Мораль як форма суспільної свідомості

!!

Етика, виникнувши у філософії, проте не виділилася в особливу науку типу соціології, психології. Чому? – Тому, що проблеми добра і зла, боргу, щастя, сенсу життя, практичного поводження органічно зв'язані зі світоглядом людини, зі сферою її волі, вони не визначені жорстко природою зовнішньої чи внутрішній. У моральному виборі важлива оцінка, проведена з визначених світоглядних позицій!

В етиці як теоретичній дисципліні поступово стали виділятися два роди проблем. Один рід проблем зв'язаний з нормами, принципами, цінностями, тобто з їхнім визначенням, аналізом, із проблемами їхнього формування, виховання і т.д. Цими питаннями займається нормативна етика. Саме нормативна етика дає нам специфічне моральне знання, для сприйняття якого важливі як діяльність розуму, так і почуттів, інтуїції, тобто «діяльності серця», як подібна діяльність визначається в російській етиці[5]. Це знання часте може не сприйматися чисто рассудочно, тому «утворені» люди можуть виявитися більш дурними в моральному змісті, ніж «прості», але чуйні серцем люди.

Моральне знання, таким чином, передається в різній формі, а не тільки в сугубо понятійної, наукової. Воно може передаватися в притчах, нормах, прислів'ях, казках, билинах, міфах і т.п. Не випадково нові представлення про добро і зло Господь Ісус Христос передав у формі притч. Особливу роль у нормативній етиці грає проповідь як специфічна форма передачі морально-нормативного змісту. Ця форма давно оцінена по достоїнству церквою, але може бути і світська проповідь.

Другий рід проблем в етиці – це власне теоретичні питання про сутність моралі, про її походження, закони розвитку і т.д. Даними питаннями займається теоретична, чидескриптивна, етика. Дана етика найбільшою мірою наукоподібна, її мова більш наукоподібна, формалізований, чим у нормативній етиці. Безсумнівно, що ці два різновиди етики діалектично взаємозалежні.

Мораль — як форма суспільної свідомості в процесі свого історичного розвитку набула різного характеру. Поняття «мораль» — прийшло із Франції (morale — моральність), а до Франції — з Давнього Риму (moralis — моральний). У словнику В. Даля визначається як «правила для волі та совісті».

Моральне виховання — це цілеспрямований процес організації та стимулювання різнобічної діяльності учнів, їх спілкування, спрямований на оволодівання школярами моральною культурою, яка визначає ставлення школярів до навколишнього світу.

Моральна культура — це найголовніший компонент духовного життя людини, який характеризує її досягнення в оволодіванні основами моралі як сукупності принципів, вимог, норм, правил, які регулюють поведінку в усіх сферах її життя.

Моральні норми — це система вимог, які визначають обов'язки людини по відношенню до оточуючого світу, зразки, які не тільки орієнтують поведінку особистості, але й дають можливість оцінювати й контролювати її (В.І. Лозова, Г.В. Троцко, 1997).

І.Д. Бех (1992) зазначає, що у наш час зростає суперечність між зростаючими вимогами до моральної вихованості особистості і невідповідністю використання з цією метою методичних засобів. Широко вживані у виховній практиці методи (привчання, заохочення, покарання тощо) реалізують теоретично невиправдану але практично діючу стимул-реактивну схему.

В результаті відбувається переважно культивування у підростаючого покоління моралі, орієнтованої на зовнішнє підкріплення; мораль же, як поведінка, що передбачає лише самовинагороду, стає йому не властивою.

Це пояснюється тим, що уявлення про волю як діяльність суб'єкта, яка здійснюється на основі усвідомленої необхідності, залишаються не перетвореними у конкретно-психологічні закономірності. Відтак, неможливо розв'язати проблему свідомого сприйняття особистістю певних моральних норм, що має здійснюватися на основі вольового спонукання. З огляду на це виникає необхідність в розробці принципів побудови генетико-моделюючого методу як єдиного адекватного засобу формування вищих моральних утворень, довільних за генезисом.

Умовою, що передує розробці вказаних принципів, є розкриття психологічного механізму вольового спонукання. І.Д. Бех (1992) розкриває ряд принципових положень:

• волю доцільно розглядати не як особливу психічну функцію, а як первинну динамічну основу психічного життя, стадію оволодіння процесами поведінки (такого розуміння волі дотримувалися, зокрема, Л.С. Виготський та Л.1. Божович);

• воля, як усвідомлене прагнення, виступає способом породження окремих компонентів самосвідомості в цілому, як інтелектуально-афективної єдності;

• механізм волі такий: на етапі розгорнутого вольового процесу це — рефлексія, на заключному етапі — переживання.

Процес свідомого сприйняття суб'єктом моральної вимоги поділяється на два етапи. На першому відбувається оволодівання зовнішньою ситуацією, результатом чого є формування у суб'єкта емоційного переживання поставленої вимоги. На другому, в результаті внутрішньої (рефлексійно-вольової) діяльності, виникає довільне позитивне ставлення до моральної вимоги і готовність втілення її в реальну поведінку. Від того, наскільки у суб'єкта розвинена воля, залежить рівень його морального розвитку. Через багаторазові повторення морального вчинку довільний механізм спонукання перетворюється в постдовільний і характеризується ознаками, які відповідають бажанню.

В результаті цього моральний вчинок набуває вигляду звички. Між моментом вольового рішення і моментом утворення звички відбувається довготривала робота по переходу від волі, як первинного мотиваційного фактора, до невольового за психологічною структурою мотиву вчинку. Воля, як усвідомлена більшою чи меншою мірою готовність виконати в конкретних умовах поставлену моральну вимогу, породжує мотиваційний процес, суть якого в емоційному забарвленні однорідних ситуацій моральної вимоги, у встановленні зв'язку узагальненої емоції зі смислом вимоги, з поняттям про моральну норму. Такі утворення виступають у самосвідомості як моральні властивості, а в поведінці с її мотивами.

Дата добавления: 2015-05-26