Ідентифікація регіонів України, які межують з регіонами інших держав 4 страница

Так, серед восьми економічних районів України чітко вираже­не аграрно-промислове спрямування економічного розвитку демон­струють Поділля й Полісся, які вкупі охоплюють сім областей України та включають в себе переважну частину природно-географіч­ної зони мішаних лісів та біля третини лісостепу, а загалом займа­ють більше чверті (27,0%) території країни. Близькою до агропроми­слової є спеціалізація Південного району. В інших економічних рай­онах аграрнопромислові галузі також є провідними, але, враховую­чи більш значний рівень промислового розвитку, вони є складовими промислово-аграрної спеціалізації районного виробництва.

АПК має достатньо складну й розгалужену функціональну й галузеву структуру. До його складу входять 4 основні сфери:

1. Сільськогосподарське виробництво - - рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка.

2. Галузі, які виробляють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це -- сільськогосподарське машинобудування, ви­робництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікор­мова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціаль­ного устаткування і приладів для АПК та ін.

3. Галузі, які забезпечують переробку сільськогосподар­ської продукції (харчова, легка).

4. Виробнича інфраструктура АПК - спеціалізовані транс­порт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні системи, заготівля, збері­гання сільськогосподарської продукції, науково-інформаційне забез­печення аграрно-промислового виробництва.

До складу АПК входять два основні виробничі підкомплекси - продовольчий та непродовольчий. Ці комплекси, в свою чергу, залежно від виду сировини, що використовується, поділяються на рослинницькі і тваринницькі підкомплекси.

До складу продовольчого комплексу входять зернопродукто-вий,картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодоовочеконсервний, виноградно-виноробний, м'ясний, молочний, олійно-жировий під­комплекси. Крім того, до його складу входять певні інфраструктури і галузі.

Основними територіальними формами організації АПК є ло­кальні і регіональні АПК. Локальні АПК формуються на відносно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств з переробки малотранспортабельної сільськогосподар­ської продукції і мають найнижчу ступінь інтеграції.

В межах економічних районів різного рівня розміщення і взаємодія локальних АПК обумовлюють формування відповідного регіональних АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть вклю­чати територію країни, економічного району, автономної респуб­ліки, області, територіально-господарського чи адміністративного району. В межах природно-господарських зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної агроклі-матичної зони. Вони представлені інтегральними агропромисловими зонами і агропромисловими районами та спеціалізованими агропро­мисловими зонами і районами.

На території України сформувалися три основні великі сільськогосподарські зони (крупні регіональні АПК) з певною спеціалізацією сільського господарства та підприємств переробної промисловості і виробничої інфраструктури - - Поліський АПК, Лісостеповий АПК, Степовий АПК, а також локальні специфічні АПК гірських і передгірських районів Карпат і Криму з явно вира­женою вертикальною зональністю виробництва. Виділяються також приміські АПК зі спеціалізацією, сформованою потребами забезпе­чення населення великих міст плодами, овочами, молокопродукта-ми, м'ясом худоби та птиці тощо.

Поліський АПК сформувався в межах Українського Полісся. Поверхня території рівнинна. Клімат помірно-континентальний. Це найбільш зволожена територія України (особливо Західне Полісся). Переважають дерно-підзолисті і болотні грунти, які потребують зба­гачення їх поживними речовинами, вапнування та інших меліора­тивних робіт. Спеціалізація сільського господарства -- скотарство (молочно-м'ясного напрямку), льонарство, картоплярство з вироб­ництвом зернової продукції. На основі переробки сільськогос­подарської сировини тут функціонують молоко-промисловий, м'ясо-промисловий, картоплепродуктовий, льонопромисловий спеціалізо­вані комплекси, а також додаткові — зернопродуктовий, бурякоцукровий, плодоовочеконсервний та виробництво хмелепродукції тощо. Тут виробляється 95% льону-довгунця, 45% картоплі, до 1/5 молока і м'яса держави.

