Людське існування як головна тема філософії екзистенціалізму (Сартр «Екзистенціалізм – це гуманізм», Камю «Миф о Сизифе»)

Витоки екзистенціальної філософії бачать, як правило, в роботах Серена К`єркегора. Екзистенціалізм(філософія існування) також формувався під суттєвим впливом феноменології Гусерля ( Чи існує щось поза феноменом, адже свідомість принципово нездатна мати справи з чимось, що не сприйнять нею. А сприйняте і є феномен. Феномен – це єдине, що нам дане як реальність).

Екзистенціальні проблеми – це такі проблеми, які виникають із самого факту існування людини. Для Е. має значення лише його особисте існування та його рух до небуття.

Засновником ф. Е. вважають колишнього асистента Гусерля, М.Хайдегера. у центрі його роздумів – людина. Розглядав людину не ззовні, не як об’єкт спостереження та вивчення, а із середини її феноменального світу.

Сартр робить спробу синтезу Е. з фрейдизмом. Зосередився виключно на людині, її внутрішньому самовідчутті та переживанні свого буття. Людина є таким буттям, через посередництво якого у світі приходить ніщо, поза людиною, в природі, одне буття завжди переходить в інше, а для людини існує як буття, так і небуття. Це значить, що людина не живе лицю наявним та наданим, а це в свою чергу, значить, що вихідною властивістю людини є свобода. Від людини залежить якою вона буде і яким буде світ. Людина завжди вільна. Людина постійно прагне подолати недостатність. Свобода – ситуація вибору, людина завжди знаходиться в свободі вибору. Якщо людина відмовляється від свободи вибору вона кам’яніє. Свобода це відповідальність, людина відповідає за весь світ. Смерть Сартр оцінює негативно, як припинення вибору та свободи. Але він вважає її важливим чинником життя. Чому люди не реалізують своєї свободи? Дві причини: 1) страх смерті змушує людину ховатися від неї, живучи як всі; 2) свобода вимагає відповідальності, бо коли ти дієш від себе, а не за вказівкою, треба мати сміливість, взяти на себе відповідальність за наслідки.

Камю. – змалював буття людини як „буття в абсурді”, причиною є самовідчуття людини сучасної цивілізації. В абсурді відносно стале – це сама людина. Людина сподівається тільки на саму себе. Рятуючись у відчай людина шукає притулок у вірі в бога. – це наступний абсурд, джерелом, сенсом життя може бути лише людина.

„Миф о Сизифе”. Сизиф закував смерть і Боги покарали його. Зробили його безсмертним, змусили котити камінь на гору. Чому праця має бути завершеною? (залишає Сизіфа біля підгір’я щасливим), кожен має нести свій хрест з любов’ю. питання про самогубство: чи варто життя того, щоб бути живим?.

Камю – вираз безвихідної самотності людини.

Головний висновок Е.: якщо існує Людина, то не може існувати Бог, але якщо існує Бог, то людина – ніщо.

Смерть Бога, вважають ек-ти, перекладає відповідальність за життя на людину. Ось характерний вислів з цього приводу Ж.-П.Сартра: «Я молив, випрошував знамення, посилав до неба заклики, - промовляв герой його п’єси «Диявол і Господь Бог», - але не отримав відповіді! Небо не знає нічого, не знає навіть мого імені. Кожну хвилину я запитував себе: що я таке в очах Бога. Тепер я знаю відповідь: ніщо. Бог мене не бачить. Бог мене не чує. Бог мене не знає. Чи бачиш ти цю безодню над нашими головами? Чи бачиш цей пролом у дверях? Це Бог. Чи бачиш цю прірву у землі? Це також Бог. Мовчання –Бог. Відсутність – це Бог».

Яскравим прикладом є роздуми Камю над ситуацією абсурдності людського існування в праці «Міф про Сізіфа». Відомо, що Боги прирекли Сізіфа на тяжку працю: піднімати важкий камінь на високу гору за те, що виявив свавілля щодо волі Богів. Ця робота вимагала надлюдського напруження фізичних сил, але сенс покарання був у іншому6 піднятий камінь зривався вниз, і змучений Сізіф мав знову і знову розпочинати виснажливу роботу.

Дата добавления: 2015-05-26