КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Передоручення1. Представник зобов’язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. 2. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов’язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. 3. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє.
34 Цивільно - правове зобов'язання: поняття, суб'єкти, предмет та підстави виникнення . Якщо у сфері цивільного обігу право власності визначає стан приналежності речей (майна), то зобов'язальне право регулює обов'язки передачі речей від однієї особи до іншої, виконання певних дій, надання послуг і т. ін. У цивілістичній літературі даються різні визначення зобов'язання. Найчастіше його визначають як один із видів цивільних правових відносин. В якості правовідношення зобов'язання визнається і Цивільним кодексом України. Зокрема, у ст. 509 прямо вказується, що зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, надати послугу, виконати роботу, сплатити гроші та ін.) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Отже, зобов'язальне право - це система цивільно-правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини у сфері товарообігу, а також майнові відносини з покриття заподіяної шкоди за участю юридичних і фізичних осіб. Зобов'язальне право становить певну систему, яка поділяється на загальн у і особливу частини. В загальну частину входять норми, які поширюються на всі зобов'язання, що виникають у цивільних правовідносинах (наприклад, норми про поняття та підстави виникнення зобов'язань, їх виконання, відповідальність суб'єктів за їх порушення, їх припинення). Особливу частину становлять норми, які регулюють окремі види зобов'язань (як-от: купівлю-продаж, майновий найм, поставку, підряд, підряд на капітальне будівництво і т. ін.). Елементами зобов'язання, як і будь-якого іншого виду цивільного правовідношення, є суб'єкти, об'єкт і зміст. Суб'єктами зобов'язання є кредитор (особа, якій належить право вимоги) і боржник (особа, яка несе обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора). У якості і кредитора, і боржника можуть бути фізичні та юридичні особи, держава та інші соціальні утворення (Автономна Республіка Крим, територіальні громади та інші суб'єкти публічного права). Об'єктом зобов'язання є певна поведінка боржника, яка відображається найчастіше в діях (наприклад, у договорі купівлі-продажу - передання речі і відповідна її оплата; в договорі підряду надання послуг; в договорі позики - повернення боргу). Слід зазначити, що в деяких випадках об'єктом зобов'язання може бути і бездіяльність (наприклад, із власником земельної ділянки укладено договір, за яким він не буде перешкоджати випасу худоби на його ділянці). При цьому об'єкт зобов'язання потрібно відрізняти від предмета зобов'язання, оскільки об'єкт - це певна поведінка його суб'єктів, а предмет - це матеріальні і нематеріальні блага, стосовно яких існує інтерес суб'єктів цього правовідношення. Зміст зобов'язання - це право вимоги кредитора і відповідний цій вимозі обов'язок боржника. Ці зобов'язання спрямовані на: передачу майна, виконання робіт, надання послуг, сплату грошей на підставі різного роду договорів, а також покриття шкоди, заподіяної протиправними діями. Зобов'язання виникають на загальновизнаній підставі, якою є юридичні факти. В конкретному вигляді вони можуть виникати з таких підстав: а) за договорами та іншими правочинами; б) у наслідок створення літературних, мистецьких творів, ви находів та інших результатів інтелектуальної діяльності; в) унаслідок заподіяння матеріальної та моральної шкоди іншій особі; г) через інші юридичні факти. Поряд із цим зобов'язання можуть виникати безпосередньо з актів органів державної влади, з настання або ненастання певної події у випадках, встановлених актом цивільного законодавства або договором.
35 Цивільно- правовий договір: поняття, види процес (порядок) укладання. Основною підставою виникнення зобов'язальних правовідносин є договір, який встановлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, які його уклали. Зміст договору складають умови, за якими досягнута згода сторін Причому ці умови можуть бути як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові з огляду на чинне законодавство. Договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди за всіма його істотними умовами в потрібній у належних випадках формі. Оскільки договір є видом угоди, то до його форми застосовуються загальні правила про форму угоди. До цього слід додати, що договір може укладатися не лише шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, а й шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами тощо, підписаними стороною, яка їх надсилає. Договори повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до їх умов. При цьому одностороння відмова від виконання договору і одностороння зміна його умов не допускається за винятком випадків, передбачених законом.
