Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Держава в системі суспільного відтворення. 9 страница




У законі України “Про систему оподаткування” принципами оподаткування названо: обов’язковість, стимулювання підприємницької діяльності, рівнозначність і пропорційність, рівність і недопускання податкової дискримінації.

У податковій системі визначені конкретні елементи податків. До них належать:

суб’єкт податку — особа, на яку законом покладено обов’язок сплачувати податок;

об’єкт податку — доход або майно, з якого нараховується податок: прибуток, заробітна плата, цінні папери, нерухоме майно тощо;

джерело податку — доход, за рахунок якого сплачується податок;

ставка податку — розмір податкових нарахувань на одиницю оподаткування

Основні функції податків:

1) фіскальна означає збір грошових коштів з насел., підпр-ств і орг-цій;

2) регулююча – забезп. регулювання грошових доходів, процесу нагромадження, перерозподілу значної частини нац. доходу, співвідношення між попитом і пропозицією та інших макроекономічних величин, а загалом – усього процесу сусп. відтворення;

3) стимулююча функція податків полягає у впливі на інвестиційний процес (наприклад, у разі зниження ставок оподаткування), на проведення науково – дослідних робіт, на прискорення темпів економічного зростання, на інноваційні процеси.

Основними видами податків у розвинутих країнах є особистий подохідний податок і податок на додану вартість (ПДВ). Певну роль у виконанні функцій податків відіграє податок на прибутки корпорацій та на соціальне страхування.

102. Державний бюджет.

У спільному відтворенні значну роль відіграє державний бюджет. Він представляє собою кошторис щорічних доходів і видатків, заздалегідь розроблений урядом і затверджений законом. Сутність бюджету кожної країни визначається соц.-економіч. устроєм суспільства, рівнем розвитку продуктивних сил, природою історичних форм власності, виконуваних державою функцій та іншими чинниками. Держава, крім виконання владних функцій, стимулює розвиток економіки і науки, формує ринок товарів, послуг тощо. Внаслідок цього державні фінанси, в тому числі податки та видатки, є складовим елементом людської цивілізації, тобто з давніх часів.

Ряд західних вчених (Е.Хансен, Дж.Кларк, Р.Масгрейв та ін.) розглядають державний бюджет як один із найефективніших засобів вирішення економічних проблем, досягнення економічної стабільності. Вони вбачають у ньому важливий регулятор економіки, інструмент економічного планування. Необхідність значного за величиною державного бюджету спричиняє потреба в суспільних або колективних благах, якими є освіта, охорона здоров’я, національна безпека, правопорядок, охорона навколишнього середовища тощо. Так, згідно з поглядами Масгрейва, функціями державних фінансів є надання суспільних товарів і послуг, корегування розподілу доходів і майна, підтримання високого рівня зайнятості та достатньої стабільності цін.

103. Інфляція

Інфляція — це процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці, який стає результатом загального зростання цін.

Інфл. – знецінення (падіння купівельної спроможності) грошей внаслідок переповнення ними каналів грошового обігу.

Інфл. – знецін-ня грошей, спричинене диспропорціями і сусп-му вир-ві й порушенням законів грош. обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари й послуги.

Причини інфляції:

• порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей у обігу перевищує потребу у них;

• зростання грошової маси, яке випереджає темпи зростання суспільного продукту, реалізацію якого і обслуговує грошова маса.

• підвищення швидкості обігу грошової одиниці;

• зниження загального обсягу суспільного продукту.

Критерії (форми, типи) інфляції:

1) залежно від переважаючого впливу факторів: інфл. попиту, інфл. пропозиції

2) за темпами зростання: повзуча, голопуюча, гіперінфляція

3) за співвідношенням темпів зростання цін на товари: збалансована, незбалансована

4) за ступенем передбачуваності: очікувана, неочікувана

5) за хар-ром прояву: відкрита, прихована (затамована)

6) за ступенем регулюючого впливу держави: регульована, нерегульована

7) залежно від чинників її спричинення: імпортована.

Існує таке поняття як стагфляція – це інфляція, що супроводжується стагнацією вир-ва й, одночасно, зростанням рівня цін та безробіття.

Економічні і соціальні наслідки інфляції: безробіття, нестача робочих місць, зниження доходів споживачів і виробників, зниження матеріального рівня життя населення тощо.

104. Соціальна політика

Соціальна політика в сучасних умовах – це комплекс соц.–економіч. заходів держави, підприємств, організацій, громадських об’єднань, спрямований на послаблення нерівності в розподілі доходів і майна, на захист насел. від безробіт., підвищ. цін, знецінення трудових заощаджень, зростання доходів насел., розширеного відтворення людського ресурсу країни тощо.

