З’ясуйте питання про мету, масштаби, хід і наслідки радянського партизанського руху території України у 1941-1944 рр

Охарактеризуйте наймасштабніші оборонні операції на території України в роки радянсько-німецької війни.

У 1943 р. антигитлерівська підпільно-партизанська боротьба в Україні досягла найвищої напруги. Незважаючи на тяжкі втрати, чисельність радянських партизанських загонів зростала. У квітні 1943 р. ті з них, які були зв’язані з Українським штабом партизанського руху, ЦК КП(б)У і розвідувальними органами Червоної армії, налічували 29,5 тис. чол., а 1 січня 1944 р. -58,5 тис. чол.

· р. - рік глибоких рейдів радянських партизанських з’єднань на Правобережжя. Рейди планувались у Центральному штабі партизанського руху і, крім суто воєнних цілей, передбачали нейтралізацію впливу на цій території ОУН та її збройних формувань. Це були добре підготовлені операції, котрі забезпечувалися озброєнням, зв’язком, пропагандистськими матеріалами, продовольством, мінерами, вибухівкою тощо.

12 червня 1943 р. у рейд по західних областях України (Карпатський рейд) вирушило партизанське з’єднання під командуванням С. Ковпака. Воно успішно виконало завдання по виведенню з ладу нафтопромислів. Проти ковпаківців було кинуто великі сили окупантів. Партизани кілька разів виходили з оточення, але зазнали великих втрат. На початку жовтня 1943 р. з’єднання, розділившись на групи, намагалися покинути Західну Україну. Частину ковпаківців перехопили в Галичині й йа Волині війська У ПА. Решта з великими труднощами зібралася в наміченому пункті на Житомирщині.

Одним з найважливіших напрямів діяльності партизанського загону було руйнування шляхів сполучення, насамперед залізниць, мостів, нищення залізничних ешелонів, які перевозили на фронт живу силу й техніку. Під час Курської битви Центральний штаб партизанського руху наказав партизанс»- ким загонам здійснити широкомасштабну операцію під кодовою назвою «рейкова війна». Всі зусилля партизанських сил, підпорядкованих Москві, зосередилися на блокаді залізничних шляхів в окупованих районах. Внаслідок цієї операції на деяких магістралях рух було блоковано. Війська противника втратили сотні воєнних ешелонів. Це було відчутною допомогою регулярним частинам Червоної армії, що вели виснажливі бої з гітлерівцями.

У партизанських загонах України діяли сотні професійних розвідників. Серед найвідоміших — М. Кузнецов з особливого розвідувального загону Д. Медведєва. Як і деякі інші операції, розвідку партизани вели спільно з підпільниками. Вони добували цінну інформацію про розташування й чисельність ворожих військ, штабів, аеродромів, їх передислокації. Радянські партизани, наприклад, «становили розташування ставки Гіт- лера в районі Вінниці,.а міли добути документи про підготовку наступу німецьких військ під Курськом. Лише в 1943 р. чер«а Українсвкий штаб партизанського руху армія одержала 1260 агентурних донесень. Боротьба радянських партизанів і підпільників у тилу німецьких військ була важливим фактором, що забезпечував успішне просування Червоної армії. За підрахунками сучасних істориків, загальна кількість осіб, які перебували у різні роки війни в партизанах і підпіллі в Україні (крім бійців У ПА), становила приблизно 180-220 тис. чол. 29 учасників радянського підпілля і партизанського руху відзначені званням Героя Радянського Союзу. У боях з переважаючими силами гітлерівців і допоміжною поліцією партизанські загони не лише зазнавали втрат і поразок, а й виснажували війська окупантів.

84.З’ясуйте питання про мету та дій УПА на території України у 1941-1944 рр.

У жовтні 1942 р. в Західній Україні почала діяти контрольована ОУН-В Українська повстанська армія. Крім бандерівців, були створені групи мель- никівців (прибічників А. Мельника) і «бульбівців» (прибічників Т. Боровця («Бульби»). «Бульбівці» діяли на Волині й Поліссі. Маючи на меті відновлення Української Народної Республіки, вони неохоче йшли на переговори з оунівцями. Зрештою, у середині 1943 р. бандерівці взяли під контроль мельниківські та «иульбінські» загони і розгорнули партизанську війну великими силами.

