Трудові спори: поняття, класифікація, органи, що розглядають, порядок розгляду 2 страница

Адміністративне право - це система правових норм, які регу­люють суспільні відносини управлінського характеру у сфері ви­конавчої та розпорядчої діяльності органів виконавчої влади, внутрішньо організаційної діяльності державних і недержавних організацій та зовнішніх юридично-владних повноважень гро­мадських організацій.

Становлячи самостійну галузь, адміністративне право вважаєть­ся однією з профілюючих галузей права та вирізняється поміж інших специфікою свого предмета, методом правового регулювання та особливостями системи розміщення нормативного матеріалу.

Предмет адміністративного права, як і будь-якої право­вої галузі, становлять суспільні відносини, що нею регулюються.

Отже, предмет адміністративного права - це виокремлена сфе­ра суспільних відносин, які складаються у сфері управління та регу­люються адміністративно-правовими нормами. Однією з особливос­тей цих відносин є те, що в якій сфері вони б не виникали і хто б у них не виступав, вони завжди складаються між керуючими і керованими, між суб'єктом і об'єктом управління. Поряд із цим для означених відносин характерним є органічний зв'язок зі здійсненням мети державного управління, а тому в них, як правило бере участь орган державного управління чи його посадова особа, наділена визначеними повноваженнями щодо виконавчої та розпо­рядчої діяльності.

Поняття методу правового регулювання адміністративного пра­ва базується на положеннях загальної теорії держави і права, тобто це способи, прийоми та засоби, за допомогою яких здійснюється правовий вплив на предмет адміністративного права.

До способів належать авторитарний (наказовий, владний) і субординаційний. Щодо засобів, то до їх числа відносять зобов'язан­ня, заборони, адміністративно-правовий примус.

Структура системи адміністративного права склада­ється із:

а) Загальної;

б) Особливої;

в) Спеціальної частин, до яких входять адміністративні пра­вові норми й адміністративні правові інститути.

Особливості адміністративно-правових норм і відносин 5.2.1. Адміністративно-правові норми, як і норми будь-якої іншої галузі права, базуються на визначенні й основних ознаках загального поняття про правову норму. Разом з тим адміністра­тивно-правові норми мають і характерні для них особливості. Зок­рема, особливістю ознак цього виду норм є:

а) вони закріплюють владні і внурішньоорганізаційні відносини;

б) їх вплив на суспільні відносини чиниться здебільшого через
державно-владний, імперативний метод;

в) при їх реалізації гарантується застосування переконання та примусу;

г) одна зі сторін у відносинах, які регулюються цими нормами, як правило, представляє державу, а тому й відповідальність у таких випадках за їх недодержання покладається на державу;

д) вони органічно об'єднані в межах галузі адміністративного права (законодавства).

Адміністративно-правові норми мають, як правило, традиційну структуру і складаються з трьох елементів - це гіпотези, диспо­зиції та санкції. Вони можуть групуватися за різними критеріями на певні види. Зокрема, вони об'єднуються в такі адміністративно-правові інститути, як загальні, особливі і спеціальні, відповідно до яких норми і інститути утворюють Загальну, Особливу і Спеціаль­ну частини адміністративного права України.

Так, у Загальній частині об'єднані норми, що закріплюють і регулюють основні принципи управління, правове становище (правовий статус) суб'єктів управління, форми і методи їх діяль­ності, функціонування адміністративного процесу, способи забез­печення законності та її гарантії в державному управлінні.

В Особливій частині об'єднані норми, що закріплюють і регу­люють управління в економічній, адміністративно-політичній, соціально-культурній сферах суспільного життя.

У Спеціальній частині об'єднані норми, що регулюють адміністративно-правову діяльність конкретних органів (внутрішніх справ - міліції, митної і податкової служб і т. ін.).

Як відомо, зовнішньою формою будь-якої правової галузі є її джерела. До джерел адміністративного права відносять:

а) правові звичаї;

б) нормативні договори;

в) нормативно-правові акти;

г) правові акти державного управління, в яких містяться
адміністративно-правові норми.