Основні напрямки соц. політики:

-захист рівня життя населення від підвищення цін через використання різних форм компенсації і проведення індексації;

-надання допомоги найбільше малозабезпеченим сім’ям;

-надання допомоги на випадок безробіття;

-здійснення політики соціального страхування

-введення мінімальної заробітної плати для працюючих;

-забезпечення переважно за рахунок держави розвиток освіти, охорони здоров’я, захисту навколишнього середовища, надання допомоги в одержанні громадянами кваліфікації;

-надання у відповідності з чинним законодавством гарантій процесу трудової діяльності (створення профспілок, дотримання тривалості робочого дня, надання оплачуваних відпусток і т.д.).

Відповідно до Конст-ї країни, основними принципами соц. політики в Україні є оптимальне поєднання соціальної справедливості, врахування життєвого необхідних соціальних стандартів (освіта, охорона здоров’я та інші) при формуванні бюджетів різних рівнів (держави, регіону, підприємства, організації тощо), чітке розмежування відповідальності за їх виконання між різними гілками влади та ін.

Соціальний захист населення забезпечують також і підприємства та самі наймані працівники – їх профспілкові організації. Головними засобами усунення нерівності в розподілі доходів і майна є прогресивний подохідний податок і соціальні витрати держави.

Конкретні складові соц-ї політики і соці-го захисту населення та його розширеного відтворення:

• соц.. страхування, котре склад. із пенсійного, медицин., страхув. від безробіття і нещасних випадків на вир-ві.

• програми працевлаштування та перекваліфікації

• правове регулювання найманої праці.

• захист прав споживачів.

105. Відтворення людського ресурсу

Людський ресурс суспільства є творцем суспільного продукту, його відтворення на розширеній основі. Саме за рахунок суспільного продукту відтворюються, причому на більш високому якісному рівні, не тільки матер.-речові, а й особисті фактори вир-ва – людські ресурси, головна продуктивна сила сусп-ва. Звідси випливає наступний висновок, що підкреслює принципову особливість розширеного відтворення в умовах соціально орієнтованої ринкової (змішаної) економіки. Перш за все в тих країнах, які формують постіндустріальне та пост капіталістичне сусп-тво (США, Нім., Японія Швеція та десятки інших).

Принципи, на яких базується відтворення люд. рес-су:

1. Задоволення матеріальних і духовних потреб людини, її вільний і всебічний розвиток. Будучи вагомою метою сучасних передових країн, водночас виступає і як необхідна умова всього суспільного відтворення.

2. Робоча сила і підприємництво невід’ємні від людини, від багатогранних її здібностей. Будучи головною продуктивною силою, рушієм їх розвитку, а також і розвитку виробничих відносин, відтворення людського ресурсу виступає у якості відносно самостійної економічної і соціальної проблеми.

Основою відтворення людського ресурсу є природний рух населення. При цьому між природним рухом населення і відтворенням робочої сили є часовий лаг, пов’язаний з періодом становлення працездатної людини.

Відтворення людського ресурсу – це безперервне відновлення і підтримка фізичних сил і підвищення трудової кваліфікації людей, забезпечення росту загальносвітового і професійного рівня. Воно включає в себе організоване залучення людей праці у вир-во, розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між галузями, підпр-вами, регіонами, країнами, створення соц.–економ. мех.-му, що забезпечує задоволення потреб народного госп-ва в працівниках і водночас повну і ефективну зайнятість населення.

Ключовою складовою відтворення людського ресурсу вважають людський розвиток – розвиток, що ґрунтується на справедливості у межах одного й кількох поколінь і дає змогу нинішнім і майбутнім поколінням як найкраще використовувати свої потенційні здібності в економічній, політичній, соціальній та культурній сферах. Людський розвиток зумовлює розширене відтворення суспільного продукту та його справедливий розподіл, відновлення довкілля, підвищення добробуту та ін.

106. Держава в системі суспільного відтворення

Ринковий механізм не спроможний розв’язати проблем суспільного відтворення, що породжені ринком. Негативні сторони ринку проявляються в багатьох сферах суспільного відтворення, ринок неспроможний забезпечити стабільне економічне відтворення, оскільки поєднує умови для дії періодичних циклічних криз і так званих «провалів» ринку.

