Політичний маркетинг та рекламування під час виборчих кампаній в Україні

Парламентські вибори в Україні 2006 року – чергові вибори до Верховної Ради України, що відбулися 26 березня 2006 року за пропорційною системою в загальнодержавному виборчому окрузі. Прохідний бар'єр для партій і блоків становив 3% від числа виборців, що взяли участь у голосуванні. Виборча кампанія офіційно почалася 7 липня 2005 року, і з 26 листопада по 31 грудня 2005 року проходило висування та реєстрація кандидатів у депутати. Оголошення офіційних результатів відбулося 27 квітня 2006: як у газетах «Урядовий кур'єр» і «Голос України» були опубліковані офіційні результати виборів у Верховну раду. Згідно з законодавством, результати виборів набирають сили тільки після їх опублікування в офіційних друкованих органах Кабінету міністрів та Верховної Ради. Після проголошення ЦВК результатів голосування їх публікація була тимчасово заборонена Вищим адміністративним судом, який розглядав позовні заяви політичних партій і блоків, що не подолали тривідсотковий бар'єр. Вибори 2006 року виявилися рекордними за кількістю партій і блоків, що взяли участь. Виборчий бюлетень включив 45 претендентів. Згідно з офіційними результатам, у Верховну раду V скликання пройшли: Партія регіонів (186 мандатів), Блок Юлії Тимошенко (129), Народний союз «Наша Україна» (81), Соціалістична партія України (33), Комуністична партія України (21).

Парламентські вибори 2007 року відбулися 30 вересня 2007 року за пропорційною системою в загальнодержавному виборчому окрузі. Прохідний бар'єр для партій і блоків становив 3% від числа виборців, що взяли участь у голосуванні. 2 квітня 2007 року Президент України Віктор Ющенко розпустив Верховну Раду України та підписав указ про дострокові парламентські вибори в Україні, які мали відбутися 27 травня 2007 р., проте вони були перенесеними на 24 червня 2007 року. Парламент і Кабінет Міністрів назвали цей указ неконституційним і не виділили кошти на вибори. Парламент продовжував проводити засідання, але Президент вважав їх недійсними. Указ було оскаржено в Конституційному Суді України, який унаслідок різних юридичних причин так і не прийняв рішення по суті цієї справи. Віктор Ющенко заявив, що може призупинити постанови і відкласти день виборів, аби парламент затвердив деякі важливі законопроекти, зокрема, законодавство про вибори, опозицію, та функціонування парламенту. Врешті-решт було досягнуто домовленості між основними політичними силами, внаслідок яких парламент на декілька днів відновив роботу при визнанні Президентом цього факту, а дата виборів змістилася на 30 вересня, причому причиною їх призначення оголошувалося припинення існування Верховної Ради, внаслідок відсутності в ній 2/3 депутатів від конституційного складу: опозиційні депутати спеціально для цього припинили свої депутатські повноваження. За офіційними даними Центрвиборчкому України на 30 серпня 2007 року, у виборчих перегонах 2007 року брали участь 20 політичних партій і передвиборчих блоків. Це найнижчий показник за останні декілька виборів. Зареєстровано 4 864 кандидати від 20 політичних партій і блоків. Виборча кампанія була дуже короткою, а тому дуже напруженою. Під час перегонів постійно звучали звинувачення партій і блоків на адресу один одного. На передвиборчу кампанію всіма учасниками було витрачено близько півмільярда гривень. Найбільше на телерекламу витратила Партія регіонів – 162,7 мільйона гривень. За нею слідують БЮТ (136,3 млн. гривень), блок Наша Україна – Народна Самооборона (105,7 плюс особисті рекламні ролики Юрія Луценко (0,7) і Віктора Ющенка (1,1)), Блок Литвина (37,7), Соцпартія (26,5), Компартія (2,7), блок КУЧМА (2,4) та інші політсили (всього 8,6). ЦВК оприлюднила результати виборів 15 жовтня 2007 року. 3% бар'єр подолали Партія регіонів, Блок Юлії Тимошенко (БЮТ), Блок «Наша Україна – Народна Самооборона» (НУНС), Комуністична партія України (КПУ), «Блок Литвина».

Проблемаи України в управлінні електоральним процесом можна вважати часту зміну виборчого законодавства. Проведення практично кожних чергових виборів народних депутатів України та Президента України регулюється іншим законодавчим актом. З одного боку, це ускладнює практику застосування закону під час виборчого процесу, з іншого – такі постійні зміни були викликані швидким суспільно-політичним розвитком українського суспільства, бурхливим проявом якого стали події кінця 2004 року. За останні роки додатковим фактором, що вплинув на еволюцію не лише законодавчого регулювання виборчих механізмів і процедур, а й власне виборчої системи, стали постійні намагання змінити конституційні засади стосунків між законодавчою та виконавчою владою у державі, змістити центр тяжіння у змішаній (президентсько-парламентській) формі державного правління в Україні, зафіксованій Конституцією 1996 року, у бік парламенту. Відсутність системності призводить до помилок, які інколи можуть закінчуватися відмовою від загалом правильних норм та напрямків розробки. Тому в перспективі подібна несистемна робота парламенту над нормами виборчого права може сприяти погіршенню виборчого законодавства і відповідного погіршення якості виборчого процесу.

Складність впливу держави на діяльність ЗМІ під час електорального процесу обумовлюється, з одного боку, неоднозначністю самої сутності ЗМІ як комерційних підприємств та інститутів уособлення свободи слова, а з іншого – необхідністю забезпечення принципів правдивості, врівноваженості й неупередженості при висвітленні інформації щодо ходу виборчої кампанії, досягнення невтручання органів державної влади у виборчий процес, попередження використання протизаконних засобів тиску на ЗМІ.

Чинна система законодавчого регулювання політичного фінансування в Україні забезпечує вирішення основних фінансових питань виборчої кампанії, але при цьому має низку недоліків: не зобов’язує партії оприлюднювати інформацію щодо внесків до партійного фонду, що свідчить про недостатню прозорість його формування та зумовлює небезпеку надмірного впливу з боку певних осіб; не обмежує загальні витрати партії (блоку).

Розбудова демократичної держави потребує таких прозорих механізмів державного управління електоральним процесом, які б забезпечили довіру суспільства до результатів самого процесу. При чому, це залежить не тільки від форми та обсягу регламентації самого електорального процесу, а й від діяльності спеціалізованих виборчих органів з практичної реалізації законодавчих положень (адміністративно-організаційного механізму державного управління електоральним процесом) та дієвості інституту відповідальності за порушення законодавства України про вибори. В Україні адміністративно-організаційний механізм державного управління електоральним процесом реалізується шляхом втілення у життя виборчого законодавства через систему виборчих комісій та деякі державні інститути. Політична корупція є істотною перешкодою на шляху до вдосконалення електорального процесу. Фактори її появи – соціальні, політичні, економічні, організаційно-управлінські.

Дата добавления: 2015-05-26