Для адміністративного права основним видом джерел є норма­тивно-правові акти, які приймаються державними органами та іншими компетентними суб'єктами. За їх юридичною силою озна­чені акти поділяють на:

а) конституційні (наприклад, у ст. 38 Конституції України закріплено право на участь громадян в управлінні державними справами);

б) ті, що містяться в законах, які поділяються на кодифіковані (Кодекс України про адміністративні правопорушення, Земельний кодекс, Митний кодекс); інкорпоровані (закони про міліцію, про прокуратуру, про Антимонопольний комітет, про підприємництво, про надзвичайний стан, про звернення громадян та
ін.); підзаконні (постанови Верховної Ради України, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів).

До окремої групи підзаконних нормативних актів, що визнача­ються джерелами адміністративного права, відносять:

а) акти центральних і місцевих органів виконавчої влади (накази міністерств, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій);

б) нормативні акти керівників підприємств, установ і організацій, територіальних громад, представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування та в окремих випадках - органів місцевої самоорганізації населення.

59 Адміністративні правовідносини, поняття, елементи.

Адміністративно-правові відносини - це регулюючий вплив норм адміністративного права на поведінку суб'єктів у сфері виконавчої та розпорядчої управлінської діяльності, що призводить до виникнення між ними сталих правових зв'язків владного характеру.

Адміністративні правовідносини мають складну будову і вклю­чають такі елементи, як суб'єкти, об'єкти, зміст правовідносин.

Підставами виникнення, зміни чи припинення адміністра­тивних правовідносин є юридичні факти.

Суб'єктами адміністративних правовідносин називають дер­жавні органи, фізичних та юридичних осіб, які наділяються адмі­ністративно-правовими нормами певним обсягом повноважень у сфері державного управління (державної виконавчої влади).

Необхідно розрізняти суб'єкт адміністративного права і суб'єкт адміністративних правовідносин. Названі поняття близькі, але не тотожні. Суб'єкт адміністративного права може існувати абст­рактно, але ніколи не вступатиме у правовідносини. А от суб'єк­ти адміністративних правовідносин завжди конкретні. Для то­го щоб суб'єкт адміністративного права став суб'єктом адмініст­ративних правовідносин, необхідні такі три умови:

—наявність адміністративно-правової норми, що передбачає адміністративні права і обов'язки;

—наявність адміністративної правосуб'єктності (праводіє­здатності);

— наявність адміністративного юридичного факту.
Адміністративно-правові норми містяться в джерелах адмі­ністративного права.

Суб'єкти адміністративних правовідносин повинні володіти правосуб'єктніапю, тобто здатністю бути носіями прав і обов'яз­ків, здійснювати їх від свого імені і нести юридичну відповідаль­ність за свої дії.

Суб'єктами адміністративних правовідносин можуть бути:

а) Президент України;

б) державні органи виконавчої влади;

в) державні службовці;

г) громадяни України, іноземці й особи без громадянства;
ґ) система місцевого самоврядування;

д) об'єднання громадян тощо.

Об'єктом а дміністративних правовідносин є сама управлін­ська діяльність у сфері державного управління.

Зміст адміністративних правовідносин характеризується синтезом фактичного та юридичного. Юридичний зміст — це ад­міністративні суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єк­тів правовідносин, тобто можливості імперативних дій уповно­важених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язаних суб'єктів. Фактичний зміст — це сама поведінка суб'єктів адмі­ністративних правовідносин, їх діяльність, в якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін.

Зміст адміністративного суб'єктивного права включає такі можливості:

а) діяти відповідно до своїх повноважень;

б) вимагати певних дій від зобов'язаної сторони;

в) впливати на об'єкт управління;

г) використовувати форми й методи контролю, заохочення
та примусу.

Адміністративні юридичні обов'язки — це закріплена норма­ми адміністративного права міра необхідної, найбільш розум­ної і доцільної поведінки суб'єкта, спрямована на задоволення інтересів носія адміністративного суб'єктивного права і забез­печена можливістю державного примусу.

Зміст юридичних обов'язків полягає в необхідності:

а) здійснення певних дій;

б) утримання від здійснення дій, що суперечать інтересам ін­ших осіб;

в) вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від інших осіб;

г) нести юридичну відповідальність за невиконання чи не­
належне виконання передбачених нормою адміністративного
права необхідних варіантів поведінки.

Адміністративні юридичні факти — це конкретні життєві об­ставини, передбачені гіпотезою адміністративно-правової нор­ми, що породжують виникнення, зміну чи припинення право­відносин.

