Роль і значення парабанківської системи на фінансовому ринку

До складу парабанківської системи відносять:

• спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, які орієнтуються па об­слуговування певних типів клієнтури;

• поштово-ощадні установи - це особливий вид спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють дрібні заощадження широких верств населення через поштові відділення і використовують ці кошти для кредитування інших фінансових інститутів та держави.

Небанківські фінансово-кредитні інститути відрізняються від банків тим, що здійснюють діяльність на фінансовому ринку, не випускаючи власних боргових зобов'язань, а лише випускаючи власні акції.

До парабанків належать інвестиційні компанії і фонди, лізингові компа­нії, брокерські та дилерські фірми, пенсійні фонди, ломбарди, фінансові ком­панії, кредитні спілки та трастові компанії.

Лізингові компанії - фінансово-кредитні формування, що досить поши­рені в західних країнах. Вони займаються купівлею устаткування, машин, транспортних засобів, споруд виробничого призначення, які дорого кош­тують, та наданням їх в оренду з правом подальшого викупу. У нашій країні лізингові операції здійснюють комерційні банки.

Для придбання машин і устаткування лізингові компанії використовують власні та позичкові кошти. Держава, як правило, створює їм пільгові умови і одержання банківських позичок, оскільки лізингові операції приносять істотну вигоду підприємницькій діяльності. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що є неминучими при звичайній купівлі. Оренда машин, устаткування, ЕОМ дають змогу уникнути витрат, пов'язаних з моральним старінням засобів виробництва.

Каса взаємної допомоги - це громадська кредитна установа, яка об'єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників і службовців - членів профспілки, в колгоспах - для колгоспників, у від­ділах соціального забезпечення місцевих рад - для пенсіонерів.

Управління касою взаємної допомоги здійснюється загальними зборами її членів і обраним на ньому управлінням. Члени каси сплачують вступні і щомісячні членські внески у встановлених розмірах. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені, за несвоєчасне повернення довготермінових позик, дотацій профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довготермінові (до шести, в окремих випадках - до 10 місяців) та короткотривалі (до чергового одержання заробітної плети) позички. За рішенням правління каси її членам може бути надано відтер мінування повернення довготермінових позичок до трьох місяців. Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, причому довготермінових позичок - залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси. Позички надаються без стягнення відсотків. При їх несвоєчасному поверненні стягується пеня в розмірі 1 % від суми залишку боргу за кожний провідтермінований місяць. Коли один з членів каси вибуває, повертаються йому членські внески, за винятком його заборгованості за позичками.

В Україні необхідність у спеціалізованих фінансових установах є досить велика, тому потрібно докладніше розглянути цей сектор на прикладі кредитних спілок (союзів).

В умовах повільного збільшення доходів населення постійно збільшує­ться попит на предмети довготермінового користування - будинки, автомо­білі, меблі, дорогі товари домашнього вжитку. У навколишньому світі такі закупівлі практично ніколи не виконуються за рахунок забережень, а існуючі механізми нагадують забуту (але ефективну) систему купівлі «у кредит» та видачі позичок, яка існувала в соціалістичному господарстві. Симбіоз кре­дитних союзів і торгівлі дає двоякий результат як для громадян - негайне надання права користування товаром, так і для торгівлі - збільшення обороту. Подвійний позитивний ефект підсилюється і тим, що кредитні союзи носять суспільно-позитивний характер, тобто участь у них самих споживачів. Основна мста такої форми - взаємне кредитування, а мета діяльності спілки - підвищення добробуту учасників шляхом взаємного кредитування їх фінансових потреб на умовах повернення і платності.

Кредитні спілки створюються на кооперативній основі з метою залучення особистих заощаджень громадян для взаємного кредитування. Кредитні спілки спеціалізуються переважно на обслуговуванні малозабезпечених верств

населення. Пасивні операції їх формуються за рахунок пайових внесків у формі купівлі особистих акцій, за якими виплачуються відсотки, а також кредитів банків. Активні операції - 90 % усіх активів становлять коротко­тривалі позики, а інша частина формується за рахунок вкладів у цінні папери як приватні, так і державні.

Безумовно, така форма кредитування не нова на сучасному банківському ринку. Але в політиці, яку проводять банки, існують певні недоліки: нерозвинені механізми кредитування приватних осіб, малого бізнесу тощо. До сьогоднішнього часу ця сфера поповнюється із приватних позичок і заповнюється далеко не на 100 відсотків.

