Збереження миру, роззброєння і конверсія військового виробництва

Протягом сучасної (після закінчення другої світової війни) історії людство витратив на озброєння гігантські кошти. Так, за оцінкою експертів, тільки з 1950р. по 1990р. загальносвітові витрати на військові цілі склали приблизно 20 трлн. доларів. США щорічно витрачали на ці цілі до 300 млрд. доларів. Реальна цифра військових витрат колишнього СРСР складала на рубежі 90-х рр.., згідно з даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень у Лондоні, 200-220 млрд. рублів на рік.

При цьому частка військових витрат в ВНП становила: у США - менше 6%, у ФРН - близько 3%, в Японії-1%. Число зайнятих у військовій промисловості досягало: у США - 3, 35 млн. чоловік, у ФРН - 290 тис., у Швеції - 28 тис.

Наслідком накопичення конфліктного потенціалу в розвивається зоні (різка поляризація доходів різних верств населення, зростання бідності, соціальної несправедливості, безробіття, господарські диспропорції, витрати «демонстраційного ефекту», корупція, періодичні військові зіткнення внутрішнього і міждержавного характеру) з'явився зростання військових витрат, який міг приймати характер і масштаби гонки озброєнь.

Таким обра?? му, складалася парадоксальна ситуація: з одного боку, це-економічні труднощі і різні кризові явища: посилення нестійкості господарського росту, потреба в ресурсах для розвитку, з іншого боку, постійно зростаючий процес мілітаризації економі-ки, що виражається у високих темпах зростання військових витрат і значне підвищення частки його у всесвітніх витрати на озброєння, нічим не виправдане марнотратство ресурсів. Так, з 1970р. по 1985р. питома вага країн, що розвиваються у світових військових витратах зріс з 7,2 до 17,7%, а сума досягла в середині минулого століття 150 млрд. доларів. Слід мати на увазі, що зростання військових витрат - форма мілітаризації в що розвиваються країнах. В Африці, наприклад, тільки в період 80-х рр.. військові витрати зросли в 2 рази. Їх питома вага у ВНП став вищим, ніж у розвинених країнах.

При цьому в Латинській Америці військові витрати в порівнянні з недавнім минулим скор-тілісь, що пояснюється перетворенням військових статей в тяжкий тягар для господарств країн регіону. Це фактично визнали лідери багатьох латиноамериканських країн, підписавши декларацію у під-радити скорочення військових бюджетів та виділення з зекономлених коштів додаткових ресурсів для соціального та економічного розвитку своїх країн.

В Азії в кінці поточного сторіччя склалася досить строката картина, в якій переважає тенденція до зростання військових асигнувань: в одних країнах - під впливом агресивної політики реакційних сил, заохочувані зовнішніми силами, а в інших -- як протидія цій політиці для забезпечення власної безпеки.

Як відомо, зростаючі військові витрати чинять негативний вплив на державно-ний бюджет. Тим більше, що зростання питомої зростання військових витрат у бюджетах країн, що розвиваються відбувається з різким скороченням його частки, яка використовується на освіта та охорона здоров'я, тобто на розвиток тих сфер соціального обслуговування населення, в яких такі країни випробувань вають гостру потребу. При це країни з найменшим національним доходом на душу населення, як правило, виділяють на військові галузі велику частину бюджету, ніж промислово розвинені дер-дарства. Очевидно, що саме на зростання військових витрат лягає відповідальність за зростання бюджетних дефіцитів, що потім викликає посилення інфляції, що приводить до тяжких економі-ного та соціальних ускладнень.

У зв'язку з тим, що в деяких країнах, що розвиваються держбюджету не витримує ваги воєнних витрат, робляться спроби перевести збройні сили на «Самофінансіро-вання» (використання доходів від продажу старого спорядження, техніки та обладнання), створюю-ний ілюзію незалежності збільшення реальних військових витрат від стану економіки стра-ни. Але ці заходи не в змозі зменшити той збиток, який наноситься непродуктивною витратою матеріальних і фінансових ресурсів на військові потреби.

Дата добавления: 2015-05-26