Основні тенденції розвитку моралі у сучасній цивілізації. Буржуазна мораль з часів свого виникнення зазнала знач­них змін, які відображають саму суть буржуазного способу іс­нування

Буржуазна мораль з часів свого виникнення зазнала знач­них змін, які відображають саму суть буржуазного способу іс­нування. Зростання темпу життя перетворює час на гроші. Епоха Відродження змінила оцінку людини та її можливос­тей. Людина багато чого може, вона має право на розвиток своїх здібностей, і це не суперечить підвалинам християнства: успіхи людської діяльності, плоди її зусиль — доказ прихиль­ності до неї Господа. Висновки з нової версії християнства XVI ст. — протестантизму коротко такі:

— автономна особистість наділена правом приймати рі­шення і нести за нього відповідальність;

— свобода стає основоположним принципом тодішньої моралі, тому шо зовнішня соціальна регуляція все більше пе­ретворюється на саморегуляцію;

— внутрішній світ людини збагачується, ускладнюється, вона стає здатною до рефлексивності і безпристрасності (роз­важливості);

— людина, що приймає рішення без примусу, відповідає за свої вчинки перед людьми і законом, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи Інших пере­конань, національного чи соціального походження, майново­го, верствового чи іншого становища, відповідно до визначен­ня Загальної декларації прав людини (1948 р.);

— церква розглядається як вільне зібрання рівних;

— людина здатна до самоконтролю і має право на свободу віросповідання.

На відміну від жорсткої, аскетичної програми раннього протестантизму, буржуа прагне забезпеченості, збільшення багатства — це розглядається як реалізація життєвого призна­чення людини і служіння Богу. Однією з важливіших чеснот є ощадливість. Феодальну честь витискають поняття чесності, обов'язковості, пунктуальності, що визначають репутацію. Її основа — працьовитість і професіоналізм, що викликає повагу до певної межі, яка співвідноситься з рівнем оплати. Де­монстрація успіху, благополуччя — це також: спадкова часина доброї репутації, надійності. Натомість, бідність на світанку капіталізму розглядається як злочин (у XVII ст. бідні, хворі, бродяги ізолювались від суспільства, їх віддавали до робітних домів). Сучасний капіталіст, вважаючи, що убозтво — це пра­во людини, реалізація її свободи, все ж віддає перевагу ство­ренню доброчинних фондів і закладів, різноманітних програм для професійної освіти в'язнів. Суспільство намагається захис­тити традиційні цінності — дім, родину, незважаючи на те, що часто професійна діяльність вступає у суперечність з ними. У той же час, при всій відкритості культури, буржуа старанно захищає своє приватне життя, недоторканність особистості й житла, професійні, бізнесові таємниці. Завдяки інтенсивному розвиткові науки, взагалі цивілізації, подовжується життя, це змінює розуміння прав особистості, зміст гуманізму.

З самого початку своєї історії буржуа характеризується як вкрай агресивний, наполегливий соціальний тип, що прагне успіху будь-якою ціною. У пошуках найкращих умов, сирови­ни, ринку збуту буржуа виходить за межі своєї держави, до­повнюючи свій націоналізм його протилежністю — космопо­літизмом. Буржуа створює світовий ринок і людство як таке, охоплюючи його торгівлею і виробництвом (глобалізм), від­творює соціально-економічні відносини різних рівнів розвит­ку, відроджує рабство, работоргівлю, імперії, колоніальну за­лежність. Це особливо яскраво демонструє XX століття. Розподіл світу між капіталістичною і соціалістичною система­ми спричинив їх напружене суперництво. Зовні вони зовсім різні, будуються за протилежними принципами (перша — на індивідуалізмі, друга — на колективізмі), але найбільш гострі моменти виявляли їхню схожість: маніпуляція свідомістю мас, придушення інакомислення, створення кумирів, колек­тивна відповідальність, синдром «чужого» тощо. Так, початко­ва фаза розвитку капіталізму на могутнім шарі традиційної культури у Російській імперії кінця XIX— початку XX ст. при­звела до відродження моралі, яку визначають такі риси:

— общинність, що нівелює особистість, примусова та доб­ровільна відмова (аж до рабського стану) від власної волі; знецінення індивідуального життя, ущемлення особистих ін­тересів — «заради загального блага»;

— міфологізованість свідомості: уособлення ідеалу (культ особи), віра в магічну силу слова, наказу, перекладання права рішення на начальство;

— зрівняльна рівність («проста радянська людина», «не­замінних людей немає») як цінність поряд з системою пільг, звань, заохочень («знатна свинарка»), які виправдовували іс­нування привілеїв панівної еліти;

— постійне відродження ворожості.до «чужого» («ворог народу», «шкідник» тощо), із знищенням якого життя стане краще і веселіше; моральна оцінка прирівнюється до судового вироку — за відсутності правового захисту;

— утвердження соціальної неповноцінності деяких видів діяльності, груп населення (інтелігенції, віруючих), ідеологій (український буржуазний націоналізм) та національних куль­тур;

— колективна відповідальність (родин репресованих, тру­дових колективів тощо), що й породило єдине у своєму роді явище — радянський народ, відомий своєю терплячістю, миролюбством і душевністю.

Таке становище зберігалося завдяки надзвичайно замкне­ному інформаційному простору, у межах якого нав'язувався ідеал людини, яка жертвує сьогоднішнім благом заради світ­лого майбутнього людства. Аскетичне самообмеження у поєд­нанні із соціальним оптимізмом і страхом несхожості з ідеа­лом (конформізм) поступово стають основним стрижнем існування людини з огляду на гальмування розвитку економі­ки, політики та інших сфер суспільного життя. Із соціальної системи цінностей були вилучені інші стимули, окрім мораль­них. Ідеологи вдалися до останнього засобу — моралізатор­ства, апелюючи до почуття відповідальності й працелюбства(«активний, діяльний характер моралі»), колективізму («від­даність загальній справі») і гуманізму («все — на благо люди­ни!»). Але резерви цього способу розвитку були вичерпані, що й породжувало «соціальну пасивність», «подвійну мораль», «розбіжність слова і діла».

Для визначення реальної цінності результатів цих змін по­трібна певна часова дистанція, нашому ж часу доступно лише визначення загальних тенденцій розвитку людської натури:

— мораль усвідомлюється як окремий, самостійний вид діяльності, стосунків, свідомості;

— у міру розвитку писемної культури й наукового знання моральна свідомість відчуває все більший вплив етики;

— у зв'язку із зростаючою спеціалізацією людської діяль­ності виникають і спеціальні моральні кодекси (лікаря, юрис­та, воїна, педагога і т. п.);

— у коло моральних проблем включається не тільки став­лення людини до людини, а й людини до середовища існуван­ня: сьогодні це складова гуманізму;

— норми моралі набувають загальнолюдського характеру;

— зростають свобода і відповідальність особистості, її мо­ральна цінність, таким чином відбувається гуманізація моралі.

Вивчення історичних змін у звичаях людей містить вели­чезний моральний потенціал. Як би не зміцнювалися мо­ральні закони, як би не удосконалювалися моральні норми, найважливіше відкрито вже давно. І хоча цей принцип виго­лошували різними мовами, і кожен формулював дещо інакше, сенс його залишався незмінним: вчиняйте іншим так, як хо­чете, щоб люди чинили вам.

Дата добавления: 2015-05-26