Починаючи з другої половини 1930–х років поступово і практично в усіх змішаних економічних системах держава і ринкова система ділять між собою функцію знаходження відповіді на ці п’ять фундаментальних питань економіки: скільки треба виробляти? що потрібно виробляти? як продукцію виробляти? хто повинен одержати цю продукцію? як соц.–економ. система здатна адаптуватися до майбутніх змін? Різні економічні системи відрізняються одна від одної по співвідношенню держави і ринку в управлінні суспільним відтворенням.

Роль держави в системі суспільного відтворення можна розглянути на прикладі економічних функцій, які вона виконує у своїй регуляторній діяльності.

Найважливіші з економічних функцій держави:

1. Забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, що сприяють функціонуванню ринкової системи. Необхідна правова база передбачає такі заходи, як надання законного статусу приватним і державним підприємствам, визначення прав приватної і інших форм власності, гарантування дотримання контрактів.

2. Захист конкуренції – сили, котра підкоряє виробників і постачальників диктату покупця або суверенітету споживача. За конкуренції покупці – це господарі, ринок їх агент, а підприємства – їх слуга.

3. Обмеження дії деяких елементів ринкового механізму.

4. Досягнення і забезпечення національних конкурентних переваг у світовій економіці. Реалізація цієї функції держави визначається потребами наук.-технологіч. розвитку, екон. зростання.

5. Перерозподіл доходу і багатства.

6. Стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості та інфляції, продовжуваних коливаннями економічної кон’юнктури, а також стимулювання економічного розвитку.

Виконання державою цих та інших економічних функцій є засобом регулювання сусп. відтворення в масштабі країни.

107. Інтернаціоналізація та глобалізація економічних процесів

Інтернаціоналізація відтворювальних процесів – це об’єктивний економічний процес виникнення і розвитку зв’язків між національними господарствами різних країн, що охоплює всі сфери суспільного відтворення і конкретизується у процесі інтернаціоналізації продуктивних сил, техніко-екон., організ.-екон. та соц.-екон. відносин, тобто все господарське життя країн.

Інтернаціоналізація господарського життя почалася наприк. XVІІІ – на поч.. ХІХ ст. в період промислової революції. На цій стадії розвитку інтернаціоналізація відтворювальних процесів здійснювалася передусім на основі інтернаціоналізації процесу обміну.

Наприк. ХІХ – поч.. ХХ ст. інтернаціоналізація госп-ського життя доповнилась вивезенням капіталу, утворенням міжнародних монополій та завершенням територіального поділу світу. Головною формою інтернаціоналізації господарського життя на цій стадії стало вивезення капіталу.

З середини 50-х рр. ХХст. у зв’язку з розгортанням нової НТР почалося формування технологічного способу вир-ва, що базується на автоматизованій праці, в тому числі наукових і капіталомістких технологіях, поглиблюється між нар. поділ праці (міжнар. спеціалізація, кооперація вир-ва), а також науково-техн. співроб-во.

Двома відносно самостійними процесами інтернаціоналізації відтворювальних процесів стала інтернаціоналізація продукт. сил та інтернаціоналізація виробничих відносин. ЄС на сьогодні є найбільш значущою організацією за глибиною інтернаціоналізаційних процесів, де нтернаціоналізація відтворювальних процесів здійснюється в процесі органічного поєднання і злиття монополій (у т.ч. олігополій) країн-членів союзу, національних держав та наднаціональних органів в єдиний механізм, формування наднаціональної власності та її поєднання з національною власністю.

Глобалізація – це нова категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів. З 60–х років ХХст. глобалізація набуває форм постійного і неухильного міжнародного переплетіння національних економік. Відбувається надзвичайно складний процес девальвації економічної ролі національної держави, національних економік загалом.

В результаті посилення глобалізації суспільне відтворення в кожній країні поступово вивільнилось зі сфери державного впливу. Світове господарство і його відтворення поступово набуло нової якості – перетворилось із сумативної на функціонально цілісну та структурну інтегровану систему.

На цій основі змінився характер міжнародних економічних відносин. Вони значною мірою втрачають ознаки міжнаціональних (міждержавних) і поступово перетворюються на транснаціональні глобальні економічні відносини, що мало або зовсім не піддаються державному регулюванню і впливу.

Особливе місце в мережі міжнар. організацій, які сприяють поглибленню інтернаціоналізаційних процесів та глобалізації економічних відносин займають Міжнародний валютний фонд (МВФ); Міжнародний банк реконструкції та розвитку; Міжнародна торгівельна організація (СОТ).




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 731; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.039 сек.