Волинь з Поліссям стали центром формування УПА не випадково. Тут окупанти провадили особливо жорстоку політику. Було спалене село Кортеліси на Ковельщині, а його жителі знищені. До масових розстрілів нацисти вдалися в Цумані й Клобуччині біля Луцька, в інших місцевостях. Для посилення терору гітлерівці використовували будь-яку нагоду, в тому числі й появу наприкінці 1941 — на початку 1942 р. на Волині та Поліссі радянських розвідувально-диверсійних і партизанських груп та польських військових формувань, що вели боротьбу за відновлення довоєнної Польщі.

Улітку 1943 р. ОУН стала формувати озброєні військові частини в Галичині. Вплив окупантів танув на очах. Німецький чиновник констатував: «1943 р. Галичина мала подвійне обличчя. Вдень правила, як і досі, німецька адміністрація... А вночі весь край — поза містами немов островами — був охоплений Українською повстанською армією: по лісах - вправи із стрільби та спорудження сховищ, на шляхах — транспортування боєприпасів, передислокація з’єднань, постійні контролі і патрулі, по селах - постій війська, яке годувала людність...».

Навесні 1943 р. збройні загони УПА з’явилися.на Черкащині в районі Холодного Яру, біля Умані., Організували їх з місцевих жителів наддніпрянці. Серед них були й ті, хто брав участь у антибільшовицькому повстанні 1919-1921 рр. Систематичні бойові дії УПА розгорнула наприкінці 1942 - на початку 1943 р. В її складі вже були добре навчені та озброєні загони, здатні виконувати складні завдання. В квітні 1943 р. УПА знищила 600 гітлерівців..З боями було зайнято кілька міст і містечок Західного Полісся, звільнено в’язнів, зруйновано тюрми, воєнні та господарські об’єкти. Постійних ударів зазнавали німецькі комунікації, ОУН влаштовувала саботажі на залізницях. В липні - листопаді 1943 р. УПА провела 120 боїв, знищивши, за неповними даними, 4,5 тис. солдатів і офіцерів противника. Втрати повстанців становили 1,6 тис. бійців. По всій Галичині були ліквідовані німецькі господарства «лігеншафти». Вже навесні 1943 р. цілі райони Волині й Полісся, а з осені 1943 р. - і Галичина, опинилися під повним або частковим контролем УПА. Тут налагоджувалася робота нової адміністрації, служби зв’язку, охорони здоров’я, кооперації. В серпні 1943 р. УПА видала «Розпорядження в земельній справі», відповідно до якого безземельних і малоземельних селян наділяли землею. Окупаційне командування розгорнуло пропагандистську кампанію проти УПА, висуваючи абсурдні звинувачення в зв’язках із Москвою. «ОУН і більшовизм - це єдине, тому мусять вони бути знищені!» - писалося в одній із німецьких анти- оунівських листівок.

85.Висвітліть основні течії Руху Опору в Україні в роки радянсько-німецької війни.

Антигітлерівський рух Опору існував у всіх окупованих країнах Європи. Але майже скрізь він мав, крім внутрішньої охорони, надійну зовнішню підтримку (еміграційні уряди і держави антигітлерівської коаліції). Український національний рух Опору такої підтримки не мав. Англія, США, зв’язані з СРСР союзними зобов’язаннями, навіть не ставили питання про сприяння УПА. Повстанці змушені були покладатися на власні сили. В складі УПА, поряд з українськими, були національні загоїш грузинів, вірмен, азербайджанців, таджиків.

Що ж до радянських партизанів, то в них, як і раніше, вбачали ворогів ідеї незалежної України. ОУН прагнула витіснити з району своєї дислокації партизанські загони та розвідувально- диверсійні групи, очолювані комуністами. У першій половині

· р. це їй значною мірою вдалося: прорадянські партизанські з’єднання відійшли в Білорусію і Східне Поділля. Це було прямим результатом гострої ідеологічної боротьби за вплив серед населення краю, яку більшовицькі комісари програли. Жителі Західної України ототожнювали керовані більшовиками партизанські загони і групи з усією попередньою політикою радянської влади, з насильницькою колективізацією, масовими репресіями, брутальним ігноруванням національних почуттів людей.

