Класичні теорії політичних еліт (В.Парето, Г.Моска, Р.Міхельс)

Політична еліта — самостійна, вища, відносно привілейована група людей, наділена особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, по-в'язаних з використанням державної влади або впливом на неї. Представниками класичних теорій політичних еліт є:

В. Парето визначав еліту як групу, до якої належать найпродуктивніші та найздібніші в різних сферах діяльності особи, які отримали «найвищий індекс» у своїй діяльності. Соціальна система, за теорією Парето, прагне до рівноваги; ця рівновага не статична, а динамічна, її динаміка детермінується елітою — меншістю, яка править. Виокремлення еліти — вихідний пункт теорії Парето. Для цього він пропонував статистичний метод, за яким у кожній сфері діяльності людини можна встановити певний індекс, тобто найвищу і найнижчу оцінки діяльності. Сукупність осіб, кожна з яких отримала у своїй сфері найвищу оцінку, Парето й називав елітою (заможні, талановиті, обдаровані). Для пояснення соціальної динаміки він сформулював теорію «циркуляції еліт», згідно з якою еліти виникають із нижчих верств суспільства, в процесі боротьби піднімаються у вищі, там розширюють свій вплив, досягають розквіту, а потім перероджуються і, зрештою, зникають. Цей кругообіг і є універсальним законом історії. Якості, необхідні для одержання і утримання влади, змінюються протягом історичного розвитку згідно з конкретною ситуацією. Парето вирізняв два головні типи еліти: леви, для яких характерний консерватизм, і лиси – майстри політичних комбінацій. За стабільної політичної системи домінують леви, у нестабільній ситуації — лиси.

Представником іншої теорії, що дістала назву організаційної, є Г. Моска, як і В.Парето, поділяв суспільство на меншість, яка править, та більшість, якою правлять. Він визначав еліту як політичне найактивнішу групу людей, зорієнтованих на здобуття та утвердження влади. Моска вважав, що основою суспільного розвитку є не економіка, а політика. Правляча еліта концентрує у своїх руках керівництво державним механізмом, а тому має безпосередній вплив на економічну ситуацію в країні. З переходом від однієї історичної епохи до іншої змінюється склад правлячого класу, його структура, але він завжди існує, навіть більше — він визначає і формує політичний процес. Така організованість меншості — одна з умов її панування над більшістю. Ще одна умова – моральна вищість над керованою масою, що виправдовує владу меншості. Моска розрізняв два принципи правлячої меншості: активний і ліберальний. Кожній епосі, на його думку, відповідає свій принцип, головне, щоб він діяв якомога ефективніше.

Р. Міхельс докладніше розглядає ті положення, що їх висунув, однак недостатньо розвинув Моска. Він згоден з тим, що контроль з боку еліти є можливим лише завдяки її організованості, але і робить висновок, що структура кожного організованого суспільства викликає необхідність в еліті. Міхельс сформулював гіпотетичний закон, який керує будь-якими соціальними організаціями – «залізний закон олігархії», – і перевірив його на європейських політичних партіях у роки перед Першою світовою війною. Міхельс строго не сформулював цього закону, але його зміст можна витлумачити в такий спосіб: у будь-якій організації, незалежно від її масштабів, керівники стають необхідними для успіхів її діяльності та для її збереження. Він доводив, що будь-яка спільна людська діяльність, сягаючи масштабу і складності, що можуть бути названі «організацією», вимагає певних професійних спеціальних знань і вмінь для того, щоб не бути зруйнованою чи зіпсованою. Контроль над організацією тоді неминуче потрапляє до рук невеликої групи людей, що мають такі знання й вміння, здатні ефективно керувати діяльністю цієї організації. Міхельс визнавав також роль психологічних факторів в утворенні еліт – апатія, підкорюваність, байдужість створюють ідеальні умови для тих небагатьох, хто хоче керувати і має для цього організаційні здібності. Хоча Міхельс обмежив свій аналіз життям політичних партій, закон олігархії, на його думку, може бути застосований до будь-яких організацій, у тому числі й до держави: певним гарантом демократії може бути суперництво олігархій.

Дата добавления: 2015-05-26