Лісостеповий АПК сформувався в межах лісостепової при­родно-економічної зони. У рельєфі спостерігається чергування ви­сочин із зниженими рівнинами. Ґрунтовий покрив — родючі, високопродуктивні типи земель — чорноземи, сірі лісові грунти, чорноземно-лучні тощо. Сільське господарство спеціалізується на вироб­ництві цукрових буряків, зерна, скотарстві та свинарстві. Розвинуте також виробництво картоплі, овочів, соняшнику, хмелю, м'яти, фруктів, м'яса птиці. Все це створює значну сировинну базу для розвитку бурякоцукрового, зернопродуктового, м'ясопромислового, молоко-промислового та плодоовочеконсервного спеціалізованих комплексів. Тут виробляється 70% цукрових буряків, 40% зерна, по­ловина молока і м'яса України.

Степовий АПК сформувався в межах степової природно-географічної зони. Рельєф рівнинний. Клімат помірний посушливий. Висока випаровуваність вологи приводить до значного її дефіциту. Тут переважають середньогумусні та малогумусні чорноземи, у південних районах -- каштанові грунти. У зв'язку з посушливим кліматом, це — район зрошувальної меліорації. Сільське господар­ство спеціалізується на вирощуванні зернових, соняшника, а також на скотарстві. Виноградарство, овочівництво, свинарство, вівчарство і птахівництво є додатковими галузями, однак, справляють помітний вплив на виробничу спеціалізацію АПК степового регіону. Такі пе­редумови створюють значну сировинну базу для функціонування спеціалізованих комплексів - м'ясопромислового, молокопроми-слового,:.ернопродуктового, олійнопродуктового та плодоовочекон­сервного. У степу виробляється 100% рису, 95% винограду, 80% со­няшнику, до 48% зерна, 70% вовни, овочів — 35%, а молока і м'яса близько 1/3 всього національного виробництва.

Сільське господарство включає в себе дві основні галузі -рослинництво і тваринництво. Валова продукція сільського госпо­дарства у 2000 р. складала 25,8 млрд. грн. у цінах 1996 р.у т.ч. рос­линництва - 15,6 млрд. грн., а тваринництва - 10,2 млрд. грн. (за курсом 1,8 грн за 1 $ США.). Рослинництво за видом продукції, що виробляється, поділяється на ряд галузей: зернове господарство, ви­робництво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баш­танництво, плодівництво, польове кормовиробництво та лісове гос­подарство. Основними галузями тваринництва є скотарство, свинар­ство, конярство, вівчарство з козівництвом, птахівництво, ставкове рибництво та ін.

Розміщення галузей рослинництва значною мірою залежить від посівних площ, їх структури та раціонального використання. За­гальна площа сільгоспугідь складає 41827,0 тис. га. Посівна площа

України становить біля 27 млн. га. Провідну роль у структурі посівних площ відіграють зернові культури (50,2% всіх посівів). Друге місце в посівах належить кормовим культурам - - 26% від усієї посівної площі. Третє місце в посівах займають технічні куль­тури - 15,4%, а картопля і овочебаштанні культури — 8,4% посівної площі України. В структурі виробництва зерна (посівна площа -13,6 тис. га) більше половини припадає на озиму пшеницю. Друге місце за валовим збором посідає ячмінь (1/5 збору), на третьому місці знаходиться кукурудза (до 15%), на четвертому - жито (до 4%). Далі йдуть овес, просо, гречка, рис, зернобобові. Основними продовольчими круп'яними культурами, що вирощуються в Україні є гречка, просо і рис. Основними зернофуражними культурами в нашій країні є ячмінь, овес, кукурудза на зерно та зернобобові.

Основні технічні культури України - - цукровий буряк (біля 856 тис. га) та соняшник (біля 2,9 млн.га). Серед інших олійних культур в Україні вирощують сою (65 тис. га) в західному Лісостепу, особливо в Черкаській та Вінницькій областях. Льон-довгу-нець (23 тис. га) — основна прядивна культура України (Полісся). До технічних культур відносяться також махорка, тютюн і хміль. Хміль вирощують на Житомирщині, яка дає 70% його виробництва в Україні. Основні посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатті, Хмельницькій та Тернопільській областях, а також на Чернігівщині.

В Україні вирощують близько 40 видів різних овочевих куль­тур, виробництво основної маси яких орієнтується на споживача і виробляється в приміських АПК поблизу великих міст, промисло­вих, рекреаційних центрів, а також в сировинних зонах овочекон­сервних підприємств.