Ст. 626 ЦК поняття договору визначає як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Предмет договору - це завжди визначена правомірна дія (при неправомірній дії договір є недійсним), а тому договір визнається дійсним при дотриманні таких умов: а) законності дії; б)волевиявленні сторін; в) дотриманні встановленої законом форми договору; г) правоздатності та дієздатності сторін. Отже, характерною ознакою договору як юридичного факту є взаємна воля сторін, які вільні у виборі виду договору. Класифікацію видів договорів здійснюють за різними підставами, наприклад: 1. Залежно від вибору сторонами традиційних положень договору чи формулювання його змісту на свій розсуд, договори - традиційні, які безпосередньо передбачені Цивільним кодексом чи іншим нормативним актом; - змішані, які поєднують у собі ознаки кількох видів договорів. 2. Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків сторін, - консенсуальні, які вважаються укладеними з моменту досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов та у визначеній законом формі; - реальні, для яких недостатньо самої угоди, а необхідна ще й передача речі (договір позики вважається укладеним не з моменту досягнення згоди про передачу грошей у борг, а з моменту самої передачі їх позичальнику). Власне момент набрання договором чинності є визначальною його ознакою, оскільки саме з цим моментом пов'язані певні юридичні наслідки (перехід власності до покупця, ризик випадкової загибелі речі та ін.). 3. Залежно від форми договори поділяють на: - усні, які виконуються під час їх укладання (купівля-продаж за готівку). - письмові, що поділяються на прості та нотаріально засвідчені. Проста письмова форма застосовується щодо договорів між юридичними особами, між фізичними та юридичними особами, між громадянами, коли це вимагається законом (до говір майнового найму - оренда). Нотаріальне посвідчення письмового договору є обов'язковим у випадках, передбачених законом (відповідно до ст. 657 ЦК договір купівлі-продажу земельної 4. Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками договори поділяють на: -односторонні (заповіт, відмова від прийняття спадщини, позика); - дво- і багатосторонні, в яких сторони наділяються водночас і правами, і відповідними їм обов'язками (наприклад, договір купівлі-продажу). 5. Залежно від наявності або відсутності еквівалентності відносин договори поділяють на: - оплатні, якими є договори купівлі-продажу, найму, підряду і т. ін.; - безвідплатні, наприклад, договір дарування, за яким дарувальник безвідплатно передає у власність майно іншій особі. 6. Залежно від ступеня юридичної завершеності договори поділяють на: - остаточні, які безпосередньо породжують права й обов'язки сторін щодо таких дій, як виконання робіт, надання послуг, передача майна і т. ін.; саме такого характеру має бути переважна більшість договорів; - попередні, під якими розуміють угоди про укладання договору в майбутньому. Тому попередній договір сам по собі не породжує прав і обов'язків сторін, а лише створює своєрідний обов'язок - після закінчення певного строку або з настанням визначеного терміну укласти передбачений ним новий (основний) договір на умовах, встановлених попереднім договором (ст. 635 ЦК). 7. Залежно від значення договору для визначення кола повноправних учасників договори поділяють на: - основні, які є первинною і головною підставою визначення прав і обов'язків учасників зобов'язання; - договори приєднання, або продиктовані договори, умови яких визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах і які можуть бути укладені лише шляхом приєднання до них іншої сторони в цілому без пропонування будь-якої своєї умови. Такі наперед визначені умови в літературі характеризують таким виразом: «Або погоджуєшся з усім, що я пропоную, або договору не буде». Цей вид договору спочатку досить широко застосовувався в юридичній практиці у сфері господарської діяльності, що й зумовило його подальше введення у новий Цивільний кодекс (ст. 634). 8. Залежно від цілей укладання розрізняють такі групи цивільних договорів: а) про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (договори купівлі-продажу, постачання, контрактації, позики, міни, дарування, постачання); б) про передачу майна у тимчасове користування (договори майнового найму, оренди, житлового найму, побутового прокату, безоплатного користування майном, лізингу); в) про виконання робіт (договори побутового підряду, підряду на капітальне будівництво, на виконання проектних і розвідувальних робіт, на виконання аудиторських послуг); г) про передачу результатів творчої діяльності (договори авторські, ліцензійні, про передачу науково-технічної продукції); д) про надання послуг (договори перевезення, страхування, доручення, комісії, зберігання, про посередницькі послуги, довічне утримування, кредитний договір); є) про