Залежно від підстав розглядають різні види юридичних фактів:

— за юридичними наслідками — правоутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі;

— залежно від форми їх прояву — позитивні та негативні за характером дії розрізняють юридичні факти одноразо­вої та безперервної дії;

— за характером дій — активні та пасивні;

— за галузевою ознакою — матеріальні та процесуальні;

— за розподілом прав і обов'язків — односторонні та багато­сторонні;

— за функціями у механізмі правового регулювання — регу­лятивні та охоронні;

— залежно від кількості суб'єктів — прості та складні;

— за наявністю волі — юридичні дії (життєві обставини, що характеризують вольову поведінку адміністративних суб'єктів, їх зовнішнє вираження волі та свідомості) та юридичні події (жит­тєві обставини, що виникають, розвиваються і припиняються не­залежно від волі суб'єктів адміністративних правовідносин).

Юридичні дії, у свою чергу, поділяють на правомірні та не­правомірні. Правомірні юридичні дії (вчинки та результати ді­яльності) завжди відповідають нормам адміністративного пра­ва (наприклад, подання скарги, звернення організації за реєст­рацією, подання проекту документа на експертизу тощо).

Неправомірні юридичні дії — правові аномалії, зловживан­ня правом (що не є правопорушенням) та адміністративні пра­вопорушення.

До юридичних подій відносять народження чи смерть люди­ни, стихійні лиха, хворобу тощо.

Отже, юридичні факти як життєві обставини, що передбача­ються нормами адміністративного права, мають велике теоретич­не і практичне значення для адміністративних правовідносин.

Таким чином, адміністративні правовідносини мають яскра­во виявлений імперативний характер. У той самий час існують і окремі горизонтальні відносини, в тому числі й адміністратив­но-договірного характеру, які в адміністративному праві мають чітко виражений допоміжний і тимчасовий характер

60 Поняття, підстави адміністративної відповідальності.

Адміністративне правопорушення (проступок) - це суспіль­но небезпечна, протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка пося­гає на права і свободи людини і громадянина, власність, порушує вимоги обов'язкових правил поведінки у сфері державного уп­равління, за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Підставами адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.

Адміністративна відповідальність - це лише один із видів адміністративного примусу, характерною особливістю якого є зас­тосування конкретних адміністративно-правових санкцій до осіб, які скоїли правопорушення у сфері державного управління.

Залежно від цілей адміністративного примусу виділяються ще два його види:

а) адміністративно-попереджувальні заходи;

б) заходи адміністративного припинення.

Адміністративно-попереджувальні заходи (або заходи адміні­стративного забезпечення) застосовують з метою попередження небезпеки, що загрожує життю та здоров'ю громадян в умовах, які не пов'язані з правопорушеннями (нещасні випадки, стихійні лиха). Видами таких засобів є:

а) припинення руху транспорту і пішоходів при виникненні загрози безпеці руху;

б) введення карантину при епідеміях і епізоотіях (хворобах тварин);

в) використання транспортних засобів (з метою переслідування злочинців, доставки в медичні заклади потерпілих);

г) реквізиція, тобто примусове відшкодовування вилучення (особистого транспорту в умовах військового стану чи стихійного лиха);

д) вхід працівників міліції в житлові чи службові приміщення (наприклад, для перевірки дотримання правил торгівлі);

є) огляд медичного стану (наприклад, водіїв транспортних засобів);

є) митний огляд (перевірка речей при перетині державного кордону).

Примусовий характер цих заходів виявляється в тому, що вони здійснюються без згоди іншої сторони відносин, яка зобов'язана ви­конати запропоновані дії або утриматися від будь-яких дій. Засто­совують ці засоби органи (посадові особи), які конкретно визначені в законах або у відповідних нормах адміністративного законодав­ства. Як правило, це органи міліції та їх представники, повноважні працівники органів охорони здоров'я та пожежного нагляду, мит­них та інших органів.

Заходи адміністративного припинення застосовуються у ви­падках, коли необхідно в примусовому порядку припинити про­типравні дії і попередити їх негативні наслідки. Вони також забез­печують притягнення винних осіб до адміністративної або іншої відповідальності, хоча сама відповідальність ще не наступає.