Баштанні культури (кавуни і дині) в основному вирощують на півдні і південному сході України - - Херсонська, Миколаївська, Одеська, Запорізька, Дніпропетровська, Донецька області, та Авто­номна Республіка Крим.

Провідною галуззю рослинництва є плодівництво, до складу якого входить садівництво, ягідництво, виноградарство. Ці галузі розвиваються в основному у правобережному Лісостепу, південному Степу, Криму та Закарпатті. Ягідники розміщенні в Лісостепу та Поліссі, а також навколо великих міст та промислових центрів.

Валові збори сільгоспкультур склали у 2000 р. зернових куль­тур - 24,5 млн. тон, цукрових буряків - 13,2 млн. тон, соняшнику -3,5 млн. тон, картоплі - 19,8 млн. тон, а овочів - 5,8 млн. тон.

Для розвитку рослинництва найважливішими умовами є техніко-технологічне забезпечення виробництва, а також постачання для потреб сільгоспвиробників палива, сучасних добрив, засобів за­хисту рослин, насіння тощо.

Багатогалузеве тваринництво є другою складовою галуззю сільського господарства. Розвиток і розміщення галузей тваринниц­тва визначається у значній мірі наявністю кормової бази, яку формують польове кормовиробництво, природні кормові угіддя, а також поживні відходи й комбікормова промисловість. Райони розвинено­го польового кормовиробництва спеціалізуються на молочному і молочно-м'ясному скотарстві, свинарстві, а наявність природних кормових угідь сприяє розвиткові м'ясного і м'ясо-молочного ско­тарства, вівчарства. До складу продуктивного тваринництва входять скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство. Менше значення мають конярство, бджільництво, ставкове рибництво, шовківництво тощо.

Потреби країни у м'ясі, молоці, молочних та та м'ясопро­дуктах забезпечує провідна галузь тваринництва — скотарство, роз­винуте в усіх природно-економічних зонах. Воно має молочно-м'ясну і м'ясо-молочну спеціалізацію переважно в Поліссі і Лісо­степу. На початок 2001 р. в Україні нараховувалось 9,4 млн. гол. ве­ликої рогатої худоби, в тому числі корів — 4,9 млн. гол. Найвища концентрація поголів'я великої рогатої худоби в Правобережному Лісостепу і на заході Поліської зони.

Свинарство -- друга за значенням і кількістю продуктивної худоби галузь тваринництва. Поголів'я - - 7,6 млн. гол. Найбільша концентрація поголів'я свиней в Поліссі і Лісостепу, особливо в Рівненській, Черкаській, Київській, Хмельницькій, Вінницькій об­ластях.

Для великих міських агломерацій важливого значення набуває птахівництво, розміщення якого орієнтується на споживача в приміських АПК, а також в Лісостепу і в Степу, де птахівництво орієнтується на виробництві зерна (концентрованих кормів). В Ук­раїні нараховується близько 150 млн. голів птиці, 90% з яких скла­дають кури.

Вівчарство з козівництвом має допоміжне значення за винят­ком спеціалізованих господарств та господарств у гірських місцевостях. Найбільша концентрація поголів'я овець і кіз в степо­вих та передгірних районах. В степу воно має вовняний напрям, в Лісостепу і Поліссі — м'ясо-вовняний, в Україні нараховується 1,9 млн. голів овець і кіз, проти 8,4 млн. голів у 1991 р. Скорочення поголів'я сільськогосподарських тварин, пов'язане із загальною кри­зою виробництва та зволіканням з реформами на селі, в останні роки уповільнюється. Основу відродження цієї галузі має скласти розви­ток фермерських господарств.

Харчова промисловість є провідною переробною ланкою аг­рарно-промислового виробництва. Із перероблюваної сільськогос­подарської продукції 85% як сировина, поступає на підприємства харчової, а 15% — у галузі легкої промисловості. Розміщення окре­мих галузей цього виробництва має свої особливості залежно від ступеня впливу на них сировинного чи споживчого фактору. У від­повідності з цим виділяються три групи галузей харчової промис­ловості:

1. Галузі, які переробляють нетранспортабельну (або мало-транспортабельну) сировину при високих нормах її витрат і обме­жених строках зберігання і виробляють транспортабельну продукцію, здатну до зберігання. Ці галузі орієнтуються на джерела відпо­відної сировини. До складу цієї групи галузей входять цукрова, спиртова, крохмале-патокова, консервна, маслоробна, олійно-жиро­ва промисловість.

