісу доречно було б сказати, що політика може бути грішною, а мораль - порушеною. Для подолання цього протиріччя є один шлях розглядати ви­мушений компроміс як менше зло.

Для політичної етики важливо з'ясувати саме мотив ком­промісу. Приймається таке рішення через слабкість, безсилля чи з благородства сильної сторони. Сильна сторона іноді мо­же поступитися, керуючись небажанням ризикувати у важкопрогнозованій ситуації. Якщо ж з боку сильної сторони це благородний вчинок - то в цій ситуації ми маємо вияв мора­льно-розумного кодексу політичної діяльності.

Політична етика в системі компромісів передбачає дета­лізовані норми і правила. Головне щоб компроміс не при­водив до втрати гідності, приниження когось із партнерів.

Суспільство, в якому сформувалась правова держава, здат­не розвиватися, рухатися вперед, уникаючи соціальних потря­сінь. Нині соціологи рішуче пропагують "тихі" революції на основі конституційних методів, визнання верховенства закону.

Але чи можна на цій підставі заперечувати революційні потрясіння, громадянські війни, які в минулі два століття прокотились благодатною хвилею по всіх континентах? Оче­видно, списати соціальні революції як засіб прискорення мо­гутнього соціального розвитку людства просто неможливо. Цю потребу в оздоровчих соціальних революціях добре ви­словив Іван Франко у вірші "Гримить".

Веснянки

Гримить! Благодатна пора наступає,

Природу розкішная дрож пронимає

Жде спрагла земля плодотворної зливи

І вітер над нею гуляє бурхливий, І з

заходу темная хмара летить -Гримить!

Гримить! Тайна дрож пронимає народи, -

Мабуть, благодатная хвиля надходить...

Мільйони чекають щасливої зміни,

Ті хмари - плідної будущини тіні,

Що людськість, мов красна весна, обновить...

Гримить!

Деякі політологи (В.Бакштановський. Гра за правилами. М., 1991) доводять, що стабільність, динамізм розвитку є ре­зультатом того, що держава правова. З цим погодитись не можна, бо стабільність є продуктом соціальної рівноваги, а не правової держави. До нестабільності веде соціальна напру­женість, а не відсутність правової держави. Звичайно, в пра­вовій державі на перший план виходять законність, політична культура, практика консенсусу.

Консенсус - це головна ідея, провідний принцип полі­тичної етики. Цей принцип реалізується через систему норм, правил, традицій, в яких моральні і правові аспекти, по суті, зливаються.

Політична етика керується високого значимістю різнома­нітних інтересів, цільових установок та ідеалів. Суспільство не прагне нівелювати всю цю різноманітність, воно бачить свою силу, своє багатство в різноманітності інтересів і жит­тєвих позицій, шукає способи цивілізованого вирішення кон­фліктів.

Такі зміни можуть відбутися в результаті змін у соціаль­ній і політичній структурі суспільства. Найважливіша тут умова — зняття гостроти протиріч між багатими і бідними верствами суспільства, а цього, як правило, можна досягти діями зверху (еволюційні заходи) або знизу (соціальна рево­люція).

У суспільстві соціальної злагоди, до якого прагне Украї­на, провідне становище займають центристські політичні си­ли, а крайньо праві і крайньо ліві усунуті з визначальних по­зицій політичного життя.

Для українського суспільства політична етика перш за все означає вироблення норм взаємодоповнення і гармонізації лі­беральних і демократичних цінностей, ідеалів свободи і рів­ності.

Прикладний підхід до політичної етики найповніше реа­лізується через процедуру "круглого столу". Зібратись за круглим столом - означає відмовитись від претензій на монопольне володіння політичними і моральними істинами, ви­знання кожною із сторін моральної рівноваги незалежно від сили, яка за нею стоїть. Рівність визнають великі і малі, бі­льшість і меншість.

Добровільна відмова від монопольного володіння істи­ною зовсім не означає відмову від переконань, ідейно-моральних принципів.

Природа моральної мотивації, яка спонукає протилежні сторони сісти за круглий стіл, часто буває дуже складною. Але головний мотив - це здатність визнати за кожною сторо­ною виразника своєї правоти, своєї справедливості. Визнання того, що у кожного своя правда. Мова йде про своєрідний ді­алог соціально-політичних та життєвих ідеалів, який спро­можний привести їх до взаємного збагачення.

Визначальною нормою зустрічі за круглим столом є не­допущення приниження або применшення однієї із сторін. Політична етика даної ситуації полягає в тому, що не може бути ні переможців, ні переможених, а проявляється готов­ність просунути свою позицію в напрямку до співробітницт­ва.

Політична етика грунтується на добрій волі політичних лідерів і всіх учасників політичного процесу. Вона є втілен­ням моральної мудрості. А мудрість, в свою чергу, - це така розсудливість, яка не приховує ні розрахунку, ні пристрасті. Без розрахунку немає реалістичної політики, а без емоцій не­має ніякої політики. Хоча відомо, що емоції - дуже поганий порадник у житті, а особливо в політиці. Моральна мудрість - це єдність корисності.

Політична етика вимагає примирення конфліктуючих сторін. Вона виключає максималізм типу "все або нічого'', а, навпаки, орієнтується на те, що "поганий мир кращий за доб­ру сварку". В політичній етиці закладена сокровенна таємни­ця політичної свободи.

Політичне життя завжди складне. В ньому часто проти­стоять раціональні інтереси та ірраціональні пристрасті.

В житті часто переважає прагнення однієї із сторін зни­щити другу. Такі дії спонукаються ідеологічною нетерпиміс­тю, навіть ненавистю. Політичний екстремізм часто не зважає на долю людей, народів, держав. Безмежжя людської агреси­вності іноді не зупиняється навіть перед звичайною злочинні­стю, яка є політичним аморалізмом.

У цивілізованому суспільстві, в якому панує культура по­літичної діяльності, керуються визнанням пріоритету загаль­нолюдських цінностей. В такому суспільстві всі учасники політичного процесу визнають гуманістичні цінності як сти­мул до політичної діяльності з метою досягнення спільного добра.

Дата добавления: 2015-05-26