Разом з тим верховне командування УПА намагалося налагодити контакти з радянськими партизанами. Умови для цього склалися під час Карпатського рейду з’єднання С. Ковпака. Однак московське керівництво категорично заборонило будь-які переговори з бандерівцями. Трагічним наслідком цього стало вбивство за наказом НКВС комісара з’єднання С. Руднєва за його висловлювання супроти конфронтації двох напрямків руху Опору в Україні.

У жовтні 1943 р. УПА звернулася до радянських партизанів із закликом приєднатися до спільної боротьби пригнічених народів за створення незалежних держав, а не відновлення СРСР. З подібними пропозиціями оунівці зверталися неодноразово, та відповіді не отримували. Натомість розгорталась антиоунівська пропагандистська кампанія. В одній з радянських листівок, поширюваних в окупованих районах 1943 р.,

стверджувалося, що «Бандера прибув в Україну на німецькій тачанці» і «не так давно Бандера та його прихвосні влаштували були урочисту поїздку до німців на спеціальному поїзді». Як відомо, в цей час С. Бандера був в’язнем німецького концтабору Заксенгаузен.

Трагічно склалися відносини УПА з польськими озброєними загонами різних політичних спрямувань, що діяли в Західній Україні. УПА декларувала необхідність ліквідації другорядних фронтів, за винятком більшовицького і нацистського. Але досягти порозуміння з польськими національними силами не вдалося. Українці звинувачували в цьому поляків, котрі праг- нули відновлення Польщі в довоєнних кордонах, поляки ж причиною ворожнечі вважали непоступливість українців. А жертвами цього політичного антагонізму було в основному мирне населення.

Таким чином, 1943 р. ознаменувався розгромом гітлерівських військ на Лівобережжі. Значний внесок у це сьосю героїчною працею в східних районах СРСР зробили жителі України. Радянські партизанські з’єднання і Українська повстанська армія воювали з окупантами у тилу.

86.Висвітліть основні етапи визволення України від німецьких окупантів.

1. Початок вигнання окупантів з України. У ході загального контрнаступу Червоної армії з кінця грудня 1942 р. почалося звільнення України від німецько-фашистських загарбників. Першими на землю України вступили війська 1-ї гвардійської армії під командуванням генерала В. Кузнєцова, які 18 грудня 1942 р. вибили окупантів із села Півнівка Меловського району на Луганщині. Цього ж дня були визволенні й деякі інші населені пункти Меловського району. Відповідно до плану Ставки на початку 1943 р. потужний наступ радянських військ почався в напрямку Донбасу й Харкова. Червоній армії вдалося визволити ряд північно-східних районів Донбасу й м. Харків, однак супротивник завдав потужних контрударів і повернув під свій контроль ряд цих територій. Але, незважаючи на невдачі, стратегічна ініціатива залишалася на боці Червоної армії.

2. Продовження наступу Червоної армії на Лівобережній Україні. Битва на Курській дузі (5 липня - 23 серпня 1943 р.) стала завершенням докорінного перелому в ході Великої Вітчизняної та Другої світової війн. Перемога в цій битві відкрила для Червоної армії можливість широкомасштабного наступу на всьому південному напрямку радянсько-германського фронту. 23 серпня 1943 р. був визволений м. Харків практично повністю зруйнований окупантами.

У ході Донбаської наступальної операції (13 серпня - 22 вересня 1943 р.) були визволені найважливіші промислові центри Донбасу, a 8 вересня - м. Сталіно (зараз м. Донецьк).

Командування вермахту у своїх планах розраховувало, що непереборною перешкодою для наступу військ Червоної армії стане р. Дніпро, і назвало створювану гітлерівськими військами захисну лінію «Східним валом». Війська Червоної армії вийшли до Дніпра фронтом від Києва до Запоріжжя. Уночі проти 21 вересня 1943 р. почалося форсування Дніпра - епопея масового героїзму радянських воїнів. 14 жовтня 1943 р. було визволене м. Запоріжжя, 25 жовтня - м. Дніпропетровськ, a 6 листопада 1943 р. війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала М. Ватутіна звільнили від німецько-фашистських загарбників столицю України м. Київ.

Дата добавления: 2015-05-26