спільну діяльність (установчий договір, угоди про науково-технічну співпрацю). Відповідно до загальних положень процес укладання договору починається з пропозиції, яка в юридичній літературі називається офертою. При цьому офертою може бути лише пропозиція: а) яка направлена конкретній особі (кільком особам); б) містить вказівку на конкретні положення, які пропонуються в) містить умови, що визнаються істотними для конкретного Прийняття пропозиції, визначеної законом у різних варіантах, називається акцептом. Момент укладання договору (набрання юридичної чинності) визначається або Цивільним кодексом на загальних положеннях (наприклад, договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) має бути нотаріально посвідчений, але він набирає юридичної сили лише з моменту його реєстрації в місцевих органах управління - БТІ), або безпосередньо сторонами (в договорі зазначається, що він набирає чинності з певної дати). Згідно із загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за добровільною згодою сторін. На підставі односторонньої вимоги зміна або розірвання договору допускається: а) за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадку істотного порушення договору іншою стороною; б) на підставі відмови однієї із сторін, яка можлива лише у прямо передбачених законом або договором випадках. 36 Загальні умови, способи забезпечення виконання зобов'язань. Виконання зобов'язань - це здійснення його сторонами покладених на них прав і обов'язків, що складають його зміст, належним чином відповідно до умов договору чи закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту чи вимог, що звичайно ставляться. Належне виконання зобов'язання полягає в точному та своєчасному виконанні сторонами договору всіх зобов'язань відповідно до умов угоди та вимог закону, а за відсутності таких вказівок — відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Крім того, боржник не має права виконувати зобов'язання частинами, якщо інше не випливає з суті договору або не визначено договором чи законом. Не допускається також одностороння відмова від виконання зобов'язання чи зміна умов договору, якщо інше не передбачено договором чи законом. Згідно з принципом реального виконання зобов'язання воно повинно бути виконано в натурі, тобто не допускається заміна боржником предмета виконання зобов'язання. Спосіб виконання зобов'язання — це порядок виконання, визначений нормативними актами чи договором. Зобов'язання повинні виконуватись в установлений строк. Якщо строк не визначено, то зобов'язання повинно бути виконане на вимогу кредитора. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо інший строк не випливає з закону, договору чи суті зобов'язання. Для належного виконання зобов'язання існують також певні засоби стимулювання боржника. Такими засобами є відшкодування збитків, а також інші способи забезпечення виконання зобов'язання. Такими способами є неустойка (штраф, пеня), застава, порука, завдаток, гарантія, притримання. Вони забезпечуються законом чи договором і є додатковими до договору. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом чи договором сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Застава — зобов'язання, за яким кредитор має право в разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Заставою може бути також забезпечена вимога, яка виникне в майбутньому. За новим Цивільним кодексом України передбачені такі види застав: іпотека — застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; заклад — застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом, до третьої особи; інші види застав, які перелічені в законі України «Про заставу». Порука — зобов'язання, за яким поручитель повинен перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині, яка не виконана. Завдаток — грошова сума або рухоме майно, яке передається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів на підтвердження його виконання. Якщо основне зобов'язання не виконане з вини сторони, яка дала завдаток, сума не повертається, а якщо з вини особи, яка отримала завдаток, то вона повинна повернути подвійну суму завдатку. Гарантія — це субсідіарне зобов'язання, що видається банком, іншою фінансовою установою, страховою організацією, за яким відповідний банк (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Притримання — це правовідносини, за якими кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові, має право притримати її у себе до моменту належного виконання зобов'язання боржником щодо цієї речі (оплата речі, відшкодування витрат за її утримання). Але до кредитора, який притримує річ у себе, право власності на неї не переходить. Право на притримання речі може бути передано третій особі, вказаній боржником.
Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 431; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |