Тема 3. Мораль як система цінностей

Моральні чесноти – етичні теорії

Гедонізм – аскетизм – моральні норми

Мораль є досить складним явищем. Вона є однією з форм суспільної свідомості, яка виконує функцію регулювання поведінки людей у всіх галузях суспільного життя. У побуті, у науково-популярній літературі під мораллю розуміють сукупність норм, правил поведінки, які спрямовують, регулюють дії людей. Але подібне визначення дуже широке, бо воно не виявляє специфіки моралі. Особливість норм моралі полягає в тому, що вони носять універсальний, загальнолюдський характер. Їх розпорядження застосовні практично у всіх сферах життєдіяльності людини – особистій, сімейній, професійній, суспільній. Іншою особливістю норм моралі є те, що вони спираються на авторитет громадської думки і, мабуть, найголовніше – на совість людини. Саме вищі цінності наповнюють наше життя особливим значенням, повнотою й духовністю.

Мораль санкціонується лише з формами духовної дії (громадська оцінка, схвалення або засудження вчинків). Це зумовлює велику роль свідомості в моралі, ніж в інших формах соціального контролю. Свідомість може виявлятися як в раціональній формі понять і думок, так і в емоційній формі відчуттів, схильностей. Не меншу роль у моральній свідомості відіграє індивідуальна свідомість. Індивід може значною мірою самостійно регулювати свою поведінку й судити про моральне значення всього, що відбувається навколо нього. Як складна суспільна освіта, мораль включає моральну діяльність з точки зору її змісту і мотивації, як прийнято поступати в тому або іншому суспільстві (зразки поведінки, звичаї). Моральні відносини, що регулюють цю діяльність, що виявляються в різних формах зобов’язань, вимог до людини: моральна норма, обов’язок, відповідальність, совість. Моральна свідомість відображає ці відносини у вигляді відповідних представлень норм, принципів, суспільних і моральних ідеалів, понять добра та зла, справедливості та несправедливості). Усіі форми моральної свідомості об’єднані в логічну систему, яка дозволяє мотивувати і оцінювати моральну дію.

Таким чином, моральна свідомість містить норми, цінності, духовні орієнтири, які дозволяють, визначають вибір людини в складних, суперечливих життєвих ситуаціях. Слід підкреслити, що саме вищі цінності наповнюють наше життя особливим значенням. Але вести по-справжньому етичне життя в змозі лише та людина, яка співвідносить свої помисли, відчуття та дії з вищими цінностями.

В історії етики можна умовно виділити три основні напрямки, що вивчають проблему походження моралі та її природу:

· релігійна етика;

· натуралістична етика;

· соціально-історична етика.

Для етики проблема походження моралі має не просто історичний інтерес, а дозволяє через генезис моральності розглянути її джерела та природу, зрозуміти причини, що викликають її до життя, розкрити умови виникнення моральності, а тим самим її призначення та функції. Через аналіз проблеми походження моралі можна краще зрозуміти й природу моральних цінностей. Далеко не всі етичні теорії зверталися безпосередньо до проблеми генезису моральності, проте всі вони так чи інакше, пояснюють підставу етичних цінностей, показують необхідні умови для здійснення моралі в житті. Можна умовно виділити три основні напрями з питання про походження і природу моралі.

Релігійна етикавважає, що етичні цінності – норми, принципи, ідеали, поняття про добро і зло, як і здатність людини дотримуватися їх – надані їй Богом. Саме тому вони мають абсолютний, вічний і незмінний характер. Взагалі авторитет моралі в релігійних моральних навчаннях спирається на уявлення про всемогутність творця. Бог виявляється необхідною інстанцією, яка додає моралі її об’єктивність, загальність, духовну піднесеність і благородність. Життя без віри в Бога – це завжди боротьба людей за свої земні егоїстичні інтереси, пов’язані з природно-тілесним, плотським і гріховним буттям людини. І якби не було Бога, життя людське давно стало б неможливим.

Напротилежність релігійній натуралістична етика прагне вивести етичні цінності та вимоги з природи. Натуралістична традиція в етиці має тривалу історію. Ще починаючи з античності філософи прагнули обґрунтувати принципи організації життя людини, які б відповідали його природі і сприяли досягненню щастя. Проте аж до другої половини XIX ст. натуралістична етика мала умоглядний, спекулятивний характер, вона не була підкріплена конкретними науковими фактами, а тому залишала великий простір для критики.

Тільки після створення Ч. Дарвіном теорії еволюційного розвитку натуралістична етика отримала міцну природничо-наукову базу. Головною ідеєю Дарвіна стало положення про те, що не Бог, а природа в процесі еволюційного розвитку за допомогою природного відбору за принципом біологічної доцільності породжує все різноманіття й складність природи і її вище породження – людина з її здібностями, у тому числі розумовими та етичними. Основою органічної еволюції, за Дарвіном, є здатність живих істот пристосовуватися до умов існування, що змінилися, за рахунок власних внутрішніх змін і вироблення корисних властивостей і ознак. Потім у силу вступає природний відбір, коли виживають і розмножуються тільки живі істоти з біологічно корисними якостями, що виникли в процесі змін. Інші, що не зуміли пристосуватися до цих умов, що змінилися, забираються самою природою й гинуть у боротьбі за існування.

Натуралістична етика прагне розглядати моральність як природне, доступне для наукового пізнання явище, а не як частину надприродного, божественного, трансцендентального. Соціально-історична етика – розглядає мораль як продукт суспільного розвитку. Вона призначена регулювати суспільні відносини й поведінку людей у процесі їх колективної життєдіяльності в умовах поступового розвитку суспільства та ускладнення людських взаємостосунків. Соціально-історична етика починається з вирішальної ролі праці й суспільного виробництва в процесі виникнення людини і суспільства разом зі всім соціокультурним комплексом. Саме трудова діяльність з необхідністю приводить до виникнення у людини мови, свідомості і мислення, є найважливішим фактором розвитку первісних людей, їх остаточного виокремлення з тваринного світу. При цьому праця виступає як спільна, колективна діяльність, бо недосконалість знарядь праці, нерозвиненість первісної людини, його слабкість перед лицем стихійних сил природи примушували його протистояти цим силам спільно. Одночасно праця стала головним фактором становлення й розвитку всього соціокультурного комплексу, зв’язуючи людей у певну єдність системою суспільного розподілу праці, обміну діяльністю та її результатами.

Таким чином, творча культуротворча діяльність, що виникає на основі праці, стає нескінченним джерелом саморозвитку людського роду – вдосконалення форм діяльності, суспільних відносин і форм свідомості, а не органів людського тіла, не його біології.

Підводячи підсумок, відзначимо, що існують декілька концепцій, пояснюючих походження моралі. Однак, як писав Ж.П. Сартр, "немає ніякої загальної моральності, яка показала б нам, що слід робити”. Кожний індивід вибирає свої моральні цінності, є єдиним законодавцем своїх вчинків.

Функції моралі. У розумінні сутності моралі важливу роль відіграє виявлення тих функцій, які вона виконує. На наш погляд, основними є:

· оцінна;

· пізнавальна;

· світоглядна;

· виховна;

· регулятивна..

мораль – моральна свідомість – релігійна етика – натуралістична етика,

Дата добавления: 2015-05-26