Видами таких засобів є:

а) вимога припинити правопорушення (такі вимоги можуть пред'явити працівники міліції, державних інспекцій, громадсь­ких організацій, а їх невиконання призведе до притягнення вин­них до відповідальності);

б) адміністративне затримання (на термін, як правило, не більше трьох годин) для складання протоколу про правопорушення, встановлення особи громадянина, доставки правопорушника в суд і т. ін.;

в) призупинення роботи підприємства, установи чи їх підрозділів,
у випадках порушення правил охорони праці, техніки безпеки;

г) зупинення експлуатації транспортних засобів, коли їх
технічний стан загрожує безпеці руху;

д) знесення самовільно побудованих споруд;

є) застосування зброї працівниками міліції тощо.

61 Види адміністративних стягнень та їхній зміст.

Адміністративне стягнення — це примусовий захід до особи, яка скоїла адміністративне правопорушення.

Кодексом України про адміністративні правопорушення вста­новлені такі види адміністративних стягнень:

а) попередження - стягнення морального характеру, яке вино­ ситься у письмовій формі або оформляється іншим способом і тягне за собою ті самі юридичні наслідки, що й інші стягнення; зокрема, воно може мати значення для визнання правопорушення повторним;

б) штраф - грошове стягнення на користь держави. Розміри та способи його встановлення наразі достатньо рухомі;

в) оплатне вилучення предмета, який був засобом або безпосе­реднім об'єктом адміністративного правопорушення. Примусово ви­лучений предмет підлягає наступній реалізації з передачею одержаної грошової суми власнику за винятком витрат на його реалізацію;

г) конфіскаціяпредмета, який став знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, або грошей, отриманих внаслідок скоєння адміністративного правопорушення, полягає в примусовому невідшкодовуваному їх вилу­ченні у власність держави. Конфіскується, як правило, лише пред­мет, що є власністю правопорушника. При цьому конфіскація здійснюється тільки судом;

д) позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (управління транспортним засобом, полювання), застосовується за грубе або систематичне порушення порядку користування ним
на термін до трьох років;

є) виправні роботи призначаються судом на термін до двох місяців за місцем постійної роботи правопорушника з утриман­ням до 20% його заробітку у власність держави;

є) адміністративний арешт призначається судом до 15 діб за вчинення конкретно визначених законом правопорушень і не застосовується до вагітних жінок; жінок, діти яких не досягли 12 років; неповнолітніх осіб; інвалідів 1-ї та 2-ї груп. Відповідно до закону «Про надзвичайний стан» термін адміністративного арешту передбачений до 30 діб.

Слід зазначити, що оплатне вилучення та конфіскація пред­метів можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові стягнен­ня, а тому за правопорушення може бути накладено лише одне ос­новне або одне основне і додаткове стягнення.

Стягнення накладається не пізніше двох місяців після дня йо­го скоєння, а при триваючому правопорушенні - через два місяці з дня його виявлення.

Для іноземних громадян та осіб без громадянства може застосо­вуватися специфічний вид адміністративного стягнення — приму­сове видворення за межі України.

62 Органи, що розглядають справи про адміністративні правопорушення.

Справи про адміністративні правопорушення розглядають:

— адміністративні комісії при районних державних адміністраціях і виконавчих комітетах, міських, районних у містах селищних і сільських рад. Вони вирішують всі справи про адміністративні правопорушення, за винятком тих, які належать л компетенції інших органів. Комісія створюється відповідно держадміністрацією чи виконавчим комітетом у складі голови секретаря і членів комісії;

— виконавчі комітети селищних і сільських рад уповноваже­ні розглядати справи про порушення громадського порядку, пра­вил торгівлі та інші аналогічні порушення;

— місцеві суди (судді) розглядають справи про адміністра­тивні правопорушення, віднесені до їх компетенції Кодексом. Судді одноособово розглядають справи про дрібне хуліганство, порушення правил адміністративного нагляду тощо;

— органи внутрішніх справ (ОВС), органи державних інспек­цій та інші уповноважені органи (їхні посадові особи) розгля­дають справи, віднесені до їх компетенції законодавством. Так, наприклад, ОВС (їхні посадові особи) розглядають справи про порушення громадського порядку, порушення правил паспорт­ної системи, правил прикордонного режиму, правил перебуван­ня в Україні і транзитного проїзду через територію України іно­земних громадян і осіб без громадянства, правил дорожнього ру­ху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на за­безпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про не­законний відпуск і незаконне придбання бензину чи інших па­льно-мастильних матеріалів.

Отже, закон визначає систему органів, що мають право роз­глядати справи про адміністративні правопорушення та визна­чає їхню підвідомчість.

Дата добавления: 2015-05-26