2. Група галузей та виробництв, що переробляють транспор­табельну сировину і випускають малотранспортабельну продукцію або продукцію з обмеженими строками її зберігання. Такі галузі роз­міщуються в районах споживання готової продукції. Це - хлібопе­карська, кондитерська, пивоварна, макаронна, молочна промисло­вість, виробництво безалкогольних та слабоалкогольних напоїв.

3. Галузі, які можуть бути розміщені як в районах зосеред­ження сировини, так і в районах споживання готової продукції (м'ясна, борошномельна). До цієї групи входять і ті галузі, в яких стадії технологічного процесу можуть бути територіальне відокрем­леними. Зокрема, в районах виробництва сировини здійснюються первинні стадії переробки сировини, а в районах споживання - стадії, що завершують процес переробки напівфабрикатів (тютюно­ва, виноробна галузі промисловості).

Харчова промисловість має складну структуру. До неї входять більше 20 галузей. Провідними галузями харчової промисловості України є цукрова, м'ясна, молочна, олійножирова, плодоовочекон-сервна, кондитерська, спиртова, виноробна, соляна. Харчовою про­мисловістю України у 2000 р. виготовлено 75,2 тис. т ковбасних ви­робів, 135,4 тис. т. тваринного масла, 698,9 тис. т продукції з незби­раного молока, 67,3 тис. т сирів жирних, 971,6 тис. т олії, 1283,4 млн. умовних банок консервів, 667 тис. т кондитерських виробів. Таким чином, на душу населення в Україні припадає всього лише 8,1 кг. м'яса, 3,5 кг ковбасних виробів, 2,7кг тваринного масла, 14 кг молокопродуктів, 1,4 кг жирних сирів, 37 кг цукру-піску, 20 кг олії та 20 банок консервів, а також 13,5 кг кондвиробів і 49,7кг хліба.

Однією з важливих галузей харчової промисловості є цукрова. В Україні налічується 192 цукрових заводів, що розміщуються в 19 областях і виробляють 1,8 млн. т цукру (2000 р.). Більша частина цих заводів знаходиться в правобережному лісостепу.

М'ясне виробництво представляють більше сотні потужних м'ясокомбінатів, що розміщуються як в промислове розвинутих об­ластях України, так і в районах наявності сировинної бази. В Україні в 2000 році було вироблено 399,7 тис. т м'яса (в 1990 р. - 2709,9 тис. т). Виробництво ковбасних виробів розміщується в районах зосе­редження міського населення — Донбасі, Придніпров'ї, Києві, Ялті тощо. М'ясоконсервне виробництво зосереджене переважно в сиро­винних районах — Києві, Вінниці, Полтаві тощо.

Молокопереробна промисловість включає маслоробну, сиро­варну, молочноконсервну галузі, а також виробництво продуктів з незбираного молока. На сировину орієнтуються маслоробні, сиро­варні та молочноконсервні заводи. В районах споживання розміщу­ють підприємства, що випускають продукцію з незбираного молока. В Україні працює близько 500 підприємств молокопереробної про­мисловості та 10 молококонсервних заводів, всі вони розміщені в районах зосередження сировини. Виробництво молока в Україні у 2000р.- 12,7млн. т.

Олійно-жирова промисловість представлена олійними завода­ми, які виробляють кілька видів рослинної олії, в основному — соняшникову (90% виробництва), кукурудзяну, лляну тощо. В Україні існує 30 великих олійних комбінатів та заводів, 418 олійницьких цехів. Найвища концентрація галузі в Донбасі і Придніпров'ї.

Плодоовочевоконсервна промисловість переробляє різнома­нітну продукцію овочівництва та плодівництва. Основну роль в її розміщені відіграє сировинний фактор. Через це найбільша концен­трація плодоовочеконсервного виробництва спостерігається на пів­дні України.