Звертаючись до досвіду зарубіжних країн, починаючи від США та після­воєнної Західної Європи і закінчуючи нашими сусідами - Польщею, Чехію, Угорщиною, де малий бізнес відіграє дуже важливу роль у забезпеченні економічного росту, неможливо не звернути увагу на роль кредитних спілок. Становлення малого підприємства майже завжди пов'язане з труднощами в отриманні початкового капіталу. Банки зацікавлені у кредитуванні вже стабільного бізнесу з постійними грошовими потоками. Тому основним інве­стором малих проектів виступають такі інститути, як кредитні установи. Переносячи цю схему в наші умови, визначимо відразу - потреба україн­ського малого бізнесу в інвестиціях величезна, особливо, якщо врахувати, що розвиток виробничого бізнесу робить тільки перші кроки і вимагає більших капіталовкладень, ніж торговельна діяльність.

Отже, кредитна спілка - це юридична форма кооперування фізичних осіб з мстою більш ефективного використання вільних грошових засобів учасників на основі взаємного кредитування, тобто шляхом видачі споживацьких та комерційних кредитів.

Виділяються такі етапи діяльності кредитних союзів;

1) залучення капіталів учасників;

2) аналіз і вибір об'єктів інвестування;

3) надання кредиту;

4) повернення кредиту.

В Україні існують досить солідні теоретичні доробки, які потрібно використати для розвитку цього інституту в умовах національної економіки,

Головною причиною є невідповідність законодавства та повне протиріч­чя Його загальновизнаним нормам світового права, тобто відсутність достатньої юридичної бази, яка б регулювала діяльність такої юридичної

форми (регулюється Указом Президента України «Про тимчасове положення про кредитні союзи» від 20. 09. 1993 № 337/93). Більше того, діяльність кредитних союзів вступає у протиріччя з існуючим законодавством, згідно з яким кредитування - виключно функція банків.

Друга за значущістю причина - загальна нестабільність. Тому довго­термінове кредитування вважається надризиковим.

Наступна причина - соціально-психологічна. Після краху трастів та інших споріднених їм структур у населення з'явилась стійка неприязнь до всіх організацій, які збирають кошти.

Але, незважаючи на велику кількість труднощів, такий інститут, як кредитний союз, неминуче пройде етап становлення та займе своє місце у кредитно-банківській системі.

Інвестиційні компанії - різновид фінансово-кредитних інститутів, поширених у західних країнах, їх капітал утворюється на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції грошових коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов'язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні та за кордоном. Таким чином, інвестиційні компанії виступають посередником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.

Залежно від методу формування пасивів інвестиційні компанії поділя­ються на дві основні групи - закритого та відкритого типу. Перші мають фіксований акціонерний капітал, їх акції котируються на ринку і не підлягають погашенню до моменту ліквідації компанії. Другим властивий капітал, що постійно змінюється, тобто їх акції (паї) вільно продаються та купуються учасниками компаній за цінами, які відповідають поточній ринковій вартості активів інвестиційної компанії. У продажну ціну такої акції (паю) включається додаткова надбавка, як правило, у розмірі 6-9 %,

Інвестиційні компанії можуть користуватися в обмежених розмірах позичковими коштами. Компанії відкритого типу мають право залучати тільки банківський кредит, а закритого типу - випускати також облігаційні позики.

З розвитком ринкових відносин інвестиційні компанії виникли і в нашій країні. Основними операціями інвестиційних компаній є організація емісії власних цінних паперів і видача гарантій у їх розміщенні, здійснення інвестицій безпосередньо в цінні папери, купівля-продаж цінних паперів за свій рахунок і від свого імені тощо. В Україні поки що незначна частина підприємств є акціонерними товариствами, тому інвестиційні компанії здій­снюють переважно реальні інвестиції, що є менш ефективним, тому що існує складність оперативного управління такими вкладами. Крім того, діяльність інвестиційних компаній значно ускладнюється багатьма труднощами, основними з яких с низька ліквідність ринку цінних паперів України та відсутність досвіду роботи у сфері інвестиційної діяльності.

Інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у вигляді акціонер­ного товариства, виключною діяльністю якого є спільне інвестування. Інвестиційний фонд здійснює випуск акцій та вкладає мобілізовані в такий спосіб засоби дрібних інвесторів в інші цінні папери, що приносять дохід у вигляді відсотка, і підвищення курсової вартості. Відкриті інвестиційні фонди (взаємні) мають право на придбання цінних паперів інших емітентів як будь яка інша юридична або фізична особа. Закритим інвестиційним фондам дано право працювати з приватизаційними цінними паперами.

