КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Основні тенденції розвитку моралі у сучасній цивілізації-57 Станово-корпоративна мораль Середньовіччя Середньовічна культура включає в себе елементи племінної, язичницької культури і рафінованої (християнизованої) античної, і, нарешті, буржуазні елементи. Тому молота сказати, що Середньовіччя — це, з одного боку, вищий рівень розвитку традиційного суспільства, а з другого — його подолання, руйнація, зародження цивілізації сучасного типу. Людина Середньовіччя більш гостро й безпосередньо, ніж наш сучасник, перелсивала події, бурхливо виявляла свої почуття: від дикої невтримності до шаленої радості існування. Адже людське життя у ті часи протікало більш відкрито, у всіх на очах — у буквальному значенні цього слова; відлюдькуватість, інтимність не характерні для тієї доби. Усі зміни відбувалися циклічно, початок збігається з кінцем. Кінець Світу означав його початок. Ця повторюваність подій робить усіх раніше й нині лсивучих відповідальними за первородний гріх, усіх іудеїв та-кож — за смерть Ісуса Христа (хрестоносці ввал<али, що карають катів Христа, а не їх нащадків). Для людини Середньовіччя дивним чином співіснують світ реальний і світ ідеальний, ідеал і груба реальність, жахи й небезпеки земного світу — з Небом і Адом, Рай Адама та Єви — з тим, до якого потрапляють праведники і який ствердиться на Землі після Пришестя Христа, а обірваний і жадібний грабіжник — з піднесеним і шляхетним лицарем. Індивідуалізм, розроблений античністю і сприйнятий християнством як індивідуальна відповідальність перед Богом, існує поряд із загальнолюдською відповідальністю, яка наступить разом з невідворотним Кін-
-56- цем Світу. Істинна наука, справжнє мистецтво, «добрі» звичаї — у копіюванні, відтворенні священної влади й краси. Те ж можна зауважити і щодо права: останнім доказом у судовому розслідуванні могло стати свідчення про те, що «так робилося з незапам'ятних часів». Як і раніше, кожна людина визначається незалежністю до суспільної групи ■— станом. Ми бачимо тут ту саму піраміду, на вершині якої — Бог, на нижній сходинці — простолюдини. Християнство малювало ідилічну, урівноважену картину суспільства, в якому кожна верства покірно займає відведене їй Богом місце в очікуванні Страшного Суду, котрий має відновити справжню рівність. Бідність у цій системі вважалася позитивною цінністю (особливо у Ранньому середньовіччі) і перепусткою до Раю. Вона потребує милосердя й подаяння. Належність до соціальної групи означала певний рівень багатства, розкошів. Багатство не за статусом — ганебне. Силою об'єднання виступають певні права (привілеї) і певні обов'язки, станова честь. Спроба перейти до іншого стану, тобто змінити зовнішній вигляд, поведінку, рід діяльності, викликає жорстоке глузування і обіцянку безславного кінця, ганьби. Разом з тим чесноти і пороки не стільки індивідуальні, скільки абстрактно узагальнені, мають станово-корпоративний характер. Ідеалізований лицар щедрий, шляхетний, відважний, в очах селянина він — хтивий і користолюбний, селяни — скупі, монахи — розпусні, жінки — балакучі, а всі вони — здобич Диявола! Праця як цінність визначається не у зв'язку з її змістом, мучення у праці — це засіб боротьби з гультяйством, отже, й з розпустою як такою. Тут є своя ієрархія: найкраща праця — аграрна, торгівля викликає підозри, лихварство безсумнівно засуджується (як і більшість ремесел). Сполучною ланкою станової піраміди — від Бога до найменшої людини — є договір. Договір із сеньйором передбачає взаємні зобов'язання — служіння, з одного боку, і заступництво (патерналізм — від лат. — «батьківський»), з іншого. Вірність договору — одна з основних чеснот Середньовіччя, порушення договору — злочин проти станової честі. З іншого боку, сповідь, визнання гріховності, каяття знімає провину — від імені Бога церква прощала гріхи. А з XII—XIII ст. з'являються індульгенції (від лат. — «милість»), якими гріх, відповідно до «Такси святої апостольської церкви» відпускався за плату — залежно від його тяжкості. Індульгенція зрівнює здійснений проступок і намір його здійснити. Таким чином церква привласнила собі повноваження вищої судової інстанції. Церква була центром суспільного життя, джерелом інформації. Численні обряди, свята, таїнства формували поведінку й думку парафіян. Відлучення від церкви фактично виключало людину із суспільства. Віра відокремлює «своїх» від «чужих», поділ світу відбувається тепер за принципом віросповідання (релігійний расизм, за висловом історика Ле Гоффа). Однак іновірця можна навернути до істинної віри, а єретика (від грец. — «особливе віровчення») — ні. Він більш небезпечний ворог, якого треба знищити, покаявся він чи не покаявся. До ненависті тут домішувався марновірний страх, який привносить у життя підозрілість і жорстокість. Людина Середньовіччя твердо впевнена, що за кожний вчинок є відплата, тож тортури і страти можна вважати наслідком загостреного почуття справедливості. Другим полюсом культури Середньовіччя було лицарство. Хоча ідеали придворного життя сприймаються як протилежні релігійним цінностям (покорі та всепрощенню), проте між ними є суттєвий