Зернопродуктовий підкомплекс АПК включає в себе борош­номельно-круп'яну, хлібопекарську, макаронну, кондитерську га­лузі, виробництво харчових концентратів, а також технічна перероб­ка зерна на спирт, крохмаль, солод, тощо. Вказані галузі розміщу­ються у районах споживання готової продукції (хлібопекарна, мака­ронна, кондитерська, борошномельно-круп'яна, крохмалепатокова, спиртова) в основному в степових і лісостепових районах України. Крохмале-патокова промисловість, крім зерна (кукурудза, пшениця, рис), використовує також картоплю. Через це, орієнтуючись на си­ровину, її підприємства розміщуються і в Поліському економічному районі.

В нашій країні наявні всі передумови для розміщення й роз­витку легкої промисловості, яка охоплює текстильну (з бавовня­ною, вовняною, лляною та шовковою галузями), трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємства котрих, враховуючи хорошу транспортабельність готової продукції, у розміщенні орієнтуються переважно на наявність трудових ресурсів та сировини, а окремих галузей - і на споживача. Легка проми­словість є однією з найбільш працеємних галузей господарства, її трудопоглинаючий потенціал значним чином спрямовано на жіночу частину трудових, ресурсів.

Провідною галуззю легкої промисловості є текстильна проми­словість, Найбільш потужні підприємства її бавовняної підгалузі знаходяться у Херсоні і Тернополі, Донецьку, Нікополі), а також у Києві, Харкові, Чернівцях тощо. Підприємства вовняної підгалузі -у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, у Карпатському районі. Підприємства — виробники лля­ної та льоно-бавовнової продукції зосереджені у Поліссі. Шовкова промисловість зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лиси-чанську. Трикотажна промисловість розвивається на базі потужних Л.Г. Чернюк, Д.В.Клиновий

комбінатів та фабрик, розміщених у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших крупних містах.

Шкіряно-взуттєва промисловість розміщенням орієнтується на регіони з розвинутим тваринництвом і представлена фабриками, що діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кри­вому Розі, Хмельницьку та інших містах.

Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих містах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Хар­кові, Одесі, Луганську. Традиційно швейна промисловість концен­трується також у Подільському економічному районі та в Поліссі, як галузі спеціалізації районного виробництва.

Підприємства хутрового виробництва розміщені у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмеринці, Тисмениці.

Інфраструктура АПК є пріоритетною сферою господарюван­ня, її розміщення й розвиток визначаються потребами основного виробництва і включають в себе холодильно-складське господарст­во, автотранспортне і дорожнє господарство, таропакувальне вироб­ництво та ремонт і обслуговування сільгосптехніки. Поряд з основ­ними галузями, інфраструктурні забезпечують скорочення втрат сільськогосподарської продукції, стабілізацію її виробництва, зро­стання обсягів продовольчих ресурсів. В Україні проблеми розвитку інфраструктури АПК є одними з найгостріших. Саме ця галузь піддалася руйнації у першу чергу, тому головним завданням щодо її розвитку є спрямування в неї інвестиційно-інноваційних пріорите­тів, особливо -у регіони зі сталою аграрно-промисловою спеціаліза­цією - Полісся, Поділля, Південний район тощо.

На протязі трансформаційного періоду в аграрній сфері національної економіки значно загострилися кризові явища, які сформувалися ще за попередні роки: суттєво знизилися обсяги вало­вої продукції рослинництва, а особливо - - тваринництва, погір­шилося використання ресурсів розвитку аграрних галузей, погли­бився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва. Змен­шення поголів'я худоби та птиці досягло критичної мережі при значному зниженні його товарної продуктивності -- виробництва м'яса, молока, яєць тощо. Окрему проблему складає високий рівень спрацьованості машинно-технічного парку, деградація інфраструк­тури АПК.

Обов'язковими умовами відродження та ефективного функціо­нування продуктивних сил АПК України є створення такого еко­номічного середовища господарювання, яке б забезпечило можливості комплексного розвитку регіональної економіки. Цільовими його орієнтирами мають стати поглиблення спеціалізації на вироб­ництвах, які мають сприятливі регіональні передумови для розвитку при обов'язковому збільшенні рівня промислового розвитку аграр­них територій, чітко виражена соціальна орієнтація аграрної рефор­ми, підвищення рівня життя сільського населення, стабілізація еко­логічної ситуації на сільськогосподарських землях і в агропроми­слових виробництвах, розширення зовнішньо-експортних зв'язків, покращання можливостей самофінансування через реінвестування.

Для досягнення високого економічного та соціального ефекту необхідними складовими реформування економіки АПК мають ста­ти реструктуризація господарства в напрямі інтенсифікації розвитку малого та середнього підприємництва, особливо в харчовій галузі, легкій промисловості, соціально-культурній та соціально-побутовій сферах інфраструктури села, що надасть і помітний соціальний ефект, сприятиме більш повній зайнятості населення регіону, стиму­люватиме його економічну активність. Особливу роль в економічно­му механізмі комплексного розвитку економіки аграрно-промисло­вих економічних районів має відігравати гнучка фінансово-бюджет­на політика, основою якої є диференційований підхід із забезпе­ченням, з одного боку, цілеспрямованої підтримки депресивних те­риторій, а з іншого боку - створенням можливостей для приско­реного саморозвитку регіонів з позитивними ознаками динамічного зростання суспільного виробництва.

Суспільно-економічні тенденції розвитку продуктивних сил України, згідно європейських та світових напрямів, також характе­ризуються одночасними процесами регіоналізації та глобалізації, ці явища спостерігаються з наростанням.

Для України процеси регіоналізації є тим більше актуальни­ми, оскільки вони супроводжують становлення національної еко­номіки на засадах економічної та політичної незалежності, вільного підприємництва й соціально-орієнтованого ринку. У цих умовах очікування швидких ефектів від якнайповнішого урахування регіо­нальних передумов функціонування продуктивних сил є небезпід­ставним. У першу чергу вони мають датися взнаки через поглиб­лення територіального поділу праці й відповідної йому спеціалізації

регіонів на випуску товарної продукції та послуг, конкуренто­спроможних як на регіональному, так і на національному й міжна­родних ринках. Іншими сторонами цього ефекту повинні стати соціальна та екологічна складові, оскільки регіоналізація об'єктивно орієнтована на все більше урахування регіональних інтересів та підвищення ролі регіональних складових у сукупності потреб ви­робництва й споживання. При цьому характерне для процесів регіоналізації урахування виробником місцевої специфіки спожи­вання, особливо споживання населенням благ та послуг, надає мож­ливості ефективного завантаження потужностей всіх галузей та сек­торів суспільного виробництва у регіоні для задоволення місцевих потреб.

Характерною особливістю протікання процесів регіоналізації в Україні є їх етапність. Загалом, етапи регіоналізації співвідно­сяться з вагомими періодами розвитку національної економіки. За основними тенденціями розвитку можна визначити три періоди цьо­го процесу.

З них перший період охоплює проміжок часу з 1991 приблиз­но до 1995 р. Цей період можна охарактеризувати, як час активної регіональної диференціації розвитку продуктивних сил - гострої кризи суспільного виробництва. Його результатами стали порушен­ня основних територіально-господарських пропорцій, які призвели до диференціації показників соціально-економічного розвитку регіонів. Характерно, що вона відбувалась не за рахунок виперед­жаючого розвитку окремих територій, а через більш значні за інші темпи падіння виробництва у певних регіонах. У першу чергу це випереджаючі темпи падіння суспільного виробництва у тих тери­торій, які й до 1991 року характеризувалися не найкращими показ­никами розвитку, а саме - в областях з високою часткою агропроми­слового сектору в економіці, загалом — в екологічно проблемному Поліссі, в Криму, в Західній Україні. Падіння обсягів суспільного виробництва відбувалося на всій території країни, однак, промисло-во розвинуті області, перш за все Донбас, Придніпров'я та Київщина продемонстрували все ж найкращі ознаки збереження суспільного виробництва. Для першого періоду регіоналізації були характерними процеси достатньо гострого регіонального протисто­яння на політичній арені держави - боротьба соціально-політичних настанов західноукраїнських політичних кіл та представників Сходу, кримський сепаратизм, національно-мовні протиріччя. Проте, саме у цей період в національній економічній науці було створено концепцію регіональної цілісності, яка склала підґрунтя розробці майбутньої регіональної політики країни.

Другий період з 1996 по 1999 рік — період стабілізації нега­тивних процесів був часовим проміжком деякого згладжування те­риторіальних диспропорцій з виходом більшості регіонів країни на "мінімальний" рівень функціонування регіональних народногосподарських комплексів, причому загальноекономічна криза перейшла у певною мірою "хронічну " стадію. У другій половині 90-х років територіальна картина суспільного виробництва в регіонах країни зберегла в основному тенденції попереднього періоду.

Однак, на відміну від стрімкого падіння виробництва у попе­редніх роках, за цей період темпи річного падіння обсягів суспіль­ного виробництва сягали лише декількох відсотків (у 1996 р. -10,0%) за рік. В окремих областях почалося зростання обсягів сус­пільного виробництва, на більшості території країни вказана стабілі­зація економічних процесів спостерігалась у вигляді економічної депресії, тобто як недозавантаження виробничих потужностей, зро­стання всіх форм безробіття, боргів по заробітній платі, падіння до­ходів та зниження життєвого рівня населення.

Останній процес найбільш болючим був у середині 90-х років, оскільки до цього часу були в основному вичерпані попередні збе­реження населення, обмежилися джерела доходів громадян - най­більших масштабів досягло безробіття (у прихованій формі). Проте на цей період пришилися й основні інституційні перетворення в на­родному господарстві, зокрема - мала приватизація й роздержав­лення великих і середніх підприємств, які заклали підґрунтя ринко­вому механізму господарювання й наступному процесу відродження суспільного виробництва.

Усвідомлення того, що регіонально-орієнтоване виробництво може й має скласти підґрунтя відродження національної економіки, вилилося в цей період у створення на загальнодержавному рівні Концепції державної регіональної політики України, яку спрямовано на прискорення регіонального соціально-економічного розвитку шляхом більш повного та ефективного залучення в господарський обіг ресурсного потенціалу регіонів, використання переваг тери­торіального поділу і кооперації праці на основі розширення повноважень і підвищення відповідальності регіональних та місцевих ор­ганів влади і управління щодо вирішення поточних і перспективних проблем територій. Теоретичною базою регіональної економічної політики було запропоновано взяти концепцію економічної са­мостійності регіонів. Являючи собою систему заходів, які здійснюється органами державної влади з метою забезпечення управління політичним, економічним та соціальним розвитком регіонів, ця політика має перш за все сприяти саморозвитку регіонів через створення найбільш сприятливого соціально-економічного простору функціонування продуктивних сил територій. В цей період було в основному подолано сепаратистські тенденції, прийнято Кон­ституцію України, Конституцію АР Крим, відбулося згладжування регіонального протистояння на політичних теренах країни. Також було започатковано функціонування спеціальних економічних зон, як дійового інструменту подолання економічної депресії на регіональному рівні.

Третій період регіоналізації розпочався на межі 1999-2000 р. Його основними ознаками стали зростаючі темпи нарощування ви­робництва в базових галузях, головним чином - у промисловості. Причому зростання промислового виробництва спостерігається у переважній більшості (21 та 25 регіонах в 1999 та 2000 рр. відповід­но. Однак у кількісному вимірі переважний вклад в економічне зрос­тання знову ж таки роблять старопромислові регіони, де в структурі виробництва переважає продукція галузей важкої промисловості. Серед них лідирують потужні сировинно-промислові й машино­будівні комплекси Донбасу, Східного району та Придніпров'я, а та­кож міцний столичний виробничий потенціал. Перед територіями Поліського, Карпатського, Подільського та Південного економічних районів стоїть найактуальніше завдання прискореного розвитку ви­робничого потенціалу. У цей період основні інституційні зрушення торкнулись традиційно пріоритетного для України сільськогоспо­дарського виробництва. Реорганізація колективних сільськогоспо­дарських підприємств, розпаювання земель у 2000 - 2001 рр. на півдесятиріччя запізнилися з відповідними структурними зрушен­нями у відносинах власності в інших сферах суспільного виробниц­тва — у промисловості та в інфраструктурі. Другий період з 1996 по 1999 рік — період стабілізації нега­тивних процесів був часовим проміжком деякого згладжування те­риторіальних диспропорцій з виходом більшості регіонів країни на "мінімальний" рівень функціонування регіональних народногоспо­дарських комплексів, причому загальноекономічна криза перейшла у певною мірою "хронічну " стадію. У другій половині 90-х років територіальна картина суспільного виробництва в регіонах країни зберегла в основному тенденції попереднього періоду.

Дата добавления: 2015-05-26