Інвестиційні фонди класифікуються залежно від форми їх організації: корпорація і довірче товариство (траст). У першому випадку засно­вники фонду є його учасниками, вони утворюють апарат управління та об'єд­нують свої засоби в початковому статутному фонді. Корпорація також може бути організована із зовнішнім апаратом управління, який працює за наймом (контрактом). Тоді може бути утворено довірче товариство (траст). Ця форма інвестиційного фонду виникла на початку минулого століття і заснована на повному юридичному розпорядженні прав володіння і використання (управління) майном. Наприклад, вдова або неповнолітні нащадки майна, залишаючись власниками, потрапляли під опіку (управління) старшого сина. Організовуються трасти в такий спосіб: засновники фонду залучають на контрактній основі ще одного або декількох учасників фонду, які збирають засоби і утворюють траст. Тобто при інвестиційному фонді (компанії) може бути утворено декілька трастів, які у будь-який момент можуть вийти із фонду, розірвавши угоду і сплативши 2-3 % штрафу від суми активів,

Пенсійні фонди у західних країнах створюються приватними та держа­вними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплати пенсій і допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів.

Страхові компанії відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому ринку, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного роду ризиків. Угоди страхування, що з ними укладаються, є основою для фінансового забезпечення інвестиційних проектів. Пасивні та активні операції страхових компаній носять специфічний характер, та істотно відрізняються від аналогіч­них операцій банків та інших кредитно-фінансових установ. Так, активні операції складаються із інвестицій у державні облігації центральних і місцевих органів влади, в облігації та акції приватних корпорацій, іпотеку та нерухомість, а також у борг під поліси. Позики під поліси - цс по суті кредитування осіб, що застрахувалися у цій компанії. Особливістю активних операцій компаній зі страхування життя полягає в тому, що це переважно довготермінові вклади на 5, 10 і більше років. Страхові компанії володіють достатніми довготерміновими страховими резервами і є основними постачальниками довготермінового капіталу на національних ринках фінансових послуг провідних західних країн.

Ломбарди - цс кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна.. Ломбарди - це державні госпрозрахункові підприємства. Вони перебувають у розпорядженні місцевих рад у системі установ побутового обслуговування. Ломбарди видають позички на термін до трьох місяців у розмірі 75 % від вартості оцінки заставлених речей і до 90 % вартості виробів із дорогоцінних каменів, металів, годинників у золотій оправі тощо.

Фінансові компанії - кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (спожив­чого, інвестиційного тощо), проведенні фінансових операцій. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів (як пра­вило, 3-6-місячних). Вони акумулюють грошові кошти промислових та торго­вельних фірм, деяких фінансових установ і менше - населення. Фінансові компанії сплачують своїм вкладникам вищі відсотки, ніж комерційні банки.

Фінансові компанії з кредитування продажу в кредит споживчих товарів тривалого користування надають позички не безпосередньо споживачам, а купують їх зобов'язання у роздрібних торговців та дилерів зі знижкою (як правило, 7-10 %). Розвиток фінансових компаній можливий при широкій насиченості споживчого ринку товарами та послугами, а також активній конкуренції між ними. Фінансові компанії є важливим інструментом прош­товхування товарів тривалого користування на ринки для великих промислових корпорацій, особливо в умовах низького попиту та погіршення економічної кон'юнктури.

Розвиток благодійних фондів, пов'язаний з багатьма обставинами:

• благодійність стала частиною підприємництва;

• створення благодійних фондів мас прагматичну причину - бажання власників великих особистих капіталів уникнути великих податків при передачі нащадку чи даруванні.

Позичково-ощадні асоціації - це кредитні товариства, створені для фінансу­вання житлового будівництва. На Заході вони виникли близько 150 років тому, але істинного розвитку вони набули після Другої срітової війни. Основою їх діяльності є надання іпотечних кредитів під житлове будівництво в містах і сільській місцевості (90 % активів), а також вклади в державні цінні папери.

У цілому позичково-ощадні асоціації домінують на ринку іпотечного кредиту для житлового будівництва. Як правило, до його послуг у західних країнах звертаються середні верстви населення.

Дата добавления: 2015-05-26