зв'язок: слркіння, обітниці, до яких ставилися надзвичайно серйозно. Середньовічна культура виробила цивілізовані правила поведінки для людей, які відзначалися буйним, запальним норовом, пихатістю і несамовитістю, але не бажали набути репутації варварів. Виявленням достоїнства шляхетної людини стали повага до іншого (але рівного!), безмежна щедрість, 'захист слабкого, вірність слову, справедливість — навіть якщо це було небезпечно для життя. Визначальною цінністю у лицарській культурі можна вважати честь, яку захищали будь-якою ціною. Справою честі були пошуки сильнішого супротивника, честь не дозволяла нападати на слабшого або того, хто впав. Звичайно, кодекс честі суперечив реальним бойовим умовам: у війнах не гребували хитрощами, несподіваними нападами, мародерством, захопленням полонених задля викупу тощо. Кодекс же честі вироблявся на змаганнях, турнірах — у присутності Прекрасної Дами. З лицарською культурою пов'язують виникнення сучасної західної форми шлюбу. За тих часів велика патріархальна родина ще зберігала свою владу над індивідом, визначала міру його відповідальності, поведінку. З XII ст. зростає цінність моногамної сім'ї, у тому числі й завдяки зусиллям церкви (обмеження позацерков-них форм шлюбу, зміцнення шлюбних зв'язків). Кодекс
-58- -59- лицарського ставлення до жінки з придворної гри (з старофр. — куртуазне кохання) перетворюється на норму поведінки різних станів. Піднесений образ лицаря увібрав у себе найважливіші цінності людської моралі і завдяки цьому виявив цивілізацій-ний вплив на суспільство й через століття після того, як реальна аристократія втратила своє верховенство у політиці, економіці, суспільному житті. Станово-корпоративна мораль середньовічної Європи повною мірою відбила суперечливий характер цієї культури. З одного боку, це найбільш розвинута форма традиційного суспільства, яка характеризується підкоренням індивіда стану (станова честь), офіційній католицькій ідеології. З іншого боку, середньовічне християнство орієнтувало людину на особисту відповідальність у гіпертрофованій формі, що викликана почуттям провини, каяття, жалості. Виявлення цієї тенденції, що поступово розвивалася у родоплемінній і давньосхідній, особливо в моралі античного суспільства, призводить до розпаду традиційної системи моралі. Буржуазна мораль з часів свого виникнення зазнала значних змін, які відображають саму суть буржуазного способу існування. Зростання темпу життя перетворює час на гроші. Епоха Відродження змінила оцінку людини та її можливостей. Людина багато чого може, вона має право на розвиток своїх здібностей, і це не суперечить підвалинам християнства: успіхи людської діяльності, плоди її зусиль — доказ прихильності до неї Господа. Висновки з нової версії християнства XVI ст. — протестантизму коротко такі: — автономна особистість наділена правом приймати рішення і нести за нього відповідальність; — свобода стає основоположним принципом тодішньої моралі, тому що зовнішня соціальна регуляція все більше перетворюється на саморегуляцію; — внутрішній світ людини збагачується, ускладнюється, вона стає здатною до рефлексивності і безпристрасності (розважливості); — людина, що приймає рішення без примусу, відповідає за свої вчинки перед людьми і законом, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, верствового чи іншого становища, відповідно до визначення Загальної декларації прав людини (1948 p.); — церква розглядається як вільне зібрання рівних; — людина здатна до самоконтролю і має право на свободу віросповідання. На відміну від жорсткої, аскетичної програми раннього протестантизму, буржуа прагне забезпеченості, збільшення багатства — це розглядається як реалізація життєвого призначення людини і служіння Богу. Однією з важливіших чеснот є ощадливість. Феодальну честь витискають поняття чесності, обов'язковості, пунктуальності, що визначають репутацію. її основа — працьовитість і професіоналізм, що викликає повагу до певної межі, яка співвідноситься з рівнем оплати. Демонстрація успіху, благополуччя — це також спадкова часина доброї репутації, надійності. Натомість, бідність на світанку капіталізму розглядається як злочин (у XVII ст. бідні, хворі, бродяги ізолювались від суспільства, їх віддавали до робітних домів). Сучасний капіталіст, вважаючи, що убозтво — це право людини, реалізація її свободи, все ж віддає перевагу створенню доброчинних фондів і закладів, різноманітних програм для професійної освіти в'язнів. Суспільство намагається захистити традиційні цінності — дім, родину, незважаючи на те, що часто професійна діяльність вступає у суперечність з ними. У той же час, при всій відкритості культури, буржуа старанно захищає своє приватне життя, недоторканність особистості й житла, професійні, бізнесові таємниці. Завдяки інтенсивному розвиткові науки, взагалі цивілізації, подовжується життя, це змінює розуміння прав особистості, зміст гуманізму. З самого початку своєї історії буржуа характеризується як вкрай агресивний, наполегливий соціальний тип, що прагне успіху будь-якою ціною. У пошуках найкращих умов, сировини, ринку збуту буржуа виходить за межі своєї держави, доповнюючи свій націоналізм його протилежністю — космополітизмом. Буржуа створює світовий ринок і людство як таке, охоплюючи його торгівлею і виробництвом (глобалізм), відтворює соціально-економічні відносини різних рівнів розвитку, відроджує рабство, работоргівлю, імперії, колоніальну залежність. Це особливо яскраво демонструє XX століття. Розподіл світу між капіталістичною і соціалістичною системами спричинив їх напрркене суперництво. Зовні вони зовсім
-60- -61- різні, будуються за протилежними принципами (перша — на індивідуалізмі, друга — на колективізмі), але найбільш гострі моменти виявляли їхню схожість: маніпуляція свідомістю мас, придушення інакомислення, створення кумирів, колективна відповідальність, синдром «чужого» тощо. Так, початкова фаза розвитку капіталізму на могутнім шарі традиційної культури у Російській імперії кінця XIX— початку XX ст. призвела до відродження моралі, яку визначають такі риси: — общинність, що нівелює особистість, примусова та добровільна відмова (аж до рабського стану) від власної волі; знецінення індивідуального життя, ущемлення особистих інтересів — «заради загального блага»; — міфологізованість свідомості: уособлення ідеалу (культ особи), віра в магічну силу слова, наказу, перекладання права рішення на начальство; — зрівняльна рівність («проста радянська людина», «незамінних людей немає») як цінність поряд з системою пільг, звань, заохочень («знатна свинарка»), які виправдовували існування привілеїв панівної еліти; — постійне відродження ворожості до «чужого» («ворог народу», «шкідник» тощо), із знищенням якого життя стане краще і веселіше; моральна оцінка прирівнюється до судового вироку — за відсутності правового захисту; — утвердження соціальної неповноцінності деяких видів діяльності, груп населення (інтелігенції, віруючих), ідеологій (український буржуазний націоналізм) та національних культур; — колективна відповідальність (родин репресованих, трудових колективів тощо), що й породило єдине у своєму роді явище — радянський народ, відомий своєю терплячістю, ми-ролюбством і душевністю. Таке становище зберігалося завдяки надзвичайно замкненому інформаційному простору, у межах якого нав'язувався ідеал людини, яка жертвує сьогоднішнім благом заради світлого майбутнього людства. Аскетичне самообмеження у поєднанні із соціальним оптимізмом і страхом несхожості з ідеалом (конформізм) поступово стають основним стрижнем існування людини з огляду на гальмування розвитку економіки, політики та інших сфер суспільного життя. Із соціальної системи цінностей були вилучені інші стимули, окрім моральних. Ідеологи вдалися до останнього засобу — моралізаторства, апелюючи до почуття відповідальності й працелюбства («активний, діяльний характер моралі»), колективізму («відданість загальній справі») і гуманізму («все — на благо людини!»). Але резерви цього способу розвитку були вичерпані, що й породжувало «соціальну пасивність», «подвійну мораль», «розбіжність слова і діла». Для визначення реальної цінності результатів цих змін потрібна певна часова дистанція, нашому ж часу доступно лише визначення загальних тенденцій розвитку людської натури: — мораль усвідомлюється як окремий, самостійний вид діяльності, стосунків, свідомості; — у міру розвитку писемної культури й наукового знання моральна свідомість відчуває все більший вплив етики; — у зв'язку із зростаючою спеціалізацією людської діяльності виникають і спеціальні моральні кодекси (лікаря, юриста, воїна, педагога і т. п.); — у коло моральних проблем включається не тільки ставлення людини до людини, а й людини до середовища існування: сьогодні це складова гуманізму; — норми моралі набувають загальнолюдського характеру; — зростають свобода і відповідальність особистості, її моральна цінність, таким чином відбувається гуманізація моралі. Вивчення історичних змін у звичаях людей містить величезний моральний потенціал. Як би не зміцнювалися моральні закони, як би не удосконалювалися моральні норми, найважливіше відкрито вже давно. І хоча цей принцип виголошували різними мовами, і кожен формулював дещо інакше, сенс його залишався незмінним: вчиняйте іншим так, як хочете, щоб люди чинили вам. <* -62- №К Розділ IV. Сутність, специфіка та функції моралі Моральна сфера людського життя надто складна. І досі дослідники моралі ставлять запитання про причини виникнення і функціонування моралі, полемізують щодо її визначення тощо. Залежно від розуміння місця, ролі, значення моралі у житті суспільства і людини вона інтерпретується як: — сукупність правил для регулювання людської поведінки; — безпосереднє вираження людяності, піклування про людину; — особлива сфера ціннісного буття людини; — засіб обслуговування людської діяльності; — засіб з'ясування сенсу існування і сфери самореалізації; — форма духовно-практичного опанування світу або форма суспільної свідомості чи духовного життя суспільства; — форма самосвідомості людин; — мудрість життя; — практична філософія тощо. З'ясування сутності моралі, її специфіки, функцій, структури і є головною метою теми.
Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 1137; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |